Військова медицина людяніша за цивільну: Дмитро Макаров про війну, службу та життя

 

автор: Наталія Бушковська
опубліковано на сайті БО “БФ Лелека-Україна”

Це інтерв’ю з Дмитром Макаровим: лікарем, який служить вже понад три роки і пройшов шлях від солдата-піхотинця до головного анестезіолога регіону. За висловом самого Дмитра, він “повештався Києвом перші два тижні повномасштабного вторгнення й мобілізувався”. Звісно ж, ми говорили про війну та медицину. А ще – про мобілізацію медиків, залежності у війську та просто “за життя”.

Терміни служби та мобілізація лікарів

 Дмитро впевнений, що не має якихось видатних військових здобутків.

“Ну, полазили ми по траншеях, постріляли з автоматів, померзли в бліндажах. Потім мене перетягнули в медичний пункт батальйону. Щось я там сидів, нічого особливо не робив. І мені це все набридло. Я знайшов номер телефона начмеда 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади, зателефонував їй, сказав: “Дивись, я військових амбіцій не маю. Але якщо потрібен анестезіолог — перетягни мене на посаду санітара чи медичної сестри, а я буду працювати лікарем”. Так я попав до медичної роти. 

Деякий час попрацював на стабах. Якраз відбувався Харківський контрнаступ. Це була цікава, напружена, інтенсивна робота. А вже потім я перебрався вже до госпітальної ланки”, — згадує військовий.

Через три роки після початку служби він написав в одному зі своїх дописів: “Мабуть, єдине, що досі об’єднує мене з типом, який три роки тому переступив поріг Печерського ТЦК, — це віра в якусь справедливість і патологічне невміння промовчати”.

Попри нещодавні ініціативи Міноборони, наразі Дмитро не вірить в можливість встановити справедливі терміни служби.

“Можливо, без дефіциту солдатів було б легше зі списанням поранених, з відпустками. Але жодна країна не демобілізує людей, поки бойові дії йдуть на її території”, — вважає 32-річний чоловік.

Він каже, що людей у військовій медицині, як і у війську загалом, критично не вистачає. І бронювання лікарів погіршило проблему.

“Наприклад, є Українська військово-медична академія, яка випускає обмежену кількість військових фахівців раз на три роки. Ці спеціалісти “розходяться” по всій армії. Вже в інтернатурі вони укладають контракт зі Збройними силами. Це єдині люди, які від війська нікуди не дінуться”, — пояснює лікар. І ця ситуація склалася ще до дозволу бронювати 100% медичних працівників державним лікарням. 

Лікар упевнений, що мова давно вже не йде про те, щоб хтось замінив його самого чи колег. Мова про те, щоб нові люди в армії зменшили навантаження на “старих”.

“Чисто для розуміння: ступінь за*обу такий, що люди їздять на перший ешелон (підсилювати умовні стабіки) ВІДПОЧИВАТИ. І якщо ви вважаєте, що відпочинок десь на околицях умовного Куп’янську не прекрасна ідея — ви просто недостатньо втомились”, — написав він нещодавно у себе в соцмережах.

 Читайте також:
“Діогени” з Медичних сил. Командир передового хірургічного підрозділу Євген Антонюк – про роботу унікального госпіталю під землею і реальні проблеми військової медицини

Військова медицина людяніша за цивільну

Порівнюючи багаторічну практику в цивільних лікарнях із досвідом служби, Дмитро не сумнівається: у війську – краще.

“Військова медицина людяніша за цивільну. Всім же зрозуміло, як заробляють лікарі в Україні, якщо вони дотичні до хірургічних стаціонарів? Це гроші, які приносять люди у конвертах. У когось якісь мутки з аптеками та фармкомпаніями. Тут, в армії, ніхто нічого не купує і гроші ні з кого брати не можна. Мені от за весь час служби одна людина намагалась дати гроші. Я йому відмовив, і він мені потім приніс пляшку віскі і дуже просив її взяти, — відзначає лікар. — Ми просто нарешті займаємось роботою”.

ТОП-3 проблем польової медицини

На питання, які ТОП-3 проблеми польової медицини він може назвати, Дмитро одразу називає невміння користуватись турнікетами та провести конверсію (заміна турнікета на інший вид зупинки кровотечі, наприклад, тампонування рани – Авт.).

І, трохи подумавши, додає — налбуфін (невдовзі після нашої бесіди уряд нарешті посилив контроль та обмежив обіг налбуфіну)

“Мені важко порахувати, скільки здорових рук та ніг ми відрізали, бо люди не змогли адекватно переоцінити поранення. Я колись бачив ситуацію, коли було м’яко тканинне поранення кисті, просто дві подряпини на кистях з пошкодженням вен тилу кисті. Воно б само зажило. Але побратими побачили кров і лупанули два турнікети аж під пахвами. Мінус дві здорові руки“, — констатує лікар. 

Чому так? Дмитро стверджує, що в першу чергу, це — брак в особового складу бажання вчитися і організовувати навчання підлеглих.

“Так, інструкторів не так багато, а в навчальних центрах невелика пропускна здатність. Але є зараз безліч способів навчитись, почитати, подивитися, десь вистрибнути на якісь курси. Якби це все заохочувалося командуванням і підтримувалось бійцями, то ситуація була б кращою. Але світ неідеальний. Це все дефіцит знань та освіти”, — вважає медик.

Читайте також:
“Нам казали, що ми всі будемо президентами. Але ми всі маємо бути медиками!” Військова санінструкторка Юлія “Куба” – про важливість навчання такмеду і те, як змінилася війна

Армія — це не в’язниця, а серйозна робота

Дмитро Макаров

“Якби я мав безроздільну владу, то знищив би всі онлайн-казино, всі слоти, всі крутілочки”, — злиться Дмитро. Він багато пише на особистому профілі про залежності, зокрема й від речовин. Але наголошує, що саме залежність від азартних ігор викликає найбільшу летальність. Тобто найбільший відсоток самогубств — через борги, кредити, інші життєві негаразди.

А от проблему алкоголізму в армії Дмитро Макаров вважає дещо демонізованою, тому що це не проблема армії, а суспільства в цілому. 

Коли ж доходить до обговорення наркотиків, радить уявити таку ситуацію:

“От є героїновий наркоман, у нього метадонова замісна програма і він цього не приховує. Чесно каже, що підколюється, якщо знаходить щось. І тут вам приходить в голову ідея: “На тобі, чувак, автомат!”. Не дуже ідея, правда?”.

Взагалі відсоток залежності у війську та в тилу приблизно однаковий, а залежна людина завжди знайде собі, як реалізувати свою потребу в речовинах.

“Таких людей не потрібно призивати. Але бажаючих служити мало, тому з’являється оця “палична система покарання”: а давайте запхаємо у військо алкозалежних чи боржників аліментів. Але військо — це не в’язниця. Це серйозна робота, куди не можна допускати тих, хто не може її виконувати”, — каже Макаров. І додає, що сам він все більше віддаляється від цивільного життя.

“Я застряг у лютому 2022 року”, — зізнається лікар. 

Благодійна ініціатива, яка допомагає медикам в Україні рятувати життя на передовій

Підтримати:

Моно: https://bit.ly/leleka_mono
Приват: https://bit.ly/leleka_pryva
Пейпал: https://bit.ly/3C8W1wE

Читайте також:
Замість допомоги — приниження і вироки: чому військові вживають наркотики і навіщо цю проблему замовчують армія та держава


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.