автор: Олена Максименко
фото: Олена Максименко, Стас Козлюк
Протести проти скасування незалежної діяльності НАБУ та САП тривають: на другий день після їх початку зібралося навіть більше людей, ніж у перший. Кілька тисяч киян вийшли у столиці, також подібні акції відбулися в інших містах України – Харкові, Львові, Полтаві, Ужгороді, Чернігові тощо.
“Новинарня” також вирушає на площу перед київським театром ім. Івана Франка. Тісно стає вже на під’їзді до станції Хрещатик, а на виході з вагона – справжній аншлаг. Люди везуть заготовлені картонки, переважно з упізнаваним логотипом “Нової пошти” (ну а де ще отак одразу взяти багато картону? Це вам не надруковані “під копірку” плакати на оплачених зборищах, хоч би як декому хотілося вважати такими й нинішні акції щирого народного обурення).
На вулиці частина людей спиняється, щоб написати гасла. Охоче діляться одне з одним маркерами, креативлять.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Більшість у цій натхненній юрбі – молодь. Однак не бракує й родин із малечею, і тих, хто явно встиг “подвіжувати” ще на першій Революції на граніті, не кажучи вже про наступні.
Люди приходять із собаками, приїздять на велосипедах, мотоциклах і самокатах. Трапляються і військові, вбрані у однострій. Письменники, режисери, видавці, волонтери, блогери – тут можна зустріти всіх. І численних знайомих та друзів, звісно.
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Гасла, здавалося, народжувались по ходу акції. “Влада є народ!”, “Не мовчи!”, гасла Помаранчевої революції і Революції гідності: “Одна єдина соборна Україна!”, “Київ, вставай!”, “Україна – це Європа!” і навіть “Разом нас багато, нас не подолати!” (це ще з першого дня).
І, звісно, злободенне – “Руки геть від НАБУ!”, “Вето на закон!”, “Корупція вбиває!”.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Ірина Білоцерковська, директорка видавництва воєнної літератури “Білка”, представляє покоління саме досвідчених революціонерів:
“Мені здається, що на цьому етапі вже прорвало якусь соціальну домовленість – я не знаю, чи то з владою, чи то одне з одним. Люди вийшли на протестні дії через те, що напрям руху країни кардинально змінюється, тобто повертається назад до часів Януковича, де ухвалювали схожі закони. І мені здається, що якщо ми тут, то ми відчули і почули меседж влади про те, куди вона хоче вести країну. І ми проти цього шляху. Бо ми звідти прийшли! Ми, народжені в СРСР, знаємо, куди веде ця дорога, і вона нам не підходить. Забагато ми втратили років життя для того, щоб вирулити нарешті з цього болота!”
Ірина зауважує, що на місці влади вона б уже неабияк хвилювалась – адже молодь протестує значно завзятіше за попереднє покоління:
“Ці молоді – вони такі гучні, що це капець! – сміється видавчиня. – Це не ми, які співали Гімн, і час від часу кричали “Ганьба!” Вони взагалі не затикаються! Вони просто неймовірно енергійні! Ми тут з дівчатами стоїмо, дивимося на це круглими очима, відчуваємо себе динозаврами. І відчуваємо свою дуже особливу місію стояти у них за спиною, у цих дітей. Я прийшла в першу чергу підтримати їх, тому що вони б’ються зараз за своє майбутнє”.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Учасники акції й справді скандують гасла без упину, гукають “Ганьба!”, затято плескають долонями по картонках. Щоправда, і Гімн у певний момент виконують. Звукові хвилі наростають і спадають.
Та попри загальну зарядженість, квіти на клумбах біля театру лишаються неушкодженими. Атмосфера справді нагадує перші дні Революції гідності, та водночас і відрізняється. Тут немає жодних промов та організаторів. Усе відбувається само собою.
“Гасіть вже Юльці світлий день” — це про Юлію Тимошенко, яка у Верховній Раді гаряче підтримала законопроєкт з обмеженням незалежності НАБУ і САП, заявивши, що день голосування за нього для неї “світлий”. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
23-річна Олена під час подій 2013-2014 була геть юною: “Я дуже добре пам’ятаю, як я стояла у себе в кімнаті на колінах, і молилася, і плакала, і дуже переживала. Мені десь було 12 чи 11. І мені так хотілося побувати там, відчути це. І коли я вперше приїхала в Київ, я одразу пішла на Алею героїв Небесної сотні, і там ще капличка оця, і я просто сиділа і ридала”.
Дівчина впевнена, нинішні акції дуже важливі:
“Мені подобається об’єднуватися з людьми за цим настроєм, цією позицією, і розуміти, що людям небайдуже. Зрозуміло, що ми тут відстоюємо свої права, відстоюємо свою позицію, закони України. Але тут відчувається згуртування настроїв, мотивів, принципів, переконань і цінностей”.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Написи та формат подачі плакатів – це фестиваль креативу. Тут і міцні слівця, і цитати з класиків, і англомовні репліки, і заклики донатити на певні бригади чи дрони “Русоріз” (та навіть QR-коди).
“Колись у Леся Подервянського спитали: як зрозуміти, це Майдан, чи ще ні? – ділиться враженнями Руслан Горовий, волонтер, письменник та видавець. – Він сказав, що якщо народу до*уя, то це вже Майдан, а якщо ні – то ні. Треба кликати Подервянського, відкрити йому повіки, і хай скаже: це вже Майдан чи ще ні!..”
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Фото: Олена Максименко / Новинарня
Блоки з мінеральною водою “для тих, хто поруч”. Коробка з маркерами, кому раптом бракує засобів самовираження на картоні. Нескінченні обійми і впізнавання своїх. Жарти. Налаштованість не відступати.
Активна молодь, яка складає ядро цього протесту, – це діти, що дорослішали під час війни. Тож вони гостріше відчувають ціну тих свобод, які виходять відстоювати.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Більше фото – на сторінці “Новинарні” у фейсбуці.
Читайте також:
Під тиском громадськості Зеленський подає законопроєкт, який поверне незалежність НАБУ і САП
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
