автор: Стас Козлюк
із Київської області
фото автора
Міністерство оборони України 12 червня повідомило про проєкт створення груп протиповітряного захисту. Вони мають протидіяти повітряним загрозам та, зокрема, російським дронам-камікадзе. Формувати ці групи планують з добровольчих формувань територіальних громад, скорочено – ДФТГ. Їм обіцяють передбачити соціальні гарантії, пільги, страхові виплати й зарплати. Також серед нововведень, за словами міністра оборони Рустема Умєрова, залучення до збивання дронів приватних літаків.
Насправді добровольчі формування залучають до боротьби з російськими безпілотниками вже доволі тривалий час. Багато хто й не пригадає, коли в український “ППО-лексикон” увійшло визначення “мобільна вогнева група”, адже у звітах Повітряних сил про боротьбу з ворожими цілями в небі МВГ фігурують щонайменше з осені 2023 року.
Де-факто ж перші такі групи, хоч на той час вони й не мали “офіційної” назви, були створені для боротьби з ірансько-російськими “шахедами” ще у 2022-му, а з початку 2023-го діяли вже в цілком організованому порядку. Наприклад, у лютому 2023 на той час командувач угруповання Сил та засобів оборони Києва генерал-лейтенант Олександр Павлюк повідомляв про створення для захисту неба над столицею мобільних вогневих груп, “озброєних великокаліберними кулеметами та оснащених тепловізійними прицілами й іншими приладами виявлення цілей і лазерного цілевказання”.
“Кількість мобільних груп у складі угруповання постійно збільшується, ведеться робота задля покращення їх технічного оснащення. Мобільна вогнева група може знищувати також крилаті ракети та інші повітряні цілі”, – стверджував Павлюк.
Відтоді ситуація в небі помітно змінилася: російські атаки стали масованішими й “винахідливішими”, із застосуванням великої кількості БПЛА-імітаторів, а ударні дрони типу Shahed Росія запустила в масове виробництво і постійно вдосконалює, щоб їх було важче збити.
Логічно, що, відповідно, вдосконалюватися необхідно й українській системі протиповітряної оборони. Цей процес триває, проте мобільні вогневі групи “й досі там”, тобто незмінно залишаються складовою багатоешелонованої системи протиповітряної оборони – попри те, що думки щодо їх ефективності різняться і часто є вельми критичними. Адже збивати “шахеди” з кулеметів, м’яко кажучи, непросто, і на те є ціла низка об’єктивних причин.
Як повідомив головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський на зустрічі з журналістами, де була й “Новинарня“, на тлі дефіциту ракет для ЗРК станом на червень 2025 року мобільні вогневі групи залишаються основним засобом ураження “шахедів”, а їхня ефективність становить до 40%.
Щоб особисто переконатися в тому, наскільки дієвими є МВГ в захисті українських міст від ворожої загрози з неба, кореспондент “Новинарні” долучився до однієї з таких груп на чергуванні під Києвом – як з’ясувалося вже в процесі, під час одного з найбільш масованих і смертоносних обстрілів столиці.
І все побачив на власні очі.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Два роки доброволець із позивним “Дрімер” веде подвійне життя: вдень він власник бізнесу, який виробляє комплектуючі до бронежилетів, бронеплит і ремінно-плечових систем (РПС). Вночі – кулеметник на Браунінгу М2. Щойно вертається з роботи – намагається вхопити кілька годин вечірнього сну. Бо ж ніколи не знаєш, чи буде виїзд. А якщо буде – як надовго: можливо, відбій дадуть о другій ночі, а можливо доведеться працювати до ранку.
Так мало бути і цього разу. Але за годину до будильника, близько 20-ї, Дрімера розбудила дружина. Попри те, що після початку повномасштабної війни вона з дітьми вибралася на Закарпаття, жінка уважно стежить за небом:
“Там дрони на Київщину залетіли, ти вже виїхав?”
Це було дещо незвично, оскільки зазвичай виїзди відбуваються після 21-ї. Або не відбуваються взагалі. Та й точка у його групи ніби не настільки активна: у зоні досяжності кулемета пролітає не так вже й багато ворожих дронів. Адже їхній звичний маршрут на Київ, або ж далі на захід, углиб країни, пролягає північніше: як не через Бровари, так узагалі через Чорнобильську зону відчуження. Тож часто ніч може минати у спостереженнях за небом, на якому вдалині видно трасери.
За 20 хвилин після дзвінка дружини Дрімер їхав на позиції. Там ми й зустрілися: він саме встановив антену Starlink на землі, про всяк випадок – раптом зникне зв’язок. Все ще трохи накульгуючи, підійшов, так само міцно потис руку. Ми знайомі вже більше року – про мобільну вогневу групу Дрімера “Новинарня” писала матеріалі: “Ось такий український “Залізний купол”. Як тренується і працює по шахедах мобільна група ППО ДФТГ”.
Тоді це було переважно навчання, а на цей раз нас чекає дуже непроста і по-справжньому “бойова” ніч. Втім, на момент зустрічі ми ще цього не знаємо, і Дрімер гостинно пропонує чаю чи кави.
Поруч у посадці стоїть знайома “Зірка смерті” – так у ДФТГ називають свій Volkswagen Transporter. З минулого року на його бортах з’явилося більше білих силуетів: це дрони, які група “Дрімера” підбила або збила за два роки роботи. Загалом 15 штук. Здебільшого тут – “шахеди”, втім є й пара дронів-імітаторів, схожих на “Пародію”.
З капота авто на нас уважно дивиться намальований Дарт Вейдер. Його ж фігурка стоїть на торпеді.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
На водійському сидінні – “Камо”, чоловік приблизно тих же років, що й Дрімер. Так само вдягнений у піксель. Він саме вивчає зведення щодо ризиків і загроз. Якщо простіше – кількості і маршрутів дронів, які можуть летіти на Київ.
За оптимістичними розрахунками, якщо врахувати неточності, станом на 21:30 у небі перебувало близько двох сотень російських БПЛА. І більшість ішла курсом на Київ.
“Дрімере, їх стає лише більше”, – похмуро зауважує Камо, отримуючи зведення про ризики і загрози. До Сумської області саме залетіла чергова група “шахедів”.
“Ще є ризик ракетного обстрілу”, – якось аж надто спокійно констатує Дрімер.
“Розчехляємося. У нас десь може година-півтори часу”, – вилазячи з водійського місця, підсумовує напарник.
Чоловіки скидають зелений брезент з бортів кузова, знімають чохол з привареної до корпусу станини. З дерев’яного ящика поруч дістають великий чорний браунінг: спочатку закидають його на плечі, звідти – на станину, аж крякнувши від напруги.
Дрімер прилаштовує до кулемета тепловізійний приціл, ставить металевий ящик зі стрічкою 12,7 мм патронів. Розвертає зброю дулом на схід.
Камо в цей час дістає з того ж ящика автомат Калашникова з магазинами. Кладе поруч, скаржиться, що взяв мало набоїв, зважаючи на можливі обсяги дронової атаки.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Поки Дрімер ставить пальник і гріє воду на розчинну каву, запитую, чи бачив він заяву Умєрова.
“Вона нас трохи розвеселила. Каже, ДФТГ будуть збивати дрони. А що ж ми два роки робимо?” – сміється чоловік.
За його словами, більшість мобільних груп у їхній зоні відповідальності – саме з ДФТГ. Це переважно або бізнесмени, або “айтівці”, які мають бронь на основній роботі, відстрочку за тими чи іншими обставинами, геть погане здоров’я чи просто ще не досягли призовного віку.
“Всі, хто мав служити за законом – вже давно служать”, – коротко пояснює Дрімер.
Саме закипає вода. Чоловік закидає у кружку пакет розчинної “3 в 1” кави, віддає її своєму колезі, ставить ще одну. Маємо годину. Сонце остаточно сідає за горизонт, сутінки густішають, поволі перетворюючись у ніч.
Читайте також:
Як працює по “блєдінах” ППО ЗСУ: розповідь командира мобільної групи
У темряві важко зрозуміти, чим засіяне поле перед нами, але видно, що на ньому щось та й сходить. Чоловіки скаржаться: місцевий фермер, коли засіював, переорав ще й польову дорогу, якою їздили військові та місцеве ДФТГ на нічні чергування. Коли ж йому висунули претензії, обурювався. Потім перепрошував, обіцяв усе виправити.
“Але куди там, виправив. Ми самі машинами розкатали”, – помішуючи розчинну каву ножем, бурчить Дрімер.
Вдалині блимає червона цятка. Гелікоптер. Полює за десятки й десятки й десятки кілометрів від нас. Небо хоч і дещо хмарне, проте роботі це не заважає. Загалом, як пояснює мисливець на дрони, у хорошу погоду працювати легше: мобільні вогневі групи мають багато “помічників”. Працює армійська авіація, працюють винищувачі Повітряних сил. Тож може статися так, що дрони просто не долетять до зони ураження браунінга.
“Розповідають про один борт, який набив уже більш ніж 60 “шахедів” і зупинятися не планує. Якщо погода хороша – вони всю ніч можуть працювати. А ми просто сидимо і дивимось у небо. Але якщо погода погана – дощ, хмари, туман – то тут працюють виключно ті, хто на землі.
Ну, і ми ж не самі: це цілий організм. Є мобільні вогневі групи, є “Гепарди”, “Петріоти”, інші штуки. І все це працює у комплексі. Не існує вундервафлі, яка самостійно може збити 100% усіх дронів і ракет”, – пояснює Дрімер.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Під час розмови нас геть дістають комарі, тож ховаємося від них всередині авто. А от дрони поки що облітають нашу групу з півночі. Дивимося, як десь там їх збивають “колеги” – і часом здається, що й справді сидиш у першому ряду на “Зоряних війнах”. Спалахують смуги трасерів: яскраві червоні розрізи на глибокому чорному небі, ніби хтось запалив нові зірки. Звуків майже не чути. Далеко. За кілька десятків кілометрів від нас.
“І так майже кожної ночі: сидимо, спостерігаємо, – розповідає Дрімер, – Ми добровольці. Нам не платять зарплату. Дали боєкомплект, зброю, паливо для авто – і все. Буває так, що навіть не всі збиті нами дрони підтверджують. Бо це доволі складна система підрахунків. А ми не ганяємося за цифрами. Ми просто робимо роботу, як уміємо і можемо. Серед нас немає професійних військових: всі вчилися з початку повномасштабної війни”.
Камо відволікається від планшетів і телефонів. Перші дрони наближаються до нас. Вискакуємо з авто. Дрімер стає за браунінг, його колега час від часу кидає оком то на гаджети, розкладені на капоті, то на небо на сході.
“Заходить на другу годину. Можливо, десь на висоті 2 км”, – кидає він.
Дрімер розвертає кулемет, припадає оком до тепловізора. В очікуванні минає кілька хвилин, перш ніж він зауважує:
“Це імітація. Не бачу його. І не чую. А він вже має бути кілометрів за 5 від нас”.
І справді, окрім набридливого дзижчання комарів нічого не чути. Враз, удалині з’являється новий звук: тихе дирчання невеликого мотора.
“Точно імітація. Бачу. Працюю”, – каже Дрімер, і нічна тиша вибухає пострілами браунінга, за якими не чути вже ні комарів, ні дрона чи будь-чого іншого: все заглушує гуркіт 12,7 мм калібру. До нього долучається “Калашников”: це Камо, побачивши силует, починає працювати по квадратах.
Робота мобільної вогневої групи ДФТГ на Київщині, червень 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
“Відпрацювання цілі, доповідь згодом”, – відправляє Дрімер голосове повідомлення командиру.
“Ще один. Бойовий. На 3-тю годину”, – кричить Камо.
Без тепловізора ціль не видно, але дуже добре чути. Якщо попередній дрон дзижчав як невеличкий мопед, то цей більше схожий на старий, побитий життям ІЖ-Планета. Рев мотора чути задовго до того, як ціль входить до зони ураження, і звук наближається…
“Бачу, падло. Іде прямо на нас. Працюю!” – Дрімер дає довгу чергу. Слідом – коротку. Камо додає короткими чергами. Дрон змінює звук, мотор починає кашляти. Здається, він знижується.
“Ще один, третя година!” – кричить Камо.
Дрімер за секунду розвертає браунінг, починає працювати по цілі – а по діагоналі до нас уже наближається наступний “мопед”. Кулеметник знову розвертається на 180 градусів, Браунінг М2 випльовує ще кілька десятків набоїв. Влучив чи ні?..
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
“Перший точно підбитий. Падло, літає навколо!” – кричить Камо.
Перший дрон справді кружляє навколо нас, невпинно кашляючи мотором. Звук стає все гучнішим. Здається, він ось-ось просто впаде нам на голови, але потім починає віддалятися.
“Я його точно зачепив. Падай, мразь!” – кричить Дрімер, поки кашляючий шахед затихає вдалині.
“Ціль зникла, немає. Збили! Десь впав у полі, але не здетонував” – щасливо усміхається Камо.
Тим часом зі сходу заходить ще одна група дронів. І ще одна – з півдня. Хлопці скидають дерев’яний ящик на землю, аби було зручніше працювати у кузові Транспортера. Дрони саме заходять у зону ураження. “Працюю”, – кричить Дрімер.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Вхопити його у статичному кадрі неможливо: він крутиться із кулеметом майже на 360 градусів, вихоплюючи цілі у повітрі. Дрони, мов велетенські комарі, дзижчать уже з усіх сторін.
Ось над головою пролітає ще один “шахед”: браунінг працює майже вертикально. В небо летять зелені трасери, на кілька секунд освітлюючи посадку, у якій сховалися химерні тіні: стара німецька вантажівка, ще старіший кулемет і чоловік за ним. Навколо розлітаються гільзи й частини кулеметної стрічки. Дзвенять об дах авто. На станину один за одним закидують ще два ящики набоїв.
Геть як у “Зоряних війнах”! Фото: Стас Козлюк / Новинарня
“Є дозвіл працювати з ПЗРК. Але його у нас нема”, – сміється Дрімер.
За нашими спинами в небо зривається ракета. Кілька секунд. Вибух. Палаючі уламки чергового російського дрона повільно падають у поле. Попереду смуги трасерів, здається, сходяться в одну ціль. Ще один БПЛА падає, ревучи мотором.
На секунду очі вихоплюють яскравий спалах на горизонті. Пізніше чуємо вибух. Збили? Раптом все стихає.
“Балістика”, – коротко кидає Камо, зазираючи в гаджети.
З-за горизонту поволі у небо вилітають яскраво-жовті вогняні стовпи. Один, і ще один, і ще. У небі вибухають помаранчеві вогні, немов наднові колапсують прямо над головою. Нас накриває гуркіт такої сили, що здається от-от і небо впаде на голови. Тут же горизонт розквітає червоним. Знову. І знову.
“Таки десь по Києву попали”, – констатує Дрімер.
А ми поки маємо перерву: з Сумщини заходить нова група дронів, але це вже на ранок. Тож є півтори-дві години на подрімати.
Камо залазить на водійське сидіння і майже одразу провалюється у сон. Тільки чути, як час від часу приходять сповіщення на планшет з телефоном. Дрімер бере ліхтарик, журнал, вмощується під браунінгом і сідає писати звіти: скільки разів група працювала, скільки цілей було, скільки набоїв витрачено. Так менше паперової мороки після виїзду.
Питаю, чи бачить він зміни у тактиці росіян.
“Я б не сказав, що у них є якась стандартна тактика. Буває так, що кілька днів летить багато імітаторів, а потім настає основна хвиля атаки. У погану погоду БПЛА можуть іти дуже низько, так, що їх не видно на радарах і нам доводиться працювати на слух. А загалом
росіяни постійно шукають нові маршрути, міняють висоти, намагаються обходити місця, де працює ППО.
Єдина зміна за рік: багато імітацій. Але їх ми теж навчилися розрізняти. Я так розумію, тут розрахунок на те, щоб виснажити ППО, розрядити їх”, – замислено каже чоловік.
Дрон-імітатор “Пародія”. Фото: ГУР МОУ
З досвіду цієї мобільної групи, дрони можуть маскуватися й під одиночну ціль: на висоті в 5 км летітиме один БПЛА, а на кілька кілометрів нижче – ще кілька. Для цього, пояснює Дрімер, на землі і мають працювати зокрема й мобільні групи: щоб бачити ситуацію на власні очі.
“Біля лінії фронту вже десь рік стандартна історія, коли слідом за дроном по розрахунку можуть прилітати “Ланцети”. Вглибині країни ситуація дещо інша. Писали про дрони з касетними боєприпасами. Але нам вони не попадалися. Доводилося збивати “Пародії”. Ми його потім розбирали: це буквально шмат фанери, літачок, обклеєний скловолокном. Але він літає і свою роль виконує”.
Закінчивши з журналами, Дрімер лізе у ящик з-під браунінга. Там лишився один короб набоїв.
“Камо! Дзвони у доставку “Глово”! Хай везуть набої. А то не буде чим дрони збивать!” – посміюючись, командує Дрімер.
Дещо заспаний Камо вилазить з “Транспортера”, кудись телефонує. Чоловіки заходяться прибирати: збирають із землі гільзи й частини кулеметної стрічки, які порозліталися за минулі кілька годин довкруг. Металом забивають три короби з-під патронів. Ще гора гільз лишається у кузові авто.
“Росіяни все ще не вийшли на плановий рівень виробництва дронів, про який заявляли.
Вони можуть 2-3 дні інтенсивно нас атакувати, але потім їм все одно треба час, щоб накопичити сили – десь до тижня.
Можливо, не в останню чергу це відбувається завдяки українським операціям, які їхні плани ламають”, – розповідає Дрімер.
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Небо сірішає, на сході поволі з’являються червоні кольори. Світанок. На півночі, з боку Києва, у небо здіймається величезна хмара чорного диму. Чоловіки лише хитають головами.
Питаю, чи бачили вони зенітні дрони.
“Поки ні. Шахед звичайним FPV не перехопиш – у нього середня швидкість 170 км/год. Тут потрібне інше рішення. Але якщо у нас про це говорять – значить, воно є. Можливо, це секретна тема, тому нові перехоплювачі не осоливо показують. І правильно роблять”, – Дрімер знову ставить пальник і гріє воду на каву.
До наступної хвилі дронів лишається з пів години. Чоловіки намагаються порахувати, чи вистачить їм набоїв. Вирішують працювати більш ощадливо. Зі сходу знову гуде.
“Цей не “наш”, він обходитиме з півночі. Десь за 5-7 км від нас, не дістанемо. Але спостерігаєм”, – говорить Камо. І справді, дрони дуже добре чути, проте по них ніхто у нашій зоні не працює – вони проходять північніше. Знов видно спалахи на горизонті. Здається, у тому ж місці, з якого здіймається стовп чорного, мов ніч, диму.
Один БПЛА проходить на висоті десь кілька кілометрів – на самій межі досяжності, тож група вирішує не витрачати на нього набої. Дзижчання моторів наростає.
“Іде прямо на нас, наш клієнт!” – повідомляє Камо.
Дрімер витрачає кілька секунд на пошуки. У сірому небі це доволі непросто. “Бачу, бачу тебе… Ану-но йди сюди…” – бурмоче під носа.
Робота мобільної вогневої групи ДФТГ на Київщині, червень 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Браунінг реве, випльовуючи патрон за патроном. Здається, аж надто довго. Дрімер матюкається, крутиться з кулеметом у кузові, намагаючись дістати російський дрон. Той розвертається на північ, мисливець за ним. Тисне гашетку до останнього. Врешті, кулемет клацає.
“Порожній! Я того гада дістав!” – кричить чоловік.
З авто вивалюється оглухлий Камо: сидіти в машині, коли працює браунінг, – це немов тебе закрили в консервній бляшанці й луплять по ній з усіх сил. Польовою дорогою до нас летить цивільний кросовер. З нього вистрибує хлопець, місцевий учитель. Витягає з багажника дві великих дерев’яних коробки: по два ящики патронів у кожній. До кінця зміни цього має вистачити. Натомість забирає гільзи.
На Київщину залітають крилаті ракети.
“О, є дозвіл працювати по ракетах, не заощаджуючи б/к. Зараз будемо працювати”, – тішаться чоловіки.
Так збивають “шахеди”, що летять на Київ: робота мобільної вогневої групи ДФТГ на Київщині під час однієї з найбільш масованих повітряних атак Росії, червень 2025 року. Фото: Стас Козлюк / Новинарня
Пояснюють: напевно, кожен боєць мобільної вогневої групи мріє збити крилату ракету і зняти це на відео. Проте це дуже складно: крім вправності, потрібна неабияка удача – якщо вона просто пролітає повз, то швидкість буде надто високою. Потрібно зловити її під час маневрування, і тоді теоретично є шанс записати на свій рахунок таку ціль.
Втім, їм поки що так не щастило. Власне, проліт ракет ми лише спостерігаємо: ідуть надто далеко від нас, обходячи позицію з півночі. Знову працюють “Петріоти”: кілька ракет-перехоплювачів злітають у небо, за кілька секунд – вибухи. Щонайменше частину цілей, які летіли на Київ, знищено.
Дрони також вичерпалися. В області дорозвідка.
Читайте також:
Росія почала застосовувати проти України “шахеди” з камерою, модулем ШІ і системою прямого радіоуправління. ФОТО
“До нас нині добровольці не йдуть. Бо ДФТГ – на обліку в ТЦК, ще й зарплати не платять. А якщо треба виконати мобілізаційний план – в першу чергу приходять до людей, за якими не потрібно бігати. В нас таке відбувається регулярно: вручають або повістки, або викликають одразу групами. Тож багато наших нині воює. І я не знаю випадків, щоб хтось утікав від мобілізації. Того людей до нас не затягнеш.
Чимось забезпечує громада, спасибі за це: тепловізори купили, авто заправляють, іноді дають матеріальну допомогу. Але є інші пріоритети, зокрема Збройні сили і закупівля FPV-дронів”, – пояснює Дрімер.
Тим часом дають відбій. Чоловіки закидають дерев’яний ящик з набоями до кузова, розряджають кулемет, знімають його зі станини, накривають все брезентом. Камо тисне нам руки, дякує за роботу і їде на базу з уже заповненим журналом.
Дрімер втомлено рахує години: його розрахунок працював з опівночі і до 5:30 ранку. Вдало: сьогодні на бортах авто з’явиться кілька нових білих силуетів.
Фотогалерея (гортайте):
Читайте також:
В Україні активно розвивають проти “шахедів” зенітні дрони-перехоплювачі. Але для цього бракує РЛС
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
