автор: Олександра Гресь
У чому суть рашизму, який став основою російської агресії? Чому цей феномен виходить за межі звичайного тоталітаризму, загрожуючи не лише Україні, а й світовій безпеці? Лариса Якубова, докторка історичних наук, авторка книги “До свободи крізь вогонь. Україна проти рашизму” і одна з найфаховіших дослідниць феномену рашизму пояснює, як “колективний Путін” та “русская культура” виростили покоління вбивць.
Це більше ніж політична стратегія чи ідеологія. Це система, яка пронизала російське суспільство та стала глобальною загрозою. Як і чому виник рашизм, чим він небезпечний і що потрібно робити, аби зупинити його поширення? Відповіді — в нашій розмові.
Інтерв’ю записано в межах проєкту “Биківня, Бабин Яр, Буча — між масакрою та пам”яттю про неї”, що висвітлює сутність та вплив на колективну пам’ять комунізму, нацизму і рашизму через розповіді про дуже конкретні факти здійснених ними масових злочинів проти людяності — їхні жахливі дії на території Києва і на його околицях, внаслідок яких виникли три місця таємних масових поховань цивільного населення: Биківня — тут поховані жертви комуністичного терору 1937–1941 рр.; Бабин Яр — тут поховані жертви нацизму, вбиті у 1941–1943 рр.; Буча — тут поховані жертви рашизму, вбиті у короткий період 03.03.–31.03.2022 р.
– Пані Ларисо, з чого, на вашу думку, почалося зародження рашизму? Чи це явище виникло з отриманням Україною незалежності, чи, можливо, з окупацією Криму та Донбасу?
– Насправді слово “зародження” не зовсім підходить для опису цього явища. Скоріше, це повторення того, що вже існувало раніше, але в нових історичних обставинах та з іншими людьми. Тоталітаризм у Росії має глибоке коріння. Він існував протягом 70 років у формі Радянського Союзу — імперії, яка здавалася мертвою після 1991 року, але виявилася лише приховано живою.
Лариса Якубова
Я неодноразово писала, що навіть якщо країни немає фізично, її ментальне тіло продовжує існувати. Повернення до тоталітаризму не було неминучим — це був вибір росіян. І це повернення стало абсолютно очевидним і почало стрімко розвиватися, я б сказала, з 2014 року, коли росіяни прийшли в Україну з війною. Хоч та війна ще багатьом у світі не виглядала справжньою, а такою, начебто іграшковою, але вона була вже справжня. Війна трансформувала не лише державну машину, а й суспільство, яке втратило здобутки демократії 1990-х років.
Саме з окупації Криму, під впливом цього фантастичного вибуху настроїв ресентименту, росіяни знову захотіли бути імперією і дуже-дуже покарати Україну. Вони день за днем перетворювалися на навіжене збіговисько людей, які втрачали людське обличчя. І почала формуватися імперська більшість, яка хотіла повторити велику війну в Європі, зокрема на теренах України. А з 2022 року цей процес просто зі швидкістю якогось надзвукового літака буквально за кілька місяців перетворив Росію на неототалітарну систему, що стала загрозою сучасному світу.
– Ви сказали, що рашизм — це неототалітаризм. А чим він відрізняється від класичного тоталітаризму?
– Бачите, є багато пташок у світі, але кожна пташка має свої особливі ознаки. Інакше просто була б назва “птахи”, і “птахом” без уточнення була б і курка, і сокіл, і когут, будь-хто.
Тоталітаризмів, на щастя, не так багато, як птахів, в історичній ретроспективі. Але рашизм – це абсолютно нове явище. Це вже не класичний тоталітаризм, а неототалітаризм, який виник у добу постмодерну. Постмодерн відрізняється від модерну, як XXI століття відрізняється від XIX. Це геть інша Росія й інший тоталітарний феномен.
Рашизм має специфічні ознаки, які роблять його більш небезпечним. Він поєднує імперське мислення, ресентимент і нестримну агресію. Цей феномен ґрунтується на багатьох джерелах, зокрема на “русскій культурі”, яка є не просто культурою росіян, вона є імперською культурою. Тому її функція полягає у забезпеченні розширення імперії, пронизуючи всі аспекти суспільного життя — від дитячих казок до політичних інституцій. Ця культура склалася у ті “скрєпи”, про які вони весь час кажуть, намагаючись зліпити докупи оцей конгломерат поліетнічний, багатонаціональний, яким є Російська Федерація.
За п’ятсот років свого існування “русская культура” створила величезний арсенал інструментів для асиміляції та знищення культури етносів і країн, на які поширила свій вплив. Існування цього конгломерату завойованих земель і народів всередині Російської Федерації спрямовує його енергію виключно на війну і подальшу експансію, тому, що ця культура масштабує ненависть, запаковану в ній, починаючи від дитячих казок і мультиків, віршиків, закінчуючи пересічною культурою обивателя, соціальними відносинами, інституційними відносинами.
Вєлікая русская література, вєлікий русскій балет несуть у собі тоталітарну суть.
– Як тоді пояснити бажання сучасних росіян, особливо молоді, відтворити імперію, про яку вони знають лише з розповідей старших поколінь?
– Це складне питання. Джерела цього бажання численні, і саме в цьому небезпека рашизму. Він не обмежується одним джерелом, тому його важко зупинити. “Русская культура”, як імперська конструкція, формувалася протягом століть. Вона вчить своїх носіїв відчувати зверхність, впевненість у власній винятковості й праві диктувати умови іншим. І це закладається з дитинства через освітні й культурні інституції.
Крім того, влада в сучасній Росії усвідомлено працює над створенням людини-вбивці, яка б беззастережно служила інтересам імперії. Після Чеченських воєн російська держава остаточно повернулася до імперської політики, використовуючи всі здобутки радянського тоталітаризму.
– Чому, на вашу думку, саме Україна стала головною мішенню російського тоталітаризму?
– Україна стала ворогом номер один через свій модернізаційний проект. На відміну від Росії, вона намагалася розірвати зв’язки з тоталітарним минулим й інтегруватися у світову спільноту. Росія, не маючи конкурентоспроможного проєкту майбутнього, сприйняла це як загрозу. Її політика зосереджена на підтримці імперського статусу, тому Україна, як приклад альтернативного розвитку, стала головним об’єктом агресії.
– Який висновок можна зробити з цієї історичної ретроспективи?
– Рашизм — це не просто ідеологія чи політичний режим. Це система, яка зрощувалася століттями і набула сучасних форм у добу постмодерну. Для того, щоб зупинити його, потрібна не лише військова перемога, але й деконструкція всієї імперської культури, яка є його основою. Без цього цикли тоталітаризму повторюватимуться знову й знову.
– Ваша позиція щодо російських амбіцій відома — ви вважаєте, що Росія хоче все. Що ви маєте на увазі?
– Так, думка, що якщо Росії віддати частину територій, наприклад, Східну Україну чи навіть Київ і Львів, то вона зупиниться, є абсолютно хибною. Росія не зупиниться на Україні. І це не лише моя оцінка, це чітко зафіксовано у доповідях експертів, зокрема, в останній доповіді Валдайського клубу, де вони прямо заявляють, що
мета Росії — це глобальний хаос, зруйнування інститутів і перетворення світу на набір окремих країн, знищених поодинці.
Росія вже руйнує міжнародні інституції, і її стратегія — це не просто війна з Україною, це війна з усім світовим порядком. Їхня мета — занурити Європу та Північну Америку в такий стан, в якому перебувають деякі країни Азії та Африки: хронічні громадянські війни, катастрофи, нестабільність.
– Як Росія реалізує такі свої амбіції?
Вона активно працює над тим, щоб розширити коло тоталітарних країн і знищити світ, який існує зараз. Залучає до своїх ідеологічних проєктів країни, які готові підтримати її модель. І це не просто слова. Ми бачимо це під час російсько-української війни — недооцінка цього страшного феномену призведе до глобальних катастроф. Саме тому важливо зупинити це зараз, поки є можливість.
Тіла убитих цивільних жителів на вулиці Бучі після відходу російських військ. Фото: Vadim Ghirda
– Що можна сказати про наслідки російських злочинів на території України?
– Те, що сталося в Бучі — це не просто військові злочини, це вияв абсолютного садизму. Уявіть собі ситуацію, коли беззбройні люди просто йдуть по вулицях і стають мішенями для безжальної убивчої машини.
Ці акти насильства не були спровоковані — їх скоювали особи, які раніше навіть не уявляли, що можуть вчиняти таку жорстокість. Вбивства літніх людей, розстріли на вулицях, знущання з цивільних — це не просто жах, це поведінкові алгоритми, які відтворюються через роки пропаганди, через зруйновану мораль, через тоталітарну ідеологічну отруту, яка все більше проникає в суспільство.
– Як ви ставитесь до заяв, що Росія може бути зупинена лише військовими методами?
– Військовий аспект важливий, без сумніву. Але необхідно також розуміти, що Росія має потужні інструменти для впливу на внутрішні справи інших країн. Вони вже втручаються у вибори, підтримують популістські рухи. Якщо світ не діятиме рішуче на всіх рівнях — політичному, економічному, військовому — ці інструменти можуть призвести до ще більших масштабів руйнування.
Тому вкрай важливо, щоб країни Заходу об’єднали свої зусилля не лише в підтримці України, але й у боротьбі з розширенням російського впливу на інші країни, в тому числі на їхні політичні системи.
– Що б Ви порадили робити світовій спільноті?
– Перш за все, слід звільнитися від ілюзії, що все може бути врегульовано мирним шляхом або компромісами. Міжнародна спільнота повинна діяти рішуче і об’єднано, адже Росія продовжує ставити собі завдання руйнування міжнародних інститутів. Важливо зрозуміти, що для України це війна за існування, але й для світу ця війна — це випробування. Тому необхідно підвищити обороноздатність, посилити співпрацю з Україною та створити дієву стратегію, щоб зупинити агресію і не допустити її поширення.
По-перше, треба побудувати єдину стратегію протидії, яка буде включати не лише військові дії, а й економічні, політичні та культурні заходи. Важливо не тільки підтримати Україну, але й серйозно працювати з країнами, які можуть бути вразливими до російського впливу. Необхідно також зупинити фінансування терористичних та провокаційних груп, які підтримує Росія в Європі та інших регіонах.
Ми не можемо дозволити Росії продовжувати свою політику руйнування світу, адже кожен новий крок Росії на шляху до перемоги означає ще більшу небезпеку для всіх країн. Ми повинні діяти зараз, щоб наші діти і внуки могли жити в світі, де панує мир і стабільність, а не постійний страх і насильство.
Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
– Що, на ваш погляд, може допомогти Україні вижити в цій ситуації?
– Україна повинна вистояти, бо її існування залежить від цього. Вона вже довела, що може боротися за своє майбутнє. Однак для цього потрібно, щоб весь світ став на її бік, підвищив обороноздатність і не дозволив Росії просуватися далі.
Ми не можемо дозволити, щоб війна в Україні стала довготривалою епопеєю, яка призведе до непоправних жертв. Міжнародна спільнота повинна діяти рішуче, тому що тільки так можна зупинити цей глобальний феномен і запобігти катастрофі для всього світу.
Ми можемо перемогти, якщо об’єднаємося і застосуємо правильні інструменти. Україна вже показала приклад стійкості, і якщо ми будемо діяти спільно і суголосно, можемо зупинити агресію і зберегти наші цінності.
Це не фатальна історія, ми ще маємо шанс, але для цього необхідно активізувати боротьбу і діяти разом, як світова антитоталітарна спільнота.
журналістка: Олександра Гресь
редакторка: Світлана Ляховець, кураторка проєкту “Биківня, Бабин Яр, Буча — між масакрою та пам’яттю про неї”, голова ГО “Світарта”
Читайте також:
Історик Олександр Алфьоров: “Росіяни” – не нація, а морально-психологічний стан
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
