автор: Олена Максименко
з Донецької області
фото авторки
На дворовому столику – пластмасові солдатики. Солдати з плоті й крові дістають із пакета маленьких пластикових вояків, і на столі утворюється крихітний взвод. Іграшкові воїни представляють різні епохи, тож новостворений підрозділ виглядає химерно. Тут і римські легіонери, і ковбої, і корінні американці, і бійці Другої світової. Окремі моделі хлопці вітають радісними вигуками – у них в дитинстві були подібні.
Ми в гостях у бійців 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Екіпаж самохідної артилерійської установки “Гвоздика” на чолі зі своїм командиром на позивний “Колумб” боронить підступи до Часового Яру.
На позиціях 24 омбр гучно, але ситуація штатна. САУ “Гвоздика” вже відстрілялася, тож спілкуємося з її екіпажем. Командир відділення Колумб розповідає, що снаряди доводиться використовувати максимально економно, працюють виключно по цілях, а не для залякування. Частота роботи залежить від противника:
“Залежно від того, як ворог наступає, чи пересувається, чи підійде якась техніка, чи ні. Сьогодні зробили чотири постріли. Яка конкретна ціль – нам не сказали. Але я підозрюю, що або техніка, або легко захищене укриття. Бо ми працювали не на осколковій дії, як працюємо проти піхоти, а на фугасній”.
Чути гупання ствольної артилерії по сусідніх позиціях. За словами Колумба, сьогодні напруженість “середня”, хоч загалом ситуація тут досить непроста:
“Буває, ніч тихо проходить, а буває, насипають без перестанку. Сьогодні були “Гради”, ствольна артилерія. Вчора – КАБи. Сьогодні ще наша авіація працювала. Противник постійно малими групами пробує просуватись, переходити канал. Це така природня перешкода, яка грає на нашу користь, але вони не залишають спроб. На малі групи не так розсіюється увага, і вони пробують скупчуватися вже за каналом для подальших штурмових дій.
Важку техніку зараз майже не застосовують, хіба що “квадрики” і мотоцикли. Дуже рідко може виїхати одна чи дві БМП, але вони тут же згорають. Наші FPV не дають їм рухатися далі”.
З початком Курської операції стало трохи спокійніше, але вагомого впливу на поведінку противника це не мало, каже Колумб. Тут по позиціях “королевичів” летить усе: авіабомби, ракети, FPV.
“Класична тактика, яку вони використовують уже давно – знищувати все авіацією, в якій у них перевага. Просто руйнують усе КАБами, і потім заходять на ці руїни, де немає за що зачепитися, і пробують штурмувати, – пояснює командир. – По одному-двоє лізуть по якихось уцілілих підвалах: зайшли, відсиділися, потім до них іще двоє-троє підлізло – а далі в наступний підвал. Так потроху й просуваються”.
Засікти такі малі групи складно, тож постійний моніторинг з неба – надважлива задача. Варто лише на мить послабити пильність, як ворог може опинитися вже в тилу. Тому попит на дрони – як денні, так і нічні, – стабільно високий.
Загострення на Покровському напрямку на певний час послабило інтенсивність боїв біля “Часіка”, однак спроб захопити місто ворог не полишає.
“Це логічно, що якщо у них виходить просуватися на Покровському напрямку, то вони там і концентрують найбільше зусиль. А на Часів Яр зайшла наша бригада, які вміє нормально стояти в обороні”, – розмірковує військовий.
Найкращий союзник у цій обороні – канал, що допомагає стримувати наступ. За словами Колумба, ривок на техніці тут не зробиш, а всі переправи – під цілодобовим наглядом.
З огляду на це все, змінилися і цілі для САУ. Якщо раніше доводилося знищувати танки й БМП, то зараз здебільшого працюють по піхоті, аби не дати їй скупчитись і перейти канал.
Читайте також:
“Маршрутка” на війну й назад. Як в умовах кадрового голоду воює на Донеччині піхота 24-ї бригади
Колумбові – 40. Мобілізувався в перші дні повномасштабного вторгнення. Каже, пішов би ще на початку війни, але тоді був скутий турботою про онкохворого батька.
“А коли вже у 2022-му почалося, то в мене… рубануло почуття справедливості. Я працював менеджером у ліфтовій компанії. Маму вивіз із Бородянки у Стрий – у перші дні, коли вже було ясно, що рускіє підходять. А сам пішов у військкомат. І 4 березня вже був у частині, – переповідає події тих днів військовослужбовець. – Першого виходу і не пам’ятаю – стільки часу пройшло. Весна 2022-го, оборона Попасної. Я тоді ще був на допомозі, тому що не мав ніякого досвіду. Десь снаряди розгрузити, десь когось завезти як водій, ну й таке всяке”.
Після Попасної бився за Гірське, Золоте, Бахмут. А також за Херсон, але в саме місто так і не зайшов – повернулися на Донеччину незадовго до його звільнення.
Свій позивний Колумб отримав від комбата – за допитливість і схильність винаходити нове:
“І в бойовій роботі, бувало, якісь нові практики застосовували, я всякі технічні штуки іноді придумую – як краще організувати робочий простір, комунікацію якусь чи ще щось”.
Крім цього, Колумб любить мандрувати. Спершу їздити за кордон доводилося по роботі, а потім почав відкривати світ для себе. Мандрував переважно Європою: Швейцарія, Німеччина, Австрія, Італія, Франція, Чехія. Із не втілених поки мрій – Сполучені Штати, природа Канади та скандинавські країни.
Чоловік визнає – найскладніше у війську те, що тут ти собі не належиш: “Горизонту планування немає ніякого, бо за хвилину, дві чи п’ять може все помінятися. Тут ти мусиш робити те, що мусиш: удень, вночі, в дощ, сніг, в мороз чи спеку… Це непросто”.
Та попри це, він зберігає спокійну бадьорість. Повоєнних планів не будує, роздратування від приїзду до тилових міст, повних радісного життя “без війни”, не відчуває. Хіба що певну розгубленість:
“Бо вже відвик від того життя. Люди ганяють по своїх справах, машини їздять, кафе-магазини працюють… А роздратування правда немає. Я розумію, що йде війна і хтось мусить мобілізуватися. Але з іншого боку, хто має змогу в даний момент – той живе цивільне життя. Я ж не можу на це вплинути.
А в нас тут настрій нормальний, робочий. Мотивація є, в роботу втягнулися, тож тримаємось. Може, в якихось моментах вже це все набридло, але ж ми захищаємо свою землю. Й інших варіантів немає”.
САУ “Гвоздика” замаскована так, що її не помітно й з відстані кількох метрів. “Хороше маскування – це наша безпека”, – кажуть хлопці. І показують, як працює машина.
Трапляється, що снаряд передчасно розривається у стволі. Тому, щоб уникнути травм, постріл здійснюють дистанційно за допомогою мотузки – так безпечніше. Екіпаж працює без бронежилетів – у захисті залізти всередину установки практично неможливо, а в цій справі важлива швидкість і маневреність.
“Грім” у війську з 2016 року, з перервою на 8 місяців у 2020-му. Весь час – у 24-й бригаді.
Хоча спроби стати на захист країни були ще раніше. Про це свідчить татуювання “повернись живим”, зроблене ще 2014 року в добробаті УНСО. Тоді хлопця завернули за станом здоров’я. У ЗСУ йому також шлях був закритий:
“Немає селезінки – значить, непридатний, – гірко говорить він. – Мене відправляли з військкомату на “білий квиток”.
Але після проходження медкомісії його справа губилася, і на наступний призов йому знову приходила повістка. Так – двічі на рік, і щоразу його визнавали непридатним.
Та зрештою якийсь раз Грім примудрився “проскочити” через військкомат, де під час ВЛК запевнив нового хірурга, що не має скарг за його профілем, і пішов служити за контрактом.
Важко не було, адже в цивільному житті його робота також потребувала форми і бронежилета – працював у групі швидкого реагування в приватній охоронній компанії.
19 чи 20 лютого 2022 року вони з побратимами виїхали на звичайний виїзд – доба, максимум дві. Але цього разу команда на повернення все не надходила.
“З одної посадки в другу переїжджаємо. Під’їхали запасною гарматою уже до місця чергування. Тиша, – згадує він. – Чати – мовчать. Рація – мовчать. А в ніч із 23-го на 24-те почалося…
Команди не надходять, ми просто сидимо у посадці: заїхали в яр, заховали техніку. Так у тому рову три екіпажі управління й сиділи, чекали наступної команди. У нас не було запасного одягу, хтось навіть спальні мішки не взяв, тобто зігрітися було неможливо. А зима така була гидка – то мокрий сніг, то дощ. Болото, калюжі”.
Зараз, за словами Грома, у бригаду повертаються чимало контрактників, які позвільнялися в 2018-2019 роках.
А сам він, зізнається, був би радий, якби його нарешті змінили і дали можливість демобілізуватися. Удома на нього чекає дружина:
“Хотілося б перепочити, народити дітей…
Якби прийняли закон хоча б про “заміну” – щоб ті, хто три роки відслужив, тепер три роки відпочили, прийшли наступні, а через три роки ми б їх знову поміняли.
Якби хоча б так! А то, виходить, ніхто не хоче йти служити, бо розуміють, що йдуть від сьогодні – і не відомо на скільки”.
Грім визнає, що під час перерви в службі адаптація в цивільному житті давалася непросто.
“Люди мене не розуміють. Важко спілкуватися. Я ж нічого, крім служби, за останні чотири роки не бачив. І під час розмов у компанії, буває, заносить – починаю говорити якимись термінологіями, на якісь армійські теми, якісь армійський гумор, і так далі. Тепер мене в таких випадках просять: “давай тільки без армійської тематики!” Прекрасно. Виходить, мені заткнули рота…”
Як і Колумб, Грім також любить подорожі. Однак до війни його досвід обмежувався Україною. Вперше за кордоном побував у відпустці вже як військовий – в Італії. І хоч ця поїздка стала циклом непростих квестів і викликів, а під кінець автобусного переїзду травмована спина боліла так, що “вже ніфіга не хотілося”, басейн у дворі, гірська річка, німецьке пиво і хороша компанія зробили свою цілющу справу.
“Побачив море, побачив гори. За цю відпустку я відчув на собі, що світ, виявляється, набагато більший, ніж здавалося”, – констатує Грім.
Розширивши горизонти, він мріє, щоб якнайшвидше настав той час, коли про війну можна буде забути, як про страшний сон. Щоб навіть дітям ніколи не розповідати жахливих її подробиць – лише історичні факти, знання яких необхідне, щоб таке більше ніколи не повторилося знову.
“А подробиці я хотів би опустити. Втрати побратимів, втрати техніки, страх, голод по ночах… того дітям не варто розповідати”, – вважає чоловік.
Читайте також:
“ЗСУ – провідний туроператор”. Як військовослужбовці їздять у відпустку за кордон: враження, поради, покрокові інструкції
На відміну від Грома, який поки що лише мріє про нащадків, у навідника гармати Олександра з позивним “Сомик” син уже дорослий. І він, як і батько, у війську, ще й також навідник. Служить у 110 омбр імені генерал-хорунжого Марка Безручка.
“Мінометник і артилерист”, – зі стриманою гордістю говорить Сомик. Сам він пішов на війну ще 2016 року, залишивши власну ферму.
“Ви будете сміятися, але це дівоче прізвище жінки, – з усмішкою пояснює він походження свого позивного. – Вона моє носить, а я – її”.
Попри те, що син служить неподалік, перетнутися вкрай важко. Крайній раз бачилися аж у грудні минулого року. Сомик хотів перевести сина до своєї бригади, але командування не хоче його відпускати. Добрий навідник – дуже цінний кадр.
Хлопці пояснюють: на навідникові лежить найбільша відповідальність за точність пострілу. Класичний склад екіпажу САУ – чотири людини, хоча краще, аби в команді був п’ятий, хто міг би змінити когось або ж, приміром, приготувати їсти. Однак у крайньому випадку можна працювати навіть утрьох.
Сомик знов уміхається – розповідаючи про кицьку Нельку, яку забрав з позицій.
“Нелька – скорочене від “Нелипівка”, – пояснює він. – Там зараз бої ідуть… тепер уже піхотні. Звісно, ми її звідти забрали. Коли будемо їхати у відпустку, завезу додому. Хоч побуде там, де не бомблять… Правда, там їй до іншого прийдеться привикати: в нас кури, гусей купа”.
Олександр визнає: вже й не пам’ятає життя без війни і не дуже уявляє себе поза службою.
“В мене, можна сказати, вся молодість пройшла тут, в армії на сході. Я просто не знаю, що вдома робити. Або буду далі служити, або, може, ще себе найду”.
* * *
Крихітні солдатики повертаються назад у пакет, лишивши на столі кількох “вартових”. Хлопці повертаються до роботи.
На війні виснажується навіть пластик, з якого зроблені іграшки. Те, що відбувається з живими людьми, чимало з яких на війні ще навіть із часу до 2022-го, залишається поза уявою і часто за межами людських можливостей.
Читайте також:
“Малиха, вогонь!” Ранковий виїзд в екіпажі бойової розвідувальної машини 28 ОМБр на Бахмутському напрямку
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!