“Демарш із СЗЧ медійного військового – нагадування про симптом”

Олександр Солонько
військовослужбовець ЗСУ, аеророзвідник, у цивільному житті – фахівець із комунікацій

(FB)

Що ж, Гнєзділов (військовослужбовець 56 омбр Сергій Гнезділов, який публічно заявив про самовільне залишення частини, щоб привернути увагу до визначення термінів служби в ЗСУ – “Н”) досяг того збурення, якого певно і хотів.

Як я до цього ставлюсь? Для мене СЗЧ – це в першу чергу кинути своїх побратимів, з якими ми багато чого пройшли, воюючи разом третій рік. Це означало б підставити їх і збільшити навантаження на них. Це має бути настільки вагома причина, що це буквально складно сформулювати.

Про суб’єктивну сторону Сергія я мовчу. Не мені оцінювати. Хлопець сказав колись, що це зробить, хлопець зробив (мабуть, ще не знаю). Не думаю, що я зробив більше, ніж він, і маю право щось про нього самого казати.

Я лиш знаю те, що якщо ми всі в якийсь момент вирішимо просто розвернутися і піти додому, то не встигнемо кліпнути оком, як дому не буде і не буде куди повертатися.

Знову доставляє реакція медіа. Є таке явище, як висвітлення самогубств. Якщо потенційний суїцидник бачить новину про те, що хтось наклав на себе руки, це допоможе йому наважитися на вчинок. Так само і тут. Багато людей, які думали про СЗЧ, можуть перейти до дії після такого резонансного випадку. Звісно ж, багато медіа підхопили цю історію. І це може посилити наслідки.

Може, і стало більше шансів, що сигнал почує влада й політики, які допустили те, що війна стала справою не всього суспільства, а одних і тих самих людей та їхнього оточення. Які не лише не хочуть спонукати своїх виборців виконувати свій конституційний обов’язок, а й просто запхали голову в пісок, не хочуть щось вирішувати… не можуть і не хочуть говорити про це із суспільством відверто. Не хочуть, хоча насправді все прекрасно розуміють і без публічних демаршів від солдатів.

Очевидно, що ніхто не збирається нічого змінювати й вирішувати. Це ми вже зрозуміли. Так само зрозуміла позиція будь-якого командира, який розуміє, що відпустити навчених досвідчених людей – це провалити фронт. І це логічно.
Та й до суспільства загалом питання теж дуже серйозні. Прірва, яка продовжує рости, загрожує дуже болючим соціальним вибухом. Наслідки можуть бути катастрофічні.

Було ж очевидно, що проблема загострюватиметься. Рішення, яке всіх влаштує, не існує. Ні магічного, ні реального.

Проте ігнорування тільки погіршить ситуацію, поки електоральна логіка в одних і цинізм других переважають здоровий глузд. От тільки вибір між електоральними досягненнями та необхідністю, при виборі першого, приведе до поразки раніше чи пізніше.

Очевидно, що це не та війна, де нам світить демобілізація до її завершення, але людям потрібні ротації, відновлення, перепідготовка відповідно до змін на полі бою. Реальні, а не одноразова піар-акція, коли одну бригаду відвели після двох років боїв, а потім за кілька тижнів повернули.

А для цього треба відповідне поповнення, без чого ніяк в принципі.

Демарш медійного військового – нагадування про симптом. Сам по собі вчинок неправильний, і контекст викликає надто багато питань. Проте є ті, хто не вилазять з окопів, і вони відчувають кричущу несправедливість. І це проблема. Ігнорувати її – означає загострювати, що призведе до ще гірших наслідків. А розгрібати знову тим, хто взяв на себе відповідальність, поки інші вирішили жити своє краще життя і ні про що не думати.

Читайте також:
СЗЧ Гнезділова – аморально щодо загиблих і поранених і нечесно щодо побратимів, – Масі Найєм