автор: Людмила Кліщук
фото авторки та з особистого архіву Артема Романюкова
“Ті зміни, які ми робимо, можуть викликати алергію в багатьох, хто звик до роботи за іншими стандартами. Але ці зміни невідворотні. Ми виймаємо палиці з коліс і рухаємось далі”, – говорить Артем Романюков, керівник директорату цифрової трансформації Міністерства оборони України.
В оборонне відомство майор Романюков потрапив із посади заступника командира батальйону 15-ї бригади артилерійської розвідки “Чорний ліс”. Доти був відомий як ІТ-шник і громадський активіст – співзасновник стартапу SaveEcoBot (бот для моніторингу якості повітря), Mriya Production, громадських організацій “Платформа Громадський контроль”, “Сила Дніпра”, “Збережи Дніпро”. Був кандидатом на посаду міського голови Дніпра від партії “Демократичний альянс” 2020 року. Тричі обирався до Ради громадського контролю НАБУ, був антикорупційним експертом. Стипендіат програми у Стенфордському університеті, звідки походить його військовий позивний “Стенфорд”.
До лав Збройних сил він став у лютому 2022 року – і зміг показати, як мізки та небайдужість можуть впливати на поле бою й організацію війська.
Із кінця 2023-го Артем працює в ІТ-команді МОУ. Результатами їхньої роботи вже є застосунок “Резерв+”, на носі – запуск додатку “Армія+”. І далі буде більше, обіцяє Романюков.
Він із тих військових керівників, хто не боїться брати на себе відповідальність. При тому, що на застосунки та їхню “юридичну чистоту” є чимало нарікань, каже: “Ми запускаємо спочатку на тимчасових рішеннях, а потім все докручується до стабільного рішення, в тому числі – нормативно відрегульованого”.
Що привело ІТ-спеціаліста у військо на самому початку великої війни, як відбуватиметься вбивство паперових рапортів та до якої кінцевої точки має дійти цифрова трансформація в ЗСУ – про це та інше “Новинарня” запитувала Артема Романюкова у великому інтерв’ю.
Спойлер: починаючи із запуску “Армії+”, рапорти будуть електронні.
– ІТ-шник-доброволець в армії, що воює, – не надто поширене явище. Що вас привело до Збройних сил у лютому 2022 року?
– Почуття обов’язку. Адже я картав себе ще за те, що не пішов служити у 2014 році. Так, я заспокоював себе тим, що роблю теж щось корисне. Але мені було складнувато з цим жити. Тому на випадок повномасштабної війни я мав зібране спорядження.
Артем Романюков
Широкомасштабне вторгнення я зустрів у Києві з дружиною та донькою. Найперше я вивіз їх у Львів, допоміг мінімально облаштувати їхній побут і пішов у ТЦК. 27 лютого 2022 року я вже був у лавах Сил оборони.
Я не мав доти військового досвіду, лише офіцерське звання після військової кафедри в Дніпровському національному університеті.
У ТЦК мені пропонували різні військові частини. З моїх переваг – володіння англійською мовою. Один із варіантів була служба у Львівській області, але я відмовився, бо хотів на війну. Так і казав: “Давайте щось бойове”. Підсвідомо страшно було, розумів, що не вмію тримати в руках автомат і не готовий до “замісу”… Тому, коли запропонували служити у 15-му реактивному полку, я подумав: “О, артилерія. Тут я і довше проживу, і війнонька – все співпадає”. У цій же військовій частині цілих два дні служив мій друг і побратим Олег Берестовий. Я зрозумів, що це – джекпот.
Так я потрапив до 15-го реактивного полку, який згодом трансформувався у 15-ту окрему бригаду артилерійської розвідки “Чорний ліс”. І весь час там служив.
– На яку першу посаду ви потрапили?
– Командир взводу. У нас був окремий взвод, його треба було побудувати з нуля, і я це взявся робити.
Ми комунікували з різними фондами, вони нам допомагали, наприклад, машинами. Чимало обладнання дала держава, ми його інтегрували в ті машини – і вийшла реально класна цукерочка.
– Скільки часу вам знадобилося, щоб побудувати військовий організм з нуля?
– Взвод – десь за пару місяців, мабуть. Потім комбриг це діло побачив, каже: “Нормально, давай тепер так само роту”. І я так само з нуля почав формувати роту, вона зі схожим функціоналом. Взводом почав командувати Олег Берестовий – для нього це було навіть пониження в посаді, але він хотів на війну, тому погодився. Потім рота і взвод з’єдналися, я став командиром роти, а Олег – моїм заступником. Так ми провоювали рік, і нас розширили до батальйону. У Міністерство оборони я вже переводився із посади заступника командира батальйону.
– Де встигли повоювати, яка ваша бойова географія?
– Абсолютно вся лінія фронту. Бригада специфічна – це артилерійська розвідка. Відповідно, ми підсилюємо інші підрозділи там, де це потрібно. Відтак у нас немає якоїсь своєї визначеної смуги відповідальності – у нас є задачі, які треба виконати в різних місцях. Ми працювали на лінії фронту, починаючи від Харкова – і до Херсона.
– Який за цей час ваш найяскравіший спогад?
– Ми прийшли на війну теоретиками і не до кінця розбиралися в тому, що треба робити. Але артилерійська розвідка – це дуже комплексна справа. Є різні технічні засоби розвідки, купа топографії, радіофізики, радіоелектронної боротьби. І ми побудували дуже кастомний підрозділ.
Артем Романюков
Ще з самого початку ми почали його будувати дуже нестандартно. Не можу розкривати деталі, але це дуже багато складових. А коли ми спілкувалися з нашими іноземними колегами, вони казали, що ми все робимо правильно: замикаємо цикл у підрозділі. У нас від попереднього виявлення до ураження ворожої цілі все складалося в замкненому ланцюжку.
І ми так намагалися побудувати роботу. Це вдавалося завдяки, в тому числі, і нашому соціальному капіталу: придумували якусь робочу модель, збирали кошти, купували обладнання, машини тощо.
Ми купували все, що нам треба було для реалізації задач, збирали все це на фандрейзі.
Важлива й бюджетна підтримка всього майна. Наприклад, нашого автопарку: коли ми розрослися, це були десятки машин, різних девайсів тощо. Все це було коштовним в обслуговуванні – тому ми мали постійний пул донаторів, які нас підтримували та дозволяли все це отримувати.
Найяскравіший спогад – це коли я розмалював собі, як ми маємо виявляти HVT – High Value Target (ціль високої важливості – Авт.). Це такий собі ланцюжок дій: від початку роботи, виявлення, підтвердження і ураження. І це була суто теорія: яким чином ми можемо ідентифікувати квадрат, Ув якому, теоретично, може перебувати ворожа техніка; потім направити туди літачок на аеророзвідку, домовитися з якоюсь точною артилерією, щоб туди прилетіло. Все це звучало так, що я сам не вірив, що мені це вдасться реалізувати… Але коли ми вперше за цим алгоритмом знищили перший [ЗРК] “Бук” на Донеччині – це були дуже яскраві емоції.
“Ого, ні хріна собі: це ми таке придумали? А воно взяло і спрацювало”.
Ми до цього довго йшли. І це була ціла операція.
Важливо сказати, що комбриг дозволив набирати людей у підрозділ по співбесідах – тому в нас майже не було “випадкових” людей, усі проходили два-три кола співбесід. Відтак у нас зібрався потужний мозковий потенціал, дуже цікаві люди та класна команда.
Як ми їх заманювали? Казали, що то буде бойова робота на фронті, але із застосуванням їхньої голови.
Так, як ми все побудували – так воно і працювало. Перша складова – захищає три інші, друга складова – щось знаходить попередньо, третя – уточнює те, що знайшла друга складова, і далі ми взаємодіємо з колегами, які безпосередньо ведуть вогонь по цілі.
Усе це продовжує жити та використовуватися. Зараз відсотків 60 – а може, й більше – нашого особового складу мають відзнаки за успішну бойову роботу.
Артем Романюков
– За знищення ворожої техніки.
– Так, у нас серйозне портфоліо. Хоча, на жаль чи на щастя, ми не були “медійним” батальйоном. Мали дискусії з командуванням щодо доцільності цього. Хоча медійність допомогла б нам збирати кошти: 90 відсотків із того, що в нас було, ми отримали завдяки фандрейзингу… Але скажу коротко: дуже багато з того, що ви бачили в новинах, було нашою роботою. І ще, ймовірно, побачите.
– Скільки ваш підрозділ нафандрейзив?
– Це сотні мільйонів. У нас є чітко зафіксована сума, ми ведемо облік, але я її зараз точно не пригадаю.
Дуже багато зібрали. І цей процес пішов, наче снігова лавина. Підрозділ комплектували свідомі класні люди з величезним соціальним капіталом: директор музею, адвокати, активісти, айтівці… Люди пишуть щось у фейсбуці – і вже їх чують. А твітер-мафія – то окрема розмова (сміється).
Пам’ятаю, як у 2022 році ми зібрали на свій перший літачок, відносно швидко й легко. То був PD-2. Нам ще допоміг великий фонд. Потім ми почали показувати результати – і донори нам давали кошти. Це можна порівняти з бізнесом.
Не можу назвати подробиць та імен, але досить різні люди досі стоять у черзі, щоб допомогти підрозділу – бо ми показували серйозні результати.
– Якими були особливості роботи на посаді командира роти у складі 15-ї бригади артилерійської розвідки “Чорний ліс”? Розкажіть про цей етап служби. Що було найважчим на посаді ротного?
Артем Романюков
– Найважчим було те, що до мене в підрозділ прийшли мотивовані, заряджені добровольці, відібрані за результатами співбесіди, але ми були вимушені довго чекати озброєння. В нас не було нічого, ми самі собі все “нарішали”.
Це тривало кілька місяців, і коли люди “порціями” виїжджали на бойову роботу – це було просто свято для них. Всі щиро раділи. Бо за їхню спроможність воювати я відчував певну відповідальність. Бо кожного дня на шикуванні вони мені заглядали в рот і запитували: “Командире, де?”, “Командире, як нам різати русню?”, “Командире, ти ж нас кликав…”. Хоча я всіх попереджав, що деякий час триватиме формування підрозділу.
Тому найголовнішим викликом було “випхати” всіх на війну.
Інший виклик – я не кадровий військовий. Я не мав досвіду в тому, що ми робили. Ми багато чого теоретично намацували, потім підтверджували. Самому пройти цей шлях було складно, особливо – в артилерійській розвідці. Але от приходить до мене в підрозділ солдат, стає в екіпаж, виїхав на бойове завдання, пропрацював місяць – і він уже більше знає, ніж я.
Я це завжди казав своїм людям: ви поїдете на бойову роботу і будете через тиждень шарити краще, ніж я. А моя сила в тому, щоб вам дати можливість працювати. Щоб ви не відволікалися від бойової роботи і були ефективними. Я вам забезпечую все для цього: від кадрів – до обладнання та вирішення всіх питань.
Зрештою, я дуже пишаюся тим, що коли я та мій заступник пішли з батальйону, нічого не розвалилося. Ми намагалися збудувати військовий організм досить децентралізовано: ми доводили все до командирів нижчого рівня, вони були поінформовані, не утворювалося вакууму. Це було важливо для нашого розвитку.
– Що вас вибішувало в армійській бюрократії та “паперовій армії”, коли ви були на посаді командира роти?
– Усе, що стосується паперів – все вибішує.
У мене було багато паперової роботи – але мені дуже пощастило з людьми. Наприклад, я запитав у нашого головного сержанта, який мав досвід, бо вже чимало служив: “Ти шариш у військовій бюрократії?”. Сказав, що шарить. Я запитав, чи буде він закривати цю ділянку роботи – він погодився.
Прийшов інший хлопець з ІТ, в нього запитую: “До чого в тебе більше лежить душа – до поля чи до штабу?”. Сказав, що до штабу – і ми з ним на побутово-внутрішньому рівні автоматизували наш облік. Так він став відповідати за ведення журналів бойових дій та інших журналів.
Ми розподілили обов’язки в підрозділі між людьми “по любові”.
Артем Романюков
Філософія була така: ми мали максимально зняти навантаження з командирів рот і взводів та перемістити його на штаб батальйону. Все, що ми могли зняти і автоматизувати – все було в штабі.
Читайте також:
Українські військові вигадали автоматичний пристрій для заповнення журналів кульковою ручкою. ВІДЕО
Тому весь цей безкінечний жах із шляховими листами, журналами обліку паливно-мастильних матеріалів, речового майна і всього іншого – все було, велося, і з цим був повний порядок, але воно максимально зав’язане на штаб.
Мета – щоб у моїх хлопців було мінімум невластивих задач, крім бойової роботи.
– Хто вам запропонував очолити директорат цифрової трансформації Міноборони?
– Запропонувала Катерина Черногоренко, заступниця міністра оборони України з питань цифровізації. Ми не були знайомі, стався якийсь експромт (усміхається).
Ми багато й гучно обурювалися паперовим абсурдом в армії – і нас запросили в міністерство поділитися досвідом та надати пропозиції щодо покращення ситуації. Власне, під час цієї розмови я й отримав пропозицію очолити директорат.
– Обурювалися в соцмережах?
– Так. “Обурюєшся? Іди і роби” (сміється).
– Чи довго думали перед тим, як погодитися?
– Так, це було суперскладне рішення – я ж відповідав за батальйон, я його зібрав, люди йшли служити до мене як до командира, тож із мого боку це був чистий “кидок”. Тому, перш ніж ухвалити це рішення, ми з Олегом Берестовим сіли в машину і зробили марафон по всій лінії фронту, від Харкова й до Херсона.
За два з половиною дні об’їхали кожен екіпаж, кожне відділення, провели десятки розмов. Моя риторика була така: “Хлопці, до мене є ось така пропозиція, вона відкриває ось такі можливості зробити ось це і це. Те, що ми робимо в себе в батальйоні, можна зробити на рівні всіх Збройних сил. Відпускаєте чи не відпускаєте?”. Із тими, хто у відпустках, був зум.
Майори Артем Романюков (праворуч) та Олег Берестовий, травень 2024. Фото з ФБ
Переводився я з Олегом – ми спрацювалися, довіряли один одному. На той момент я думав, що якщо сам потраплю в систему МОУ – мене просто “з’їдять”. А якщо двоє однодумців – відіб’ємося якось (усміхається).
Те, що двоє офіцерів покидають батальйон, стало подвійним ударом для хлопців. Але всі одностайно нас відпустили, висловлювали заохочення, казали, що не триматимуть зла. Хоча, думаю, все одно хтось тримає, тільки вголос про це не сказав (усміхається). Я дуже вдячний батальйону, що вони дали таку можливість.
– Що вас мотивує в МОУ?
– Я поділю цю мотивацію на робочу та неробочу.
Робоча мотивація – це результат. Я ніде не проговорював, що працюю в Міноборони, поки ми не запустили додаток “Резерв+” і поки не стало зрозуміло, що він спрацював. Понад 3 мільйони громадян оновили свої дані онлайн: застосунок став найпопулярнішим способом це зробити.
Непублічні результати роботи теж є, але ними поки не можна ділитися.
Читайте також:
МОУ хоче зробити застосунок “Резерв+ повноцінним цифровим аналогом ТЦК
Неробоча мотивація: я не бачив свою сім’ю нормально майже два роки. Тепер у мене є шанс знову пожити, як сім’я, бачити дружину та восьмирічну доньку. Бо в якийсь момент я почав розуміти, що провалюю роль батька. Не буду приховувати: спати в ліжку – це класно, жити в Києві – це класно.
Комроти Артем Романюков із сім’єю у відпустці в Румунії, осінь 2023
– Про що взагалі йдеться, коли говорять про цифрову трансформацію ЗСУ?
– Маємо на увазі кілька складових.
По-перше, це бойова робота. Вона теж ділиться на чимало складових: артилерія, РЕБ, радіотехнічна розвідка, радіоелектронна розвідка, управління боєм піхотним та боєм механізованим тощо.
Окремо говоримо про логістику, яка теж поділяється на чимало різних задач: зберігання майна, перевезення, облік тощо.
Тут же – облік кар’єрного просування, фінансовий облік, журнали, книги, розпорядження. І всі ці книги та журнали не можна просто прибрати та ліквідувати, поки не автоматизуєш їх.
Навіть облік комп’ютерних програм має бути – ми маємо знати, що в нас є. Наприклад, є 500 ліцензій якогось софта. Скільки ви віддали, а скільки залишилось? Це все треба мати під рукою структуровано.
Ще один важливий складник – мобілізація. Треба розуміти, скільки в тебе людей, за якими категоріями вони об’єднані, хто придатний, хто непридатний, якого віку, якої підготовки, хто знає англійську, хто ні, хто має, наприклад, інженерну освіту, хто не має.
Цифровізація у війську – це гігантські задачі, і кожна з них окремо взята – супероб’ємна сама по собі. І я не говорю зараз про специфічні та складніші системи – управління літака, артилерії чи ППО.
Кожен із цих напрямків треба крок за кроком заганяти в цифру. По кожному з названих мною треків треба рухатися – і ми рухаємося.
Прийти ми маємо до того, що в командувача найвищого рівня на столі чи екрані в будь-який момент часу має бути актуальна інформація про будь-яку організаційну одиницю, якою йому треба керувати. І він чітко розумітиме: ось ця бригада має ось стільки особового складу, вони мають стільки-то засобів, цими засобами вони можуть зробити ось це і ось це.
Артем Романюков. Фото: Людмила Кліщук / “Новинарня“
У результаті цього знання можна навіть змоделювати, як пройде та чи інша операція – бо в тебе є розуміння повноти картинки. Крім того, командир матиме моментальний зріз наявності засобів і техніки в ЗСУ: що ще потрібно, який запит треба зробити на партнерів, на виробництво тощо.
Цим усім потрібно мати можливість керувати дуже швидко. Цим і зараз керують – це очевидно, що ми ж не всліпу воюємо. Але моє особисте бачення цифровізації в Збройних силах – максимально підвищити їхню мобільність.
Тобто, грубо кажучи, щоб переміщення підрозділу Х з точки А в точку В могло здійснитися в рази швидше, ніж воно здійснюється без автоматизації та цифровізації. І щоб цей підрозділ міг стати приємною несподіванкою для ворога на несподіваному напрямку. Цього можна досягти через автоматизацію процесів, а не доставки їх кіньми чи голубами.
Інший бік цифровізації – це зручність для людей. Ми маємо показати військовослужбовцю, що ми про нього піклуємося і намагаємося забезпечити максимум комфорту в його службі, наскільки це можливо.
Для цього, зокрема, цифрова команда Міноборони створює “Армію+”: щоб у військового з’явилися сервіси та електронні послуги, які він може для себе замовляти і швидко отримати.
Також ми думаємо про людей, які потенційно можуть бути в армії – для цього ми зробили “Резерв+” та екосистему навколо цього застосунку, щоб у держави був інструмент розмови з цивільними, які потенційно можуть стати військовими.
Артем Романюков. Фото: Людмила Кліщук / “Новинарня“
– Скільки часу, на вашу думку, треба, щоб побороти “УПА” – “українську паперову армію”?
– З міркувань безпеки я не можу вам назвати якісь дедлайни та плани.
Наша робота розпланована приблизно на рік вперед. Але коли йде війна, в плани постійно втручаються. Ми можемо собі запланувати щось одне – але отримати [іншу] термінову задачу від вищого керівництва країни і взятися до її реалізації. Тому не завжди виходить йти за планом, але краще мати план і відхилятись від нього, ніж не мати плану і просто йти в темряві.
– Хто у вашій команді в директораті цифрової трансформації МОУ? Як вона формувалася команда?
– Зі мною працюють дуже кваліфіковані люди. Велика частина з них – кадрові військові з високими званнями. Я був здивований побачити стільки ціннісних, розумних і професійних людей, яких зустрів у директораті. Мені дуже пощастило з командою.
Чимало з моїх людей – полковники, а я прийшов на посаду у званні старшого лейтенанта і мав ними керувати. Втім вони досить потужні інтелектуали, освічені та професійні люди, які розуміють, що в нинішніх умовах вирішують не звання, а поточна ситуація, яка диктує умови субординації. У моєму директораті дивляться не на звання, а на здібності та професійні якості.
Я б сказав, що
директорат – це підрозділ мрії, який хочеться розмножити і щоб такими були всі Збройні сили.
Однак людей завжди не вистачає. Якби моя воля, я розширився б у 10 разів, бо тоді директорат зможе зробити більше.
У нашій цифровій екосистемі МОУ працюють і штурмовики, і десантники, і піхотинці. Вони добре розуміють, що треба на фронті, а що не треба. Є кадрові військові, які в армії – все своє життя. Маємо і свіжу мобілізовану кров – ці люди додають польового бойового досвіду в нашій роботі.
– Що зі свого попереднього досвіду в ІТ-галузі ви вже застосували на посаді в міністерстві?
– Пригодилося все. Інколи здається, що весь мій життєвий шлях готував до цієї посади.
Згадується, як ми впроваджували свого часу “Прозорро” на місцях – і та реформа була однією з перших масштабних цифрових реформ. Той досвід дуже допомагає. Як і моя участь у впровадженні інструментів електронної демократії на місцевому рівні – теж пригодилися досвід і знання, отримані там.
Допомагає і навчання в Стенфорді – ті екосистеми та деякі контакти допомагають зараз у цій роботі. Ну, і загалом розуміння того, як працюють стартапи та інноваційна екосистема.
Варто розуміти, що військові інновації – потужніші за будь-які інші. Вже саме на них потім можуть будуватися і розвиватися цивільні.
Там само на цій посаді мені допоміг і досвід бізнесу, і армійський – майже два роки в бойовому підрозділі. Я досить добре вивчив цю кухню, засвоївши досвід з посад командира взводу, комроти, заступника комбата.
– Чи були випадки, коли вашій ІТ-команді в міністерстві помітно і болісно вставляли палиці в колеса?
– Вставляли. Але поки я на цій посаді і поки нам ще треба так чи інакше взаємодіяти з тими людьми, які вставляли… То, мабуть, відповім так. Те, що вставляли, вдалося вийняти і поїхати далі. З деякими людьми, які вставляли, вдалося навіть домовитися про те, щоб більше так не робили. Деякі продовжують це робити, і ми до цього готові.
Ті зміни, які ми робимо, можуть викликати алергію в багатьох, хто звик до роботи за іншими стандартами. Звикати до нового завжди складно. Але навіть якщо взяти реєстр військовозобов’язаних “Оберіг”, то зараз, із відстані часу, всі розуміють цінність цього експерименту. Хоча спочатку, в зародку, мене ще тоді не було в Міноборони, але колеги розповідають, що всі висловлювали сумнів у доречності його функціонування і хотіли, щоб залишалися паперові картки (ідеться про облік військовозобов’язаних у ТЦК – “Н”). Треба час, щоб усвідомити та відчути смак нового.
Тому палиці вставляються постійно; виникають якісь пастки, які нам складно обійти. І багато роботи зав’язано з політикою. Адже щоб зробити якусь зміну, ти маєш її, умовно кажучи, “продати” чи то нардепам, чи Кабміну. Пояснити необхідність, проаналізувати, чи є там якісь політичні ризики, і дуже добре пояснити, чому ці люди мають нести ці ризики і чому воно того вартує.
Важливо комунікувати на початку, що суспільна думка може бути негативна, що їх похейтять за таке рішення – але зрештою ми отримаємо багато вигоди для держави.
– Що би ви відповіли людям, які побоюються цифровізації?
– Людям у війську я сказав би, що в них немає вибору.
Коли ми впроваджували “Прозорро”, то приходили комунікувати це питання з місцевими радами ще коли законом навіть не пахло і казали: “Гайз, закон все одно буде ухвалений, система розроблена і її можна пілотувати. Якщо ви зайдете в пілот з нами – ви будете до цього готові і після ухвалення закону будете шарити в усьому, наче боженьки”.
Ось таким чином ми комунікували з чиновниками: якщо вони зайдуть у пілот, зроблять добровільну закупівлю через “Прозорро”, то будуть найбільш підготовлені, і їх ще й підсвітять публічно та похвалять, що зекономили гроші. Тут та сама модель: ти або адаптуєшся, або вмираєш.
Зміни невідворотні. Так довго знаходитися на такому дні в плані цифрового розвитку неможливо в сучасному світі. Треба обов’язково змінюватися. Якщо не я – прийде інша команда, і все одно це зробить. Тому треба адаптуватися.
– “Армія+”, “Резерв+”. Хто автор цих застосунків і яка ваша інтелектуальна частка в цих розробках?
– Це колективна робота. Те, як це виглядатиме, ми малювали на дошці разом із людьми з директорату управління інформаційних технологій у Катерини Черногоренко в кабінеті. Одного автора немає, це колективний продукт.
Резерв+
Ми сиділи і думали, з чого можна почати, бо там було дуже багато різних нюансів, особливо в безпековій сфері. Великою мірою цифровізація стикається із застарілим законодавством щодо державної таємниці. Наприклад, в “Армії+” під час авторизації застосунок міг би пропонувати перелік військових частин, щоб армієць міг обрати свою. Згідно з нашим задумом, людина починає вводити цей номер – наприклад, А0000 – і має бути випадаючий список. Але цей список – це таємна інформація. Відповідно, вже оцю мінімальну зручність для користувача дати у військовому застосунку неможливо.
Точніше, можливо, але через різні зміни, трюки, елегантні рішення – коли, перебуваючи в поточному законодавчому полі, знаходиш рішення, яким можна спростити життя користувачам.
Але це все не швидкі процеси. Якби ми для кожного впровадження чекали повного ідеального циклу, ми б ніколи нічого не впровадили. Тому ми запускаємо спочатку на тимчасових рішеннях, а потім все докручується до стабільного рішення, в тому числі – нормативно відрегульованого.
Це я називаю елегантними рішеннями – коли тобі, не порушуючи закон, вдається зробити додану вартість для користувача.
– У чому головний плюс цих додатків?
– “Резерв+” став першим в історії масовим IT-продуктом від Міноборони. “Армія+” буде другим масовим продуктом від МОУ. Обидва вони мають бути сервісними для їхніх користувачів.
Кількість встановлень “Резерву+” уже досягла такого рівня, що якби всі ці люди оновлювали свої дані вручну, то ТЦК вистачило б роботи на роки.
Черга в ТЦК – проти оновлення даних в застосунку протягом кількох секунд. Відчуваєте різницю?
Ми дали людям можливість виконати новий закон і зробили цей процес зручним. І дали ще й додатково еВОД – електронний військово-обліковий документ. Наразі це найбільша цінність, але далі там ще буде…
Не можу в деталях анонсувати, але “Резерв+” житиме, ми будемо нарощувати його можливості, додавати нові послуги.
– Стати на військовий облік теж можна буде дистанційно?
– Ми зараз працюємо над цією послугою для певних категорій. Це, скоріш за все, стане можливим дуже скоро для певних категорій громадян.
Також ми в активних перемовинах та обговоренні з Генеральним штабом, щоб це можна було робити для ширшої групи осіб. Для якої – скоро побачите.
– Чи були спроби зламу “Армія+” чи “Резерв+”? Чи були витоки даних?
– Якісь кібератаки – це наша щоденна рутина. Але для цих викликів ми побудували спеціальну структуру, яка дуже ефективно на них реагує, на всі кіберінциденти. Тому вдалих атак саме на “Резерв+” не було.
Наші фахівці – дуже ефективні, професійні і все тримають під контролем. Іноді навіть більше, ніж нам хотілося б (сміється). Але запевняю: витоку даних з “Резерв+” зафіксовано не було. А те, що про “витік” розганяли в мережі – не більше, ніж ІПСО чи бажання хайпонути.
– Негативних відгуків про ці додатки вистачає…
– Так, наші застосунки – це військова тема, суспільство зараз резонує щодо мобілізації. Ми розуміли, що цей застосунок може викликати суперечливі емоції в суспільстві. І ми й не сподівалися, що нам квітами викладуть дорогу і скажуть: “Боже, яка краса”.
– Чи можуть рапорти у війську стати суто електронними?
– Вперше ми дамо можливість писати рапорт в електронній формі і відслідковувати його. Починаючи із запуску “Армії+”, рапорти будуть електронними.
Так, деякий час все відбуватиметься паралельно – як, наприклад, із паспортами: є паперова книжечка, є ID-картка, є “Дія”. Чим вам зручно, тим ви й користуєтеся. Якийсь час ці речі житимуть паралельно, а потім уже буде ухвалюватися рішення: паперові рапорти повністю ліквідовувати чи все ж залишати для якихось окремих кейсів.
– Ви прийшли на посаду в МОУ із полів, із війська. Чи отримували фідбек про свою роботу звідти?
– Фідбек отримую постійно. Відгуки схвальні.
Для мене особисто найцінніший відгук – від нашого сержанта з матеріально-технічного забезпечення, з мого батальйону. Він дуже освічена, професійна людина, добровільно мобілізований, колишній журналіст BBC із вишуканою англійською. Він мені написав: “Вітаю з Резерв+. Resounding success”. І ось цей resounding success є для мене найвищою оцінкою. Тому я принагідно через цю нашу розмову передаю привіт нашому сержанту Ярославу і дякую за його оцінку. Для нас це важливо.
Люди, які усвідомлюють цінність, дуже дивуються цій зручності. Наприклад, комусь треба влаштуватись на роботу, а немає військово-облікового документа. Я відкриваю людині її “Резерв+”, показую кнопку “Згенерувати ПДФ”. І цей документ можна роздрукувати, віднести в кадри – і все. Емоції, які я бачу після цього – хороші, бо людина бачить, що немає пекла паперового.
– На своїй сторінці у фейсбуці ви писали: “Почнемо з убивства паперових рапортів, а далі… Далі теж буде цікаво”. Що ще можете анонсувати з нововведень? Які ваші “творчі плани”?
– Зараз найперша велика задача – запуск “Армії+” і подальший розвиток цього застосунку. Нам дуже важливо, щоб вона запустилася безшовно, щоб зайшла для військових.
Працюємо з найкращими дизайнерами, маркетологами на те, щоб цей продукт класно і виглядав, і працював.
“Під капотом” в “Армії+” мають бути серйозні непублічні продукти (обліки майна, особового складу тощо). Все це має спрощувати життя військовим. У нас дуже багато “підкапотної роботи”, щоб запускати ці інформаційно-комунікаційні системи, які стануть внутрішнім моторчиком для “Армії+”.
Непублічних викликів і планів – сотні, але я не можу про них говорити.
Артем Романюков. Фото: Людмила Кліщук / “Новинарня“
– І останнє, я про це всіх запитую. Що для вас буде перемогою в цій війні?
– Найголовніше – це сталість. Якщо я буду розуміти, що ми закінчуємо війну, прогарантувавши собі безпеку на наступні десятки років. Я маю усвідомлювати, що ще одна така спроба вторгнення або неможлива, або самовбивча для РФ, або абсурдна. Тоді це можна вважати закінченням війни. Все інше – це просто відтермінування війни.
Повернення територій – само собою. Я продовжую вірити і розуміти, що це можливо – вигнати російські війська з нашої території. Це зараз непопулярна думка, яка стала заледве не мемом – говорити про кордони 1991 року. Але як по-іншому? Якщо немає цих кордонів – значить, це, скоріш за все, якась відкладена історія. Все це має бути закріплено багатосторонніми міжнародними угодами.
Читайте також:
“ЗСУ – провідний туроператор”.
Як військовослужбовці їздять у відпустку за кордон: враження, поради, покрокові інструкції
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
