Ірина Костенко та Ірина Халупа,
журналістки
Шановна пані Олено Зеленська, ми щиро зраділи, дізнавшись про презентацію у Софії Київській англомовного перекладу десятитомника Михайла Грушевського «Історія України-Руси» і Вашій участі у цій знаменній події. Це чудово, що десять комплектів «Історії» поповнять «Українські книжкові полички» – дуже важливий проєкт із поширення української літератури, що налічує вже понад 190 поличок у бібліотеках 46 країн. Отже, є надія, що світова спільнота з допомогою фундаментальної праці академіка Грушевського матиме можливість нарешті визволитись з полону кремлівських міфів, і дізнатись про першу Українську державу – тисячолітню княжу Русь, що її створив український етнос. Дякуємо за Ваші слова на презентації: «Михайло Грушевський кардинально змінив імперський фокус, відкривши історію цілого народу світу і йому самому. І сьогодні, коли Росія вкотре намагається переписати історію й викреслити з неї Україну, праця професора Грушевського – знову на захисті фактів та історичної правди».
Незаперечно, що сьогодні історична правда є нашою найпотужнішою зброєю у страшній війні за ідентичність, яку московський диктатор цинічно називає «спецоперацією з денацифікації». І цієї правди наразі гостро потребують не лише полички іноземних бібліотек, але й ключові державні установи України. У зв’язку з цим, шановна пані Олено, звертаємося до Вас із проханням подарувати «Історію» академіка Грушевського кільком з них, найважливішим.
1.Перш за все слід подарувати “Історію” Грушевського Міністерству освіти та науки України.
Річ у тім, що очільник цієї установи, міністр Оксен Лісовий, у заяві про вступну кампанію 2024 року повідомив про обов’язкове знання історії, але… в денаціоналізованому форматі:«лише період XVI-XXI ст., адже саме цей історичний період є дуже важливим для формування у молоді цілісного розуміння нашого минулого та його зв’язку із сьогоденням».
Тобто з «цілісного розуміння нашого минулого» Міносвіти вилучило період княжої Руси-України, проте саме з цього періоду – як це науково обґрунтував академік Грушевський – і починається цілісна тисячолітня історія українського державотворення. Бо княжу Русь – наймогутнішу державу європейського середньовіччя створив саме український етнос, а не «триєдиний народ на чолі зі старшим братом», як то одурманює світ Москва. Отже, виходить, що в розпал війни за ідентичність Міносвіти скеровує українське учнівство від знання історичної правди прямісінько в лабети «русского міра» – адже диктатор Путін, як і міністр Лісовий, також запевняє, що історія України починається з XVI століття, а тисячолітня Русь зі столицею у Києві насправді є «колискою російської цивілізації».
І на цьому ще не край. Два роки тому Міносвіти оновило навчальну програму з історії, але зробило це у вельми лукавий спосіб. У Пояснювальній записці до оновлених вимог програми зазначено дуже патріотично: «У підготовці до цієї варварської війни путінський режим особливу роль приділяв фальсифікації історії та пропаганді «русского міра»… Тому, в умовах протистояння агресивній антиукраїнській пропаганді, особливе значення має збереження та розвиток української історичної освіти… яка має послідовно продовжувати формування в учнівства української історичної пам’яті, патріотизму…»
Але після патріотичної передмови зміст програми представлено поняттями саме з репертуару «русского міра».
Так до розділу «Виникнення Русі–України» (Х -ХIV ст.) з вчення Грушевського взято лише назву «Русь-Україна». Але без ключового її змісту. Бо академік Грушевський для цілісного розуміння нашого минулого в історії цього періоду пише про «українські племена», «український народ», «українських князів», «українські князівства», «українські території», «українські землі». Натомість оновлена програма зобов’язує українське учнівство знати про «слов’янські племена», «слов’ян, що жили на території сучасної України», «державу слов’ян», «руських князів», «руське суспільство», «руську державність»…
І жодним чином не пояснює, як з таких формулювань можна зрозуміти, що йдеться про Русь – першу Українську державу.
Адже імперія за триста років брехні переконала майже цілий світ (а найбільше українців), що руський – це русский. «Бо навмисно плутаючи найдавніші етнічні назви українського народу – руский і руський з русским (через два «с»), російські великодержавні шовіністи зарахували історію українського народу, його культуру до своєї, створюючи видимість свого 1000-літнього існування і навіть 1000-літнього хрещення Росії, якої навіть за назвою тоді не існувало» (дослідник Євген Наконечний).
І це ще не все.
Оновлена програма Міносвіти пропонує до вивчення українському учнівству головні міфи з арсеналу «історика» Путіна. Зокрема у темі «Виникнення Русі України» у структурі курсу «Історія України. 7 клас» означено:
«в результаті навчально-пізнавальної діяльності учениці/учні зможуть розуміти: «поняття «русь» як етнонім, самоназву військово-торгової групи норманів, яка осіла на Середньому Подніпров’ї».
Це так звана «норманська теорія» про походження Русі. Показово, що саме з цієї базової імперської байки московський диктатор Путін нещодавно починав свою розмову з американським журналістом Карлсоном. Постає запитання,
звідки Путін брав інформацію у підготовці до інтерв’ю – з традиційних кремлівських методичок чи з оновленої програми Міністерства освіти та науки України?
Нагадаємо, що палкими прихильниками «норманської теорії» були майже всі російські історики – Карамзін, Соловйов, Ключевський, Погодін… пізніше генсек Сталін, а сьогодні Путін укупі з українським Міносвіти.
А от Грушевський і низка видатних українських істориків – Максимович, Костомаров, Антонович, Багалій, Чубатий – були прихильниками іншої теорії щодо походження назви «Русь». Вони вважали, що назва «Русь» – як держави, так і народу – є автохтонного, місцевого походження. Академік Михайло Грушевський вивчав скандинавські саги, «які багато знають про Київ», і не знайшов у них ототожнення варягів з Руссю – бо «Русь для них чужа земля». І тому підсумував так: «Очевидно «Русь» було спеціальне ім’я Київської околиці, Полянської землі, і як всі спроби вивести руське ім’я від інших чужих народів не удаються досі, то приходиться його вважати просто тубильним споконвічним іменем Київської околиці».
Михайло Грушевський
Чому ж з між теорією Грушевського і теорією Путіна керівник робочої групи з оновлення змісту програми Людмила Гриневич та відповідальний за період Русі Вадим Арістов обирають для українського учнівства версію від московського диктатора?
До речі, і Гриневич і Арістов є співробітниками Інституту історії НАН України імені Михайла Грушевського. Невже у цій академічній установі також проблеми з десятитомною «Історією» Михайла Сергійовича?
2. «Історію» Грушевського ще конче потребує Міністерство закордонних справ України для широкого наступу на інформаційному фронті.
Поза сумнівом, що якби дипломатичні установи популяризували вчення Грушевського про Русь – першу українську державу бодай з лютого 2022 року, це суттєво вплинуло б на суспільну думку Заходу і вочевидь убезпечило папу Франциска від низки халеп у темі «братніх народів». Але без знання академічної історії українські дипломати почуваються вкрай безпорадними. Приміром, коли нещодавно у Франції «русскій мір» зорганізував гучну конференцію «Франція-Росія: 1000 років історії та культури» під ім’ям Анни Київської – королеви Франції, то посольство України у Французькій республіці спантеличилося і промовчало. А, відповідно, французьке суспільство проковтнуло чергову порцію імперської брехні про королеву «Анну с России».
3. Третій комплект десятитомника Михайла Грушевського необхідно передати до Міністерства культури та інформаційної політики України.
Річ у тім, що до початку широкомасштабного вторгнення більшість національних музеїв України дружно працювали на імперію, популяризуючи ключові міфи «русского міра». Деякі і зараз продовжують це робити. Ми вже зверталися до міністра культури з проханням забезпечити зокрема Національний музей історії України примірником Грушевського. На жаль, поки що безрезультатно.
Але віримо, шановна пані Олено, що з Вашою допомогою нарешті можна буде виправити ситуацію у цій надважливій державній справі. Адже, як засвідчує війна, деокупація українських територій часто-густо не гарантує деокупацію мізків українських громадян від вати «русского міра». Тому знання правдивої історії – це також зброя перемоги. І її застосування залежить не від західних партнерів, а від громадянської свідомості державних чиновників чи якщо точніше, від їхнього вибору – працювати на перемогу України чи на священну війну в ім’я возз’єднання триєдиного народу.
Віримо, що саме з Вашою допомогою, шановна пані Олено, вони зроблять правильний вибір.
З повагою, журналістки Ірина Костенко та Ірина Халупа
Читайте також:
Чи прочитає професор Тімоті Снайдер історію академіка Михайла Грушевського?
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
