автор: Марко Шпак
фото надані героєм матеріалу та з відкритих джерел
“Я заряджений на перемогу. Хочу показати, що українці ще можуть боротися, незважаючи на все те, що в нас зараз відбувається”, — каже солдат Юрій Брель.
Він щойно повернувся з вечірнього тренування. В середині січня Юрію подзвонили з відбіркового комітету змагань United States Air Force Trials (Повітряних сил США). І повідомили, що він пройшов у склад національної збірної України. Відтоді Брель тренується посилено, адже вже на початку березня разом із командою полетить на змагання у Лас-Вегас. Братиме участь у складі колективу з волейболу сидячи.
Поєднувати тренування зі службою діловода у Червоноградському РТЦК та СП непросто. Тож про свою історію, особливості тренування і мрію військовий зміг розповісти лише пізно ввечері.
Юрій Брель — із тих чоловіків, які не можуть без тренувань. І це нескладно помітити — видає спортивна фігура.
З дитинства спортом номер один для нього був саме волейбол. Сітківкою Брель активно займався з п’ятого по дев’ятий клас. Та оскільки юність хлопця (народився він у Червонограді на Львівщині 1982 року) припала на 1990-ті, можна шукати певну логіку в тому, що спортом номер два став бокс.
Боксував Юрій з дев’ятого класу по другий курс училища. Однак проходячи медичне обстеження як призовник, виявив проблеми з серцем. Пояснили, що таке ускладнення — від ангіни, якою перехворів незадовго перед тим. Попри величезне бажання продовжувати, тренування довелося поволі звести до мінімуму.
Після навчання Юрій пробував працювати у шахті, але через рік звільнився. Каже, що згодом на війні йому було фізично не так важко, як на роботі шахтарем.
Через певний час влаштувався охоронцем. Аж поки в досить специфічний спосіб не нагадав про себе бокс.
“Я пішов у політичну партію “Удар” Віталія Кличка. Він боксер, я боксер… — пояснює Брель. — Був серед тих, хто створював молодіжне крило партії в Червонограді. Ми виховували молодь у спортивному дусі. Брав із хлопцями участь у Майдані.
А після — отримав пропозицію від “Правого сектора” очолити їхній червоноградський осередок. Там треба було робити те саме — займатися молоддю. Сказали, що скоро почнеться війна і потрібно тримати людей у тонусі. Я погодився. А ще через якийсь час подзвонив Андрій “Червень” Гергерт, він тоді ще комбатом не був, і запросив на перший вишкіл. Ми з хлопцями вирішили їхати”.
Піски. 2014 рік
Була весна 2014 року. Так Юрій Брель почав свій бойовий шлях солдата в російсько-українській війні. Гергерт із побратимами прагнули створювати сучасну армію — напротивагу “радянській”, що дісталася нам у спадок від СРСР.
“Коли я поїхав на вишкіл, то переконався, що нас, добровольців, навчають військові, за плечима яких великий досвід. Вони розказували нам про специфіку цієї війни, вчили, що робити в тій чи іншій ситуації. Мені дуже сподобався такий підхід до підготовки”, — розповідав Юрій в інтерв’ю сайту “Об’єднання добровольців” 2016 року.
Після вишколу він у складі підрозділу Української добровольчої армії поїхав на схід, у Піски. У 2015 році перемістилися під Широкине. Були в Піщевику, Гранітному, під Волновахою.
У складі 8-го батальйону УДА “Аратта” (командиром якого став Червень) бійці виконували різні завдання: “І розвідка, і аеророзвідка, штурмові групи, коригувальники вогню. Щоб сказати, що 8-й батальйон займається одним питанням, такого немає”.
2015 рік. Сектор М
У 2016-му, коли найактивніша фаза боїв дещо вщухла, він у складі ініціативної групи УДА з питань територіальної оборони поїхав на Львівщину — керувати підрозділом ТрО.
Додому в Червоноград, до дружини й трьох синів, Юрій повернувся у 2018 році.
Читате також:
Доброволець Галина Клемпоуз “Перлинка”: Ми готові віддати життя за країну. Але чи потрібно це народу?
На відміну від багатьох, Юрій не сумгнівався, що новий, на цей раз повномасштабний, виток російсько-української війни неминучий. Помилився лише в одному: думав, що це станеться десь на пів року пізніше.
24 лютого 2022 року він цілий день обдзвонював побратимів і друзів, щоб скоординувати з ними свої дії. Вирішили організовувати в Червонограді військові вишколи, щоб готувати добровольців до бойових дій. Каже, щодня приходили десятки людей.
Юрій Брель до повномасштабного вторгнення
Та вже незабаром Юрій сам вирушив на схід у складі військ протиповітряної оборони. Далі — Попасна… і поранення. Згадує:
“Якось по рації передали, що напарник “трьохсотий”. Ми відійшли у напрямку ворога, щоб його забрати. Але нас почали накривати ворожим вогнем. Не пам’ятаю, чого, але я побіг до себе в окоп щось узяти — лопату чи рацію. Коли перебігав дорогу, відчув, як ніби сильний вітер мене несе. Так ударною хвилею й закинуло в окоп. Коли прийшов до тями, побачив, що стопа опухла і викручена в інший бік”.
Юрій зізнається: поки чекав на евакуацію, думав тільки про те, що так і не встиг повоювати. Вважав, що зі своїм досвідом і вміннями міг принести значно більше користі в армії. Поранення отримав 2 квітня 2022 року.
Після поранення
“З ногою ставало все гірше і гірше. Від лікування толку було мало, бо бракувало часу долікуватися. Не міг лежати весь потрібний період, який рекомендували лікарі. Рік пробув ніби в підвішеному стані. Від сильного стресу починало трусити, як алкоголіка.
У Львові після повного обстеження сказали, що для остаточного одужання потрібно від 3 до 5 років. Коли повертався в частину, ніхто про таке і слухати не хотів, казали — вставай і ходи”.
Одного разу, пересуваючись на милицях, Юрій послизнувся на сходах і травмував ще й коліно на здоровій нозі. З того часу рік провів на реабілітаціях. У кінці квітня 2023 року, врешті, перевівся на службу в Червоноградський РТЦК та СП, на посаду діловода. Вдома одразу встановив шведську стінку. Аби ноги пошвидше відновилися — щоранку виконує вправи.
Із побратимами. 2022 рік
Якось він прочитав про змагання стронґменів серед ветеранів ЗСУ, які отримали поранення. Спортивні ігри проводили під патронатом Василя Вірастюка. Ідея, на якій наголошували організатори — щоб поранені військовослужбовці були фізично активними й почували себе затребуваними. А також щоб мотивували інших до активності власним прикладом.
Солдат Брель звернувся до командира з проханням взяти участь у змаганнях, і той підтримав ідею. Врешті на змаганнях в Ужгороді Юрій виборов перше місце в жимі штанги лежачи і друге — в категорії “Ейрбайк”, загалом здобувши чотири медалі.
“Йду, мені аплодують, Вірастюк руку тисне. Ще приємніше було, коли повернувся на службу і чую, що хлопці за мене вболівали, комісар всіляко підтримує і хвалить. Це заряджає і надихає”, — пригадує свої емоції військовий.
Змагання United States Air Force Trials 2024 відбуватимуться 4-16 березня в Лас-Вегасі. Участь у них можуть брати військовослужбовці, які зазнали травм, поранень або захворювань під час або внаслідок виконання службових обов’язків у зоні бойових дій.
Юрій Брель брав участь у відборі в національну команду, яка поїде в США представляти Україну… але не пройшов. Тому коли подзвонили з відбіркового комітету з пропозицією участі, спершу подумав, що з нього жартують. Адже офіційні результати, оголошені за кілька днів до того, свідчили, що в тридцятку збірників він не потрапив.
Однак на тому кінці дроту поснили, що Юрій був у списку 31-м. І оскільки один ветеран відмовився від змагань, Брель автоматично потрапив на його місце.
“Питають мене, чи готовий я на півтора місяця “зникнути” — тобто поїхати з дому і бути відсутнім на службі. Я, звісно, кажу, що так, зможу! Закордонний паспорт у мене є. На службі жодних проблем з моєю заміною не мало б бути. Дівчина по телефону мені щось пояснює, а я ніби на іншому світі”.
Юрій Брель (у басейні) під час змагань
Український відбір до змагань передбачає комплексну систему оцінювання. Організатори декларують, що ветеранські змагання — це насамперед про фізичне відновлення, соціальну інтеграцію й психологічну стійкість.
Від учасника також хочуть, щоб він демонстрував психологічну стабільність, був командним гравцем і мав розвинені соціальні навички. Тому для потрапляння у збірну спортивні показники не вирішальні. Юрій пояснює це так:
“Треба розуміти, що ти представляєш не себе, а свою країну. Це завжди важливо, але особливо — в теперішній ситуації, коли ми б’ємося на фронтах з росіянами й залежимо від західної допомоги. Можна поїхати за кордон і в усіх змаганнях займати перші місця, але при тім, наприклад, кричати: “Путін х**ло” чи “Дайте нам зброї!”. Ну які в такому випадку можуть скластися враження у наших закордонних партнерів?
Тому я думаю, що при відборі дивляться особливо на адекватність учасників”.
У лютому українська збірна ветеранів збирається в Києві для своєрідного злагодження. Кожен з учасників обирає кілька найбільш підходящих для себе адаптивних видів спорту. Зокрема, серед таких дисциплін: легка атлетика, плавання, велоспорт, стрільба з лука, паверліфринг, настільний теніс, регбі та баскетбол на візках, веслування на тренажерах і волейбол сидячи.
Юрій Брель обрав кілька видів спорту, серед яких найбільше надій покладає на волейбол сидячи. Каже, особливістю цієї гри є те, що спортсмени набагато більше переміщуються по майданчику, ніж у “звичайному” волейболі. Також треба мати розвинені м’язи ніг, адже найбільше втомлюються литки.
Про напарників по грі розповідає:
“Здорові хлопці, які допомагають мені в тренуваннях, кажуть, що в них дуже болять також плечі — бо з незвички, адже руки постійно підняті вгору. Та до цього швидко звикаєш. Важливо, що у волейбол сидячи можна грати навіть з ампутацією руки”.
Юрій Брель
Під час відбіркових змагань для участі в іграх Повітряних сил США Юрій познайомився з багатьма ветеранами російсько-української війни з усієї України. За його спостереженнями,
найчастіше військові з пораненнями займаються спортом для того, щоб повернутися назад на війну і продовжувати боронити країну.
На запитання про те, чому спорт важливий для них, Юрій каже, що спортивна активність формує міцне коло однодумців, які дуже підтримують одне одного.
“У випадку травмованих військових спорт здатний їм продемонструвати, що вони потрібні і ще на щось здатні. Це дуже сильна мотивація для швидшого і, насамперед, психологічного відновлення. Ну і, як мінімум, коли ти натхненно чимось займаєшся, то навряд чи будеш пиячити або вживати наркотики. Це, врешті, питання про гідність — коли бачиш, що корисний і важливий, то зовсім по-іншому почуваєшся”.
Тому Юрій Брель мріє відкрити в Червонограді спортзал, де б військові з травмами могли займатися волейболом сидячи. Каже, що вже контактував з Міністерством ветеранів, офісом президента й міською радою Червонограда — скрізь запевнили, що готові допомагати.
Але найголовніша Юрієва мрія на сьогодні — використати спортивні змагання у США для користі ЗСУ:
“Якби закінчилась війна і відбувалися такі змагання, то настрій був би зовсім інший. А зараз я їду туди лише з думками про війну. Маю мету — повернутися на літаку. Хочу домовитися, щоб Україні звідти передали хоча б один винищувач F-16.
Найважливіше для мене — якось посприяти в тому, щоб Україна отримала більше зброї. Звичайно є і спортивний інтерес, але посяду я перше, друге чи десяте місце — не важливо. Головне — користь для наших хлопців, які зараз нас боронять”.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
