автор: Людмила Юрченко
фото надані Мирославом Штибером
Минув рік, як на Донбасі загинув Даніель Штибер – польський доброволець, який воював у складі спецпідрозділу Інтернаціонального легіону ЗСУ. 7 грудня 2023 року його родина отримала Даніелеву медаль “За військову службі Україні” посмертно.
Ми зустрічаємося з його батьком Мирославом Штибером у Варшаві у великому торгівельному центрі, який вони закладали разом із сином і де працювали останні роки. Батько – статечний чоловік, трохи зігнутий у плечах, ніби несе важкий тягар. Бізнесмен, громадський діяч, політик у минулому, який втратив єдиного сина.
“Мені важко говорити про це, я знаю, що потім буду відходити ще довго…” – бідкається пан Мирослав, але хоче, щоб усі дізналися про те, яким був його Даніель і кого ми всі втратили.
Тремтячими руками він дістає велику коробку з дипломами й відзнаками, ліцензіями й свідоцтвами та викладає їх на стіл: “Це все отримав мій Даніель. Він був дуже спраглий до знань. Дуже різносторонній та здібний”.
Я хочу зрозуміти мотивацію, хочу розкрити глибину душі цього чоловіка, який покинув у Польщі успішну кар’єру, забезпечене життя, люблячу родину, друзів і пішов воювати в Україні. Аж у кінці нашої багатогодинної зустрічі пан Мирослав показує вірш, який вислав йому Даніель перед тим, як вирушити на останнє своє завдання. І саме тоді відкривається глибина його душі та стає зрозуміло, чому він зробив такий вибір.
“Іди випростаний серед тих, що на колінах”
Даніель ніколи не служив у війську та не брав участі в жодних військових операціях, проте мав добрий вишкіл завдяки ГРОМу (GROM – Група реагування оперативно-маневренного – елітний військовий спецпідрозділ Польщі, який брав участь у різних міжнародних миротворчих та антитерористичних місіях. Його колишні бійці заснували вишкільний центр для молоді, де проводять табори для юнацтва від 15 років). Саме завдяки цим вишколам, а також особистому наставництву від колишнього командира ГРОМу полковника Кшиштофа Пшепюрки Даніель Штибер здобув дуже багато корисних вмілостей. Він мав ліцензії з парашутизму, високогірного альпінізму та спелеології, дайвінгу, спортивної і бойової стрільби, керування дронами й моторним човном, мотодельтапланеризму, радіозв’зку та домедичної допомоги, був спортивним інструктором із виживання. За словами самого полковника Пшепюрки, Даніель був краще вишколений, ніж деякі військові інструктори в армії.
Даніель Штибер
Окрім цього, Штибер-молодший мав три вищі освіти: міжнародні відносини, культурологія та управління нерухомістю. Вивчав криміналістику та психологію.
“Даніель дуже поспішав жити, – розповідає батько Мирослав. – Він багато мандрував, дуже любив гори та активний відпочинок загалом. Його мрією було побачити весь світ, купити «дім на колесах» і мандрувати та пізнавати різні краї. Він знав досконало англійську, а також трохи іспанську, французьку, розумів українську і російську”.
А ще Даніель любив історію і разом із батьком намагався віднайти свою генеалогію, яка однією гілкою веде до Кам’янця-Подільського.
Даніель Штибер – парашутист
“Гнів твій безсилий хай буде, як море, щораз, як почуєш голос зневажених і побитих…”
Із перших днів повномасштабного вторгнення Даніель почав їздити в Україну у складі гуманітарних конвоїв. Пакував машину різними необхідними речами і віз на схід, а назад вивозив жінок та дітей із “гарячих” зон, іноді під обстрілами.
“На одному відео, яке знайшов у його телефоні, видно, як поруч із машиною розривається снаряд, – згадує батько. – Але Даніель не казав нам, куди їздив, щоб ми не хвилювалися”.
Згодом Даніель придбав мікроавтобус, щоб умістити більше речей і людей. Пізніше закупив необхідне спорядження для і став інструктором – займався вишколом українських бійців. Проте йому і це видалося недостатнім, тож одного разу приїхав до Варшави, зібрав речі і сказав мамі: “Якщо ми їх (росіян) не затримаємо там, вони прийдуть сюди, і тоді я вже нічим не зможу вам допомогти”. Сів в авто і поїхав боронити Україну в лавах елітного розвідувального підрозділу.
Даніель Штибер
Батьки про це довідалися вже опісля.
“Що я маю сказати своєму старому? – питав Даніель у колеги. – Він хоче знати, де я і що роблю”. – “Ну, то вишли йому фото з танка”. І Даніель надіслав відео з танка чи то БТРа”, – розповідає батько.
“Він не мусив робити цього, але зробив, бо так наказувало його серце. Боронити «зневажених і побитих», боронити цілу Європу. Адже Даніель був дуже освіченою людиною і розумів, що насправді означає ця війна в Україні. На жаль, тоді ще далеко не всі це розуміли. А він розумів, що це війна за свободу і права не лише українського народу, а війна за демократичні цінності в усьому світі. І якщо її не виграти в Україні, то будуть під загрозою всі”, – каже пан Мирослав.
“Україна має перемогти, має бути в ЄС і НАТО, бо вона заплатила за це кров’ю. Ви маєте вистояти!” – додає Штибер-старший.
Мирослав Штибер (ліворуч) на похороні сина у Варшаві в грудні 2022. Фото: VPolshchi / Marian Savchyshyn
Читайте також:
42 дні в підвалі без їжі й води: пораненого воїна ЗСУ під Бахмутом знайшов легіонер із Нової Зеландії
“Стережися черствості серця, люби джерело свіже…”
“Коли кажуть, що час лікує, то це брехня. Нічого не лікує і ніщо не вилікує, – каже пан Мирослав. – Я досі з ним розмовляю, сидячи в кабінеті, де раніше ми сиділи і працювали разом багато років. Мені його так бракує! В кожному куточку цієї будівлі – його руки. Рік часу минув – і що з того. Досі не можу розібрати речі Даніеля, які повернулися з України”.
Ми спускаємося в кав’ярню великого торгового центру “Centrum handlowe Szembeka”, який задумували, проектували, закладали і втілювали вони разом із сином. Штибер досі залишається керівником цієї фірми, але уточнює, що вона не їхня, тож невідомо, що далі.
Дипломи Даніеля Штибера
“Он там Даніель сам чіпляв ті світильники, бо він мав ліцензію зі скелелазіння… Ось ці диванчики він проєктував і замовляв… Он там із даху він любив спостерігати за зорями в телескоп… Загалом, цей бізнес лишився на плаву не в останню чергу завдяки Даніелю. Коли банк, який нас кредитував, збанкрутував, Даніель віддав гроші, які відкладав собі на житло, аби виплатити борги підприємства. Тому що разом зі мною почувався відповідальним за сотні людей, які могли втратити роботу”, – пояснює батько.
Крім роботи на “Шембека”, Даніель мав ще й свій власний бізнес-проєкт – дуже модерновий спосіб ремонту старих труб. Також мав у розробці три патенти, які так і не вдалося завершити через війну.
Питаю, хто був взірцем, чиїм прикладом надихався Даніель у свої молоді роки? І батько, дещо шаріючись, відповідає: “Я аж тепер розумію, що це, мабуть, був я. Хоча він завжди був кращим за мене! Він був багатогранним і толерантним, вчив мене бути терпимішим до інших, не засуджувати за інші погляди чи вподобання. Він багато навчався і пізнавав… Але він завжди бачив мій приклад роботи й діяльності… Ми з колегами ще в 2004 році збирали допомогу для України, під час Помаранчевої революції їздили на Майдан і передавали багато корисних речей”.
Даніель Штибер
Пан Мирослав був активним і в бізнесі, і в політиці та громадському житті. Штибер-старший досі є членом наглядової ради Стрілецького братства Варшави та Фонду допомоги братства Армії Крайової, до чого долучився і Даніель. Молодий чоловік активно допомагав у організації різних імпрез із вшанування ветеранів.
Для Даніеля також була великим авторитетом його тітка Анастасія Іпатув-Ковальчик на псевдо “Віхура”, яка брала участь у Варшавському повстанні. Вона написала небожеві заповіт: “Даніелю, свобода не дана раз і назавжди, бережи її і шануй. Треба її пильнувати”.
Пан Мирослав показує фото, де Даніель серед сивочолих комбатантів. Питаю, як він, молодий хлопець, почувався серед цих старших панів? “Вони його дуже шанували, а він їх. Хоча часом жартівливо називав їх “дідусями”, – усміхається батько Даніеля і показує відео, де один зі старих вояків вручає батькам шаблю, яку приготували для Даніеля на честь його повернення.
8 грудня в нього закінчувався контракт, до якого він не дожив два тижні.
Пан Мирослав показує багато фотографій сина з вишколів та мандрів, серед яких фото з кошеням за пазухою. Звертаю увагу на нього.
Даніель Штибер і кошеня Шишка
“Так, то під час тренінгу вони знайшли ціле сімейство, Даніель забрав собі найменше, хворе кошеня зі зламаним хвостом, воно вже виросло і досі живе у нас. Він дуже любив різних звірят, мав чуйне серце”.
“…Будь відважний, коли зраджує розум, будь відважний…”
“Даніель щось відчував, коли ішов на останнє завдання. Бо надіслав мені посилання в Youtube на вірш Герберта, це дуже сумний вірш (“Послання пана Коґіто” Збіґнєва Герберта). Я хотів його якось підбадьорити і відповів: “Будь сильним, сину. Ти був останнім, хто сумнівався, залишилися тільки ви, солдати. Ніхто не може зупинити втілене зло, крім вас. Армія темряви повинна загинути. Ви армія добра, і так буде назавжди”, – згадує з болем Мирослав, припускаючи, що саме ці його слова штовхнули сина на героїзм.
“Я мав написати йому інші хоча б три слова: «Не ходіть разом», бо якраз нещодавно прочитав статтю поважного військового, який звертав увагу на те, що військові не повинні пересуватися близько один біля одного з огляду на мінну безпеку. Але не зробив цього, – картає себе згорьований батько. – Весь час щось мене відволікало. Так само не вислав вчасно посилку зі знеболюючим та комплектом для переливання крові, які попросив Даніель… Це все могло би його врятувати…”
Медаль “За військову службу Україні” Даніеля Штибера
Пан Мирослав переглядає знову і знову відео з камери одного з бійців, де видно останні хвилини перед вибухом, а потім кадри з евакуацією Даніеля до медиків. Батько бачить ці кадри і нічого не може вдіяти, нічим не може зарадити. І ніщо так само не може зцілити його розбите серце.
Пан Мирослав веде мене в підсобне приміщення торгового центру і показує “скарби”, які вдалося дістати для наших бойових медиків. Це ноші, сигнальні ракети, обігрівачі для тіла та військові аптечки.
Штибер-старший мріє створити благодійний фонд імені Даніеля, щоб через нього допомагати, щоб продовжити боротьбу на боці світла, яку його син не завершив. І це трохи допомагає батькові триматися.
Незавершені справи… А ще ж закони Польщі забороняють воювати полякам в інших арміях, тож потрібно домогтися якихось змін у законодавстві, аби чин польських добровольців був визнаний державою.
“Ще маю таку мрію, – пан Мирослав показує фото і якось так по-особливому тепло і стишено каже: – Хочу, щоб у Варшаві та Києві постав такий пам’ятник на честь Даніеля та інших воїнів Інтернаціонального легіону…”
Читайте також:
На війні в Україні загинув командир взводу Інтернаціонального легіону поляк Міхал Журек
Слова цього вірша викарбувані на пам’ятнику Даніелю Штиберу, який, маємо надію, скоро повстане у Варшаві на цвинтарі “Stare Powązki”. Там буде викарбувана ціла історія, щоб усі, хто проходитиме повз, змогли хоч трішечки осягнути, якої величини людину світ втратив у цій війні. Скільки всього ще могло бути втілено Даніелем і такими, як він, кого забрала ця жорстока війна. Щоб люди зрозуміли, чому і за що гинуть кращі сини і доньки Європи та цілого світу на нашій землі.
Даніель Штибер
“Пам’ятник вже готовий, чекаю дозвіл на його встановлення”, – каже пан Мирослав.
…Іди, бо лиш так тебе приймуть у гурт черепів холодних
у гурт твоїх предків Гектора Гільгамеша Роланда
оборонців безкрайого царства і спопелілого міста.
Будь вірним. Іди.
Цим віршем Даніель попрощався з рідними і друзями. І пішов. Пішов, прикриваючи сапера, який мав розмінувати територію для подальшої роботи групи. Пішов, бо був наказ.
Людина зі стількома вмілостями, знаннями, досвідом. Майже три години він залишався при свідомості, поки його несли, а тоді везли машиною медичної евакуації. Але його серце не витримало. 25 листопада 2022 року він пішов назавжди.
Читайте також:
“А весілля плануємо в Севастополі”. Історії семи добровольців Інтернаціонального легіону
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
