автор: Мирослава Ільтьо
з Івано-Франківської області
фото автора та з архіву побратимів Олександра Козюка
Подвір’я, встелене жовтогарячими хризантемами, заливає сонце скорботи. Стіну літньої кухні підпирають дві пари синіх та жовтих хоругв. Під хатою — десятки кошиків хризантем, із чорними і білими стрічками. Вервечка людей простягається далеко за межі садиби, за межі подвір’я і цілої вулиці. Село Велика Кам’янка велике, але, здається, всі відклали щоденну роботу.
Поряд зі мною стоїть старша жінка у якої дзеленчить телефон, прорізаючи сумовиту тишу. “Валя, я не вспіла, то хай і спсується. Виллю поросятам, не до того, Валь”, — каже вона, швидко перебираючи слова, і втирає обважнілі від вологи очі. На цьому подвір’ї власні клопоти маліють.
Похорон Олександра Козюка в селі Велика Кам’янка на Прикарпатті
Почорнілий з горя батько перебирає великими пальцями між долонями оту вісімку, намальовану в повітрі. Батько — майстер столярної справи, тож руки спрацьовані, трохи зашкарублі, мужицькі. Дивлюся на них, бо в очі — боляче. Під повіками настільки червоно, наскільки чорно на душі. Не питаю нічого.
Будь-який спогад із ранніх літ сина чи юнацтва — це абзац чи два для тексту некрологу і скалка чи сто в зболене батькове серце. Його очі запали всередину так, що майже не дивляться на світ, лиш на той камінь, що давить груди.
Олександр Козюк
“Місяць не може піти в землю. Загиб 1 вересня. Як привезли тіло, то хотіли, аби ховали ще вчора. В нас так не прийнято, має три дні вдома побути, перш ніж піти в землю покоїтися. Тільки цю ніч побув у рідних стінах, — звіряється батько і додає: — 20 вересня мав у відпустку приїхати. Хотів розпис справити. Зробив пропозицію, а заміж взяти не вспів. Ми аж тепер її побачили”.
Біографія героя вміщується на пів сторінки аркуша А4 в руках священника. Народився 3 травня 1997 року. Після школи здобув фах автомеханіка у Надвірнянському коледжі. Ще з часів студентства працював барменом у Коломиї. Цьогоріч 10 травня поїхав на навчання в Черкаси, 12 липня — на розпорядження, ще через місяць — на перший бойовий вихід у складі штурмової роти полку “Цунамі” бригади “Лють” — воєнізованого підрозділу поліції “Гвардії наступу”. Загинув 1 вересня 2023 року в селі Кліщіївка, що на південних околицях Бахмута.
Похорон Олександра Козюка в селі Велика Кам’янка на Прикарпатті
Удвічі довше отець від імені загиблого просить вибачення в усіх рідних за гріхи з церковної методички. Цей ритуал розпачливий для найближчих. Сказати своє “пробачаю” можна хіба дубовій труні. Прапор, яким вона вкрита, мокрий у двох місцях: де поклали голови мати й кохана.
Сплаканий диригент керує оркестром під виноградником. Протяжна, тужлива пісня розлягається по всьому двору.
Вулицею сотається, пливе тоненькими струменями, розпадається на маленькі крапельки голос матері, яка квилить, обхопивши труну в обійми. Від того голосу ніде сховатися, ніяк відволіктися на яку-небудь думку, якою можна себе відвести від цих схлипувань. Той голос повсюдний. Так кричить тільки мати — коли народжує і коли хоронить.
Похорон Олександра Козюка в селі Велика Кам’янка на Прикарпатті
“Плине кача” подвір’ям, у високості й низині понад городами й вулицями. Йдуть всі змучені, зів’ялі, мов ті хризантеми, якими вистелена дорога з подвір’я. Хоругви виблискують на сонці.
Понад дорогою на колінах старенькі згорблені бабусі й молоді сім’ї з дітьми. Дорога до кладовища від хати — зо п’ять кілометрів. Якщо спинитися обіч шляху, то краю процесії ні спереду, ні з кінця не видно — людей тьма.
Біля воріт кладовища найрідніші жінки загиблого героя зриваються на виття — видніється земляний насип, а за ним — могила.
Прощання з Олександром Козюком у селі Велика Кам’янка:
Поміж розмаїтих живих квітів, якими обставлений сирий чорнозем, пахне молодою сосною хрест. На хресті надпис: “Козюк Олександр Мирославович 3.05.1997 — 01.09.2023“.
Батьки підходять до гурту побратимів. Мати з величезною мискою колива. Дякують, що із-під Бахмута подолали такий світ до Прикарпаття, у Коломийський район.
Просять вціліти.
Навпроти одного з бійців батько ледве не вклякає на коліна: “Мусиш вижити, поняв?!”.
Сідаємо до поліцейського автобуса з дев’ятьма бійцями, яких командир відпустив провести Олександра в останню путь. Кожен зі своєю булкою-плетінкою, отриманою біля могили.
Їдемо до Коломиї. Поминальний стіл для побратимів накритий у тому самому ресторані, де Сашко пропрацював шість років барменом. Молитву озвучує Галина Іванівна — начальниця, для якої загиблий був за сина.
Поминки за Олександром Козюком у Коломиї
“Сорочку зніме, віддасть і піде! Отаке серце мав! Золота дитина! Добрячий, відзивчивий, працьовитий! Він би багато зробив для України. Про всіх дбав, за маму турбувався. То був дуже світлий хлопець!” — чесноти героя пані Галина повторює безперестанку.
Біля його портрета палахкотять дві свічки.
Побратими з рідними Олександра Козюка
Читайте також:
Кліщіївку під Бахмутом звільнили: є офіційне підтвердження і відео. ОНОВЛЕНО
26-річний Олександр Козюк загинув, коли Сили оборони України зачищали у Кліщіївці одночасно три об’єкти — дві вулиці й посадку. Брали останню вулицю…
Кліщіївку, що за 3 кілометри на південь від Бахмута, росіяни захопили в січні 2023-го. Бахмут — у травні. Але українські захисники переламали ситуацію і з початку червня почали контратаки на флангах Бахмута. Колись затишне передмістя, Кліщіївка знову опинилася в епіцентрі бойових дій — на той момент це вже був потужний укріпрайон росіян, які трималися за село майже чотири місяці.
На околицях Кліщіївки — високі пагорби, завдяки яким можна контролювати не лише напрямок на Бахмут, розташований у низині, а й автотрасу на Горлівку — важливий шлях постачання російського гарнізону з півдня. Також біля Кліщіївки проходить залізнична гілка на Горлівку і далі до Донецька. Саме за цей залізничний насип відійшли росіяни, втративши свої позиції.
Та перш ніж це сталося і над селом замайорів український стяг, запеклі бої виснажували українських штурмовиків.
Олександр Козюк “Смайлик” у Кліщіївку заходив двічі.
Про Сашкове бойове хрещення пригадує побратим із позивним “Фіксик”: “Перед штурмом приїхали на пересадку. Смайлик був у резерві. Коли один із побратимів підвернув травмовану ногу, Смайлик викликався першим. Його хоробрість важко було не помітити, як і те, яку життєрадісну мав він вдачу. Коли йшли на завдання, розмовами відволікав від того, що нас можуть убити.
Олександр Козюк “Смайлик” (праворуч) із побратимом
Ми зі Смайлом попереду. Місцевість нова, не знаю, куди бігти. А він йде спокійно, з усмішкою, геть не переживає і тим самим заряджає нас.
Працювали у двійках, я був старшим групи. Смайлик був у четвірці. Завдання стояло зачистити чотири будинки. Два зачистили легко, далі — перестрілка з ворогом, який відступав. Ми закріпилися. Без жодного пораненого. Смайлик розкопував підвал, поки ми прикривали, тримаючи оборону. Ворог був на дистанції 25–30 метрів. Я дав команду Смайлику піти в тил, привести допоміжні сили для закріплення. Потім ми передали позицію ЗСУ і відійшли. Штурм тривав десь годину. Коли йшли на точку евакуації, то Смайлик ще жартував, що наш взвод — “Злюки-бобри”.
Після цього штурму хлопці з’їздили на Харківщину купатися у кар’єрі — святкували життя.
А ще щодня грали у волейбол. Коли один із побратимів каже, що програвали місцевим 11:0 — і все одно щодня грали, я тамую клубок розпачу. Щось це нагадує.
Олександр Козюк “Смайлик” із побратимом
Чому Олександр став Смайликом? Побратим Абдула пояснює: “Ми як інструктори намагалися бути з ними серйозними, а Сашко постійно посміхався. Так і став Смайликом. В нього ще не було зуба-ікла, він жартував, що після штурму поїде і вставить, щоб не свистіти. Якраз перед штурмом отримали зарплату. Не всю, правда. То Смайлик хихикав — мовляв, спеціально так зробили, щоб ми спересердя вбили якомога більше під*рів”.
Вирішальний штурм тривав хвилин сорок. Шестеро бійців “Цунамі” в штурмовій групі і двоє —у вогневій підтримці. Хлопців там чекали. Накривала артилерія. Били касетами.
Фіксик пригадує обставини бою: “Ми були зажаті в такому проміжку: поле за 300 метрів та інша вулиця за 150 метрів, лише одна стіна нас відділяла. Працювало чотири ворожі кулемети. Дві години лупили зі “стодвадцятого” [міномета]. Смайлик Він перший прийняв контакт. Мав закинули у підвал гранату, але трохи більше висунув плече. Якби не Смайлик, усі й далі ішли б уперед — нас тоді поклали б усіх.
Під’їхали на БТР. Команда “десант земля” — і за кілька секунд тікаємо від машини. Бо це ж жирна ціль. Досягнути цілі допоміг місяць. Саме тієї ночі була повня. Весь ландшафт було видно, ми мали змогу розтягнутися на довгі відстані. Зазвичай на витягнуту руку йдеш, а тут створили бойову лінію. За весь час жодної зупинки, а це зо п’ять кілометрів. Усе прострілюється. Евакуація так само пішки. Стабпункту там не було. Тож евак міг тривати вісім годин. Четверо-п’ятеро людей несуть пораненого. Це дуже велика ціль. Навіть дві людини для них (росіян) ціль. На двох солдат запускають “стодвадцятий”, протитанковий СПГ [застосовують] по живій силі — легко”.
Бахмутський напрямок і село Кліщіївка на лінії фронту, мапа DeepState станом на 27 вересня 2023
Тіло Смайлика того дня забрати не вдалося. Через чотири дні повторили спробу. Шукали під шквальними обстрілами — знайти не могли.
Кліщіївка була остаточно звільнена 17 вересня.
Зрештою загиблого побратима таки знайшли. Біля Сашка лежало багато обгорілих ворогів із джгутами. Тіло героя евакували. Ворожі тіла — так і лишилися. За ними ніхто з того боку не поривався.
Кирило із позивним “Хокеїст” каже, що у Кліщіївці один наш загиблий — до двадцяти росіян.
Це при тому, що в атаці має переважати число над тими, хто в обороні, а в нас воно все одно менше.
Ніби й мала б втішити така математика. Однак за тією цифрою стоять згорьовані батько, мати і кохана. Несправджені плани, як-от поставити зуб-ікло і пропити курс протеїну, щоб набрати масу тіла. Нездійсненна мрія — повести під вінець кохану дівчину в білій сукні.
Олександр Козюк
Один загиблий українець проти двадцяти знищених окупантів — це все одно про чорне горе для тих, хто любив того одного, який має ім’я і свою історію.
Цього разу це ім’я — Олександр Козюк. 26-річний рядовий поліції із села Велика Кам’янка Коломийського району на Івано-Франківщині, який проходив службу на посаді інспектора взводу штурмового полку “Цунамі”, що входить до об’єднаної штурмової бригади “Лють” Нацполіції України, і загинув за волю всієї України у Кліщіївці.
Прапори підрозділів після звільнення села Кліщіївка
На якусь мить на зворотному шляху задумалася, що ж писатиму про цього героя, якщо мені не стало духу заговорити з його рідними жінками — мамою, коханою і сестрою. А у побратимів спогадів про бойові звершення катма — загинув під час другого прямого контакту з ворогом.
Та отямилася швидко: некролог героя не має бути схожим на резюме. Достаньо кількох слів, пронизаних вдячністю за подвиг. Кілька слів пошани простому хлопцю з далекого прикарпатського села, який уперше побачив Донеччину в ролі оборонця цього краю пліч-о-пліч із луганцями, одеситами, миколаївцями та киянами.
Похорон Олександра Козюка в селі Велика Кам’янка на Прикарпатті
Хлопці повертаються під Бахмут, я — додому. Україна помережена маршрутами з цього похорону із заходу на схід і навпаки.
Багряні човники опалого листя шурхотять під ногами. Сонце зранку зійде знову, щоб освітити кожен відвойований клаптик землі, кожен хрест і кожен синьо-жовтий стяг. Над хрестами та над відвойованою Кліщіївкою.
Читайте також:
Нічна варта 93-ї бригади ЗСУ Холодний Яр на відбитій позиції “вагнерів” під Кліщіївкою. ВІДЕО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
