Артем Біденко про кризу держслужби: Можливо, варто зупинитися і зробити так, як уже працювало?

Артем Біденко
голова правління ГО “Інститут інформаційної безпеки”, експерт із маркетингових та політичних комунікацій, політолог, із 2019 року – держсекретар Міністерства культури, молоді і спорту / Міністерства культури та інформполітики України, перед тим із 2015 року – заступник міністра / держсекретар Мінінформполітики; із серпня 2022 року — керівник ініціативи “Сади Перемоги”

(FB)

Цинічний погляд на війну полягає в тому, що війна дає нам шанс побудувати ефективну державу. Політики, які раніше були стиснені умовами законів, виборчих технологій, потенційної громадянської непокори – в умовах війни можуть реалізувати будь-яку реформу, навіть найбільш неприйнятну в суспільстві.

І так сталося, що базова екосистема роботи політиків – це державний апарат. В ньому вони живуть, ним управляють і його направляють. Тож логічно було б чекати, що монобільшість “Слуги народу” і президент Зеленський, які прийшли з гаслами побороти бюрократію і чиновницький “безпрєдєл”, зможуть використати цей шанс. Зможуть після двох років недолугих експериментів, зупинки реформи державного управління, відновлення реформи з іншими умовами, з кадровими ліфтами та кадровими землетрусами – зможуть зробити швидко і просто, банально скопіювавши робочу систему. А все, що тримається старих правил – безжально обрізати.

На жаль, ситуація з Міністерством оборони показує, що жодна кадрова ініціатива не працює – немає ліфта, немає списків, немає готових команд, і всі фактично відбувається “на льоту”. І це ж ми бачимо тільки верхній рівень, заступників міністрів та державного секретаря, які насправді можуть майже ні на що не впливати, тоді як керівники підрозділів здійснюють реальне управління. Їх же теж треба поміняти/залишити/навчити і т.д.

У цьому сенсі виникає логічне запитання. А чому не повернути назад систему, яка почала працювати у 2016-2017 роках, зарекомендувала себе в багатьох випадках як ефективна і загалом могла швидко розв’язувати поставлені задачі?

Для цього треба не так вже й багато зробити. Перше – це дати системі право на ad hoc дії, які пізніше можна закріпити в нормативці. Це особливо важливо зараз, коли треба ухвалювати рішення швидко, часто без дотримання всіх процедур. Для цього відновлюються окремі підрозділи – офіси реформ; також повертаються повноваження агенціям (експорту, інвестицій), створюються нові агенції, які можуть розробляти політики, презентувати їх на засіданнях уряду, і рішеннями уряду швидко впроваджувати в життя.

Саме так відбувалася реформа поліції, створювався офіс інвестицій, і саме так ми реалізували проект з єдиного національного бренду UkraineNow. Якби я був зараз державним секретарем і спробував щось аналогічне впровадити – я б просто уперся в стінку внутрішньої бюрократії і численні перестороги (вся комунікація тільки через ОПУ, а ОПУ нічого не хоче комунікувати, що не вони придумали). Фактично зараз бюрократичні перепони для управлінців найвищої ланки значно більші, ніж це було у 2017-2019 роках! Це абсолютно ненормально, і це негативно впливає на всі процеси в державі. І президент потім дивується, чому так мало ініціатив і чому мало хто хоче іти працювати в уряд.

Наступна задача – зробити справедливим фінансування державного апарату. Багато хто говорить про необхідність служіння, обов’язок державного службовця. І це справді так для найвищих посад – міністра, заступників. Однак під ними перебуває велика команда менеджерів, які “руками” створюють реформи. І у цих людей немає “подушки”, а є сім’ї. І вони не можуть ефективно працювати за 6-15 тисяч грн на місяць. Можуть удавати роботу, але не давати результат.

При цьому в зарплатах є серйозні викривлення. Аналітики-початківці в апараті РНБОУ вільно можуть отримувати 60 тисяч грн, тоді як керівник департаменту в МКІП – 25 тисяч. Щодо радників, працівників патронатної служби викривлення стає ще більшим, адже ці люди не декларуються, а отже, можуть вільно отримувати і 150 тисяч, вибираючи весь зарплатний фонд цілого міністерства.

Тож ключова задача сьогодні – якомога швидше ухвалити законопроєкт 8222 (щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад) в цілому, щоб створити умови для справедливих зарплат всередині державного апарату, дати людям можливість отримувати чесно за ту роботу, що вони роблять.

Паралельно варто повернути систему оцінки хоча б у рамках річного плану дій уряду. Він не ідеальний, але це була хоч якась система KPI, оптимізації та перегляду зайвих та невластивих функцій. Зараз взагалі нічого немає.

І нарешті, треба дати людям відчуття справедливості і стабільності. Якщо ти приходиш реалізовувати проєкт, то маєш бути впевнений, що маєш задекларований час на його впровадження. Ти захищений законом, і тебе не звільнять тільки тому, що прийшов новий міністр. Створюються передумови для того, щоб люди залишалися, могли захищати свої проєкти і рости всередині інституції. Часто міністрами стають саме такі спеціалісти, і в Україні є багато прикладів якісного кар’єрного зростання. Якщо ж є певний конфлікт – тоді можлива ротація між різними органами, і це теж працювало – в рамках кадрового резерву.

Якісне державне управління починається з успішних кейсів, які закріплюються процедурами і нормами.
На жаль, більшість таких кейсів останніх років перекреслено і відкладено. Інститут державних секретарів знищено, офіси реформ закрилися, кадровий резерв “скис”, конкурси не працюють. Логічно, що в цих умовах все найгірше, що є в бюрократії, підняло голову і диктує свої умови. Замість ставати сильнішими ми все більше повертаємося в минуле.

Практики “діяти виключно в межах та спосіб”, “рішення має набути державної ваги” знову сильні як ніколи. І це результат безвідповідального і авантюрного ставлення до державного управління.

Можливо, варто зупинитися і зробити так, як вже працювало?

Читайте також:
Ярова: Робота Міноборони по напрямках тилу, зброї, міжнародної допомоги – заблокована після масового звільнення керівництва