автор: Ярослав Гирич
історик, військовослужбовець ЗСУ
Неквапливо, але послідовно триває очищення країни від маркерів імперського та радянського минулого. Процеси декомунізації та деколонізації значно прискорилися після повномасштабного вторгнення: ще вчора несвідома частина суспільства зараз активно підтримує тотальне відмежування від усього російського та радянського. До того ж розширилися сфери кенселінгу. Тепер це не лише очищення публічного простору від радянських та імперських топонімів і монументів, але й відмежування в музиці, помітно почастішало використання української мови російськомовними громадянами, розпочався перехід на новий церковний календар. Зміни потроху зачіпають і сферу торгівлі, де ми стаємо свідками відмови виробників від брендів з російськими конотаціями.
За таких умов кожен прояв радянщини чи російських імперських традицій виглядає неадекватно та сприймається свідомою частиною суспільства особливо гостро. Цього року в ЗСУ на державному рівні 10 вересня ще відзначали День танкістів, із ним привітав начальник Генштабу ЗСУ, Командування Сухопутних військ тощо.
Професійне свято людей броні не мало стабільної дати і випадало на другу неділю вересня. Проблема в тому, що такий алгоритм було визначено ще за сталінських часів у 1946 році. У пострадянській Україні були схильні толерувати та місцями легалізувати елементи радянськості – зберігалися старі назви військових частин, День захисника Вітчизни та інші професійна свята відзначали на російський кшталт, серед них і День танкістів.
Це професійне свято в українському календарі з’явилося завдяки указу Президента України Леоніда Кучми від 29.08.1997 р. У документі визначення саме цієї дати мотивувалося підтримкою ініціативи ветеранів танкових військ і танкобудівників України «враховуючи бойові заслуги танкістів у роки другої світової війни, та з метою виховання воїнів-танкістів Збройних Сил України на кращих традиціях попередніх поколінь». У тексті указу Друга світова написана на російський манір з малої літери, а синхронізація з СРСР та РФ мотивована «вихованням на кращих традиціях».
Проте варто нагадати, що вітчизняні танкісти мають не лише радянські історичні корені. Так, понад сто років тому в Австро-Угорщині син львівського єврея, оберлейтенант інженерних військ Гюнтер Бурштин розробив проєкт моторизованої гармати (Motorgeschütz) – броньованої бойової машини на базі американського гусеничного трактора з рухомою баштою та 37-міліметровою гарматою. У жовтні 1911 р. проєкт було подано на розгляд славнозвісному австрійському генштабу (той самий, що, на думку роспропаганди, “вигадав Україну”). Ідею мотогрешютцу було відкинуто, а його автору порадили знайти спонсорів для виготовлення прототипу.
Вже за декілька років, у 1919–1920 рр., перші французькі та британські танки використовувалися у боях теренах України російськими білогвардійцями та більшовиками. Водночас зразки іноземної бронетехніки епізодично потрапляли й до національних військових формацій доби визвольних змагань. Зокрема, після того, як у квітні 1920 р. оформився українсько-польський військово-політичний союз, одним із наслідків альянсу стало зміцнення матеріально-технічної бази українського війська.
Влітку 1920 р. дипломати УНР домовилися з поляками про грошову позику на купівлю п’яти танків.
Бронетехніку мали перевезти залізницею з Варшави до Станіславова (нині – Івано-Франківськ). Існує документальна згадка про ці бронемашини. Так, у відомості чисельності та озброєння Армії УНР йшлося про те, що станом на 6 листопада 1920 р. в складі українського війська було зафіксовано два танки.
Легкий танк Renault FT 17
Імовірно мова йшла про французькі Renault FT 17, які так і не встигли передати в бойові українські відділи, оскільки невдовзі армія УНР припинила своє існування як організована сила. 21 листопада 1920 р. під натиском більшовиків останні підрозділи регулярної армії УНР перейшли за Збруч та були інтерновані в польських таборах, а частина вояків відчайдушно намагалися вдатися до партизанських методів боротьби на контрольованих більшовиками територіях.
Наступна спроба створення національної держави сталася у березні 1939 р., коли українці в умовах розпаду Чехословаччини проголосили незалежність Карпатської України. Однак за декілька днів Закарпаття було повністю окуповане угорцями, а українські сили самооборони «Карпатська Січ» – розгромлені.
Танк LT vz.35
Для боротьби з ворогом карпатські січовики змогли реквізували у відступаючих чехословаків два танки LT vz.35, екіпажі яких навіть встигли вступити в бій з угорцями на ділянці Фанчиково–Севлюш.
Згодом прапор боротьби за українську державу підхопили українські партизани. Варто додати, що існує достатньо свідчень про те, що воякам УПА вдавалося захопити декілька німецьких, радянських та, можливо, угорських бойових машин. У більшості випадків танки знищувалися на місці. Факти бойового застосування упівцями трофейної бронетехніки нерідко піддаються сумніву та залишаються предметом дискусій.
Принагідно варто констатувати, що після захоплення влади більшовики розпочали суцільну мілітаризацію країни. Важлива роль у становленні всесоюзного ВПК відводилася радянській Україні, а Харків став одним з провідних центрів танкобудування. На Харківському паровозобудівному заводі (нині – Завод імені Малишева) були розроблені експериментальний танк Т-12 та серійні машини Т-24, серія танків БТ, Т-34 тощо.
Харківський Т-64 досі залишається основною бойовою машиною ЗСУ. “Шістдесятчетвірка” пережила низку модернізацій (остання – 2022 року) та, певно, є найбільш довгочасною в експлуатації бойовою машиною у світовій воєнній історії. 2024 року виповниться 60 років з часу випуску перших виробів.
Танк Т-84БМ “Оплот” заводу ім. Малишева
У часи Незалежності харківськими танкобудівниками були розроблені власні модифікації важкої техніки – Т-84, Т-84БМ «Оплот», Т-84-120БМ «Ятаган». Щоправда тоді нові розробки не постачалися до війська, а переважно спрямовувалися на міжнародні виставки озброєнь з метою продажу на зовнішні ринки.
Як і країна, армія зазнає помітних змін, серед яких можна згадати запровадження національно орієнтованих назв та покровителів військових частин, заміна еклектичної символіки бригад.
20 квітня 2015 р. затверджено головний убір, стилізований під мазепинку (кепі з історичним посиланням до козацької шапки часів Івана Мазепи та офіційного кашкета УСС зразка 1916 р.).
4 жовтня 2018 р. запроваджено офіційне вітання «Слава Україні» та звернення «пан» замість «товариш».
“Петлюрівський” шеврон ЗСУ. Фото: Настя Федченко / “Новинарня“
6 липня 2017 року були затверджені нові нарукавні знаки родів та видів військ – потовщений тризуб різних кольорів на щиті відмінних барв. Під час розробки їх дизайну було використано ідею петлюрівських шевронів, запроваджених 30 липня 1919 р., які мали вигляд тканинної нарукавної нашивки у формі потовщеного тризуба.
Нині було перейнято не лише форму тризуба, але й деякі кольори на позначення родів військ. Зокрема, як і 1919 р., синій об’єднує піхотинців, червоний – артилеристів, чорний – інженерні війська, зелений – військових залізничників.
Драйверами змін виступали журналіст Віталій Гайдукевич та історик Василь Павлов, які пропагували запровадження нової символіки та принесення до ЗСУ традицій козацьких часів та національних формувань ХХ ст.
Беретний знак танкістів СВ ЗСУ. Фото: ОК “Захід”
Зміни також стосувалися безпосередньо і танкових військ. Зокрема, 5 липня 2016 р. було запроваджено нову айдентику танкістів. Від радянської емблеми у вигляді жовтого стилізованого танка Т-55 відмовилися.
Новим символом танкістів ЗСУ стала латна рукавиця з перначем XVI століття. За задумом вона символізує літеру «Т» та містить історичне посилання до битви під Оршею 8 вересня 1514 р. Тоді спільне українсько-литовсько-польське військо під командуванням князя Костянтина Острозького здобуло переконливу перемогу над московськими інтервентами воєводи Івана Чеєлядіна, а волинська важка кіннота відіграла важливу роль у розгромі московитів.
Нова емблема танкових військ – рука в латній рукавиці з перначем. НГШ Віктор Муженко із символом, що “матеріалізувався”. Вересень 2018 р.
Наразі солідаризація з радянською спадщиною виглядає неоковирно та може викликати асоціації з «танковим мечем страни совєтов», який неодноразово скеровувався кремлем на Східну Німеччину 1953 р., Угорщину 1956 р., Чехословаччину 1968 р., Афганістан 1979 р., Литву 1991 р., згодом російськими танками в Ічкерії 1994 р. та Сакартвело 2008 р. і незліченній кількості локальних конфліктів, де Москва прикривала свою участь проксі-формуваннями (різного штибу сепаратисти та антиколоніальні «борці за свободу»).
Принагідно варто зазначити, що починаючи з 2006-го. День танкіста офіційно відзначається в Росії на радянський лад – у другу неділю вересня. Зокрема, святкують цей день і в російській 1-й гвардійській танковій армії. 1999 року вона була розформована, а восени 2014-го – відновлена. 2022 року її вояки наступали на Київ та Харків. Зокрема, танкісти Таманської дивізії імені Калініна у лютому-березні 2022 року обстрілювали Чернігів та намагалися захопити Бровари, а вояки Кантемировської дивізії імені Андропова причетні до обстрілів Тростянця.
Наразі відсіч російський агресії чинять декілька танкових бригад ЗСУ. Серед них – 1-ша окрема танкова Сіверська бригада, яка нагороджена особливою відзнакою для військових частин – стрічкою до бойового прапора «За мужність та відвагу».
Танкові батальйони є у складі механізованих, мотопіхотних, десантно-штурмових та гірсько-штурмових підрозділів. За півтора роки до танкопарку ЗСУ, основу якого становили харківські “64-ки”, додалося чимало трофейної російської техніки. Поступово надходить допомога від демократичних країн, що об’єдналися у неформальну танкову коаліцію.
До нас уже надійшли:
Українці вдячні міжнародним партнерам за допомогу і підтримку й очікують її подальшого розширення.
Читайте також:
“Бачиш росіян – гаси”: як воюють і про що мріють танкісти 14-ї бригади
Надалі зберігати синхронне відзначення Дня українських танкістів з радянською та російською датами виглядало б необдуманим атавізмом, який чомусь досі лишався непоміченим.
В Україні вже був досвід у десовєтизації календаря. Так, 2014 року були змінені дати Дня захисника Вітчизни (перенесено з 23 лютого на 14 жовтня з оновленою назвою – День захисника України, з серпня 2021 року перейменовано на День захисників і захисниць України).
Починаючи з 2023 року, у зв’язку з переходом Православної церкви України на новоюліанський календар, це свято буде відзначатися 1 жовтня.
Синхронізоване за часів Януковича відзначення Дня Військово-морських сил одночасно з росіянами, 2015 року було перенесення з останньої неділі липня на першу.
2017 року офіційним днем українських десантників замість 2 серпня стало 21 листопада (день архістратига Михаїла).
Танкісти 93 омбр “Холодний Яр”. Фото: “Новинарня“
Для професійного свята українських танкових військ і танкобудівників необхідно було б знайти нові дати та приводи. Зокрема, найбільш очевидною виглядає актуалізація теми історичних паралелей між українськими танкістами та важкою лицарською кіннотою князя Костянтина Острозького. Тому можливим вбачалося б пов’язати день танкістів з битвою під Оршею та встановити для цього дня стабільну дату – 8 вересня.
Більш модерною альтернативою могло б слугувати 15 вересня. Цього дня 1916 року відбулася перша в історії успішна танкова атака. 18 британських танків Mark 1 під час грандіозної битви на річці Соммі, неподалік французького села Фльор на 5 км змогли вклинитися вглиб ешелонованої оборони німців, чим зменшили імовірні втрати союзників у 20 разів.
Отже, віддаючи належне військовослужбовцям танкових військ, які в складі Сухопутних військ ЗСУ боронять Україну, варто було б запровадити нову військову традицію та встановити іншу дату для професійного дня танкістів.
P.S. Коли вже завершував написання статті, вийшла новина про те що, президент України Володимир Зеленський доручив переглянути систему професійних свят, оскільки деякі профспільноти досі відзначають їх за радянськими лекалами.
9 вересня 2023 року президент підписав указ, відповідно до якого День танкових військ відтепер щороку відзначатиметься 14 вересня.
Читайте також:
Нова айдентика українського війська: як реалізується ідея “не виглядати так, як ворог”. ПОРТФОЛІО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
