Дев’яту річницю звільнення від російських загарбників міст Краматорськ, Слов’янськ, Дружківка та Костянтинівка відзначили на Донеччині. Із 5 липня 2014 року над цією агломерацією майорить синьо-жовтий прапор, хоча ворог докладає всіх зусиль, щоб знову захопити визначальні міста українського Донбасу.
Навесні та влітку 2014-го, коли Слов’янськ утримували бойовики Гіркіна, деякі співробітники Служби безпеки України залишалися в окупації, щоб виконувати певні бойові завдання, формувати рух опору та розуміти наміри ворога.
Про те, як важко було працювати на окупованій території, про сили спротиву на Донеччині, народну протидію колаборантам та відмінності Служби безпеки 2023 року від 2014-го, розповідає підполковник СБУ Євген Афонін.
У лавах Служби він із 2012 року. Російське вторгнення зустрів у Слов’янську, був відповідальним офіцером у Слов’янському міськвідділі СБУ. Вже тоді співробітники служби розуміли, що плануються певні дії ворога на території міста та підготувалися до них. Російським агентам, коригувальникам та колаборантам Афонін протистоїть і тепер.
Відео:
– Що було найважчим під час вашого перебування в окупованому місті?
– Найважче було те, що тоді вже ми для себе усвідомили, що почалася війна. Що це вже ті дії, які не можна трактувати як якийсь внутрішній конфлікт, а що на нашій території справжній ворог. Ворог, який прийшов з іншої країни, прийшов вбивати та окупувати наші міста.
Найважчим також було дивитись на деяких людей – мешканців Слов’янська та Краматорська, які підтримували бойовиків та піддалися пропаганді, які виконували певні вказівки російських найманців.
Першими, хто почав прислужувати їм, стали в основному маргінали, люди, які до цього потрапляли в поле зору міліції. Вони організувались у певні угрупування, прислуговували терористам, стояли на блокпостах, займались мародерством, вишукували проукраїнських людей та тих, хто допомагав спецслужбам і ЗСУ.
Блокпост російських гібридних сил (бойовиків “ДНР”) біля комбікормового заводу, Слов’янськ, 30 квітня 2014 року. Фото ЕРА
– Як загалом мешканці Краматорська та Слов’янська поставились до бойовиків та чи існував тут рух опору?
– Якщо там хтось каже, що більшість людей підтримувала окупантів – це не так. Коли люди зрозуміли, які брудні методи ведення війни використовують російські найманці, сформувався дуже потужний рух опору з мешканців міст північної Донеччини.
Із цим рухом опору ми контактували. Багато людей передавали інформацію, яка дуже нам допомогла.
Окупантів підтримувала незначна кількість, але однозначно це була не більшість людей. Тому що більшість розуміла, що це – загарбники, а псевдореферендум, якісь нелегітимізовані псевдокерівники – це шлях в нікуди. Всі нормальні люди розуміли, що це фарс. Але дуже страшний. Бо саме всі ці події стали відправною точкою для війни і загибелі людей.
Пам’ятний знак на місці загибелі Геннадія Біліченка під Слов’янськом
13 квітня 2014 року пролилась перша кров. У бойовому зіткненні загинув був співробітник “Альфи” Геннадій Біліченко. Із 13 квітня нам було зрозуміло що це війна, що гинуть люди, що бойовики не зупиняться ні перед чим і будуть виконувати вказівки своїх кремлівських кураторів.
Читайте також:
“Спершу думали, що це страйкбол”. Три роки АТО: перший бій, порушений наказ, герой, втрата
Окупантам все одно на життя мирного населення, на розвиток, про який вони розповідали – це все брехня, ми все це побачили і бачимо і дотепер.
– Банда Ігоря Гіркіна на початку захопила Слов’янськ і Краматорськ. Чому саме ці міста стали відправною точкою війни?
– Я не можу відповісти на 100 відсотків, але по-перше, вважаю, що це географічно вигідне розташування для того, щоб утримувати місто малою кількістю бойовиків. Бойовики користувалися тим, що українські війська ні в якому разі не будуть використовувати важку артилерію а містах, не будуть застосовувати авіацію. Російські найманці використовували мирне населення як живий щит. Так, вони виставляти людей поперед себе, щоб зупиняти колони української військової техніки.
По-друге, можливо, в них були домовленості з керівництвом цих міст задля безперешкодного пересування.
Однозначної відповіді на це питання немає. І навіть самі бойовики не знають відповіді. Багато з тих, кого затримували, не розуміє, чому саме так відбулась події.
Саме з цих подій, коли вони почали ставити людей як живий щит, і показали, що їхні методи ведення війни – загарбницькі, брудні, терористичні – сформувався дуже потужний рух опору серед мешканців міст Слов’янськ, Краматорськ, Миколаївка, Лиман та інших, які на той час були в окупації.
Люди допомагали нам, передавали дуже багато інформації. І після того, як терористи покинули ці міста, дуже багато людей, які вели певні нотатки, хронологію подій, записували, хто допомагав терористам, дуже допомогли нам викривати колаборантів, пособників, відкривати щодо них кримінальні провадження і віддавати їх під суд.
– Як у надалі склалася доля людей, які підтримали окупантів?
– Всі вони, наскільки це можливо, понесли заслужене покарання. І СБУ, і Нацполіція відкрили дуже багато кримінальних проваджень, було затримано дуже багато колаборантів та посібників.
Щодо тих, хто втік із бойовикам, теж відкрито кримінальні провадження, винесено заочні вироки суду. І коли б вони не спробували повернутись – їх чекатиме кара.
– Частина представників правоохоронців перейшла на бік окупантів. Чи визнають вони свою провину і що з ними сталося?
– Думаю, що вони визнали, що зробили найфатальнішу помилку у своєму житті. Зрадників не люблять ніде. Особа, яка зрадила присягу і перейшла на бік ворога, вважається зрадником і в нас, і в них, серед бандформувань. Тому що той хто зрадив один раз, зрадить ще раз.
Яка їхня доля? Всі докази, які ми могли зібрати – зібрали, відкриті заочні кримінальні провадження. Ті представники правоохоронців, які переховувались в інших містах України, були знайдені та заарештовані. Кара за злочини таким чи іншим чином знайде кожного.
Читайте також:
Контррозвідка оперативно затримала коригувальника ракетного удару по Краматорську
– Чому і досі деякі громадяни України симпатизують Росії та допомагають окупаційним військам?
– Розумієте, я от скільки з ними спілкувалася – ніхто з них не зміг переконливо пояснити свою позицію. Як я бачу – це люди, які не змогли реалізувати себе тут, нічого не досягли, а потім отримали можливість через спілкування з [російськими] спецслужбами у месенджерах стати коригувальниками. Вони думають, що роблять якусь велику справу. Але коли затримуєш таку людину, дивишся у вічі, розмовляєш – і розумієш, що вона нічого не зробила для покращення свого життя. Вона вирішила, що таким чином (через співпрацю з російськими кураторами – “Н”) може додати собі якоїсь значущості.
Варто зазначити, що з початку повномасштабного вторгнення викрито вже 130 коригувальників вогню, які передавали ворогу інформацію в оборонній сфері (до суду скеровано 37 кримінальних проваджень), 215 підозр отримали колаборанти (115 таких справ вже скеровані до суду).
Наслідки удару РФ по кафе “Ріа піца” у Краматорську, із яким росіянам допоміг місцевий коригувальник
Повномасштабної війна внесла свої корективи в роботу Служби безпеки. Наразі працівники СБУ залучені практично в усі сфери захисту та оборони нашої країни – протидіють ворожим спецслужбам, виконують гуманітарні функції, моніторять ситуацію в Україні в режимі реального часу, в режимі 24/7, захищають інформаційний простір та кіберсередовище України.
Передували таким змінам і події 2014 року. Саме тоді розпочалось реформування СБУ і формування спецслужби нового зразку.
– У чому різниця між СБУ зразка 2014 року та 2023-го?
– Тоді стало зрозуміло , що Служба повинна мінятись, ставати сучаснішою. Що є напрямками, які треба реформувати, і які вже реформовані зараз.
Зараз ми вже працюємо методами спецслужб світового рівня. Обмінюємось досвідом. Деякі світові спецслужби переймають вже і наш досвід. В бою ми навчились певним навичкам, ми розвиваємось і вдосконалюємось. Звісно, є різниця і в інтенсивності бойових дій.
Під час подій 2014 року ворог намагався видати збройну агресію за внутрішній конфлікт. А зараз, коли скинуті всі маски, світ бачить, хто агресор. Всі бачать повномасштабні бойові дії, щодня росіяни обстрілюють наші міста ракетами, артилерією, “шахедами”. Немає жодної області, де не було б “прильотів”. Атаки йдуть по всій території країни. Це дуже страшно.
– Беручи до уваги ваш досвід роботи в окупації та вже у деокупованих громадах у 2014 році і зараз – в яких містах, що наразі окуповані, буде складніше проводити стабілізаційні заходи?
– На мою особисту думку, найважче буде в тих містах, що знаходяться під окупацією з 2014 року. Бо
ми матимемо справу з дітьми, які виросли в умовах окупації, і зараз вже є дорослими людьми.
І для щоб показати їм правду, довести факти про цю війну, треба буде багато часу. Найскладніше буде в Донецьку, Луганську, Горлівці, Макіївці, інших [окупованих] містах… Але, ми знаємо, що і в тих населених пунктах є люди, які чекають.
Взагалі, всі мешканці там – громадяни України. І головне, що варто сказати – “просто дочекайтесь нас”. Кожне окуповане нині місто ми обов’язково звільнимо, разом відбудуємо, і “все буде Україна”!
– Для вас Донеччина – рідний край. Як ви думаєте, що чекає на наш регіон після повної деокупації територій? Яке майбутнє?
– Відновлення. Я вважаю, що наш регіон відновиться і культурно і ментально. Всі вже побачили, що таке насправді “русский мир”. І всі казочки про Радянський Союз українці не сприймають і ніколи до цього не повернуться. Ми мислимо по іншому – по-європейському, прогресивно. І зараз наші ЗСУ показують усі свої уміння, захищаючи країну, демонструють звитягу та честь, бо ми не маємо іншого виходу ніж боротись за своє.
Я думаю, що саме на Донбасі буде відновлення в усіх значеннях цього слова. Моральне, ментальне, відновлення інфраструктури. Ми все відбудуємо, звісно, що війна залишить свої рани, але я певен, що Донбас розквітне. І це буде дуже скоро.
Читайте також:
“Це найкраще, що я можу зробити для України”. Студентка-архітекторка з Маріуполя розробила проєкт повоєнної відбудови
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
