Війна, важкі втрати і творчість заслуженої артистки України Ольги Кіф’як-фон-Краймер, яка танцює під час повітряних тривог та відмовляється від “Лебединого озера”
автор: Марина Ткачук
фото з архіву Ольги Кіф’як-фон-Краймер
“Минулий рік став найважчим для мене – як у професійному плані, так і в особистому. Бо я втратила найдорожче, що в мене було – свого тата і старшого брата”, – каже Ольга, стримуючи сльози. Фото рідних вона тримає біля дзеркала у своїй театральній гримерці. Тут же стоїть свічка: “Я щоразу її запалюю, коли готуюся до виступу. І тепер кожна моя вистава присвячена Дмитрові й татові”.
Киянка Ольга Кіф’як-фон-Краймер – заслужена артистка України, прима-балерина Національного академічного театру опери та балету. Танцівниця належить до плеяди найкращих українських балерин, лауреатка численних міжнародних конкурсів.
На початку великої війни помер її батько Петро Кіф’як – серце літнього чоловіка не витримало пережитого стресу. А за кілька місяців у Бахмуті загинув старший брат Ольги – Дмитро Кіф’як, який пішов на війну добровольцем.
У пам’ять про своїх рідних та всіх загиблих Ольга разом із колегами-однодумцями втілила танець-реквієм “Крила України”. Дивлячись його, глядачі не можуть стримати сліз.
Про особисту трагедію та переосмислення творчості через війну, карколомні зміни в українському балеті, який тепер без Чайковського, прима-балерина розповіла “Новинарні”.
Відео:
“Коли розпочалася повномасштабна війна, я була в США на гастролях, – розповідає Ольга. – І це теж був подвійний шок: ти не розумієш, що насправді відбувається, і нічим не можеш допомогти, бо далеко від України, від сім’ї”.
За збігом обставин, батьки балерини, які живуть у Чернівецькій області, за два дні до великої війни приїхали у справах до Києва. І опинилися у пастці.
Подружжя Кіф’яків, батько й мати
Петро Кіф’як з онуком Лукою
“Для тата це був неймовірний стрес, він почувався з кожним днем все гірше, – згадує Ольга. – Повітряна тривога, обстріли – батько відмовлявся спускатися у бомбосховище, рвався додому. Евакуювати їх вдалося лише на початку березня. А потім, одного дня, він пішов… Я пам’ятаю той дзвінок і повідомлення, що тата вже немає… Земля попливла з-під ніг”.
Хоронити батька довелося старшому брату Ольги Дмитру Кіф’яку, який на той час уже мобілізувався до Збройних сил.
Дмитро Кіф’як у лавах ЗСУ
“Нас у сім’ї четверо дітей, і так вийшло, що ніхто не зміг приїхати через війну: сестра живе у Франкфурті, ще один брат – у Відні, я була в Америці. У мене гастролі й зобов’язання. І Дмитро був єдиним, хто зміг попрощатися з татом. І це теж додавало болю”, – розповідає артистка.
Брат Ольги працював до війни у сфері ІТ, спеціалізувався на програмному забезпеченні, жив із дружиною та 6- річним сином у Бучі під Києвом. Після звільнення міста як волонтер він допомагав постраждалим містянам, але хотів усе ж піти на війну.
Родина Кіф’як з усіма дітьми
“Я бачила, як він ожив, коли допомагав іншим, – згадує Ольга. – І з розумінням поставилася до його рішення йти на фронт – це було щире бажання Дмитра. Батьки спершу категорично виступили проти. Але вже наступного дня тато зателефонував і сказав Дмитрові: “Якщо це твоє рішення, якщо тобі підказує так твоє серце – маєш іти”.
Я пам’ятаю той день, коли ми бачилися востаннє. Дмитро почав збирати речі. І каже: я їду в Бахмут. У мене було таке відчуття, що я дійсно останній раз його бачу. Брат так сказав: “Я не знаю, повернуся чи ні”.
Дмитро Кіф’як “Скіф” із київської бригади територіальної оборони (в/ч 7373) загинув 8 серпня 2022 року.
Спершу він перестав виходити на зв’язок, а вже потім подзвонила сестра Ольги, яка на той час була разом із дружиною й мамою Дмитра на Буковині. Сказала: їм офіційно повідомили про загибель Дмитра.
На місці загибелі
Уже потім побратими розкажуть: зі Скіфом загинуло ще п’ятеро хлопців. Було кілька “прильотів” у будівлю, де вони дислокувалися, і не всі тоді встигли спуститися у підвал.
“Його привезли через чотири дні. І ми разом із Юлею, дружиною Дмитра, поїхали на впізнання. Хотіли побачити його, благали показати хоча б руку чи ногу Дмитрову, але нас так і не пустили. І наглухо закрили труну. Від того місця потрібно було їхати ще 30 кілометрів до маминого дому. І я пам’ятаю, як ми рухалися колоною, а люди стояли на колінах з квітами вздовж всієї дороги”, – згадує Ольга.
Дмитра поховали поруч із його батьком, на Буковині, в селі Подвірне Мамалигівської громади Новоселицького району. Маленький син Лука вирізав для свого тата сердечко, яке поклали в могилу.
Похорон Дмитра Кіф’яка
“Юля розповідала, що Лука питав її: “Мамо, якщо я дуже сильно засмучуся, Бог воскресить мого тата?” Що сказати на таке дитині?.. Як його заспокоїти?” – каже Ольга.
Коли вона повернулася до Києва, мала відчуття, що Дмитро ось-ось зайде – задзвенять ключі, відчиняться двері, і він скаже, як завжди: “Ольчик, привіт! Як справи, мала?”
Ольга і Дмитро Кіф’як у театрі
Дмитро Кіф’як із сином Лукою
Дмитро Кіф’як із дружиною та сином
Син Лука під час поховання батька
Але цього ніколи вже не буде.
Від пережитого горя Ольгу лікує творчість. І батько, і брат дуже пишалися тим, що вона стала балериною, примою Національної опери.
“Коли я отримала звання заслуженої артистки України, батько плакав, казав: тепер і моє прізвище в історії України”, – зізнається Ольга Кіф’як.
Ольга Кіф’як
Танцювати – це була її мрія з дитинства. Жінка вдячна батькам за те, що віддали її саме в балетну школу, дали можливість реалізувати мрію.
Минулий, двадцятий, сезон був найважчим у кар’єрі Ольги та її колег. Адже довгий час театр був зачинений. Без репетицій та виступів артисти балету швидко втрачають форму, і відновити її потім важко. Тому поновлення роботи театру відбувалося непросто.
Найперша проблема – банально не вистачало людей для вистав: близько 40 артистів виїхали за кордон і там залишилися в пошуках кращого життя. Ольга ж вирішила бути в Україні, хоча навантаження й зросло: за місяць, буває, доводиться грати у 14 виставах, а це чимало.
Балерина Ольга Кіф’як: фотогалерея (гортайте)
“Але коли відкриваються куліси і ти бачиш людей, які, попри війну, приходять на наші вистави (а особливо – діти!), ти розумієш, що недаремно працюєш. Ти можеш подарувати їм казку! Хоч ненадовго, але відволікти від страшної війни і всього жахливого, що відбувається навколо. Так ми підтримуємо одне одного: ми – глядачів, а вони – нас”, – зізнається Кіф’як-фон-Краймер.
Особливо їй запам’яталися новорічні виступи.
Ольга Кіф’як-фон-Креймер – Герда у “Сніговій королеві”
“31 грудня ми мали три вистави “Снігова королева”. Станцювали перший акт – і почалася повітряна тривога. Вистава припиняється, і ми чекаємо на відбій. Я вирішила піти до глядачів (а танцювала я Герду), до дітей у бомбосховище. І вони такі були раді, бо можна сфотографуватися. Навіть вишикувалися у чергу! До нас приєдналася також і Снігова королева – народна артистка України Христина Шишпор. А тим часом
у центрі Києва лунали вибухи, ми всі їх чули, але хотіли відволікти дітей спілкуванням, щоб у них не було страху.
У такі моменти розумієш: ти на своєму місці”.
Відбуваються в українській опері й карколомні світоглядні зміни. Зокрема, відмова від виконання творів російських композиторів. Того ж-таки Чайковського і його “Лебединого озера”.
“Це абсолютно логічні рішення, і я їх підтримую”, – каже Ольга.
“Коли почалася повномасштабна війна, Большой театр у Москві дав “Лебедине озеро” Чайковського в підтримку російської армії. Як після цього ми можемо його також виконувати? “Лебедине озеро” завжди асоціювалося з “рашен балет”. Треба нам відходити від цих асоціацій. У нашому театрі є чимало чудових українських вистав – “Лісова пісня”, “Лілея”. І нові хореографи роблять нові постановки. Нам є що показати світу, заявити про український балет як про культурне явище – і це також, певною мірою, наша зброя”, – переконана Ольга.
Читайте також:
У бою на Донеччині загинув воїн ЗСУ, артист балету Нацопери Олександр Шаповал
У пам’ять про загиблих у війні українців Ольга Кіф’як-фон-Краймер задумала створити танець-реквієм.
“Це був ранок напередодні похорону брата. Тіло Дмитра ще було в батьківському домі, я не спала всю ніч і вийшла на вулицю. Світало. Я запитала: “Братику, що ж можу для тебе зробити?” І в мене виникла така ідея – зробити номер у пам’ять про загиблих – українських військових, цивільних, дітей.
Ольга Кіф’як і Олександр Шаповал на сцені
Коли я приїхала в Київ, то звернулася до Ксенії Іваненко, вона талановитий хореограф. І попросила допомогти поставити мені цей номер. Саме тоді, коли ми почали ставити цей виступ на музику, загинув наш колега Олександр Шаповал, заслужений артист України, наш талановитий соліст балету. Коли ми закінчили цей номер у залі, Сашка привезли в театр на прощання. І ми прощалися з ним саме в цей день…
Напевно, мій батько, брат Дмитро, Сашко Шаповал – вони всі нам наче допомагали, щоб цей задум втілився. Мій виступ супроводжується фільмом, фотографіями загиблих на екрані. Виступаємо ми разом з оперною співачкою Ксенією Бахрітдіновою-Кравчук, диригент – Алла Кульбаба. І це дуже емоційно”, – ділиться Ольга.
Артистка показує кадри відео й каже, що в цьому номері висловлює, перш за все, свій біль, який проживає і відчуватиме все життя.
Ольга Кіф’як у виставі “Крила України”
“У такий спосіб ми хочемо сказати: пам’ятаємо кожного, хто загинув у цій війні. Ми назвали номер “Крила України”, бо віримо, що всі, хто пішов, огортають тепер нас своїми крилами і захищають із неба”, – каже Ольга.
Читайте також:
“Замість жалоби – піксель”: молода львів’янка пішла на війну в пам’ять про загиблих нареченого і тата
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
