“Робота, в якій не треба поспішати”. Як ДСНСники розміновують Харківщину після росіян

автор: Стас Козлюк
з Харківської області
фото автора

Збройні сили України майже повністю деокупували Харківську область восени 2022 року. Масштабний контрнаступ почався у перших числах вересня, а за кілька тижнів росіяни залишили міста Куп’янськ і Вовчанськ. Та хоча росіяни вийшли з Харківщини, небезпека там досі залишається. Насамперед ідеться про нерозірвані снаряди, міни й розтяжки, які залишили після себе окупанти і на яких підриваються місцеві жителі. Крім того, це впливає на сільськогосподарські роботи. Так, голова обласної військової адміністрації Олег Синєгубов 15 березня заявив, що понад 570 тис. га сільськогосподарських земель на Харківщині досі заміновані.

Репортер “Новинарні” провів один день із саперами ДСНС, які займаються очисткою територій Харківської області, розпитав їх про міни й снаряди, залишені росіянами та ЗСУ, про ризики для цивільних, “чому так повільно?” і скільки ще часу потрібно, аби розмінувати поля.

Дивитися під ноги

Авто зупиняється на перехресті між посадками. Ліворуч і праворуч – чорна ґрунтова дорога, яка веде десь у поля. Сліди від техніки тут старі, колії від “гуслянки” залило водою. Тут же залишки російських позицій: глибокі окопи й закинутий бліндаж. Із нами – біло-червоний пікап саперів із Державної служби з надзвичайних ситуацій та КамАЗ, який вивозитиме знайдені снарядів. Сьогодні рятувальники працюватимуть у полі.

Група саперів на Харківщині готується до перевірки польової дороги на звільненій від росіян території. На фото – сапери нарізають червоно-білу стрічку, аби позначати безпечний коридор, яким можна пересуватися. Територія поза цими позначками не перевірена. 29 березня 2023. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

“Ми зараз допомагаємо електрикам. Треба перевірити дорогу вздовж стовпів, щоб вони могли безпечно під’їхати до них своєю машиною. Тут по селах у людей немає світла й води вже близько року. Намагаємося їм хоч якось допомогти”, – пояснює Сергій Стрельцов, старший групи саперів. Звичним рухом він надягає на себе бронежилет, прилаштовує на голові каску.

Сергій Стрельцов. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

Його колеги поруч перевзуваються: замість кросівок натягають високі гумові чоботи. Беруть із багажника металошукачі, розкладають їх, перевіряють. Ще один рятувальник з вантажівки дістає кілька великих червоних вказівників із черепом “Небезпечно! Міни!” Також сапери дістають рулон червоно-білої поліетиленової стрічки, рвуть її на дрібні шматки, чіпляють собі на бронежилети, щоб позначати безпечний коридор для руху. Врешті беруть металошукачі й щупи для перевірки ґрунту, таблички з попередженням про міни і виходять у поле. Ми – за ними, у хвості невеличкої колони.

“Тут можете ходити спокійно, заїзд на поле ми вже перевірили, вчора тут трохи працювали. А от далі – обережно. Дивіться собі під ноги. Й дуже уважно по сторонах. Тримайте дистанцію з тими, хто попереду. Як почуєте звуки обстрілу – шукайте ямку, щоб упасти й перечекати. До росіян тут не так і далеко насправді”, – попереджає Сергій.

Член команди саперів несе таблички “Обережно, міни!”, аби позначити початок небезпечної для цивільних території. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

Ноги по щиколотку провалюються у чорний, м’який й вогкий ґрунт. Ми обережно ступаємо вздовж глибоких окопів. Навколо лежить уже звичне для деокупованих площ сміття: ящики від снарядів, недопалки, брудні лахи. Сапери на те не зважають і хвацько перестрибують рови, щоб вийти на ґрунтову дорогу вздовж посадки.

Стрельцов помічає щось між дерев. Кришка від ящика з мінами. Пара саперів із металошукачами вже відірвалися від нас на кількасот метрів – власне, вони продовжують перевіряти дорогу з того місця, де закінчили напередодні.

“Можуть бути протипіхотні міни. Тому обережно і не поспішаємо”, – тихо говорить старший у рацію. Просить нас якийсь час зачекати разом із ним віддалік.

Двоє саперів перевіряють польову дорогу. Рятувальники шукають міни, нерозірвані снаряди, розтяжки і гострі уламки від снарядів. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

Небо затянуте сірими дощовими хмарами. Вітер, здається, продуває крізь кілька шарів одягу до самих кісток. Вдалині кілька разів вибухає. Сапери навіть не звертають уваги.

Перші двоє обережно йдуть дорогою, яка потроху заростає травою, і повільно водять міношукачами туди-сюди. Тримають між собою дистанцію в десяток метрів. Час від часу спиняються, пов’язують строкату поліетиленову стрічку на гілки: це означає, що до цього місця чисто, можна спокійно підходити.

Ще один ДСНСник вбиває у землю таблички з черепами. Час від часу над полем розноситься стукіт молотка по дереву: “Гуп-гуп-гуп”. Черговий кілок забитий у землю, сапер підбирає наступні, відміряє до сотні метрів і вбиває ще.

Позначення саперо ДСНС небезпечної території в полі. Харківська область, 29 березня 2023. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

“Гуп-гуп-гуп” – луною котиться стукіт. “Гу-уп”, – це вже вибухи з лінії фронту. Сапери досі на них не зважають. Повільно просуваються вперед. Окрім нас, на кілометри навкруг ані душі.

Читайте також:
Глухий кут Вовчанська. Як повернути Україну в деокуповане місто

Чому так повільно?

“Росіян звідси вигнали у вересні. Вони відійшли в Росію і тепер звідти обстрілюють прикордонні села”, – пояснює Сергій Стрельцов. При цьому території, які були під російською окупацією, досі щільно заміновані. А в деяких селах області досі немає ані світла, ані води. Тож, розповідає Сергій, нині сапери працюють виключно з критичною інфраструктурою: вона в пріоритеті.

Від початку робочої зміни минуло близько двох годин. За цей час група саперів пройшла близько 250 метрів. Чоловіки вирішують зробити перекур. Обережно кладуть металошукачі на землю, відходять від них десь із сотню метрів, закурюють. Жадібно вдихають дим.

Сапер з металодетектором (права рука) та щупом (ліва рука) йде перевіряти польову дорогу на звільненій від російської армії території Харківщини. 29 березня 2023. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

“Нас запитують, чого ми так повільно рухаємося. Чого так повільно перевіряємо дороги, поля. Не тому, що ми ліниві, і не тому, що в нас тут багато перекурів, – сапер сміється, – Просто треба час від часу робити перерву, щоб розвантажити голову. Металошукач важить десь до 5 кг. Спробуйте попрацювати з ним кілька годин. Рука починає боліти. Плюс робота монотонна, тому в якийсь момент дуже легко втратити концентрацію і щось пропустити”.

ДСНСники повертаються до роботи: беруть металошукачі й повільно ідуть вперед. Час від часу лунає високий писк, сапери зупиняються, змінюють частоту на обладнані, уважно обстежують шматок землі, промацують її металевим щупом, намагаючись з’ясувати, що там під землею – міна, уламок снаряду, звичайний цвях чи купа гравію. Буває, що металошукачі реагують і на таке. Нам поки трапляються самі уламки. Важкі, поіржавілі від часу.

Касета від протипіхотних мін у полі. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

“Щодо сільгоспземель – нині взагалі не йдеться про роботу на них. Для нас зараз основне завдання – це критична інфраструктура. А розмінуваннями такого масштабу займаються HALO Trust, GICHD (міжнародні організації, які займаються гуманітарним розмінуванням – “Н”). І там, наскільки я знаю, одна людина може пройти десь 10 квадратних метрів за день. Можливо, трохи більше. Бо за протоколом кожен сигнал, який ти бачиш, обкопується і перевіряється. Ти маєш знати, що це – гайка, цвях, уламок, безпечні залишки снарядів, міна. І якщо так працювати – то на розмінування полів у нашій області підуть роки й роки. Це купа народу і купа грошей. Тобто це нераціонально і довго. Тому нам потрібні спеціальні машини розмінування. Знаю, що на Харківщину їх мали передати, але скільки саме такої техніки й коли має приїхати – я не знаю. Так само, як не знаю, коли ми зможемо почати займатися полями”, – пояснює Сергій.

Читайте також:
“HALO, міни!” Як міжнародна гуманітарна організація розміновує землю Донбасу

Найкращий час для роботи

У цей момент за нами з’являється один з комунальників, які мають відновлювати електропостачання до навколишніх селищ. Він стоїть трохи віддалік від основної групи й дивиться на саперів із металошукачами. Чоловік вдягнений у поношений робочий одяг. Підходимо ближче, питаємо, чи будуть сьогодні електрики працювати.

Сапер ДСНС перевіряє польову дорогу. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

“Сьогодні точно ні. Це така робота, в якій не треба поспішати. Сапери мають перевірити шлях до наступної посадки, до перехрестя з польовою дорогою. Це близько кілометра. Після того вони підписують мені документ про те, що польова дорога вздовж цих дерев безпечна. І лише тоді ми маємо право заїхати й почати ремонт. Як швидко це буде – залежить від того, що тут росіяни залишили. Ви ж бачите, вже години чотири минуло від початку, а рятувальники пройшли… скільки, метрів 350?” – говорить комунальник і пропонує нам яблука, поки ми стоїмо на вітру.

Сергій тим часом знову помічає щось у посадці: шмат пластику білого кольору. Він обережно пробирається між дерев, підіймає дивний предмет, приносить до нас. Дрон DJI Mavic Mini. Російський. Напевно, пролежав тут із літа 2022-го.

Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

“Лінія фронту проходила неподалік. Бо воно як було: росіян спочатку відкинули від Харкова, вони за десяток-другий кілометрів від міста окопалися. І тільки восени пішли. Цікаво подивитися, що на картці цього Мавіка збереглося. Можливо, є щось важливе”, – задумливо крутить коптер Стрельцов.

Сапери тим часом зупиняються. У посадці знайшли кілька протитанкових мін. Сергій забирає в колег металошукач, просить нас вернутися до машин, сам іде перевіряти територію.

Ми вже знайомою дорогою, перестрибуючи окопи із весняними калюжами, добираємося до пікапа рятувальників. Поки йдемо, питаю, які снаряди чи міни за час роботи сапери зустрічали?

“Після росіян ми здебільшого знаходили снаряди. На їхніх позиціях дуже багато пасток: це розтяжки, протипіхотні міни, загороджувальні мінні поля, комбіноване мінування —  тобто коли використовують і протитанкові, і протипіхотні міни. Все, як книжка пише. Цивільні заміновані речі особисто нам не траплялися”, – говорять сапери.

Група саперів готується до перевірки польової дороги на звільненій від росіян території. Харківщина, 29 березня 2023. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

Вже близько 15:00. Поки Сергій перевіряє територію, чоловіки вирішують підготувати обід: з автомобіля дістають судки із провізією, миють овочі, розливають із термосів чай та каву. Вмощуються їсти тут же, на багажнику пікапа. Жартують між собою. Це допомагає відволіктися від роботи й трохи зняти напругу. Бо ж довго ходити з міношукачем важко.

“Біля цивільних будинків ми знаходили і пастки, і протипіхотні міни.

Були і розтяжки, й міни, встановлені на контрольований підрив. Такого багато, наприклад, в напрямку Козачої Лопані. Особливо у приватному секторі. Коли працювали на Ізюмському напрямку – там було багато комбінованих мінних полів, розтяжок. І багато розкиданих “пелюсток” (пластикова протипіхотна міна, невеликого розміру, завдає сильних травм – “Н”). Люди на тому час від часу підриваються”, – розповідають ДСНСники.

За їхніми словами, нині найкращий час для роботи. Оскільки трава ще не закрила собою землю, міни й розтяжки можна побачити. Та й ґрунт м’який, його просто перевіряти на пастки.

Член команди саперів збирає таблички “Обережно, міни!”. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

Взимку ж, кажуть рятувальники, вони не працюють: у промерзлій землі неможливо щупом намацати міни й викопати їх. Тож у цей час вони здебільшого їздять на виклики до цивільних: якщо хтось знайшов у себе на подвір’ї підозрілий предмет, він має описати його рятувальникам, а ті, у свою чергу, дадуть поради і приїдуть так швидко, як зможуть.

Основна маса знахідок під час таких викликів – безпечні залишки снарядів. Наприклад, двигуни від ракет із “градів”. Або ж частини ракет від “ураганів” чи “смерчів”, з яких росіяни розкидують міни по території.

“Касетні бомби – страшна річ насправді. Дивіться, у нас, саперів, є дві категорії вибухонебезпечних предметів.

  • Перша категорія – це або безпечні уламки, або предмети, які можна транспортувати на полігон для знищення.
  • Друга категорія – це предмети, які не можна чіпати і які треба підривати на місці.

До цієї категорії відносяться, зокрема, і касетні снаряди.

І на одній адресі, коли ми перевіряємо будинки, таких снарядів може бути 2-5-7 штук. А через будинок іще 2-3 штуки. І кожен треба окремо підривати”, – пояснюють сапери.

Читайте також:
Обстріли “до лампочки”. Як електрична підстанція пережила російські атаки

“Ми цивільні, у нас немає мап мінних полів”

Повз нас проїжджає кілька військових авто. Їхні водії вповільнюють хід, уважно нас вивчають. Не побачивши нічого підозрілого, набирають швидкість і їдуть геть.

Із посадки виходить заклопотаний Сергій. Каже, протитанкових мін кілька штук, проте не схоже, що вони лежать тут із літа. Сапер припускає, що це можуть бути й українські міни, які колись поставили в посадці наші. Тож чоловік вирішує зв’язатися з військовими й уточнити, чи не вони лишали мінне загородження.

“Всяке буває. Ми цивільні, у нас немає мап мінних полів. Тому в таких випадках, як зараз, треба уточнювати у наших військових, чи це їхні міни. Бо може статися так, що їх прийдуть знімати, а ми їх уже забрали. Почнуть шукати, розбиратися. Краще цей момент одразу прояснити. Але, думаю, робота на сьогодні закінчена. Бо процес перевірки не швидкий – поки знайдуть командира підрозділу, який тут, поки він звіриться зі своїми картами…” – пояснює Сергій.

Тим паче, його група сьогодні непогано попрацювала: за шість годин пройшли майже півкілометра.

Сапери йдуть польовою дорогою, на якій вони шукають міни, розтяжки, уламки снарядів і нерозірвані боєприпаси. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

Сапери перевзуваються в зручні кросівки замість гумових чобіт, скидають бронежилети, ховають у пікап металошукачі. Але вирішують ще трохи почекати на військових. Кажуть, якщо за годину-півтори прийде відповідь і виявиться, що міни російські – вони їх зможуть забрати й ліквідувати.

Наостанок Сергій просить передати пораду цивільним, які повертаються на деокуповані території:

  • не ходити там, де до вас ніхто не ходив, особливо якщо ці території не перевірили сапери із Збройних сил, поліції чи ДСНС.

Рятувальник нагадує, що росіяни багато де ставили розтяжки перед входами до будинків, на подвір’ях та на городах. Особлива якщо вони там жили або облаштовували позиції.

Фото: Стас Козлюк / “Новинарня

Читайте також:
Сівачі з міношукачами. Як фермери на деокупованих полях Херсонщини перемагають смерть заради нового врожаю


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.