автор: Максим Омельченко
Україна на війні за свою Незалежність втрачає найкращих. Цю фразу ми звикли повторювати за останні 13 місяців, і вона вже стала до певної міри банальною. Щодня у ЗМІ та соцмережах з’являються десятки нових некрологів. До заголовків про поховання нових героїв мимоволі починаєш звикати. І часто тільки згодом приходить усвідомлення масштабу особистості, що була нашим сучасником та загинула за нас.
14 березня у бою з російськими окупантами поблизу Кремінної на Луганщині загинув Юрій Коваленко – український історик, археолог, волонтер, музикант. За лічені дні на його сторінці у Facebook з’явилося близько півсотні дописів від колег, друзів, побратимів. Більшість людей ділилися історіями власного знайомства та спілкування із загиблим. Комусь Юрій Коваленко запам’ятався як екскурсовод і цікавий оповідач, знавець історії, якого можна було годинами слухати із захопленням. Інші – згадували його як колегу, зразок ученого, що був фанатом своєї справи, автором наукових відкриттів. Треті найбільше пам’ятають його пісні під гітару біля вогнища, а четверті – згадують про спільні ризиковані поїздки на окупований Донбас для того, щоб повернути додому останки загиблих воїнів.
У відкритих джерелах ми відшукали тільки два інтерв’ю, які вчений, волонтер і штаб-сержант Коваленко давав ЗМІ. Можливо, їх існує більше. Цитати з інтерв’ю ми будемо наводити у нашій розповіді, так само як цитати колег і друзів.
Юрій Коваленко поліг за тиждень до свого 57-річчя. Народився він 22 березня 1966 року у селі Некрасовому поблизу Глухова на Сумщині.
В інтерв’ю для видання “Sumy.Today” у 2021 році чоловік розповів, що з дитинства мав потяг до археології. Проте пов’язати життя з улюбленою справою наважився не одразу: за першою освітою отримав фах електрика, за першою вищою – психолога.
“Стати археологом – це велика мрія мого дитинства. Я був просто схиблений на ній. У мене було шикарне дитинство сільського розбишаки: коні, рибалка, озеро, бійки. Але знаєте, куди мене тягло? На смітники. Бо там можна було такі розкопки зробити! Збирав різні черепки, тягнув додому у кишенях різні скарби. Мати бурчала, але нічого не викидала. Була вчителькою історії”, – розповідав пан Юрій.
На свої перші розкопки майбутній археолог потрапив у 21-річному віці – у 1987-му. Після 5-річної служби у совєцькій армії хлопець приєднався до експедиції, що працювала в Києві на Подолі.
У 1988 році він почав займатися пошуковою діяльністю: розкопувати місця боїв Другої світової війни, виявляти невідомі військові поховання. Варто зазначити, що у той час рух пошуковців був за своєю суттю антисовєцьким. Адже ентузіасти дізнавалися правду про події Другої світової, яку приховували за пафосним офіціозом.
Юрій Коваленко на розкопках. Фото з сайту Sumy.Today
“Ми піднімаємо зовсім невідому історію. В документах вона одна, а ми розкопуємо і бачимо зовсім іншу. Прекрасно розумію, чому у свій час пошукова робота саме у такому археологічному форматі була неможлива. Було багато такого, що, на думку радянської влади, людям не слід було знати. По суті, ми знали те, що нам дозовано дозволили знати, вірили написаному у підручниках. А археологія – це як точна математика, яка дозволяє проаналізувати написане”, – розповідав пізніше Юрій Коваленко.
Ще з кінця 80-х археолог-аматор був членом українських патріотичних організацій у Глухові. У колишній гетьманській столиці, а на той час – зросійщеному райцентрі на сході України, тоді проходили перші проукраїнські мітинги, серед учасників яких виділявся молодий хлопець із гітарою.
“Тут була поставлена невелика сцена, був організований стихійний майдан і лунали гучні патріотичні промови. Тоді я вперше побачив Юру Коваленка. Він був молодий, роки 23, може трохи більше. У нього в руках була велика гітара і тоді вперше в Глухові прозвучали пісні українських стрільців та пісні козацького періоду. Це було настільки мужньо та щиро. Я відчув його відразу і зробив висновок, що це людина-пружина, людина, яка здатна до жертовності”, – згадував у розмові з журналістами “Суспільне.Суми” глухівець Сергій Слесарєв.
Юрій Коваленко. Фото: Facebook Tatiana Zozulia
У 1991 році Юрій Коваленко взяв участь у музичному фестивалі “Червона рута” в Запоріжжі, що у той час став символом відродження української культури. Зберігся запис виступу 25-річного музиканта з авторською піснею “Дума про Гетьманщину”, присвяченою Батуринській трагедії 1708 року.
“Ой, славнеє місто Батурин, ой, чого ж ти спало, як від ката московського та все й запалало”, – пізніше автор цих рядків сам зробить великий внесок у відкриття правди про знищення гетьманської столиці.
Професійно займатися історією та археологією Юрій Коваленко почав у 1999 році, коли влаштувався на роботу в історико-культурний заповідник “Глухів”.
За плечима у чоловіка на той час був чималий досвід пошуковця. Так, у 1992-му Юрій Коваленко заснував пошуковий загін “Обеліск”, що входив до Всеукраїнського об’єднання “Спілка “Народна пам’ять”. У 1994-му організовував “Всеукраїнську вахту пам’яті” в Глухові – тоді ентузіасти розкопали табір військовополонених часів Другої світової, виявивши там понад півтори тисячі решток солдатів і цивільних.
1 жовтня 1994 року відбулося перепоховання загиблих на новоствореному меморіалі в урочищі Борок біля Глухова. Це була перша подібна акція в Україні, що набула загальнодержавного резонансу.
Перепоховання жертв Другої світової війни у Борку. Архівне фото
Історико-культурний заповідник у Глухові було створено у 1994 році, проте активну діяльність він розпочав наприкінці 1998-го. Юрій Коваленко був серед тих, хто стояв біля витоків створення заповідника. Він очолив науково-дослідний відділ, під його керівництвом почали проводитися масштабні археологічні розкопки, зокрема – дослідження літописного давньоруського Глухова. Вчений і його колеги відшукали стільки артефактів, що у 2008 році на основі цих знахідок у Глухові був відкритий Музей археології. Юрій Коваленко був автором його концепції. Того ж року заповідник “Глухів” отримав статус національного.
Одна із залів Музею археології в Глухові. Експозиція базується на знахідках Юрія Коваленка
Вже будучи зрілою людиною, вчений закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, здобув фах археолога та музеєзнавця. Хоч на той момент Юрій Коваленко вже мав величезний досвід археолога-практика та визнання у середовищі науковців.
У 2005 році дослідник долучився до археологічної експедиції, що вивчала руїни Батурина. Саме завдяки знахідкам археологів вдалося встановити масштаб трагедії 1708 року, коли гетьманську столицю знищили московські війська Меншикова. А також реконструювати зовнішній вигляд Батуринської фортеці, гетьманського будинку, замкової церкви.
“Юрій із Батурином дуже давно, ще з самого початку робіт по відродженню гетьманської столиці. Тоді він був запрошений до команди, яка досліджувала Батурин і став її невід’ємною частиною. Він став для нас другом і, фактично, колегою. Він був нашим однодумцем. Він був тією людиною, яка справді знала історію, йому належить ряд сміливих відкриттів”, – розповіла директорка Національного історико-культурного заповідника “Гетьманська столиця” в Батурині Наталія Реброва.
Одне з відомих відкриттів ученого в Батурині – встановлення місця розташування головного столичного храму – собору Живоначальної Трійці – та його цвинтаря.
Юрій Коваленко керував дослідженнями руїн Цитаделі Батуринської фортеці, розкопками заміської резиденції гетьмана Івана Мазепи у Гончарівці, разом з іншими вченими досліджував садибу генерального писаря Пилипа Орлика. У 2006 році разом із фотографом Юрієм Москаленком здійснив аерофотографування території гетьманської столиці. Знімки і нині вражають відвідувачів Музею археології Батурина. За їх допомогою вдалося реконструювати планування та забудову старого міста.
Аерофотознімки Батурина, зроблені Юрієм Коваленком. Експозиція Музею археології Батурина
“Юрій Олександрович – великий фахівець, дуже ґрунтовна людина, він був одним із тих, хто організовував дослідження. Він був тим, хто міг аналізувати матеріал, робити з нього висновки, давати поради щодо верифікації”, – зазначає Наталія Реброва.
В інтернеті збереглося відео 2017 року, на якому Юрій Коваленко розповідає про дослідження заміської резиденції Мазепи (07:35).
Читайте також:
Вчора Батурин, сьогодні – Буча. Загибель гетьманської столиці як невивчений урок історії
Багато років розкопуючи поховання часів Другої світової війни, досліджуючи могили жертв Батуринської трагедії 1708 року, Юрій Коваленко, напевно, не міг уявити, що вже невдовзі буде піднімати з землі останки сучасних українських воїнів, загиблих у війні з новітнім російським агресором.
У 2014 році Росія анексувала Крим та здійснила вторгнення на Донбас. 48-річний вчений тоді вперше пішов у військкомат, щоб вступити добровольцем до лав Збройних сил України. Чоловік вже мав проблеми зі здоров’ям, його відправили на додаткове медичне обстеження. Не чекаючи результатів, Юрій Коваленко вирушив на схід у складі гуманітарної місії “Чорний тюльпан”.
Під час наступу регулярних підрозділів армії РФ влітку 2014 року Збройні сили України зазнали великих втрат, а сотні загиблих воїнів залишились на територіях, окупованих ворогом. Російські загарбники погодилися допустити для евакуації тіл героїв виключно цивільних осіб. У вересні на окуповану частину Донбасу прибула перша група волонтерів із місії “Чорний тюльпан”, у складі якої був і археолог та пошуковець Юрій Коваленко.
“Шляхом довгих і важких домовленостей з ворожою стороною туди погодилися пустити цивільну групу. Зголосилась наша Всеукраїнська громадська організація “Спілка “Народна пам’ять”, яку очолює Ярослав Жилкін. Бо тільки у пошуковців був хоч якийсь досвід роботи з останками. Це були тільки добровольці. Багато брали на роботі відгули, відпустки. Нам відразу сказали, що ніяких гарантій безпеки ніхто не дає. Це була все ще гаряча фаза бойових дій”, – розповідав Юрій Коваленко в інтерв’ю “Sumy.Today”.
Пошуковці місії “Чорний тюльпан”. Фото: Sumy.Today
Волонтери потрапляли під обстріли, натрапляли на мінні поля та заміновані тіла. Виконувати місію було важко і морально. Особисто Коваленко вивіз з окупованих територій близько 150 тіл полеглих українських воїнів.
Кожного з них пам’ятав. Розповідав і містичну історію, як під час першої поїздки на Донбас виявив тіло солдата, ім’я якого днями бачив у списку зниклих безвісти та випадково запам’ятав. Також одного разу вивіз на собі з окупованих територій синьо-жовтий прапор, який на імпровізованій могилі українських бійців почепили місцеві жителі.
“Пам’ятаю кожного! Пам’ятаю обличчя, обставини загибелі та подробиці того, як знайшли та встановили особу. Все, що можна, я фіксував на фото, робив схеми. Знав точно, що колись ці дані будуть на вагу золота для історії. Можу розповісти про останні дні загиблих майже до подробиць”, – зазначав Юрій Коваленко.
За участь у місії волонтер був нагороджений відзнакою президента та грамотою міністра оборони України.
Юрій Коваленко з відзнакою за роботу у “Чорному тюльпані”
Пізніше, вже будучи бійцем і перебуваючи на передовій, Юрій Коваленко телефонуватиме товаришам-пошуковцям і проситиме, щоб у разі його загибелі його тіло так само вивезли додому, не залишили на поталу ворогам. Про це у Facebook розповіла учасниця місії “Чорний тюльпан” Вікторія Сімкіна. Волю військового товариші виконали.
У грудні 2020 року Юрій Коваленко пішов добровольцем у ЗСУ, маючи за плечима досвід строкової (в Польщі) та надстрокової служби. Підписав контракт із 58-ю конотопською окремою мотопіхотною бригадою ЗСУ імені гетьмана Івана Виговського.
На той час війна на Донбасі тривала вже сьомий рік. Конфлікт низької інтенсивності викликав все менше інтересу в медіа, в об’єктиві яких тоді були коронавірусні обмеження та перемови Тристоронньої контактної групи – марні спроби домовитися з агресором, ганебні “розведення військ”, “спільні патрулювання”. Здавалося, що таке повільне гниття цілком влаштовувало Путіна. Проте історик Юрій Коваленко вже тоді вважав, що Росія піде на Україну повномасштабною війною.
“Він казав, що вони не зупиняться, вони не залишать нас у спокої. Він передбачав цю війну (повномасштабну – Авт.), він її відчував. І, будучи самодостатньою людиною, маючи все – гідну зарплату, роботу, сім’ю, він прийшов до мене в кабінет і сказав: “Відпустіть мене, я вас дуже прошу. Я не можу по-іншому”. Я просто схилила голову, я не могла його не відпустити, бо я знала його. Але відпускати було дуже важко”, – розповіла директорка Національного заповідника “Глухів” Ірина Мошик.
Перше бойове чергування воїн проходив у 2021 році в районі Авдіївки. У перервах між службою захистив 14 травня 2021 року дисертацію на тему “Історична топографія Глухова доби Середньовіччя та ранньомодерного часу”, над якою працював усе своє наукове життя. Здобув науковий ступінь кандидата історичних наук.
24 лютого 2022 року, як і передбачав Юрій Коваленко, Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. У складі 58-ї бригади воїн був з-поміж тих, хто першими дали бій окупантам. Вранці 24 лютого українські бійці спробували затримати російські ударні підрозділи на околиці Глухова. У місті в той час перебувала родина Коваленка – дружина та дві доньки.
Далі були важкі бої на Чернігівщині, на Броварському напрямку. Волонтер “Чорного тюльпана” Юрій Сковорода у своєму Facebook опублікував повідомлення, яке йому надіслав Юрій Коваленко 11 березня 2022 року – під час оборони Броварів:
“Ні, Юрчику. Слава Богу, мене взагалі не зачепило. Хлопці мої постраждали. Один поряд зі мною загинув. Я ж в останню секунду встиг заскочити на броню… Точніше мене за шиворот витягли і БМП рвонула… По нам відкрили шквальний вогонь і ми у відповідь зі всіх стволів…. Отак і вискочили…”
Серед “тюльпанівців” Юрій Коваленко мав прізвисько “Професор”, у Збройних силах був відомий під позивним “Маестро”. Навіть в окопі не розлучався з гітарою.
Особливо важко історику було дивитися на руйнування російськими варварами українських історичних пам’яток.
“Страшенно був розлючений, коли розповідав, що на його очах горіла церква стара дерев’яна. Він мені зателефонував і каже: “Ти уявляєш, я нічого не міг зробити. Вона горить, а я її врятувати не можу”. Настільки він переймався тим, що ми втрачаємо спадщину, найцінніше, що у нас є”, – розповіла Ірина Мошик.
Оборонці Броварів вистояли і вже наприкінці березня погнали окупантів на схід. 2 квітня штаб-сержант Юрій Коваленко разом з іншими бійцями 58-ї бригади зайшов до не чужого для нього Батурина. До цього понад місяць колишня гетьманська столиця перебувала у “сірій зоні”.
“Вони прийшли змучені, втомлені, але радісні та веселі, бо йшли з-під Броварів. Всі ми раділи разом, що їм вдалося вигнати ворога. І тривалий час, упродовж всього квітня він разом зі своїми побратимами, вони були в Батурині. Ми спілкувались кожного дня, раділи, будували нові плани. Він знайомив нас із подробицями вже нового свого життя, життя в лавах Збройних сил України”, – розповідає Наталія Реброва.
У Батурині у квітні 2022 року. Фото: Facebook Сердюк Наталя
Після звільнення Чернігівщини вже немолодому бійцеві довелося пройти курс лікування у шпиталі. Поки лікувався, Юрій не забував про побратимів, займався волонтерством: домовлявся про купівлю автомобілів для своєї бригади, сам переганяв машини. Проте довго “на цивільному” не всидів. Повернувся на фронт – спочатку на південний, пізніше східний.
Незадовго до загибелі Юрій Коваленко у листуванні з другом скаржився на погане здоров’я та мріяв про повернення до дослідницької роботи.
“Здоров’я вже не має значення, бо я вже в своїй роті, виходу звідси немає. Так що їм пігулки жменями і так намагаюсь повернути здоров’я. Мабуть, всьому свій час… Коли здоров’я тебе якось неочікувано покидає, повернути його в колишньому вигляді вже, мабуть, неможливо”, – писав воїн своєму товаришу, бійцеві ЗСУ та науковому співробітнику заповідника у Глухові Олександрові Мірошниченку, який виклав фрагмент із листування у Facebook.
На жаль, нових наукових відкриттів відомий археолог не зробить. 14 березня Маестро спіткала ворожа куля. Воїн загинув за країну, яку любив понад усе, історію якої досконало знав. Він знав за що воює, адже сам діставав із землі рештки жінок і дітей, вбитих московськими загарбниками у Батурині. Знав, що цей ворог повернеться і цього разу йому не можна дозволити панувати на нашій землі.
“Чи може бути в нинішніх умовах інша думка, ніж учитися захищати свою країну? Мене ніхто не викликав, я сам прийшов у військкомат. Не розумію тих, хто ходив у вишиванках і кричав про патріотизм, а коли їм вручали повістку, казали: “От як прийдуть вороги до мого села чи міста, от тоді й захищатиму…” Я не засуджую. Мені просто неприємно з ними спілкуватися”, – розповідав в інтерв’ю “АрміяІнформ” Юрій Коваленко про свою мотивацію захищати Україну.
Як Глухів прощався з Юрієм Коваленком. Фото: Глухів.INFO
18 березня тисячі глухівців прийшли попрощатися з видатним земляком. У цей день все місто майоріло синьо-жовтими прапорами.
У рідному селі Некрасовому процесію з труною люди зустрічали на колінах від самої траси.
Юрій Коваленко
Немає сумніву, що у найближчому майбутньому на малій батьківщині героя з’являться вулиці, можливо, навчальні заклади, названі його іменем. Проте найкращим вшануванням видатного українського історика, українського воїна, буде знання справжнього минулого України, вивченню якого Юрій Коваленко присвятив життя. Пам’ятати історію, шанувати лицарів, які боролися за нашу свободу, та не забувати, хто є нашим ворогом, – це той заповіт, який нам, українцям, залишають воїни, що нині кладуть свої життя у боротьбі з московською навалою, як і триста років тому.
Читайте також:
Дружина загиблого воїна й археолога Юрія Коваленка віддала на армію 40 тис. грн, зібраних на похорон
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
