Комвзводу 80-ї бригади ДШВ знищив російські вертольоти, закрив собою начальника зв’язку, втратив око та повернувся воювати в підрозділ

Катерина Петренко
служба зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України

Артилерист 80-ї бригади Олег знищував російські вертольоти, прикрив собою начальника зв’язку, втратив праве око та повернувся воювати у свій підрозділ.

Він – командир взводу, старший офіцер на батареї. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Зараз керує розрахунком – знищенням ворожих цілей. Скромний, дисциплінований та усміхнений військовий працює по окупантах із причіпної гаубиці Д-30 калібру 122-мм. Каже, що травма не заважає йому нести службу, бо головне у його роботі – працювати мізками.

“За останній час ми працювали по живій силі – багато росіян поранили та вбили, а також уразили два міномети, знищили їх окопи та бліндажі. Тиждень тому ми випустили 130 снарядів за три доби. Ми майже не спали, бо окупанти зараз лізуть, як м’ясо, без техніки, маленькими групами, переважно вночі. Ми їх вибили до ноги”, – розповідає про вогневу роботу своєї гаубиці десантник.

Повномасштабна війна дістала його поблизу Миколаєва. 26 лютого Олег із побратимами прийняв свій перший бій – за 60 метрів були російські танки. Невдовзі військовослужбовці 80-ї бригади прорвалися до Вознесенська та зайняли вогневу позицію для ураження сил противника.

Далі Олег, на той час вже командир взводу, отримав наказ – знищувати російські гелікоптери в повітрі та прикривати бригадну артилерійську групу.

“Я взяв з собою кілька побратимів, які вміють користуватися “Іглою” та мають досвід збиття вертольотів. Ми зайняли позицію на четвертому поверсі багатоповерхівки. Я працював напряму з командиром бригадної артилерійської групи – нашим славним військовослужбовцем Любавіним Володимиром Вікторовичем. Він до мене зателефонував і каже: “Олеже, до вас летять чотири вертольоти Мі-8 та два Ка-52. Знищити за будь-яких обставин!” Я прийняв.

У мого розрахунку було дві “Ігли” та два “Перуна”. Ми знищили два Ка-52. Із Мі-8 почав висаджуватись десант. По нас стріляли касетними боєприпасами, які заборонені міжнародним гуманітарним правом. Я намагався з усіх сил врятувати своїх хлопців. Брав їх за броніки та викидав з поверху через сходи.

Зі мною був старший лейтенант, начальник зв’язку Года Андрій Олегович, він контактував з моїм командиром дивізіону та старшим начальником щодо вказівок, звідки і в якому напрямку летять вертольоти. Цей чоловік не хотів тікати. Він був у роках. І в мене щось у серці сталося. Я згадав, що в нього є діти та сім’я, а в мене нічого немає. Я своїм тілом накрив його та прийняв на себе весь удар касетним боєприпасом. Я отримав п’ять осколкових поранень: два в голову, одне в око, у руку й ногу. Мене відразу евакуювали як важко пораненого.

Через тиждень я прокинувся в Одесі від слів: “Олеже, вставай! Треба знову починати ходити…” – згадує воїн ДШВ.

Потім відбувалося його повернення до життя. Та першим ділом український військовий зателефонував начальнику штабу зі словами: “Заберіть мене назад”. І почув заспокійливу фразу: “Підлікуєшся й вернешся, хлопче”.

Так і сталося: після реабілітації десантник повернувся до виконання бойових завдань у складі своєї бригади.

Невдовзі батарея Олега дуже добре відпрацювала під час Ізюмської операції: знищила колону ворожих самохідних установок 2С3 “Акація”, затрофеїла гармати 2С19 “Мста-С” та “Урал-4320”.

Військовослужбовець несе службу у своєму підрозділі дотепер.

джерело

Читайте також:
У ДШВ показали, як десантник 71-ї бригади під шквальним вогнем витягав пораненого побратима з поля бою. ВІДЕО