автор: Мирослава Ільтьо
фото автора / “Новинарня“
Їй сниться, що йде полем в густому тумані, пітьмі, холодом пробирає до кісток. Вона не бачить дороги – блукає полем. Аж раптом помічає постать, що теж блукає по інший бік. Праворуч від них межа, а на обрії велике-велике сонце, але світло від нього м’яке, незвично яскраве. Вона не може чомусь потрапити на те поле, де світло. До неї наближається постать, і жінка впізнає парубка, який їй освідчився та покликав до шлюбу. Він бере її за руки, і вони разом заходять на те поле, де сонячно і так тепло-тепло, що відразу весь страх і тривога відступають. Її наповнює відчуття щастя.
Жінка зі сну – Людмила Юрченко. А парубок – Олег Юрченко. Вони пошлюбилися і в любові та повазі прожили майже 25 років. Народили п’ятеро дітей. Та потім один недолугий карлик з Кремля вирішив принести біду в українські сім‘ї.
До будинку в селі Щасливому від Києвом, який Олег звів за власним проєктом, розлука приходила тричі. Востаннє прийшла з бідою.
Олег Юрченко
Чоловік мав свої деревообробні верстати – все, що з дерева вдома, сам зробив. Не встиг змайструвати стіл. Дошки купив, але війна у 2014-му і її повномасштабне продовження у 2022-му завадили.
Багатодітна сім’я в повному складі за столом не збереться ніколи: нема ні стола, ні господаря. Олег загинув 2 січня під Бахмутом у віці 45 років.
Олег із Людою сиділи за однією партою (у середній школі села Тростинка на Обухівщині), хлопець ділився фломастерами, які в той час були дефіцитом. Те, що обоє близькі по духу, Люда зрозуміла, коли вже студент Олег скаржився, що в столиці всі розмовляють російською.
Юрченко вчився в школі міліції. Коли служив “строчку” в морській піхоті – листувалися по-приятельськи.
Морпіх Олег Юрченко
Поки Олег був у армії, його тодішня дівчина знайшла іншого. А в Люди симпатія була глибокою ще зі школи.
Одного дня в листопаді сталося доленосне: дівчата святкували День осені, хлопці – День міліції. Об’єдналися. Уже в грудні Олег покликав Люду до вінця. У січні з’їхалися, в червні побралися офіційно. За тиждень після весілля Люда поїхала в СУМівський табір. Восени вже прийшли сім’єю до спільноти Спілки української молоді, яка стала осередком людей з ідеалами.
Жили аж ніяк не розмірено. Сімейні клопоти і суспільний активізм тісно перепліталися в буденності Юрченків. У 2000-му народили дочку Олесю. У 2001-му Олег вступив на юриста-правознавця в Київську державну академію водного транспортуй очолив київський міський осередок СУМ в Україні.
У 2003-му купили землю в Щасливому – на будинок грошей не вистачило, лише звели стіни майбутньої оселі. У січні 2004-го народили сина Святослава. Влітку 2005-го почали будуватися.
Будинок родини Юрченків у Щасливому
Відкрили маленький бізнес – кавові автомати. Звели коробку. У 2006-му народили третю дитину – Тараса.
Поки Людмила була вагітною, працювала мамою трьох і виконробом. В 2007-2009 роках глава сімейства став скарбником крайової управи СУМ в Україні, займався впровадженням в освіту системи національно-патріотичного виховання, організацією та проведенням всеукраїнської дитячо-юнацької патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”).
Учасники гри “Сокіл” (“Джура”), яку організовував Юрченко
Юрченко встигав бути одним із керівників Центру національного відродження імені Степана Бандери, із 2010 року членом ОУН (б). У тереновому проводі ОУН мав псевдо “Щасливий, виконував спеціальні доручення при бандерівському Проводі.
Олег працював на роботі за двох, Люда за двох працювала вдома.
Звісно, Олег одразу потрапив у вир революційних подій.
У 2004-му на “помаранчевий” Майдан пішов із виборчої дільниці, де був спостерігачем від “Нашої України” Ющенка. Ще з юнацтва обрав позицію оборони принципів й українських цінностей.
Олег Юрченко
Коли почалася Революція Гідності 2013 року, Олег – перший на барикадах. Був заступником сотника 4-ї козацької сотні Самооборони Майдану. Отримав поранення у сутичках із “Беркутом”.
18 лютого після погрому під Маріїнським парком дзвінок від Олега до дружини був із настановами: збирати речі й бути на ранок готовими, бо заїдуть евакуювати.
Люда, вагітна Христинкою, їхньою п’ятою дитиною, за ніч зібрала все необхідне. Спершу до Луцька, звідти автобусом до Любліна, потягом до Бидгощі, а там уже до Тухолі – такою була дорога вагітної на сьомому місяці Люди із чотирма дітьми поряд. Все ускладнювалося тим, що ходила тільки на знеболювальних.
Олег спершу їхати не хотів. Переймався відповідальністю перед сотнею. Однак після слів Люди, що вона сама не справиться, обрав сім’ю. Відтоді був психологічно надломлений: важко переніс усі жертви Небесної Сотні та втрату Криму.
У 2014-му хотів іти на фронт. У військкоматі подивилися на сімейний стан, усіх дітей і сказали, що такому треба до психіатра, а не на війну. Мовляв, принеси від дружини дозвіл.
Як служити країні, Юрченко усе ж знайшов: пішов у Службу безпеки України.
В СБУ йому належала машина з водієм – посада передбачала. Сам їздити не міг, лишати під будинком також: авто мусило виїхати з гаража й туди ж повернутися. Водій мешкав за містом, а Олег працював допізна, тож повернутися через увесь Київ поставити авто в гараж, а потім самому повернутися додому кілька кілометрів пішки було ще тією атракцією на витривалість. Зрештою Юрченко пояснив керівництву причину відмови від привілею і їздив на роботу автобусом. Невдавана людяність Олега проявлявся, коли цього потребували обставини.
Олег Юрченко з Людмилою і дітьми
Із 2016-го по 2018 рік Юрченко працював заступником голови в Новоайдарській військово-цивільній адміністрації Луганської області. Їхав на рік – затримався на три. Приїздив додому раз на півтора місяця. Єдину відпустку провів із батьком, який захворів на рак.
“У мене немає мрій, у мене є цілі”, – слова Олега.
Олег Юрченко в Новому Айдарі
Читайте також:
Обороняючи Бахмут, загинув активіст національного руху Олег Юрченко
Коли почалося велике вторгнення, Олег перебував у Миколаєві на об’єктах. Останнім місцем його роботи стала енергетична компанія TIU Canada, де він працював керівником безпеки.
Люда з дітьми зі Щасливого виїхала на правий берег, Олег – поїхав до Києва їм назустріч.
Спершу жінка із дітьми оселилася в друзів у Тернополі, а згодом вирушила до Польщі, коли зрозуміли, що закінчиться війна не скоро. “Поки в них є ракети, доти небезпечно”, – сказав глава сімейства.
23 березня на Яворівському полігоні Олег із Людою зустрілися востаннє. Після цього жінка майже рік не бачила коханого. Аж до похоронів.
Олег Юрченко
“Герої вмирають”, – вважав Олег. Був надзвичайно скромним. На свій однострій майор Юрченко почепив лише декілька найважливіших нагород, зокрема орден “За мужність”. Та коли після похорону Люда розбирала речі у сейфі,
із подивом виявила, як ще багато нагород та орденів чоловіка лежали запакованими. Він ніколи не хвалився ними.
Біографія Олега – біографія борця. Але не менш героїчним є поступ Люди, матері їхніх п’яти дітей, яка не перечила волі чоловіка, а дала повну свободу бути на вістрі змін, змогу стояти на всіх барикадах та на передовій пліч-о-пліч із побратимами, з певністю, що тил – надійний.
Коли Люда з дітьми поверталася зі столиці, яку якраз обстрілювали ракетами, діти важко переносили цей гуркіт небезпеки.
В авто наймолодша Христинка запитала у брата: “Тобі страшно? А ти до тата помолився?”
Олег Юрченко з дітьми
Читайте також:
“Він був людиною із серцем завбільшки з планету”.
Спогад про Євгена Колесніченка, який загинув у боях під Бахмутом
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
