Час для свободи слова є і в часи війни

Людмила Опришко,
адвокатеса,
голова Комітету з медіа та рекламного права Національної асоціації адвокатів України,
медіа-юристка ГО «Платформа прав людини»

Правомірний відступ держави від зобов’язання захищати свободу слова

Широкомасштабне вторгнення російських військ та, як наслідок, введення воєнного стану суттєво вплинуло на свободу вираження поглядів в Україні. В інтересах захисту національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку це право було обмежено одним із перших указів Президента.

Європейська Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам можливість відступити від їхніх зобов’язань у сфері гарантування прав людини. І Україна скористалась цією можливістю.

Відступ від зобов’язань означає, що під час воєнного стану свобода слова може обмежуватись значно більше, ніж у мирний період і, зокрема, відхилятись від принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини.

На перший погляд, може скластись враження, що після цього у держави розв’язані руки і вона може звужувати свободу слова на власний розсуд, не озираючись на демократичні принципи та стандарти. Втім, це не так.

Однією з ключових умов відступу від зобов’язань є обмеження прав «винятково в тих межах, яких вимагає гострота становища». Це необхідно для того, щоб зберегти демократичний устрій і не допустити застосування тоталітарних методів управління країною.

Хвалити загарбників – виправдовувати злочин

З початком війни українське законодавство зазнало суттєвих змін. Зокрема, під заборону потрапило поширення певних видів відомостей про пересування військової техніки і боєприпасів, розташування військових частин тощо, встановлено кримінальну відповідальність за колабораціонізм, за виправдання російської збройної агресії та глорифікацію її учасників, за образу військовослужбовця тощо. То ж чи відповідають такі нововведення потребам воєнного часу?

Чимало згаданих новел є дійсно необхідними в умовах війни. Наприклад, обмеження можливості розповсюджувати інформацію щодо точності влучання російських снарядів в об’єкти інфраструктури сприяло зменшенню шкоди від ракетних обстрілів.

Потрібно зважати, чи всі законодавчі новели відповідають гостроті становища

Але є й інші ситуації. Зокрема, чи слід було встановлювати кримінальну відповідальність за образу військовослужбовця (стаття 435-1 Кримінального кодексу  України)?

Саме по собі використання образливої лексики може виходити за рамки захисту свободи вираження поглядів лише тоді, коли вона спрямована на безпідставне паплюження особи, наголошував Європейський суд з прав людини. Втім, продовжував він, використання вульгарних фраз не має вирішального значення для оцінки образливого висловлювання, оскільки воно може слугувати лише стилістичним цілям. А стиль є частиною комунікації як форма вираження і таким чином захищений разом зі змістом висловлених ідей та інформації.

Не секрет, що у публічній площині нерідко лунає лексика, сповнена певних медичних діагнозів чи порівнянь із тваринним світом. Такі висловлювання хоч і можуть вважатись образливими, але є прийнятними під час палких дискусій з питань публічного інтересу. На жаль, запровадження кримінальної відповідальності за образу може стати серйозною і невиправданою перешкодою для обґрунтованої критики діяльності військовослужбовців. Особливу небезпеку ця правова норма може становити для викривачів корупції в армії.

Привертає увагу й те, що стаття 435-1 КК України діятиме не лише протягом воєнного стану, а й у мирний час. Необхідність притягнення до кримінальної відповідальності за образу військовослужбовця після закінчення війни важко пояснити. Це явно суперечить «гостроті становища» як підставі відступу України від зобов’язань за Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерієм істини вважається практика. Перші судові рішення, ухвалені за цією статтею, також красномовні.

Наприклад, 14 липня 2022 року Соснівський районний суд м. Черкаси ухвалив обвинувальний вирок у справі № 712/4108/22, в якому визнав підсудну винною у вчиненні злочину – образи військовослужбовця під час їхнього приватного листування. Кримінальну відповідальність застосовано за обставин, коли образлива інформація навіть не була публічно поширена (повідомлення образливих слів безпосередньо особі, якої вони стосуються, не вважається поширенням інформації). І, як бачимо, новели Кримінального кодексу України, запроваджені під час воєнного стану, дають можливість це зробити.

Така ситуація є значно гіршою порівняно із тією, що існувала до декриміналізації наклепу й образи у 2001 році.

Також спостерігаємо спроби використання згаданої норми для притягнення до відповідальності колишньої дружини військовослужбовця за образу цього військовослужбовця на ґрунті особистих неприязних стосунків. Зокрема, про це свідчить ухвала Ковпаківського районного суду міста Суми від 22 серпня 2022 року у справі № 592/5410/22. І це дуже тривожний сигнал, адже суспільної небезпеки, яка б вимагала застосування заходів кримінального впливу, в таких випадках немає.

Отже, зазначені обмеження свободи слова навряд чи можна вважати необхідними.

Свобода слова – важлива складова української перемоги

Можливо, хтось скаже, що все це дрібниці. Що розберемось із цим потім, після перемоги. Але якою стане Україна під кінець війни і чи буде вона спроможна /зацікавлена відновлювати засади демократії, від яких відступила?

Про це варто думати вже зараз.

Читайте також:
Дозахищалися: в Комітеті ВР з питань свободи слова залишилося три члени