автор: Мирослава Ільтьо
з Чернівецької області
фото автора, Максима Козменка та з відкритих джерел
“Мамо, а можна піти в магазин, де продають серця, ми покладемо татові інше серце, і він буде жити”, – священник повторює слова п’ятирічних двійнят Миколки та Богданки – дітей загиблого героя. За кілька хвилин на вулицю долинає “Вічна пам’ять”.
Обабіч сходів від храму аж до дворів вишикувалися тісно, плече до плеча, побратими. Я зрідка підводжу погляд від власних черевиків, бо несила стримувати сльози, коли бачу червоні очі кремезних чоловіків, які давляться болем.
Труну виносять із храму. Здається, плачуть навіть трубачі військового духового оркестру.
Розпачливий реквієм звучить за Валерієм Красняном, буковинцем із позивним “Барс”.
Командир роти Української добровольчої армії, кавалер ордена Данила Галицького (2018) та Народний герой України (2018), Барс – один із символів боротьби за Донецький аеропорт. Для експозиції “Наші” Національного музею історії України в Другій світовій війні була виготовлена, серед інших, воскова фігура чернівецького “кіборга” на тлі вежі ДАПу.
51-річний Валерій Краснян загинув на Харківщині 24 листопада. Він підірвався на міні, коли повертався із бойового завдання.
Віддати останню шану Барсові на кладовище в Чернівцях 27 листопада з’їхалися звідусіль сотні людей. Героя поховали на Алеї Слави.
Фоторепортаж Максима Козменка із прощання з Барсом (гортайте):
Друг Влад Кириченко познайомився з Валерієм Красняном у 2009-му в Унежі, в спортивно-патріотичному таборі. “Ми щось робили руками, щось будували. Він умів все зробити руками. Дуже любив автомобілі, вмів виправити будь-яку несправність”, – згадує Влад.
“Хто б міг подумати у далекому 2009-му, що з розбишаки Барса у 2014 році виросте Герой новітньої України?” – додає він.
Валерій Краснян “Барс”
У 2014-му Валерій поїхав на схід просто з київського Майдану добровольцем у складі батальйону “Айдар”. Пройшов бої за Щастя, Веселу Гору, Металіст та Савур-Могилу – висоту, яку під вогнем ворога утримував із побратимами майже місяць, без води і боєприпасів.
Побратим із позивним Сич ділиться спогадом про Барса: “Він розумів війну. Для такої війни, де ми були, у нас були мінімальні втрати. В нас ніколи не було випадкових смертей, якихось бездумних. Ніколи нікого не пошле, якщо небезпека – сам на пузі пролізе. Як із ним йти – страх зникав. Йому всі вірили”.
Барс із побратимами прикривав відхід наших військ з Іловайська, вивозив поранених. Побратими згадують, що в них на той час було 23 автомати на 85 бійців.
Однак брак забезпечення добровольців не став на заваді їхній боротьбі проти ворога.
Валерій Краснян “Барс” у лавах ДУК
Про неабияку організаційну вдачу командира розповідає побратим Бабай: “Барс не чекав з моря погоди, сам знаходив способи підтримувати нашу боєздатність. У 2014-му в нас була каса. Внески навіть із власної кишені. Було ж таке, шо хлопці їдуть додому, а елементарно немає грошей на квиток. Та каса з часом була така, що Барс міг забезпечувати наших трьох важкопоранених. Він дбав, це була його природа”.
Після Савур-Могили Краснян перейшов у Добровольчий український корпус. В ДУК його призначили командиром 2-ї штурмової роти 5-го батальйону. Піски, Донецький аеропорт, шахта “Бутівка” – найгарячіші точки Донбасу Барс пройшов із побратимами з мінімальними втратами. Проти них виставили танки і штурмову Псковську десантну дивізію – від противника відділяли десятки метрів.
Побратим Бабай пригадує красномовний випадок: “Якраз вийшов указ, що за підбиту ворожу техніку будуть виплати. Наші хлопці в Пісках підбили танк. Барс сказав хлопцям зі Збройних сил, щоб цей танк записали на себе: “Якщо ми (добровольці ДУК – “Н”) скажемо, що це ми – ми ж тут ніхто юридично. А ви візьміть на себе, вашим сім’ям якась фінансова підтримка буде”. Коли приїхала комісія, ці хлопці не змогли сказати, що це вони – ні в кого язик не повернувся”.
Валерій Краснян “Барс”
Молдован теж воював із Барсом із першого року. “Коли він був поряд, ми всі почувалися в безпеці. Багато наших побратимів, які ще з 2014-го на війні, не змогли приїхати на похорон. Але вони живі. Барс беріг людей”, – ділиться Молдован.
Усі побратими Барса, з якими мені довелося мати розмову, насамперед акцентують увагу на людяності свого командира. Валерій притягував до себе людей і мав на усіма опіку.
“Після учебки прийшли в роту Барса. Розмістилися, полягали на базі. Тут заходить він зі словами: “Пацани, у вас все є? Все нормально? Щось комусь треба? Чимось можу допомогти?” Оце ставлення мене це вразило. Він одразу показав, що йому до нас є діло. В кімнаті нас було людей п’ятнадцять, і він з нами спав. Хоча міг піти навпроти, окремо, міг виспатися, бо ж хропіли, але він все одно був з нами. Він ніяк не відрізнявся від нас. Єдине, що він був, як батько”, – ділиться спогадами побратим Вдовік.
Валерій Краснян “Барс” (ліворуч)
Сич говорить також про безперечний авторитет командира: “Це єдина людина, яка могла мене підняти з дивана і відправити на війну. В будь-який момент. Коли б він не подзвонив і сказав: ”Сич, треба!” – я б поїхав. Ніхто інший такого впливу не мав, поки я не обдумав, не зважив. Барсу я абсолютно довіряв у військових справах, більше, ніж собі”.
“Я просився в аеропорт, а він каже: ”Сич, подивися на себе, як “затрьохсотять” тебе, треба чотири людини тягнути твої 120 кілограмів!” – згадує Сич.
Барс потрапив у Донецький аеропорт під час другої ротації. Перебував там вісім днів і дев’ять ночей. На завдання виїхало 15 бійців, а повернулося – вісім. Бої тривали 24 години на добу. Краснян говорив: “Якщо ти прийшов добровольцем, то повинен стояти до кінця”.
“Коли аеропорт упав, він витягав хлопців, сам ходив, нікого не брав, бо знав, що це дуже небезпечно”, – згадує побратим Мойсей.
Читайте також:
“Сепари думали – нас там тисяча”.
Кулеметник Ігор Юркевич – про два невідомі дні оборони ДАПу, коли вже впав новий термінал
У 2015-му Валерій Краснян став керівником буковинського Центру допомоги учасникам АТО.
Був представником президента з питань учасників АТО та радником голови Чернівецької ОДА – опікувався соціальними питаннями атовців області. Обіймав посаду головного спеціаліста відділу апарату обласної державної адміністрації.
Валерій Краснян “Барс”
Власний старенький продірявлений на фронті “мерседес” продав на аукціоні, аби зібрати кошти на лікування добровольців.
“Він намагався всі атошні організації зібрати в купу – об’єднати ветеранів в єдину спільноту, щоб дружно жили, всім допомагали. То була утопічна ідея, але він у неї вірив”, – розповідає друг Вальтер Шеффер.
З його слів, Барсові неодноразово довелося пережити зраду своїх. Проте Краснян був стійким до внутрішніх зрад. Мав запальну вдачу й нетерпимість до несправедливості. Кажуть, саме через це Барса спіткало ще одне випробування.
Місцева влада та силовики намагалися покарати його за боротьбу проти незаконної вирубки дубів на Буковині. Проти Барса у 2018-му відкрили кримінальне провадження за статтею 263 “Незаконне поводження зі зброєю” – інкримінували хуліганство із застосуванням зброї у справі дворічної давнини. Справу не довели до кінця, прокурорам було відмовлено в застосуванні запобіжного заходу, матеріали “пилилася” по кабінетах.
Через це кримінальне переслідування Барсу довелося емігрувати з дружиною і з двома малими дітьми до Німеччини, де він мешкав два роки, аж до лютого 2022-го.
Валерій Краснян “Барс” із дружиною Наталею й дітьми
“На Волині був Сашко Білий, а на Буковині – Валерій Краснян. Місцеві прокурори просто його ненавиділи, бо відкрито рубав правду і наламував їм схематози. А люди любили, і на замовні суди проти Барса завжди збиралися місцеві майдани”, – написав у день загибелі Барса адвокат Віталій Коломієць.
Напередодні повномасштабного російського вторгнення Краснян повернувся з-за кордону в Україну. Адже розмови про ймовірний наступ точилися в середовищі добровольців, і Барс знав, що мусить бути на місці.
Коломієць згадує: “З початком війни і київської евакуаційної паніки однин із перших, кому я зателефонував із питанням “що робити?”, був Барс. “Все ок! Їдемо на Київ!” – сказав він.
Валерій Краснян “Барс” (праворуч)
Уже на третій день великої війни Барс і його побратими по Українській добровольчій армії (УДА) зібралися в Михайлівському золотоверхому соборі, щоб стати на оборону столиці.
Побратим Хмара згадує: “Барс жив на передку. В Києві я бачив його тільки тоді, як він уже роздягався і лягав спати. А в Пісках я взагалі ніколи не бачив його без броніка – постійно у формі й напоготові. Я думав, коли він спить?!”
За три місяці перебування у війську Краснян отримав військове звання сержанта.
Коли загроза Києву минула, Барс поїхав звільняти Харківщину, де командував 2-ю штурмовою ротою УДА.
Із командиром Української добровольчої армії (а перед тим – ДУК) Дмитром Ярошем Краснян потоваришував ще у 1996 році, коли вступив в громадську організацію “Тризуб” ім. Степана Бандери, яку очолював Ярош.
Побратими на похороні
Побратим Мойсей пригадує звільнення села Тернове на Харківщині: “У розвідку Барс ішов першим. Спершу сам оцінював обстановку, і тільки потім заходила рота на штурм”.
Арта, медик-“госпітальєрка” зі штурмової групи Барса, не стримує сліз, коли ділиться спогадами про командира: “Зайшли у селище Сороківку, Барс у той час якраз дуже захворів. Аж зліг із високою температурою. Раптово зібрався і кудись поїхав в такому жахливому стані. Коли повернувся, почали говорити про план майбутнього заходу, і він такий каже: “Принаймні, частина там чиста”. І тоді ми розуміли, що він у такому стані їздив із товаришами зачищати шматочок населеного пункту, щоб далі було легше його бійцям”.
Після контузії на Харківщині Краснян “воював” ще й на юридичному фронті: спілкувався з адвокатом, суддею та прокурором в очікуванні чергового судового засідання.
Валерій Краснян “Барс” (праворуч) під час приїзду журналіста Андрія Цаплієнка
Із серпня Барс став інструктором із саперної справи, штурмових завдань та розвідки.
“Він доступно і дотепно пояснював нюанси військової справи, – ділиться побратим Сова. – Барс дав у руки гранату, вийняв кільце – я розгубився. А він сказав: “Ти не маєш її боятися. Якщо ти будеш її боятися, вона вб’є, крім ворога, ще й тебе. Мусиш знати, що з нею робити. Коли починав говорити, одразу заспокоював. Я знав, якщо поряд є Барс, зі мною нічого не трапиться”.
Сова також розказує, чому Валерій Краснян мав позивний Барс: “Був, як той кіт. Не було чутно, як по снігу підходить – настільки тихо ходив. Всюди беззвучно пролізе під час розвідки. По лісу ходив, ніби над землею, не чутно було тріску гілочок під його ногами”.
Читайте також:
“Лети, Лелеко”. Як доброволець Юрій Сірик жив, воював та загинув під час штурму села Новоселівське на Луганщині
Побратим на похороні Барса
“Сьогодні він лежить в труні, а я згадую, як він лежав на ліжку, вкривався кумедною ковдрочкою із посіпаками, отими смішними міньйонами. Це було мило – такий велетень із суворим виглядом під цією ковдрою, яка ледве половину тіла закривала.
Він був різним. Він міг собі дозволити із командирським авторитетом бути максимально добродушним. Казав, щоб ми не рвалися постійно в бій, бо “війна – х***ня, а головне коханнячко і діточки” – це його слова. Він дуже кохав дружину Наталію і обожнював діточок. Постійно показував відео і фото. Це було зворушливо”, – розповідає медикиня Арта.
Побратими на похороні
Побратим Бабай з очима, повними сліз, біля храму сказав, що не знайде сил говорити про Барса в минулому. Вже на поминальному обіді він виходить зі мною на перекур. Чоловік закурює одна за одною, втупивши погляд в далечінь, і озивається: “Коли ми з ним у 2014-му познайомилися, нам не треба було з’ясовувати стосунки, аби зрозуміти, будемо дружити чи ні. Злилися, як дві рідні людини. І так він з усіма. Я з 2014 року дотепер не бачив, щоб він до когось був неуважний. Він був великий воїн, справжній, ідейний”.
Я пригадую слова когось із побратимів, що Барс був чемпіоном із рукопашного бою, виступав на чемпіонаті світу.
Похорон Барса в Чернівцях
“Воїн – не той, хто добре б’ється, стріляє. А той, хто не боїться брати на себе відповідальність. Воїном людина стає тоді, коли любить Бога і людей. Це основа, і Барс її знав. Найцінніше, що після нього залишилося на землі, крім діточок, – це те, що він об’єднав людей”, – тремтячим голосом ділиться Бабай.
Тамуючи сльози, закурюючи вже четверту цигарку, чоловік висновує: “…Я знаю, що Бог любив його, я точно знаю. Найбільше, що ми можемо для Бога зробити, – це дозволити йому, Богу, з нашим серцем зробити так, щоб ми самі побачили, хто ми, звідки. Барс довіряв Богу, довіряв людям. І любив Бога та людей”.
Зі спогадів побратимів, Барсові не була властива ненависть. Він не допускав знущань над полоненими – показував їм, що ми є люди. Щоб вони знали: Путін бреше, коли розказує, що українці – фашисти.
“Життя – одне. Я хочу, щоб мої діти гордились мною.
Щоб знали: от був такий упертий дурак, який рубає зразу з кінця.
Одне єдине, я не хочу померти на війні, так би мовити, “кримінальним”. З тією вигаданою справою, яку так і не закрили”, – сказав в одному інтерв’ю Барс.
“Багато хто каже: “Навіщо нам той Луганськ, Донецьк?! Тих людей вже не змінити”. Ні, все можна змінити, якщо будуть діяти правильні закони. Якщо буде правова держава, соціальне забезпечення та все, що є в цивілізованих країнах”, – це також його слова.
У захисника України Валерія Красняна залишилася вдова Наталія з п’ятирічними двійнятами.
Підтримати сім’ю можна, переказавши гроші на картку 4441 1144 6718 2174.
Барс із дітьми
Читайте також:
“Він був людиною із серцем завбільшки з планету”.
Спогад про Євгена Колесніченка, який загинув у боях під Бахмутом
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
