“Чік – і російський генерал в річці, але ні”. Волонтер Донік – про те, як розбиті ілюзії ранять нас самих

Роман Донік
армійський волонтер

(FB)

Стрічка рясно замиготіла фейком про російського генерала (нібито командувач центрального військового округу ЗС РФ генерал-полковник Олександр Лапін знятий із посади та взагалі знайдений утопленим – “Н”). Сьогодні так же рясно будуть спростування та всякі пояснення.

Я розумію, що всі втомилися і що всім дуже кортить простих рішень. Чік – і генерал в річці. Чік – і другий, і третій. Чік – і ракети скінчилися, і снаряди у ворога через ураження переправ та складів. Чік – і РФ хоче перемовин. Чік – і ми перемогли, а вони капітулювали. Але це так не працює. Це втома. Це руки трикутником над головою, і – чік, я “в домику”. Це спроба якось захиститись та видихнути те, що давить. Але, на жаль, ще не час.

Бо кожна помилка, кожна ілюзія, кожне ілюзорне сподівання, коли воно розлітається на маленькі шматки, ранить уламками нас самих. Дуже ранить. Вибиває з колії. Деморалізує. А зараз це не можна. Рано.

Бо все зараз не дуже просто. Бо зараз у повітрі щось дуже схоже за відчуттям на перші дні вторгнення. І це не про ядерну зброю. Це про невизначеність та неясність.

Чи вдарять ще окупанти? Звісно, вдарять. І я не знаю, де саме. І боюся, що ніхто не знає. Навіть вони самі.

Чи є у російських військових план? Звісно, є. І не один. І який оберуть, залежатиме від обстановки.

Те, що ми не розуміємо їхніх планів, це не означає, що їх немає. Бо мене дуже бентежить, що на восьмому місяці повномасштабного вторгнення, через майже вісім років війни у нашого суспільства якесь скривлене сприйняття тих, хто прийшов окупувати та розграбувати нашу державу.

Люди тиждень серйозно обговорюють якісь заяви окупантів, якісь їхні плани на евакуацію цивільного населення з Херсона. Це якась невгамовна жага до чудес, рожевих поні та єдинорогів. Це помилки та хибне уявлення, яке призводить до завищених сподівань. Це те, що навмисно робить ворог. Ніколи, ні за яких обставин їх не цікавить населення окупованих територій. Тільки як живий щит для перекидання сил та зброї. Тільки як захист переправ та залишків мостів, по яких вони перекидають техніку та б/к. Дві години цивільні, 12 – військові.

Перекидають не з Херсона, а в Херсон.

Жодного метра землі вони просто так не віддають. Тільки через кров та піт ЗСУ. Вони прийшли забрати та знищити. На нас напала держава, для якої вартість людського життя її громадян близька до нуля. То чого ви чекаєте на території, яку вони прийшли зрівняти з землею? Не треба ідеалізувати та недооцінювати ворога.

Те саме стосується і їхньої мобілізації. А то вже з’явився шапкозакидальний настрій. Це перша хвиля мобілізації. І там до біса бажаючих піти повоювати. Кілька роликів на ютубі на 300 тисяч мобілізованих – це ніщо. І їхні жінки й матері не дуже переймаються, що будуть втрати. “Всьо равно бухаєт и сдохнєт”. Ми просто міряли їх по собі. Ми цю помилку вже робили, коли вважали, що після перших тисяч “цинків” буде якийсь протест або хтось схаменеться.

Проблема зі спорядженням та одягом [в ЗС Росії]? Не треба ілюзій. Вони вже шукають розв’язання цих проблем. І вони їх розв’яжуть. Не важливо, як це виглядатиме. Важливо, як це працюватиме. Постріл ванька у фуфайці зразка 1943 року вбиває так само, як і постріл солдата у сучасному споряджені. От і все.

Зараз всі країни, які зберегли відносини з Росією, завалені пропозиціями на закупівлю всього. Взагалі всього. Вони не збираються зупинятися.

На околицях Бахмута запеклі бої. За різними оцінками, втрати ворога в районі Бахмута за весь час склали 6-8 тисяч. Просто вдумайтеся в те, якою ціною наші хлопці тримають той напрямок. Майже 10% усіх втрат ворога за вісім місяців – це район Бахмута. І вони не зупиняються. Кожного дня атаки та спроби зламати нашу оборону. І це не просто якась піар-акція чи схильність до самогубства. Це план окупанта, якому на заваді стали наші воїни.

Я не розумію цього плану. Але він є. Бо просто так такі ресурси не витрачаються. Зараз оборона Бахмута зав’язала на собі дуже потужні і боєздатні сили противника. Ті сили, які свого часу зав’язали на собі захисники Маріуполя.

Так, вже є і свіжина з мобілізації, вже й пригожинські зеки пішли в утиль. Але там все ще дуже боєздатні підрозділи ворога, для яких не шкодують ні резервів, ні снарядів, ні боєкомплекту.

Просто треба розуміти, що Бахмут обороняють підрозділи, які в боях із 24 лютого – кожного дня.

Як “холодноярці”, які вступили в перший бій 24 лютого, так і не виходили з бою. Без ротацій та відновлення. Зі снарядним голодом на радянські калібри. І це не зрада. Їх (снарядів таких калібрів) просто нема де взяти в усьому світі.

У 93-ї механізованої бригади з початку вторгнення РФ важкий та потужний шлях. Сумський напрямок. Оборона Харківщини. Рейдові дії по тилах ворога. Ізюмський напрямок. Тепер Бахмут. На техніці та зі зброєю радянських калібрів, з якою вони увійшли у велику війну. Ні разу не було втрачене управління на рівні батальйонів та бригади. Це все за межею людських сил та розуміння.

Ми зараз заходимо в зиму. І я не знаю, як ми її пройдемо. Але я точно знаю, що у ворога є свої плани на це.
І вони ніяк нам не сподобаються. І ми все зробимо, щоб їх зруйнувати. Але нам треба встояти. Попри все.

Харків майже перестали обстрілювати. І це дуже насторожує. Бо я не вірю, що вони втомилися або нема чим. Просто вичікують, коли ми розслабимося, щоб вдарити болючіше. Вони завжди так роблять. І вдарять ще з Бєлгородського напрямку. І, скоріше за все, на Чернігівщині спробують. І будуть знеструмлювати та розбивати системи опалення міст. Все це буде. Це нікуди не ділося. Всі ці “мопеди” – це ж не про фальстарт. Це про пристрілку та про розвідку боєм. Ми вчимося протидіяти, але вони теж навчаються.

А ще нам треба пройти зиму на фронті. І якщо десь стане тихіше через погоду та розмиті грунти, то багато де інтенсивність не стане меншою. Бо в нас величезна лінія фронту, яка проходить і по асфальту, і по забудові. Тому теж треба розуміти, що кожен спокійний день – це день, який треба використати для підсилення та підготовки. Для допомоги ЗСУ. Бо нічого ще не скінчилося.

А в Севастополі – так, там дуже гарно. Там от просто дуже душевно.

Під Ізюмом викопали кілька мішків з паперами, де всі дані про людей із проукраїнською позицією. Коли тікали окупанти, не встигли забрати, прикопали. Тобто в них на кожного є досьє. Вони прийшли знищити українськість фізично разом із носіями та тими, хто може бути носіями. Розумієте? На кожного з нас у них вже є досьє. З телефонами, з прописками, з особистими даними. Тут попрацювали для цього і “ватники”, і менти з чекістами, які торгували всіма можливими базами по 100 баксів. Вже не важливо, звідки вся та інформація. Важливо що вона є, вона систематизована та готова до вживання при окупації будь-якого міста. Вони вже подумки нас всіх вбили.

Тому нам дуже і дуже просто. Вони самі прирекли нас на перемогу. Як там? “Те, що мертве, вмерти не може”?

Тримаймо стрій, незламні.

Читайте також:
Генерал Лапін, імовірно, ще командувач ЦВО РФ, але вплив “яструбів” Кадирова й Пригожина зростає