Залишенець Турецький. Як підприємець із Харкова вижив під окупантами в маєтку на лінії вогню

автор: Мирослава Ільтьо
із Харківської області
фото автора

“А знаєте, чого червона шапка? – питає він мене біля воріт, схожих на решето від влучень всіляких уламків. – Це щоб помітним бути і не потрапити під снайперську кулю. Вже й зняти пора, а я з нею як зрісся!”

В’ячеслав Турецький – інженер, власник фірми “Газкотлобуд”. Будує дахові котельні на висотних будівлях у Харкові. Має великий двоповерховий будинок, зведений за власним архітекторським проєктом, спортивний кабріолет у гаражі, велику прибудинкову територію з насадженням декоративних рослин та багато дерев, поміж яких басейн та кілька заквітчаних водоспадів. Сім’я – дружина, донька, двоє онуків, дві собаки та дві кицьки.

За останні пів року Турецький схуд на 25 кілограмів. Будинок позаду – напівзруйнований, схожий на конструкцію з “лего”, якій бракує половини деталей. Викорчувані берези, вирви від снарядів, засилля алюмінію, цегли та будівельного сміття, вирваний басейн, який віднесло на дванадцять метрів, та продірявлені сходи до оселі.

Це дві реальності 60-річного В’ячеслава, між якими пролягло шість місяців окупації. Із лютого чоловік не покидав дім у селі Борщова, що за 15 км на північ від Харкова, і мав на це вагомі причини. Борщова понад пів року була під російською окупацією.

Залишенець

24 лютого чоловік вийшов вигулювати собак і побачив російську колону. Миттєво повернувся. Увімкнув телевізор і дізнався, що в Циркунах, на в’їзді до Харкова, точиться бій.

Дружина в ніч обстрілів була черговою в салоні краси, допізна працювала і залишилася в місті.

В’ячеслав готувався до евакуації, зібрав гроші, документи й фото, але вже наступного дня ворожий блокпост стояв у Руських Тишках, що за 2 км від його домівки. Загарбники не пропускали нікого в напрямку Харкова, підконтрольної Україні території. А ось у Росію їхати дозволяли.

Чоловік сидів перед іконою на дивані і мав чітке прийняття свого небажання кудись їхати. А коли зрозумів, що ця фаза війни надовго, утвердився в рішенні залишитися в будинку у Борщовій.

Росіяни розташувалися в сусідньому будинку. Щоб його пишне обійстя не заважало навідникам артилерії ЗСУ, В’ячеслав поспилював насаджені двадцять років тому берези у дворі.

Документи та гроші надійно сховав. Доньці зателефонував і сказав, що утепляв котячу будку. Так вона здогадалася, що схованка – в котячому будиночку.

Розбитий будинок Турецького. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

Коли перші загарбники тільки зайшли, сказали, що мають розпорядження не робити вогневих точок там, де є цивільні. І наполегливо просили евакуюватися в Росію. В’ячеслав вигадав кілька приводів і не піддався.

Дім із двома льохами

Турецький розповідає: “Загальна товщина стіни мого підвалу – 70 сантиметрів. Після прямого попадання в стіну танкового снаряда навіть штукатурка не обсипалася! Я розумів, що росіяни тут засядуть і вибити їх буде нереально. А погріб на вулиці згодився б для зберігання снарядів, які ліквідувати не вдалося б навіть прицільним пострілом. “Піон”, дуже потужна гармата, не пробив би цей погріб. Я не хотів, щоб це місце стало плацдармом для ворожих військ”.

Один його погріб у будинку, інший – на вулиці. Обидва справляють враження непробивних бункерів.

Погреби Турецького. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

У вуличному льоху поличка з консервацією над ліжком та стілець зі столиком, а в будинковому підвалі – котельні установки, крісло і також стіл.

“У вас в кожному погребі чи не кабінет”, – зауважую.

Після цих слів співрозмовник веде мене нагору розбитими сходами, встеленими склом, ватою, уламками дощок, фанери та віконниць у справжній свій кабінет. Там із вцілілого – лише люстра на стелі та дорогий настінний швейцарський годинник. Він, сподівається пан В‘ячеслав, підлягає ремонту, бо гарантія на нього – 100 років! Чоловік акуратно знімає запилену штору, якою прикрив цінний хронометр на підлозі.

Розбитий будинок В’ячеслава Турецького. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

Снаряд залетів до дитячої і розірвався там, інший – над спортзалом. На більярдному столі лежить піддон, щоб дощ зливався з даху в якусь ємність, поки дах не залатаний.

“Я перекривав дах, коли вперше побили. Розібрав басейн і оцинковкою перестелив великі дірки, а потім черепицею. Поки окупанти спали, десь із п’ятої ранку до половини восьмої я був на даху”, – пояснює В’ячеслав.

Швейцарський годинник Турецького. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

У будинку ми спускаємося по будівельному сміттю замість сходинок із другого поверху. Господар показує на великі макети вітрильних кораблів, виставлені на тумбі, і зітхає, що з дому лишилися вцілілими повністю тільки підвал і ці кораблі.

За весь час по будинку було 25 прямих влучань.

Коли окупанти влаштовували обшук і бачили колекцію вітрильників, ставлення до господаря дому змінювалося на шанобливіше.

В’ячеслав Турецький і його вітрильники. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

“Чеченці ставилися як до людини третього сорту. Але коли заходили в будинок і бачили фото дружини, вона в мене красуня, то ставлення теж мінялося. Навіть золоті прикраси із сейфу не взяли. Питали дозволу на годинник наручний, я не дозволив, і вони не взяли”, – сам дещо дивується Турецький, адже загарбники були озброєні.

“ДНРівцям” мусив віддати все спиртне. Дехто з них плакався, що брат у Харкові, а його тут примушують воювати, мовляв, прямо з роботи забирали на війну. Але потім ті ж “ДНРівці” стріляли в собак для розваги – і вбили.

Заходили в будинок дрібні злодюжки, яким знадобилися гірськолижні окуляри, рукавиці й ліхтарик. А були й ті, кому приглянувся спортивний кабріолет. Забрали.

В’ячеслав через автівку не побивається: “Автомобіль обіцяли повернути до обіду, але забрали з кінцями. Мене це навіть виручило, бо я зрозумів, що вони з’їхали із сусіднього будинку – а там була газова плита, балони, їжа, залишилося дуже багато їжі!”

Як з’ясувалося, окупанти не забрали з собою продукти, бо там мали поселитися наступні на ротації. Однак Турецькому вистачило сміливості в цю перезмінку забрати харчі собі.

Трофейні харчі Турецького, відібрані в росіян. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

“Вони дзвонили тим попереднім і питали, де продукти. Я переживав, що мене можуть убити за мародерство. Але обійшлося”, – сміється мій співрозмовник.

Божий захист і власний ресурс

Газ у будинку був до 2 квітня. Потім снаряд перебив газопровід, тож В’ячеслав почав готувати їжу на дровах у каміні. До 19 травня так готував, а потім уже на газовому балоні.

Зараз господар готує чай в облаштованому під кухню проході. Маленька газова плитка, підсвічник із запаленими свічками.

В’ячеслав Турецький. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

“Он там борошно, бачите? Я піцу пік в каміні! І не тільки піцу, а й паску на Великдень, – приголомшує В‘ячеслав. І вражає свідченнями про силу віри:

– Освячував кожен день дім святою водою. Зауважив, що прилітало, коли не освячував.

Увесь час відчував Божий захист. Я хотів пити, ішов по воду, а туди, звідки відійшов, прилітав снаряд. В залі читав, а потім щось взяти закортіло, підвівся, відійшов – і туди прилетів снаряд. З травня уже постійно ночував в підвалі”.

Якось до В’ячеслава прийшли двоє російських офіцерів із наміром убити, бо запідозрили, що він працює навідником для ЗСУ. Перевірили телефон. В’ячеслав поводився врівноважено. Знайшли переписку із дружиною – вона пояснювала, як готувати хліб. Окупанти пояснили, що загинув їхній друг, і запропонували пом’янути. Господар до озброєних гостей звик.

Розбитий будинок Турецького. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

Готувався до зимівлі: збирав дрова, зробив дренаж скважини. Включав електростанцію на одну годину раз на десять діб. Планував поставити буржуйку в погребі.

“Там є відділення. Я б зробив димохід, балон поставив би зверху знадвору”, – ділиться інженер.

Під обстрілами посортував все: плівки, утеплювачі, гвіздки. Підписав, що де лежить після “прильотів” із руйнуваннями одразу виконувати ремонтно-будівельні роботи.

“Щоб вижити, повинен був розуміти, яким ресурсом і якими інструментами я володію”, – пояснює інженер.

Турбується чоловік і про ментальний ресурс. Щоб підняти емоційний рівень, прибирає двір.

“Хочу вимити все і зробити ідеальний вхід, щоб стан духу був високим”, – каже Турецький.

Але визнає, що тут майже все не підлягає відновленню. Та й цінність не так у самому будинку, як у парку, який він насадив поряд із домом за власним ландшафтним проєктом. Березам, соснам і ялинам було по двадцять років. Їх уже нема, вціліли одиниці.

Знищений парк у дворі. Фото: Мирослава Ільтьо / Новинарня

Пригадує діалог: “Це санаторій? Тут можна оздоровитися?” – запитали російські військові. – “Ні, це приватний будинок”, – відповів їм В’ячеслав.

“Це як мертве щеня, але все одно моє”

Ввечері 11 вересня Турецький зрозумів, що загострення обстрілів віщує визволення Борщової. Склади вибухали з усіх сторін, українська артилерія працювала прицільно.

У будинку по сусідству росіяни влаштували вогневу точку і стріляли звідти. Точилися запеклі бої. Під цю канонаду В’ячеслав у підвалі зрозумів, що щасливий і в восьми метрах замість чотирьохсот.

Був вдячний собі, що не завжди витрачав час на будівництво, а катався на лижах, на велосипеді, на човні з онуками, гуляв із коханою.

“Бо найперша в житті цінність – стосунки з рідними”, – говорить залишенець, який пережив окупацію.

“У мене була собака, яка постійно народжувала мертвих щенят. Вона про них так піклувалася, про мертвих. Я коли тут сидів, то за будинком отак теж. Я розумію, це як мертве щеня, але все одно моє”, – В’ячеславу на цих словах важко стримати сльози.

В’ячеслав Турецький. Фото: МИрослава Ільтьо / Новинарня

P.S. Родина Турецького зараз в іншому селі на Харківщині. Живі, здорові. В’ячеслав поїде до сім’ї, щойно передасть під охорону свій погріб.

Читайте також:
Гіркота Ізюма. Як вижило та як живе зруйноване місто


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".