90-ті роковини “закону про п’ять колосків” – кривавого інструмента організаторів Голодомору

Рівно 90 років тому, 7 серпня 1932 року, в СРСР було ухвалено “закон про п’ять колосків” – так у народі назвали постанову окупаційної влади “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності”.

Про роковини кривавого акта, який забрав тисячі життів українців, а надалі призвів до багатомільйонних жертв Великого голоду-33, нагадує фейсбук-сторінка Музею Голодомору.

Ініціатором розробки та ухвалення постанови був диктатор Йосип Сталін. 25 липня 1932 року він особисто запропонував видати закон “проти розкрадання кооперативного і колгоспного майна та вантажів на транспорті” й оголосив “громадську власність (кооперативну, колгоспну, державну) священною і недоторканною”.

Згідно з постановою Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів, вантажі на залізничному та водному транспорті, а також майно колгоспів і кооперативів – врожай на полях, худоба, припаси, кооперативні склади й магазини – прирівняли до державної власності. За його крадіжку передбачалася найвища міра покарання – розстріл із конфіскацією майна або, за наявності “пом’якшувальних обставин”, позбавлення волі на строк не менше 10 років із конфіскацією. Амністію для засуджених за такі злочини постанова вимагала не застосовувати.

“Крадіжкою” вважали навіть знайдені на полі кілька колосків, качан кукурудзи чи кілька картоплин, що залишилися після збору врожаю.

Вважалося: нехай краще зогниє, але не дістанеться “класовому ворогу”.

“Після збиральної кампанії на полі залишалися колоски. Коли люди пасли худобу, вони не мали права піднімати навіть зернинки, що лежить долі. За це кидали до в’язниці. Поля охороняли комсомольці-активісти, а колгоспні комори – сторожі. Біля полів будували вишки, на яких стояли озброєні люди, завданням яких було “ловити шпіонів”, – згадував Олександр Ковтун, спогади якого зафіксовані в Національній книзі пам’яті жертв Голодомору Сумської області.

Своєрідний пік застосування карального “закону про п’ять колосків” припав на завершальний етап хлібозаготівельної кампанії кінця листопада 1932-го – січня 1933 року. Саме в цей період, вичерпавши так звані “видимі припаси хліба”, влада почала виконувати заготівельний план, вилучаючи у селян нібито “розкрадений, незаконно розданий і прихований хліб”.

Політика була така: якщо не виконав план хлібозаготівель, а в тебе знайшли бодай щось їстівне, отже, ти вкрав і приховав.

Таємний помел зерна теж вважався кримінальним злочином і підпадав під дію постанови. Через це жорна у селян вилучали або ж розбивали їх. По суті, закон забороняв селянам розпоряджатися вирощеним власноруч збіжжям.

“Закон про п’ять колосків” став одним із ключових документів Голодомору, адже позбавив українців права на порятунок. Його ухвала стала смертним вироком мільйонам українців. Коли заберуть все до останньої зернини, тих, хто намагатиметься вижити, судитимуть як “ворогів народу”.

У розпал Голодомору нерідко траплялося, що “закон про п’ять колосків” застосовували у буквальному розумінні слова до селян, які помирали від голоду. Приміром, в Арбузинському і Гросулівському районах Одеської області “крадії” навіть не дожили до розгляду справ у суді та померли від виснаження.

За інформацією, оприлюдненою в 1988 році московською газетою “Правда”, за неповні п’ять місяців після прийняття “закону про п’ять колосків” за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2110 – до страти. Карали й дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

Постанова була чинною до 1947 року, поки її не замінив указ президії Верховної Ради СРСР “Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного і суспільного майна”, що встановлював диференційовану відповідальність – покарання варіювалося від 5 до 25 років залежно від тяжкості злочину.

Читайте також:
Окупанти вилучили з бібліотеки Мелітополя книжки про Голодомор