Місто, що ламало плани загарбників: як Глухів не здався московитам 363 роки тому

Максим Омельченко
журналіст

1 червня 1659 року прикордонне місто обложило військо двох московських воєвод. Це – одна з чотирьох облог, які пережив Глухів у 17-му столітті. Кожного разу козаки успішно давали відсіч чужинцям.

У багатьох націй є міста чи невеликі містечка, що стали символами незламності, неприступності для ворогів. У французів, до прикладу, таким символом була фортеця Верден, що встояла в одній із найбільш кровопролитних битв Першої світової війни.

У наших агресивних сусідів росіян символом їхнього “російського духу” чомусь є український Севастополь. Це місто справді героїчно оборонялося під час Кримської (зусиллями матросів-українців, таких як Петро Кішка, Гнат Шевченко, Андрій Бобир) та Другої світової воєн. Щоправда, в обох випадках порт був зрештою захоплений ворогами, що не завадило росіянам скласти пісню про “легендарний Севастополь”.

Герої оборони Севастополя 1854-1855 років. Троє з п’яти – українці. Листівка ХІХ століття

Українське місто Глухів подібного місця у нашій національній історичній пам’яті не посіло. Проте це сіверське містечко також має право на те, щоб його асоціювали з незламністю та неприступністю. У середині 17-го століття Глухів був однією з гарячих точок, де точилися найбільш запеклі бої Української національної революції.

За десятирічний відтинок часу місто чотири рази намагалися захопити переважаючі ворожі сили. І кожного разу глухівці ламали плани загарбників.

Читайте також:
Самійло Величко: нове відкриття української історії

“Тих же злодіїв на тому ж бою побито”

За часів Хмельниччини Глухів був сотенним містом, що входило спочатку до Борзнянського, згодом – до Ніжинського полку. Глухівські козаки брали участь у всіх значних битвах війни проти Речі Посполитої. Проте у самому місті бойові дії не велися, окрім 1648 року, коли місцеві міщани прогнали з Глухова шляхту.

Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 році українське козацтво на Лівобережній Україні розкололося. Бунтували так звані “випищики” – козаки та покозачені селяни, що не потрапили у реєстр. Центрами невдоволення були Січ та деякі регіони, прилеглі до Запорожжя – у першу чергу, Полтавщина. Там повстання підняв полтавський полковник Мартин Пушкар. Московський цар Олексій Михайлович у цій ситуації вирішив застосувати тактику “розділяй і владарюй”. Москва обіцяла підтримку законно обраному гетьману Івану Виговському, водночас – заохочувала владні амбіції Пушкаря.

Полтавський полковник Мартин Пушкар. Художник: Данило Нарбут

Козаки північних лівобережних полків у цьому конфлікті, переважно, підтримували Івана Виговського.

У травні 1658 року “пушкарівці” на чолі з сотником Полтавського полку Зеленським спробували захопити Глухів. Зеленський зібрав півтори тисячі “гультяйства з винокурень і буд (поташних заводів – Н)”, тобто тодішнього люмпенізованого пролетаріату. Підійшовши до міських мурів, вони заявили місцевим козакам нібито мають “царський указ”, що дозволяє їм пограбувати місто.

Глухівці такого гумору не оцінили. У кровопролитному бою під стінами міста було знищено 170 “пушкарівців”. Їхнього ватажка та ще чотирьох бунтівників захопили у полон і розстріляли. Інші – розбіглися.

Читайте також:
Без Ніжина не було б Конотопа: забута битва першої російсько-української війни

“Забыв страх Божий, государевых людей заперли”

У серпні-вересні 1658 року конфлікт між урядом Виговського і Москвою переріс у відкриту війну. Глухів як прикордонне місто одразу опинився на лінії фронту (як і в наш час). У жовтні 1658 року на Полтавщину вторглося військо московського воєводи Григорія Ромодановського. Ще одну армію вторгнення у Севську збирав князь Федір Куракін.

У грудні до табору московського князя прибули глухівські козаки Семен Чорний і Олексій Заруцький. Вони заявили, що місто готове здатися царським військам і не чинитиме опору. Куракін відправив до Глухова невеликий загін “лучших людей” – півсотні стрільців і драгунів на чолі з полковником Аврамом Лопухіним і майором Анікеєм Золотіловим. Вони мали привести глухівців до присяги “государю”.

Проте, як з’ясувалося, справжні настрої міщан і козаків були зовсім іншими.

Московитів у Глухові не зустріли квітами,
натомість – царський загін оточили і роззброїли.

Лопухіна та Золотілова відправили у подарунок гетьману Виговському. Більшість полонених московських стрільців розстріляли, і лише шістнадцятьох від страти “випросив” глухівський протопіп Іван Шматковський.

Руїни тюремного замку в Глухові XVII століття

Розлючений Куракін вступив із військом на територію України та обложив Глухів. Згідно зі “смотренними списками” від 1 січня 1659 року, у князя було приблизно 6,5 тисяч вояків. У Глухові боронилося не більше тисячі козацтва, проте взяти місто царському воєводі не вдалося.

Зіштовхнувшись із запеклим опором, Куракін вирішив зняти облогу й натомість взявся спустошувати навколишні села. Вдовольнившись грабунком, московити вирушили до Лохвиці, де тримав оборону обложений гетьманськими військами воєвода Ромодановський.

Глухівці у відповідь здійснили рейд у Севський повіт. Цікаво, що полонених у Глухові московитів Іван Виговський звільнив на знак “доброї волі”.

21 січня гетьман відправив листа до царя, в якому пояснив причини виходу України з-під московського підданства. Згадав про провокування заколотів і віроломне вторгнення армії Ромодановського.

Виговський просив Олексія Михайловича сприйняти це повідомлення “без гніву й не намагатись змінити щось силою”, застерігаючи, що в разі приходу в Україну нових царських військ “проллється велика кров серед православних”.

Лист гетьмана Івана Виговського. З фондів Центрального державного історичного архіву в Києві

 

Читайте також:
Паралелі історії: 363 роки тому московити спалили Борзну “за їхню затятість”

Козацькі “хлопки” у російському прикордонні

Проте цар не дослухався до цих слів і вже у квітні 1659 року на територію Гетьманщини вторглася ще одна московська армія – 30-тисячне військо під командою воєводи князя Олексія Трубецького. Царські війська обложили Конотоп, де оборонялися основні сили Ніжинського полку.

Глухівські козаки не стояли осторонь і розгорнули проти Московського царства справжню прикордонну війну. 14 травня тисячний український загін пройшовся “вогнем і мечем” по селах між Рильськом, Севськом і Льговом. Спустошили Капустіно, Журавльовку, Турки, Кочановку та Стрємоуховку.

“Багатьох повітових людей у тих селах побили й у полон побрали, і кінські табуни й худобу відігнали”. Рильський воєвода був у розпачі: “Від Глухівських черкас, від зрадників сиджу я в Рильську в облозі, і сидіти в Рильську в облозі ні з ким, і Рильського повіту оберігати ні з ким”.

20 травня глухівці провели новий рейд – цього разу в Путивльському повіті, де спалили село Берюх (сучасне Руднєве). Одночасно інший козацький загін знову пошарпав Севський і Рильський повіти.

Російське місто Рильськ. Сучасний вигляд. Попри вторгнення Росії в Україну, залишається містом-побратимом Глухова

Такими діями глухівські козаки руйнували комунікації армії Трубецького, що облягала Конотоп, а також змушували московського воєводу розпорошувати сили.

Наприкінці травня Трубецькой відправив воєвод Долгорукова та Безсонова “від Глухівських сидільців дороги очистити”. Виконати цей наказ вони не змогли. Воєводи прикордонних міст писали панічні листи до Москви, стверджуючи нібито в Глухові зібралося 8 тисяч козаків (насправді все тодішнє населення міста було меншим).

Читайте також:
Історія незалежності: як українці боролися за власну державу і хто цьому заважав

“Изменников осадили и шанцы под город подвели”

Значення Глухова як форпосту, що постійно відволікав на себе увагу московського війська та не давав зосередити всі сили на штурм Конотопа, у травні 1659 року було таке велике, що гетьман Іван Виговський тимчасово утворив Глухівський полк. Його очолив наказний полковник Левко Бут. Глухівською сотнею в той час керував Пилип Уманець.

1 червня московське командування вирішило нарешті покінчити з козацьким “осиним гніздом”. Путивльський воєвода Григорій Долгоруков і севський Михайло Дмітрієв отримали значні підкріплення та обложили Глухів.

Проте ця облога, як і попередня, проходила для московитів невдало. Козаки застосовували традиційну тактику активної оборони, постійно турбуючи царські війська вилазками. Так, в один із днів облоги воєводі Долгорукову довелося відбити три атаки глухівців на власний табір. Ситуацію погіршували “місницькі” чвари між двома воєводами, які намагалися з’ясувати хто кому має підкорятися.

Московські вояки солдатського полку іноземного строю

13 червня під Конотоп був відкликаний московський солдатський полк Баумана, в якому перебували фахівці інженерної справи.

Зрозумівши, що Глухова тепер точно не здобути, Долгоруков пішов на перемови з полковником Бутом. Сторони домовилися про “ненапад”: “щоб твоїх ратних людей до города Глухова і в Глухівський повіт війною не посилати, і сіл, і деревень не палити… а вони де з Глухова до Путивля, і до Севська, і в повіти війною черкас посилати не почнуть”.

15 червня московське військо зняло облогу з міста.

Читайте також:
“Союз, який могли розвалити з самого початку”:
355 років тому почалося Переяславське антимосковське повстання

***

28 червня (8 липня за новим стилем) армія князя Трубецького зазнала нищівної поразки у Конотопській битві. Проте навіть така переконлива перемога не дозволила Івану Виговському об’єднати козацтво. У серпні вибухнуло нове антигетьманське повстання, що примусило гетьмана скласти булаву на раді в Германівці 11 вересня.

Новий гетьман Юрій Хмельницький 17 жовтня підписав Переяславські статті, що повертали Україну під владу московського царя та звужували козацьку автономію. У наступні роки Глухівська сотня в складі Ніжинського полку воювала на боці Московського царства проти Речі Посполитої та правобережних козацьких полків.

13 січня 1664 року до берега скутої кригою річки Есмані підступило чергове вороже військо – 45-тисячна армія польського короля Яна ІІ Казимира. Загарбники вважали, що легко захоплять другорядну фортецю на дорозі до Брянська – проміжної цілі великого походу. Проте в Глухові наразилися на спротив, якого досвідчені польські воєначальники раніше не бачили…

Читайте також:
Історик Олександр Алфьоров: “Росіяни” – не нація, а морально-психологічний стан


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".