Спецприз Каннського фестивалю отримав фільм режисера, якого вбили росіяни в Маріуполі

Документальний фільм “Маріуполіс 2”, знятий литовським режисером Мантасом Кведаравічусом, якого російські окупанти взяли у полон у Маріуполі та вбили, отримав спеціальну нагороду журі “Золоте око” на Каннському кінофестивалі 2022.

Стрічка розповідає про життя блокадного Маріуполя під час повномасштабного вторгнення Росії, пише “Ліга“.

Кведаравічус не встиг завершити фільм, його доробляла дружина режисера Ганна Білоброва.

“Маруіполіс 2” додали у програму Канн після смерті режисера, за два тижні до початку фестивалю.

“Наш спеціальний приз дістається фільму, який неможливо порівняти з жодним іншим на цьому конкурсі. Дуже радикальне, мужнє, мистецьке та екзистенційне висловлювання “Маріуполіс 2″. Режисер Мантас Кведаравічус – один із тисяч цивільних вбитих російською армією від початку повномасштабного вторгнення Путіна”, – цитує заяву журі видання Variety.

Мантасу Кведаравічусу було 45 років, коли його вбили

Цього року режисерка Ірина Цілик стала першою українкою в журі нагороди “Золоте око”.

“Цей фільм абсолютно неможливо ні з чим порівнювати, він гостро виділявся, ніби лежав на окремій полиці; бив під дих до чорноти в очах. А знаючи також усе, що лишилося за кадром… Литовський режисер Кведаравічус приїхав до Маріуполя у березні, знімав там цивільних, жив з ними, але зрештою потрапив у полон, його катували і вбили. Кохана Мантаса змогла вивезти з Маріуполя не лише тіло свого чоловіка, а й матеріали, які він там зняв. Друзі, колеги делікатно склали докупи відзняті кадри і зробили з цього фільм. Останній фільм Мантаса”, – прокоментувала Цілик рішення журі.

Основну премію “Золоте око” отримав фільм індійського режисера Шонака Сена “Все, що дихає”.

Про що фільм “Маріуполіс 2”

“Маріуполіс 2” – це фільм-атмосфера російської агресії у Маріуполі, пише “ВВС Україна“. Режисер знімає часто з плеча, кадр не завжди стабільний, але це один із важливих моментів, що надає глядачам ефект присутності.

У фільмі небагато діалогів, але ми чуємо розмови простих людей у бомбосховищі, які стурбовані буденними справами – коли вийти за водою, щоб не потрапити під обстріл, де жити, коли твій будинок повністю зруйнований.

Французьке видання “Телерама” назвало стрічку “твором суворої й страшної поезії”.

Один із героїв фільму показує свій будинок, який знищили авіабомбою, а біля нього – голубник. Кілька десятків голубів ще лишилося, але це практично нічого з того, що було раніше. Він розповідає, що працював все життя, аби збудувати свій дім, розводив птахів і радів життю, як міг. “Тепер я себе питаю – нащо я стільки років працював? (…) Все моє життя було знищено 4 березня”, – каже чоловік.

Фільм переносить глядачів у війну, яка суттєво відрізняється від того, що бачать європейці у ЗМІ. Це не хоробрі українські військові або біженці у сльозах – стрічка складається з довгих планів горизонту Маріуполя у диму від вибухів і вогню. Частину кадрів режисер знімає з вибитого вікна будинку.

Мешканці Маріуполя говорять між собою про проблеми, часом цю розмову підтримує і сам режисер (російською з легким акцентом), і ми чуємо його голос за камерою.

“Маріуполіс 2” показує нам буденну і навіть десь прозаїчну сторону війни – людей, які хочуть їсти, яким необхідно ходити в туалет в той час, як тривають постріли і бомбардування. Це погляд мирного населення на війну, який нам не показують у новинах. Бо у новинах передусім розповідають про події, а стрічка “Маріуполіс 2″ нам показує інше обличчя війни, людей, які намагаються вижити попри все”, – розповідає у коментарі ВВС Україна французький кінокритик Фред Понсар.

Читайте також:
Режисер Лозниця, отримавши премію в Каннах, став на захист російської культури: реакція з України