автор: Іван Антипенко
За ті майже два місяці, що минули від початку нашого героїчного спротиву повномасштабному вторгненню російських загарбників, Україна стала, мабуть, найпопулярнішою країною у світі. Чимало іноземців, які раніше не могли з певністю сказати, на якому континенті розташована наша держава, тепер не лише можуть точно вказати її на карті, а й зацікавилися українською історією та культурою. А ще – з кожним днем у світі з’являється все більше охочих вивчати нашу мову.
Мешканка Херсона Інна Сопрончук викладає українську для іноземців уже шість років. За цей час вона навчила більше 130 студентів, а її онлайн-школа випустила понад 300 слухачів із 26 країн.
Нещодавно Інна була вимушена покинути Херсон, який опинився під російською окупацією. На численні заклики учнів виїхати за кордон вона відповідає, що не хоче залишати Батьківщину.
І поки її чоловік на війні, Інна продовжує розповідати всьому світу правду про ситуацію в Україні, навчати нових студентів та допомагати херсонцям завдяки продажу футболок з українською символікою іноземцям, які з гордістю носять їх у своїх країнах.
В інтерв’ю “Новинарні” Інна Сопрончук розповіла про свою просвітню та волонтерську діяльність.
– Інно, як сталося, що дівчина з переважно російськомовного Херсона вирішила викладати українську іноземцям?
– Все почалося у 2016 році, коли я навчалася на магістратурі. Тоді я викладала англійську мову українцям, була репетитором. Але коли почала писати дипломну роботу, то для економії часу вирішила пошукати роботу онлайн. Знайшла платформу для викладачів, а там була можливість вибрати, які мови я можу викладати. Я позначила англійську й українську. Так у мене почали з’являтися студенти-іноземці.
Потім я почала активніше вести соцмережі, викладати відео в Instagram, запустила YouTube-канал Speak Ukrainian (“Розмовляйте українською), створила сайт. Моє викладання почало переростати у щось більше. Потім я випустила підручник та картки для вивчення української. Зараз продовжуємо розвиватися, пишемо статті, запускаємо курси. І планів ще дуже багато.
Фото: Instagram @speak_ukrainian_language
– Навіщо твої студенти вивчають українську?
– Насправді причини різні. Багато хто має родинний зв’язок з Україною. Це люди, чиї батьки, діди або навіть прапрадіди колись виїхали до США, Канади, Бразилії. Вони росли частково в україномовному середовищі, святкували наше Різдво, вчилися співати колядки. Але все одно не могли вільно говорити українською, тому хотіли вчитися.
Ще частина моїх учнів має дружину чи чоловіка з України. Вони хочуть вивчити мову, щоб спілкуватися з українськими родичами або зі спільними дітьми.
Окрім того, до нас приїздить багато волонтерів та студентів на стажування. А в когось в Україні бізнес і ця людина хоче спілкуватися зі своїми українськими співробітниками їхньою мовою.
Були й такі, кому просто сподобалася наша мова, бо вони, наприклад, почули українську пісню. Хтось вивчає нашу літературу, міфологію, ще хтось пише книжку і його головна героїня з України, тому автор хоче краще її описати.
– Чи зросла кількість охочих вивчати українську після повномасштабного вторгнення Росії?
– У моїй школі таких стало вдвічі більше. Чимало людей з українським корінням, які раніше просто час від часу дивилися мої відео, тепер захотіли по-справжньому вивчати мову. У них велика гордість за те, що ми така сильна нація і протистоїмо агресору.
Ще одна категорія моїх студентів – це іноземці, які приймають українських біженців у себе вдома. Також є американські волонтери, які прилітають до Польщі й там допомагають українцям на кордоні. Є люди, які просто приходять в аеропорти у своїх країнах, зустрічають українців і питають, як їм допомогти. Вони хочуть вивчити базові привітні фрази.
А ще частина нових студентів пояснили, що
раніше вивчали російську мову як іноземну, але більше не хочуть.
Тепер вони вивчають українську.
Читайте також:
Херсонщина в окупації: чим живе область та
як прості українці не дають реалізувати російський сценарій
Інна Сопрончук
– Як твої іноземні учні реагують на події в Україні?
– Вони в шоці. Хоча в мене був студент з Америки, який заздалегідь казав, що буде війна, хвилювався за мене, пропонував кудись переїхати.
Загалом, мої студенти нас дуже підтримують. Важливо, що вони не мовчать. Виходять на мітинги на підтримку України. Закликають своїх друзів у соцмережах допомагати нам, донатять, підписують різні петиції до урядів їхніх держав.
– Чи чула ти від них якісь наративи, які просуває російська пропаганда у всьому світі? Наприклад, про нацистів в Україні, що росіяни й українці – “один народ”, що Україна – “недодержава” тощо.
– Моя аудиторія не повторює таких дурниць. Це люди, які багато знають про Україну і підтримують із нею зв’язок. Вони знають історію, стежать за своїми (адекватними) новинами і розуміють, що відбувається насправді. Тому мені не доводиться пояснювати ці речі.
Буває, в YouTube мені пишуть недоречні коментарі. Наприклад, що тепер столиця України – це тільки Львів, що я все втратила, що я “укропка”… Але ці коментарі пишуть росіяни. Я їх просто блокую і все, їм нічого не доведеш.
– Сьогодні Україна на шпальтах усіх світових медіа. Але рано чи пізно увага зменшуватиметься. На твою думку, що ми маємо робити, щоб про Україну знали більше і не забували?
– Я думаю, що навіть після війни Україну не будуть забувати і в багатьох іноземців залишиться високий інтерес до нашої країни. Вони захочуть відвідати Україну. Мені вже зараз багато хто пише, що хоче побачити Київ, Львів чи інші міста, про які тепер усі чули, мріє приїхати до нас у відпустку тощо.
До того ж інші держави допомагатимуть нам відбудовувати зруйновані міста. Ми маємо заохочувати їх вкладати сюди інвестиції, бути на зв’язку постійно, показувати, що ми пройшли цей складний період і плануємо відновлюватися, розвиватися. Що ми країна, яка має майбутнє.
– Спираючись на твій досвід, якою Україну знали раніше і якою її мають знати тепер?
– Вже у 2016 році, коли я починала працювати, про Україну багато знали після подій на Майдані, після початку війни на Донбасі. Я можу оцінювати по своїх студентах. Якщо вони раніше просто вчили мову з певних мотивів, то зараз вони розуміють, як ця мова може допомагати людям. І вони радіють, що багато українців після вторгнення переходять на українську, навіть якщо раніше говорили російською. Це справді їх тішить.
Коли почалася ця велика війна, іноземці переважно не очікували, що ми будемо так боротися. Їх вразило, коли наш президент сказав, що ми нікуди не будемо тікати, що нам потрібна зброя і що ми можемо протистояти Росії.
Сьогодні Україна і наша мова – це вже популярний бренд,
який символізує сміливість і незламність.
– Крім викладання, ти також запустила власну ініціативу з підтримки херсонських волонтерів. У чому вона полягає і як можна долучитися?
– У Херсоні складно дістати деяку їжу, засоби гігієни, медикаменти, товари для дітей. Моїм подругам з малими дітьми було дуже важко… ми ж самі залишилися – наші чоловіки пішли на війну.
Тож коли я побачила в інстаграмі, що подруга зробила зі своєї кав’ярні волонтерський штаб – вони роздавали людям їжу, збирали пакунки з різними необхідними речами – то захотіла якось долучитися. І створила онлайн-магазин Buy a T-shirt – Save Ukrainian Life (“Придбай футболку – врятуй українське життя”).
Розповідь Інни про втечу з окупованого Херсона та про її благодійний проєкт (англ.):
Я продаю іноземцям з усього світу футболки й худі з українською символікою. Усі виручені кошти передаю своїй подрузі Юлі, а також Ірині, яка координує волонтерську групу “Котики-патріотики”.
Магазин діє з 19 березня, і за місяць я зібрала понад 80 тисяч грн. Самі футболки виробляють і розсилають зі Сполучених Штатів.
Далі буду розвивати цей проєкт, продавати ще й дитячий одяг і таким чином допомагати дитячим будинкам. Принти до цього одягу я пропоную зробити українським дітям. Із продажу кожної футболки дитина, яка створила її дизайн, буде отримувати винагороду.
Іноземці з радістю купують ці футболки, надсилають мені світлини й розказують, як на них реагують їхні знайомі: кажуть, що ті круті, і що вони stand with Ukraine.
Я також думаю, що це круто. Бо вони не просто донатять на щось, а купують одяг, носять його й таким чином висловлюють свою позицію і допомагають українцям.
Читайте також:
Тривога, гордість, очікування: п’ять історій з окупованого Херсона
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
