Помер один із засновників ЗС України Віталій Лазоркін

У віці 76 років помер один із засновників Збройних сил незалежної України та Спілки офіцерів України, колишній заступник голови СОУ полковник Віталій Лазоркін.

Як передає “Новинарня“, про це повідомила його родина.

Віталій Лазоркін

“З глибокою скорботою повідомляємо що вчора, 26 грудня 2021 року, y Львові на 76-му (насправді 77-му – “Н”) році життя зупинилося серце нашого коханого чоловіка, батька і дідуся, вірного патріота України Віталія Лазоркіна”, – ідеться в дописі на ФБ-сторінці військового.

Місце і час прощання з Віталієм Іллічем буде повідомлено незабаром.

Уродженець РФ, Віталій Лазоркін відомий як один із засновників та перших офіцерів Збройних сил України періоду відновлення Незалежності.

Він був народним депутатом Львівської обласної ради народних депутатів 1-го демократичного скликання (1990-1995).

Ще у 1990 році полковник Лазоркін став автором “Концепції створення Збройних Сил України”, оприлюдненої в матеріалах 1-ї сесії Великої ради Народного руху України.

6 вересня 1991 року Віталій Лазоркін передав до Комісії Верховної Ради з питань безпеки і оборони розроблені ним проєкти законів “Про оборону України” і “Про Збройні Сили України”. Вони були прийняті Верховною Радою 6 грудня 1991 року. Цей день Україна щороку святкує як День ЗСУ.

Тоді ж, у 1991-му, Віталій Лазоркін став керівником групи консультантів першого міністра оборони України Костянтина Морозова, був введений до складу Вищої атестаційної комісії МОУ.

Паралельно був одним з ініціаторів та заступником голови створеної 1991 року Спілки офіцерів України.

Тривалий час служив на посаді заступника начальника з наукової роботи Центрального науково-дослідного інституту Міноборони України.

Загалом Віталій Лазоркін видав більш ніж 50 друкованих наукових праць, став автором багатьох проєктів законів, Воєнної доктрини України та Концепції воєнної реформи.

Внесок полковника Лазоркіна у створення ЗС України не був належним чином оцінений державою – він не отримав ні державних нагород України, хоча й обіймав генеральські посади.

“Ми зробили це – ми створили національні Збройні сили. І хоча ми не були достойно відзначені нашою державою, ми можемо повною мірою пишатися цим, бо продовжили боротьбу і здобули перемогу, про яку мріяли наші попередники 100 років тому в Українській Народній Республіці”, – писав він свого часу.

Біографічна довідка

Лазоркін Віталій Ілліч народився 9 липня 1945 року в місті Углич Ярославської області (Російська Федерація) у родині політв’язня.

Освіта: Коломийський технікум механічної обробки деревини, технік-механік (1958-1963); Київське вище інженерне радіотехнічне училище Протиповітряної оборони, інженер з радіоелектроніки за фахом “автоматизовані системи управління військами і озброєнням” (1964-1969); курси дипломатичної і консульської служби при Київському інституті міжнародних відносин Національного університету імені Т. Г. Шевченка, військовий аташе (1993).

У 1950-60-х роках працював на підприємствах Івано-Франківська і Львова токарем, слюсарем, техніком-конструктором.

Із 1969 року – на службі в радянській армії (бойове чергування в Системі попередження про ракетний напад (СПРН) військ Протиракетної та Протикосмічної оборони ППО ЗС СРСР у Заполяр’ї та в Латвії, в 1-й радіотехнічній бригаді 28-го корпусу ППО. Із грудня 1977 р. до грудня 1987 р. проходив службу в управлінні військами Протиповітряної оборони Прикарпатського військового округу (м. Львів) на посадах офіцера і старшого офіцера відділу автоматизованих систем управління військами та озброєння.

1987-1991 – переведений на посаду старшого викладача Львівського політехнічного інституту – начальника радіолокаційного циклу об’єднаної військової кафедри. Був обраний членом Вченої ради радіотехнічного факультету Львівської політехніки.

У 1990 році був обраний головою секретаріату Львівського громадського комітету за відродження Української національної армії.

Після повернення з Києва, де він на великій раді Народного руху України презентував власну Концепцію створення національних Збройних сил України, полковник Лазоркін зазнав політичного та адміністративного переслідування з боку політорганів і командування ПрикВО та спроб звільнення з військової служби.
На знак протесту у грудні 1990-го Лазоркін вийшов з лав КПРС.

У січні 1991 року за рекомендацією В’ячеслава Чорновола, тоді – голови Львівської обласної ради, колектив радіотехнічного факультету Львівської політехніки висунув полковника кандидатом у депутати обласної ради від новояворівського округу. Його довіреною особою був студент Георгій Гонгадзе. Так Лазоркін став депутатом Львівської облради першого демократичного скликання.

Автор та активний учасник Концепції створення ЗСУ у 1991-1992 р.р.

У квітні 1991 р. він став членом військової колегії Народного руху України, членом оргкомітету з підготовки і проведення Першого з’їзду українських офіцерів, який відбувся 27-28 липня 1991 р. у Києві та заснував Спілку офіцерів України. Лазоркін був обраний заступником голови СОУ. У подальшому, протягом багатьох років, обирався до керівних органів Спілки.

У липні 1991 р. Постановою Верховної Ради УРСР №1332-XII “Про хід виконання постанов і доручень з питань проходження громадянами республіки строкової військової служби” полковника Лазоркіна було введено до складу Комісії при Президії Верховної Ради Української РСР по розгляду звернень громадян республіки з питань загибелі та каліцтва військовослужбовців під час проходження військової служби.

Віталій Лазоркін був організатором робочої групи зі створення Міністерства оборони України.

У вересні 1991 р. став представником від України у складі міждержавної робочої групи з військових питань при Комітеті з питань безпеки і оборони Верховної Ради СРСР. Сприяв зняттю з обговорення на міждержавному рівні питання про воєнну доктрину оновленого СРСР.

У жовтні 1991 р. Лазоркін став також членом ініціативної групи зі створення Військово-Морських Сил України, до якої увійшли капітан-лейтенант Ігор Тенюх і капітан 1-го рангу Валентин Польовий. У лютому і березні 1992 року в Севастополі мав зустрічі з командувачем ЧФ адміралом Ігорем Касатоновим, на яких обговорював питання передачі ЧФ до складу ЗС України. Був призначений до складу двосторонньої робочої групи у переговорах між Україною і Російською Федерацією із розподілу ЧФ, де відстоював позицію щодо передачі Україні ЧФ усіх сил, що дислокуються на території України.

23 грудня 1991 р. наказом міністра оборони України №2 був призначений керівником групи консультантів міністра Костянтина Морозова та введений до складу Вищої атестаційної комісії МО України.

18 січня 1992 року полковник Лазоркін за дорученням виконкому СОУ здійснив приведення до військової присяги на вірність Українському народові офіцерів запасу Київського гарнізону на майдані біля Софії Київської.

У 1992 році Віталій Лазоркін створив Концепцію розвитку ППО України, яка передбачала об’єднання сил корпусу ППО і ППО військового округу під єдиним командуванням Управління ППО військового округу з метою нарощування зусиль Протиповітряної оборони України у військових округах. І хоча командувач ППО України генерал-полковник Лопатін підтримав цю концепцію і почав її реалізовувати, але міністр оборони України Морозов скоротив посаду Лазоркіна і вивів його у розпорядження.

У жовтні 1993 р. новий міністр оборони генерал-полковник Радецький поновив полковника Лазоркіна на генеральській посаді, і в 1993-1996 р. він служив та працював у Центральному науково-дослідному інституті Міністерства оборони України як заступник начальника з наукової роботи.

Після звільнення з військової служби у 1996-1997 рр. керував управлінням міжнародного забезпечення інформатизації в Національному агентстві з питань інформатизації при президентові України.

У 1998-1999 рр. взяв активну участь у створенні Державної пошуково-рятувальної служби на водних об’єктах. До червня 2003 р. керував Службою як заступник начальника ДПРСВО – начальник Управління реагування на надзвичайні ситуації на водних об’єктах.

У 2004 р. Лазоркін створив і очолив Громадський інститут стратегічних досліджень і впровадження перспективних програм “Перспектива”.

Під час Помаранчевої революції працював у Комітеті національного порятунку.

У 2018 році переобраний заступником голови СОУ.

Читайте також:
ЗСУ – 30: історія падінь і злетів