СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
2252785 +916
Летальні випадки:
52945 +15
Одужали:
2186863 +510
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 11381585 (+20659). Оновлено: 08:15 31.07.2021

Десантник Іван Федоренко: Я один із тих мрійників, які хочуть щось змінити в цій країні та в її Збройних силах

 

автор: Людмила Кліщук
із Житомирської області
фото автора та з архіву Івана Федоренка

Я познайомилася з цим офіцером ДШВ, коли його підрозділ виконував завдання на адмінкордоні з Кримом улітку 2020-го. Капітан Іван Федоренко справив позитивне враження: прогресивний, начитаний, охоче підтримує розмову про інформаційну війну, гібридні загрози тощо. Торік він був заступником командира батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Чудовий співрозмовник для нашої рубрики “Молоді офіцери армії, що воює”.

Раніше, у 2018-му, українські десантники під керівництвом Федоренка наробили шуму на міжнародних навчаннях Saber Junction у Німеччині, коли його рота захопила штаб умовного противника разом із картами й засобами зв’язку. Маневри тоді зупинили на три доби. Успіх на тих навчаннях став можливим завдяки застосуванню бойового досвіду, який Іван отримав на Донбасі. За наступ під Зенітом у 2015-му він отримав орден Богдана Хмельницького.

Нещодавно ми зустрілися з капітаном Федоренком уже в пункті постійної дислокації “95-ки“. Тепер він перебуває на посаді старшого помічника начальника відділення підготовки 95 одшбр. Левова частка його обов’язків – міжнародне співробітництво. Під час нашої розмови йому не раз телефонували з питань підготовки міжнаціональних маневрів за участі десантників.

Іван бачить Україну повноправним членом Північноатлантичного альянсу. Його прізвище на нашивці кітеля – вже зараз латиницею: Fedorenko. А коли я прошу зробити кілька знімків, капітан перепитує: “Ставати, як в НАТО?” – маючи на увазі ноги на ширині плечей, руки за спиною.

Іван Федоренко. Фото: Людмила Кліщук, “Новинарня

З Іваном Федоренком ми говорили про його військову кар’єру, “частково вдалі” бої під Донецьком, навчання в Британії, маневри в Баварії та передбачення закордонних колег: “Ivan, you will be general”.

“Ваня, запам’ятай: кожен офіцер має бути кар’єристом”

Він родом із міста Олександрія на Кіровоградщині. Кремезний, мускулястий, кругловидий. Ще 10-річним пішов у бокс, потім були рукопашний бій, самбо, змішані єдиноборства.

– Спорядження десантника – це бронежилет, шолом, розвантажувальні поясні системи, патрони, гранати, загалом майже 20 кілограмів. Щоб переміщатися з такою вагою з точки А в точку Б й виконувати завдання за призначенням, треба бути натренованим. Під час десантувань здоров’я теж має бути у відмінному стані. Тому в ДШВ потрібно регулярно займатися спортом, – пояснює Іван.

Коли Федоренко після школи у 2010 році вступав на факультет аеромобільних військ і розвідки військової академії у Львів (згодом факультет перевели в Одесу), конкурс був вісім людей на місце.

– Факультет елітний. Під час вступу я бачив сльози хлопців, які не пройшли відбір. Конкуренція була висока. Я себе підкріпив хорошими результатами ЗНО. Проблем із фізичною підготовкою не виникло, психологічний відбір і тестування теж пройшов успішно. Нас на курсі було 35 людей.

Іван Федоренко під час стажування студентів Одеської військової академії

Гризти граніт військової науки було складно, але цікаво.

– Дуже хотілося навчатись. Дуже сподобалася академія: форма, суворі десантники, які майже не усміхаються, в беретах, накачані, здорові.

На третьому курсі один із викладачів сказав: “Ваня, запам’ятай: кожен офіцер має бути кар’єристом”. Я це дуже запам’ятав, а вже згодом зрозумів. Якщо ти хочеш щось змінити в армії, в тебе це непогано виходить на своєму рівні. Але чим швидше піднімешся на наступну кар’єрну сходинку – тим більшу матимеш можливість принести ці позитивні зміни у військо в більших масштабах. Це досить просто. І коли мені закидають: “ти кар’єрист!” – я не заперечую. Так, я кар’єрист, бо хочу щось змінити в наших Збройних силах та країні. І чим вище я піднімуся, тим швидше ці зміни стануться.

Чим більше в нас буде сучасних офіцерів – тим буде краще для наших Збройних сил.

Коли росіяни анексували Крим і почалися бойові дії на Сході, Іван ще навчався у виші. Перед іспитами йому запропонували залишитись в академії на посаді курсового офіцера.

– Я дуже цього хотів, і якби це був мирний час – я залишився б. Мені подобалося навчати, хотілося багато віддати академії всього того, що я вже вмів. І я не знав, що робити, був ступор… Але подумав, що мої побратими поїдуть у військові частини, отримають бойовий досвід… А чого ж я зможу навчити курсантів, розповідаючи про бій, в якому не був?

Іван Федоренко під час стратегічного командно штабного навчання “Козацька воля-2019”. Фото з архіву

Відтак улітку 2014-го Федоренко потрапив у 13-й батальйон 95-ї бригади тоді ще ВДВ на посаду командира аеромобільного взводу.

З-за парти – в окоп

Уже через два тижні після випуску з академії 21-річний лейтенант Федоренко був на Донбасі. Штаб підрозділу дислокувався у звільненому Слов’янську.

– Пам’ятаю, як знайомився з командиром роти, який лише щойно повернувся із завдання і зліз із бойової машини. Він ввів мене в курс справ коротко: “Ти – командир першого взводу, ось твоя техніка, ось озброєння, ось твої люди – порахуєш їх сам. Виїзд може бути в будь-який момент”. Згодом так само коротко ми знайомилися з командиром батальйону – на той час майором Порхуном (у 2015 році комбат Олександр Порхун отримав звання Герой України – “Н”).

Іван Федоренко. Фото: Людмила Кліщук, “Новинарня

Моїми підлеглими були, переважно, мобілізовані чоловіки віком від 30 до 50 років. Часткова недовіра чергувалася з повагою, на мене казали “ви” і зверталися за званням. Відносини спочатку дзвеніли, як струна. Але все це тривало до першого бойового виїзду. Бо коли падає 120-та міна, то підлеглі, скільки б років їм не було, завжди дивляться на командира і його дії, – згадує Іван.

Бойове хрещення крупним калібром для молодого комвзводу відбулося під час штурму селища Тельманове.

– Перший контакт із противником згадую, як у сповільнених кадрах. Артилерійські й мінометні обстріли, вогневий контакт, поранені, вбиті – все було на сильному контрасті з Одесою два тижні тому. Це дуже сильно змінює свідомість офіцера. Коли побачив загибель підлеглих, зрозумів: чим більше командир проводитиме тренувань свого особового складу – тим більше буде шансів зберегти життя на полі бою, – розповідає Федоренко.

Після першого бою між ним та підлеглими почалися налагоджуватися інші відносини, поліпшувалася дисципліна в підрозділі.

Іван Федоренко. Фото: Людмила Кліщук, “Новинарня

– Авторитет неможливо здобути, залишаючись на базі. У підрозділі не може бути поняття “тільки я”. “Я” – це лише 20%. Решта – це особовий склад: успішне виконання бойового завдання, оволодіння рубежем, вихід у пункт збору і так далі. Працювати мають усі разом. “Я і моя молода команда” – так я казав на свій різношерстий за віком взвод.

Після перших бойових зіткнень Федоренко зрозумів: теорія в книзі про війну та війна, в якій береш участь – різні речі. Використовувати певний шаблон, про який розказували в академії, не завжди доречно – треба діяти по ситуації.

– Бойові дії – це завжди мистецтво. Кожен командир на театрі бойових дій наче пише картину. Один взвод із флангу заходить, інший фіксує – це все мистецтво.

Чим більше командир буде творчою людиною – тим більше шансів, що його підрозділ виконає завдання.

У мене не помічалося занадто явних поривів до мистецтва, – сміється Іван, – але я не завжди діяв по шаблону. Це забезпечувало успіх і в реальних бойових діях, і під час навчань.

Іван Федоренко. Фото з архіву

Командиром взводу Федоренко був протягом семи місяців. Згодом його підвищили до командира третьої роти 13-го батальйону.

“Під час штурму цементного заводу ми йшли по-борзому”

У листопаді 2014-го десантники “95-ки” повернулися із зони АТО на ротацію в Житомир. А вже взимку 2015-го Федоренко виконував завдання в районі Донецького аеропорту.

– У 2015 році ви отримали орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Розкажіть, за що?

– Я про цю ситуацію дуже рідко розповідаю, вона мені не зовсім приємна… – Іван витримує паузу, але продовжує: – Нас підняли по тривозі. Перша рота поїхала на штурм ДАПу, а ми залишилися в резерві в Чугуєві. Коли в першої роти була невдала спроба штурму, ми поїхали її підтримати. Коли прибули на місце – отримали завдання щодо штурму шахти “Бутівка”. Ми відстояли цей плацдарм для наших майбутніх бойових дій, з мінімальними втратами, ніхто не загинув.

Іван Федоренко. Фото: Людмила Кліщук, “Новинарня

На Бутівці Федоренко і його підрозділ стояли понад два тижні. Був сильний мороз, стовпчик термометра опускався до -25, інколи й до -30 градусів.

– Сепари нам сумувати не давали, утюжили з артилерії з шостої ранку до шостої вечора, голови не давали висунути. Але ми давали здачі, грамотно побудували оборону наших позицій. Якось прослухали розмови бойовиків – то, за їхніми оцінками, шахту “Бутівка” обороняв “мінімум полк”. А нас стояло лише дві роти, – сміється Федоренко. – Ми просто створили щільний вогонь. Але не просто розбазарювали боєкомплект, а грамотно наводили артилерію, відпрацьовували чітко по планових та позапланових цілях. Тому можливостей для наступу в окупантів не було.

Одного дня прийшла інформація, що десантників мають виводити на відновлення боєздатності, готується ротація, а їх має змінити мотопіхотний підрозділ. Особовий склад зрадів. Але в останній момент надійшло розпорядження про ще одне завдання.

– Вам доручили покращити тактичне положення?

– Ми здійснювали штурм цементного заводу – той, який в районі Зеніту.

– Операція була вдалою?

– Частково. Так теж буває. Аналізуючи зараз, розумію, що нічого кращого в тій ситуації я б і не зробив. Думаю, все ж діяв правильно.

Я на той цементний завод казав “Сталінград” (через щільну систему оборони). Під час штурму я йшов у центрі бойового порядку. Ми пересувалися “по-борзому”: вісім БТРів, два танки, мінний розгороджувач. Якби подивитися з боку сепарів, можна було б сказати, що йдуть сильні відчайдухи.

Чому виконали операцію лише частково?.. По-перше, у противника була довготривала оборона. По-друге, сили й засоби артилерії були наведені на нерухомий загороджувальний вогонь. Ми потрапили просто під божевільний артилерійський обстріл. Він нас фактично зупинив. Можна було наступати, але це було б не зовсім правильно, бо чимало наших бойових машин вийшло з ладу. Коли зник зв’язок, я зрозумів, що наш наступ починає захлинатися під тим артилерійським вогнем. Плюс додався ще й рухомий загороджувальний вогонь.

Я прийняв командирське рішення: іти назустріч артилерійському обстрілу, додати темпу під час наступу, щоб швидше оволодіти рубежем.

Результатом артобстрілу були втрати нашого особового складу і техніки. Я прийняв рішення на проведення ретроградних дій. Вийшли на перший рубіж – закріпилися, другий – закріпилися, третій – закріпилися. І заміна військ.

Із мінусів цієї операції запам’яталося ще й те, що не зовсім відповідали дійсності наші старі карти і реальна місцевість. Бо наші два танки заїхали в болото.

Іван Федоренко. Фото: Людмила Кліщук, “Новинарня

4 грудня 2015 року указом президента Петра Порошенка старший лейтенент Іван Олександрович Федоренко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня – “за особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов’язку”.

“Орден конкретно не мій, а всього підрозділу. Я дуже, дуже довгий час хотів, щоб цей орден залишився в підрозділі. Бо кожен солдат і офіцер із третьої роти 13-го батальйону знав, що цей орден – не командира, а всього підрозділу.

Я не герой. Але служив з героями.

Повторю: толковий командир – це лише 20%. А 80% – це заслуга твоїх людей.

У мережі так описують ті бойові дії між Донецьком і Авдіївкою в лютому 2015 року:
“10 лютого перед 13 оаемб було поставлено завдання заволодіти цементним заводом, а перед 3-ю ротою 1-го батальйону (була найбоєздатнішою) – зайти у н.п. Спартак.
Для цього на правому фланзі, де діяв 13-й батальйон, було виділено 1 БМР-2, 5 КрАЗ “Спартан” із 3 аемр, 1 БТР-80, 1 Т-64БМ з 1 отбр та 1 Т-64БВ з 3 отбр. 3-тя рота, наступаючи з Бутівки, мала 8 БТР-80.
БМР-2 (броньована машина розгородження – “Н”), рухаючись першою в колоні, загрузла в багнюці. Т-64БВ намагався витягнути інженерну машину, але сам загруз. Ще один танк поїхав виручати колег і також там загруз. Почався обстріл і зав’язався бій. Це було на відстані 150 метрів від позицій противника.
В результаті бою 4 бійців 13 оаемб 95 оаембр загинули. Бронетехніка була покинута на деякий час, але в подальшому евакуйована.
Через погодні умови, які вплинули на штурм цементного заводу, 3 аемр не висувалася на штурм селища Спартак”.

Непрості стосунки з англійською та бенефіс у Британії

У 2011 році з лекціями для українських курсантів приїздив зі США сержант-майор Оберлендер, викладав із перекладачем тактику малих груп. Тоді 18-річний Федоренко вперше засмутився через мовний бар’єр, який не дозволяє повністю зрозуміти співрозмовника. Утім англійську вивчив ще не скоро.

Іван Федоренко (праворуч) під час багатонаціонального командно-штабного навчання “Кленова арка-2019”. Фото з архіву

Із 2017 року для нього почався досвід міжнародної співпраці на маневрах за кордоном. Дебют – навчання Saber Guardian 2017 у Румунії. Українські військові, 70% яких мали бойовий досвід на Донбасі, показали хороший рівень. І саме під час цих маневрів Іван зрозумів, що треба володіти англійською мовою.

– Коли стартувала взаємодія на відкритій місцевості, американський полковник, командир бригади ставив завдання, а зі мною був перекладач. Мене запитували, як я буду діяти, а вже перекладач транслював це англійською до іноземного колеги. В певний момент я відчів, що перекладач не зовсім правильно доносить те, що я хотів би сказати.

Відтак Федоренко нарешті засів за іноземну мову: “взяв книжку, закачав рукави”. Просив у знайомих посібники з англійської за професійним спрямуванням, вивчав військову термінологію, скорочення, які діють в арміях країн-членів НАТО, тощо.

– Все сам. Приходив зі служби, всіх клав спати, сідав під світлом настільної лампи і штудіював англійську. Розумів, що колись настане час потужного міжнародного співробітництва, коли доведеться представляти інтереси не лише бригади чи роду військ, а найважливіше – нашої держави. Перший крок – треба спілкуватися однією мовою.

Після цього Федоренко пройшов ще чотиримісячний курс англійської мови в Житомирському військовому інституті.

Улітку 2018-го офіцеру-десантнику запропонували взяти участь у відборі британського посольства на місячне навчання в Сполученому Королівстві.

– Кандидатів було багато, серед них – досвідчені офіцери, які набагато краще знали мову, ніж я. Зі мною спілкувалися посол і військовий аташе. Аташе після розмови сказав: “Цього старшого лейтенанта ми беремо точно”. “Взяв” я його своїм бойовим досвідом, military expеirence. Він запевнив, що навчання в Британії буде для мене гарною мовною практикою.

Іван Федоренко в Лондоні. Фото з архіву

“Новим щаблем військової підготовки” називає Іван своє навчання на штабному курсі в Королівській академії у передмісті Лондона, місті Свіндон. На увесь курс – двоє українців (крім Федоренка, ще один офіцер із Командування ДШВ), триста американців, решта – британці.

– Це був найкращий екзамен на знання англійської. Ще в аеропорту зрозумів, що майже нічого не розумію – британська англійська дуже специфічна. І це круто, бо я багато навчився. І багато навчив.

Нас із Сашком розвели в різні синдикати, тобто групи. Мені було дуже важко. Після лекцій нам давали домашні завдання. Виконання “домашки” в мене затягувалося з 18:00 приблизно до третьої-четвертої чи навіть п’ятої години ранку. Я хотів з цього курсу витягнути для себе по максимуму.

Керівником курсу був полковник сухопутних військ Великої Британії.

– Одного разу він каже мені: “Іване, ти ж з України. Розкажи про війну, про бойові дії. Нас тут восьмеро людей збереться, розкажеш, окей?” Ну, я сів увечері, підготував презентацію про наше озброєння, операції, рейди тощо. Наближається час зустрічі, підходить до мене цей полковник: “Іване, тут такі справи… Я сказав людям, що ти проводитимеш лекцію, то прийшло 400 людей. То зустріч буде не в класі, а в аудиторії-амфітеатрі, окей?”

Я коли зайшов у той амфітеатр із 400 іноземними військовими – думав, що втрачу свідомість. Аж у голові запаморочилося. Заходжу – а вони встають і починають аплодувати. Так було приємно.

Вийшов керівник курсів, сказав, що в Україні триває війна, світ не може залишатися остронь, і ось офіцер з України розкаже, як все відбувається насправді.

Перші хвилин п’ять у мене був ступор. А потім, подивившись у їхні очі, я зрозумів, що їм дійсно цікаво. Мені було важливо, що вони не сміялися з моєї ламаної англійської, навпаки – підтримували, аплодували.

Після цієї лекції ще залишалося два тижні навчання. То я решту цього часу по академії не міг пройти, щоб мені не потисли руку чи не сказали: “Thank you for your serviсe” абощо. Це були дуже класні часи.

Іван Федоренко під час навчань Saber Guardian. Фото з архіву

Британцям сподобався мій бойовий досвід. Ми якось розглядали сценарії навчань: одна погана держава йде на балтійські країни і спускається в центр Європи. Мене поставили начальником розвідки дивізії, дали відомості про противника, і коли мені потрібно було відповідати за його дії, то зрозумів, що переді мною – мотострілецька бригада ворога (Російської Федерації) по навчанню. І вона вже не така, яка прописана в тих навчаннях, а переозброєна інакше. У них була застаріла інформація. Я тоді зробив їм “нормального противника”, підкоригував сценарій, змінив озброєння.

Під час цієї військової гри я був за противника, і європейські військові й американці мене тричі не могли перемогти. Я їм казав: “Хлопці, ось реальні бойові дії. Ми на своїх східних кордонах зупинили одну з найсильніших армій світу”. Армії НАТО мають розуміти, що йдеться вже не про того противника, який був в умовному Афганістані, а про модернізовану, одну з найсильніших армій світу. І хочв мовний бар’єр був присутній, але донести інформацію до них я зумів.

Під час складання випускних іспитів для українського офіцера не було поблажок – запитували, як із американців та британців. Федоренко здав усе на “заслужену четвірку”.

Іван Федоренко. Фото: Людмила Кліщук, “Новинарня

– У моєму фідбеку після навчання написали: “Доцільно призначити на посаду командира батальйону”. Після повернення з Британії з цим відгуком ознайомилися відповідні посадові особи та врахували в роботі.

А я після навчання в Британії ще раз зрозумів, що треба вивчати мову, щоб під час спілкування з іноземними військовими не було ефекту “широко відкритих очей”.

Читайте також:
Меч британської королеви отримав випускник НУОУ Михайло Драпатий,
який у 2014-му на броні “перелітав” барикаду в Маріуполі

Saber Junction 2018 у Німеччині: як українські десантники італійський спецназ зі спальників витягували

Вересень 2018 року, Федеративна Республіка Німеччина, містечко Хоенфельс, міжнародні навчання Saber Junction-2018. Десантно-штурмова рота, яку очолює Іван Федоренко – в складі піхотного батальйону США і діє за умовного противника, так звані сили OPFOR.

Навчання поділялися на два етапи. На першому рота Федоренка брала участь як розвідувальний підрозділ, на другому етапі – як main forces, до яких входили американська, українська, болгарська роти. Плюс посилення танковою ротою з “абрамсами”.

Іван Федоренко (третій ліворуч) під час навчань у Німеччині. Фото з архіву

– Під час першого етапу нам дали маршрут, як діяти. Слід розуміти, що наші західні партнери працюють лише по маршруту і ніколи від нього не відхиляються. Я командиру батальйону кажу: “Ви ж розумієте, що наш противник очікує, що ми поїдемо лише по цьому маршруту. Давайте змістимося вліво чи вправо”. Ми так працювали в АТО, змінюючи інколи маршрут. Згідно із вказівками командира, районом особливої уваги (РОУ) для нас був об’єкт “Арденези”, ми мали там знайти ворога і його знищити. Наша колона їхала дуже довго й повільно. Під час привалу я кажу командирові батальйону: “Давайте вже поїдемо далі виконувати завдання? Ми на 100% забезпечені пристроями нічного бачення, зараз дві години ночі, ми поки доїдемо до об’єкту – буде десь четверта ранку, у противника всі хотітимуть спати якраз”. Він каже: “Окей, піду на зустріч, бо у вас більше бойового досвіду”.

Тож батальйонна група не зупинилася, поїхала далі. На світанку крізь мжичку колона побачила перед собою равликоподібну гору, на яку вів серпантин. Один взвод отримав завдання провести дорозвідку району.

– Ми піднялися – а там стояв штаб ворога. Ми викликали всі війська і почали захоплювати той штаб. Тиша, всі противники сплять. Охорона не виставлена. Прокинувся американець, вдягнув окуляри, а перед ним – голодні і злі українські десантники. Я запитав, де командир батальйону. Показали, де спить. Знайшов я цього командира розвідувального американського батальйону, подивився на нього. Ну, спить людина та й спить, – сміється Федоренко. – Зняв карти, ноутбук забрав. Опісля підійшов ще раз, розбуркав його: “Вставай, військовий, війна закінчилася!” Поки мої хлопці сортували “полонених” – солдатів окремо, офіцерів окремо, американців окремо, італійців окремо, поки озброєння перераховували – я вивчав захоплені карти.

Читайте також:
“Джентльмени, складіть зброю!”
Рота ДШВ ЗС України захопила американський штаб на навчаннях НАТО

Іван Федоренко під час спільних навчань з Joint Multinational Training Group Ukraine у 2019 році. Фото з архіву

Такі маневри українського десанту не на жарт переполохали керівництво навчань. Із Федоренком, як зі старшим, почали переговори – вже по-серйозному, обійшовши легенду маневрів.

– Приїхали посередники, які координують навчання, і кажуть: “Все, ви виграли, відпустіть командира батальйону і начальника штабу”. А я їм: “З якого переляку? Не відпущу”. Вони: “Так книжка пише!” Я кажу: “Знайдіть цю книжку і покажіть, де саме так написано, тоді і відпущу”.

Мої підлеглі, в яких за спиною реальний бойовий досвід, почали тим часом уже виривати антени в супутникових раціях цього штабу, який ми захопили. Бо вони розуміють, що таке штаб батальйону противника, і знають, що після захоплення він не має вже нічого нікуди передавати, треба все максимально вивести з ладу, – сміється Іван, згадуючи ту операцію на баварському полігоні.

Згодом на Федоренка вийшов сам керівник навчань і знову просив відпустити американського комбата. Іван знову відмовив. Пройшло ще трохи часу – керівник навчань приїхав на місце особисто. Маневри зупинили на три доби. За цей час українські десантники встигли тактично і стратегічно проаналізувати захоплені карти.

Відзначення Івана Федоренка під час багатонаціонального командно-штабного навчання “Кленова арка-2019”. Фото з архіву

– Що допомогло вам досягти успіху під цих навчань?

– Прості, але дієві військові хитрощі.

Якби ми тоді лягли відпочивати, то приїхали б уже вдень і могли нікого не застати на місці. А ми приїхали, коли навіть кулеметник противника, який стояв на чергуванні, пішов спати.

Найсмішніше те, що в охороні в них були сили спеціального призначення ЗС Італії – здорові, круті, бородаті італійці, дуже суворі по базі ходили. А мої солдати їх зі спальників витягували, коли ми штаб захоплювали, – сміється Федоренко.

Ми не задирали носа, але дали зрозуміти, що з нами треба рахуватися. Не просто приїхали взяти участь, а попрацювати на результат.

Ми сильна армія, і ми готові працювати за стандартами НАТО на рівні з ними.

На початку навчань нас прирівнювали до Чорногорії чи Македонії. А ми – країна, яка веде реальні бойові дії, і всі свої вміння і навички загартувала в реальній війні.

Іван Федоренко під час спільних навчань з Joint Multinational Training Group Ukraine у 2019 році. Фото з архіву

Читайте також:
Розвідник із 95 бригади ДШВ Леонід Карпенко:
Під Савур-могилою росіяни тікали від нас соняшниковими полями

“У деяких випадках не треба застосовувати танкові батальйони – достатньо запустити два-три фейки”

– Що, на вашу думку, можуть навчитися в українського війська збройні сили країн-членів НАТО?

– Реальному бойовому досвіду і протистоянню гібридній війні.

Хоча нам ще потрібно вчитися боротися з гібридними викликами. Прикро, що наші Збройні сили не приділяють більшу увагу інформаційній війні. Я брав участь в одному цікавому семінарі, який проводив офіцер із Великої Британії. Тема – інформаційна війна. Всі конкретні приклади були взяті з нашого конфлікту на Донбасі. Розвинені країни світу виділяють дуже великі гроші на ведення інформаційної війни. Ми її програвали і програємо наразі. Адже в деяких випадках не треба застосовувати танкові батальйони чи механізовані бригади – просто достатньо запустити два-три фейки, які зроблять свою справу.

– Що насамперед варто переймати ЗСУ в партнерів по НАТО?

– Їхній підхід до навчань. Якщо, наприклад, у них прописано, що етап підготовки має тривати 14 годин – то він стільки й триватиме. Підхід до командно-штабних навчань, польової фази навчань – теж усе прописано чітко за часом. У нас не так, бо ми досить часто “впираємося” в забезпечення абощо. Тоді як вони думають лише про виконання завдання.

Іван Федоренко під час інтерв’ю з Людмилою Кліщук для “Новинарні

– Ви послідовно робите військову кар’єру. Чи маєте амбіції щодо генеральського звання?

– Не один іноземний вояк мені казав свого часу: “Ivan, you will be general”. Я це сприймаю неоднозначно, але люди кажуть це від щирого серця.

Станом на 2021 рік я продовжую службу в ЗСУ. І я – один із тих мрійників, які хочуть щось змінити в цій країні, в її Збройних силах, і в світі.

Я завжди кажу, що держава починається з кожного. Прокинувся зранку і поставив ціль: “Я хочу змінити країну”. У мене є для кого змінювати її, захищати і служити – є кохана дружина і маленький син. Йому треба брати приклад із батька.

Я заряджений позитивно, готовий працювати на 150%, використовувати увесь свій багаж знань і вчитися новому.

Берет ДШВ Івана Федоренка. Фото: Людмила Кліщук, “Новинарня

Читайте також:
Командувач ДШВ “Женя-Війна” Мойсюк: На початку АТО нас на Донбасі зустрічали квітами

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

2289
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: