СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
2232790 +876
Летальні випадки:
52234 +53
Одужали:
2160137 +2405
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 10759153 (+19481). Оновлено: 08:16 25.06.2021

Від “людини в кожусі” до американського рейнджера: у Музеї української діаспори відкрилася оновлена експозиція

 

Хто такі “люди в кожухах” і чому вони мусили паритися в тяжкому верхньому одязі навіть посеред 30-градусної спеки? У чому кардинальна відмінність першої хвилі української еміграції від другої та третьої? Чому українці опинялися на чужині ще півтора століття тому і як бідним емігрантам вдавалося ставати представниками заможної та шанованої громади?

Про все це і набагато більше розповідає оновлена експозиція Музею української діаспори, яка відкрилася для відвідувачів з 8 червня.

Новинарня” оглянула її серед перших.

Музей української діаспори на вулиці Московська, 40Б у Києві. Фото: “Новинарня

Музей української діаспори в Києві працює з 1999 року. Щоправда, спершу він називався Музеєм культурної спадщини. Та оскільки від початку був присвячений саме спадщині українських емігрантів, кілька років тому отримав більш відповідну назву.

Однак скласти повне уявлення про всю розмаїтість і багату історію української діаспори за кордоном із попередньої експозиції було доволі складно.

“Раніше музей розповідав про окремих видатних людей діаспори, передусім митців. Зараз ми вирішили підійти до цієї експозиції більш комплексно: тут представлені й історія діаспори, і мистецтво діаспори, й інформація про зріз суспільства у кожній хвилі еміграції. І видатні постаті теж, звичайно”, – пояснює провідний науковий співробітник Музею Назар Розлуцький.

Перша зала нової експозиції Музею української діаспори – “Люди в кожухах”. Фото: “Новинарня

Масово виїздити за кордон українці почали в останній чверті ХІХ сторіччя. Перша хвиля еміграції тривала фактично до початку Першої світової війни. Це були здебільшого переважно прості люди, адже в пошуках кращої долі, а передусім – вільної землі, тоді їхали засвіти переважно селяни.

Тепер, коли фактично кожен може хоч щодня подорожувати у найдальші куточки планети щонайменше шляхом перегляду “мандрівних” телепрограм, складно уявити, що це означало тоді. Коли звичайна людина з глибинки, яка досі, можливо, ніколи не бувала далі сусіднього села, кидала все і їхала за тисячі кілометрів, в абсолютно невідомі краї.

Подорож ця могла займати навіть не тижні – місяці. І весь свій нехитрий скарб емігрантам доводилося везти на собі.

Типова хата поселенця з першої хвилі української еміграції в Канаду

Це зараз, подорожуючи “лоукостами”, мандрівники одягають на себе побільше одягу, щоб зекономити на квитках. Тоді ж можливості доплатити за зайвий багаж у людей просто не було, тож на себе одягали все, що могли, а решту вантажили в клумаки, які закидали за спину. А найважчим – і водночас єдиним справді теплим – предметом одягу в українського селянина був кожух. Так і виходило, що на чужий берег із корабля, який віз його зі Старого світу до Нового, емігрант сходив у зимовому “прикиді”, навіть якщо відбувалося це посеред жаркого літа.

Так їх і прозвали – люди в кожухах.

“Кобзар” Шевченка, виданий у Женеві 1878 року для нелегального ввезення в Російську імперію. Експонат Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

У далеких світах українці потроху освоювалися, обживалися, засновували свої підприємства й цілі населені пункти. У музеї можна побачити фотографії елеватора, на якому чітко видно англомовний напис “Рутенія”, знімки типово українських будинків тощо.

Дуже цікаво розглядати картини художника Олексія Булавицького – також представлені в першій залі, хоча митець був емігрантом уже третьої хвилі. У 1960-х роках він поїхав у канадську провінцію Манітоба і з натури замалював чимало старих українських хат, які на той час уже були покинуті, але ще добре збереглися.

“Заслуга Булавицького ще й у тому, що він привернув до українських хуторів увагу канадського уряду, який почав виділяти кошти на їх музеєфікацію і збереження”, – пояснює Розлуцький. Завдяки цьому багато традиційних будинків, зведених ще першими представниками української діаспори в Канаді, уціліло й донині.

Грамота, що засвідчує членство Дмитра Мацка в товаристві взаємодопомоги “Згода Братства” м. Оліфент, штат Пенсильванія, США. 1917 рік. Експонат Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Станом на початок ХХ сторіччя у Канаді, США та інших державах обох Америк існувало вже чимало українських підприємств. Наші співвітчизники об’єднувалися в кредитні, позичкові і товариства взаємодопомоги, які дуже підтримували їх на чужині.

Одним із найцінніших експонатів музею (до речі, у вітринах тут представлено виключно оригінали) Назар Розлуцький називає грамоту 1917 року, видану на ім’я Дмитра Мацка.

“Цей документ цікавий тим, що поряд зображені американські й українські діячі та прапори. Тобто вони вже намагалися поєднати символи двох держав. До того ж по дизайну видно, що люди, які цю грамоту розробляли, були досить заможними – тобто за якихось 20 років бідні емігранти стали успішними підприємцями”, – пояснює співробітник музею.

У другій залі нової експозиції Музею української діаспори – еміграція після Перших визвольних змагань. Фото: “Новинарня

На відміну від першої, у другій хвилі еміграції (1914-1939) з України виїздили переважно представники інтелігенції. Військові та політичні діячі УНР, священники, митці – на початку 1920-х і далі від переслідувань радянської влади за кордоном рятувалася українська еліта.

Особисті речі гетьмана Скоропадського та членів його родини. Експонати Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Цьому періоду, який охоплює два з гаком міжвоєнні десятиліття, присвячена друга зала експозиції. Тут можна побачити особисті речі гетьмана Павла Скоропадського та його родини, дізнатися більше про українського хореографа Василя Авраменка і хормейстера Олександра Кошиця, капела якого з величезним успіхом гастролювала по всьому світу. Керівництво новоствореної Української держави делегувало її популяризувати українське мистецтво, і цю місію хор блискуче виконував ще багато місяців після того, як Українська Народна Республіка була окупована.

З часом у музеї обіцяють “додати інтерактиву” і надати відвідувачам можливість, серед іншого, через навушники прослуховувати записи Капели Кошиця. Поки що ж тут можна побачити лише оригінальну платівку з одним із цих записів.

Один зі стендів другої зали експозиції Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Частина зали відведена під експонати, пов’язані зі знаменитим хореографом Сержем Лифарем, особисті архіви якого свого часу були передані Києву за заповітом артиста. Є тут і фото його самого на могилі батьків, похований на Байковому цвинтарі. У рідне місто танцівник потрапив лише через 40 років після еміграції, у 1960-х.

Цікаво, що в паризькому театрі Гранд опера Лифар міг перетинатися з Нестором Махном, який на той час працював там освітлювачем. До слова, дізнатися безліч таких цікавинок, які просто “не влізли” в обмежений простір експозиційних стендів та вітрин, можна лише від співробітників музею. Тож радимо не просто завітати сюди з візитом, а й замовити екскурсію.

Експонати Музею української діаспори, що розповідають про Сержа Лифаря. Фото: “Новинарня

На відміну від першої та другої хвиль, які були досить чітко сегментовані за соціальною ознакою (селяни/інтелігенція), третя хвиля в цьому сенсі була різноманітною, “мішаною”. Адже її формували передусім біженці, які втікали від воєнного лихоліття під час Другої світової й після неї.

А серед них були люди якнайрізноманітніших верств, статків і освіченості.

КНижечка обліку внесків до “одноцентового фонду”: українці щодня фондували по 1 центу на визвольну боротьбу. Експонат Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Хтось із них був полоненим і опинився в таборах у Німеччині, хтось утік від радянського режиму. Більшість із цих людей спершу перебувала в таборах переміщених осіб, відомих як табори Ді-Пі (від англійського D.P.Displaced Person).

Стенд у третій залі Музею української діаспори: малий Стефан Геник-Березовський (майбутній канадський славіст, педагог, журналіст) – один із мільйонів біженців, що в подіях ІІ Світової війни опинилися в Німеччині у таборах для переміщених осіб, або Ді-Пі (DP). Фото: “Новинарня

У Ді-Пі таборах існували свої книговидавництва, які видавали сотні книжок на рік (деякі з них виставлені в музеї), свої університети, оркестри і хори тощо.

Вихованці СУМ (Спілки української молоді) в Ді-Пі-таборі в Шонгау, Німеччина. Серед виховників – лідери ОУН(б) Степан Бандера і Степан Ленкавський. 1948 або 1949 рік

Це був цілий всесвіт, який мав неформальну назву “Республіка Ді-Пі”. А знаменитий український письменник Улас Самчук назвав її “Планетою Ді-Пі”, адже в таборному “світі” були представники не лише багатьох професій, а й різних національностей.

“Розбірки” в діаспорі: карикатура, що змальовує відсторонення старих керівних кадрів в УНО (Українське національне об’єднання Канади) діячами ОУН (Мельника). Експонат Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Ще один цікавий експонат третьої зали – скринька з грудкою рідної української землі.

Як пояснює Назар, цю землю під час Другої світової війни вивезли з України. А в 1947 році подарували лідерові Організації українських націоналістів Андрію Мельнику, який зберігав скриньку в своєму кабінеті. Коли у 1979 році головою ОУН став Микола Плав’юк, вона дісталася йому “у спадок”.

Повозивши рідну землю по світу, Плав’юк зрештою знову привіз її в Україну. А Музею діаспори цей експонат передав директор Бібліотеки імені Олега Ольжича Олександр Кучерук.

Читайте також:
Повернення Вождя ОУН: чому Бандеру вбили, а Мельника – ні

Скринька з грудкою землі з України, подарована в 1947 році в Німеччині лідеру ОУН Андрію Мельнику (з написом “Еттлінген. 13.ХІІ.1947. В день Ангела від друзів”). Коли ОУН(м) очолив Микола Плав’юк, грудка землі перейшла до нього. Експонат Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Читайте також:
Зеленський на зустрічі з діаспорою у США: Ви – наші найкращі дипломати

Вишикувані у формі тризуба учасники 4-го форуму Світового конгресу вільних українців. Торонто, 1983 рік

Є тут і стенд “Діаспора спортивна” (а завдяки фільму “Юкіз” ми знаємо, який великий внесок у світовий спорт, зокрема хокей, зробили українці), і розповідь про українських художників-емігрантів з родини Кричевських.

Один зі стендів про діаспору спортивну

Валіза та малярське приладдя художниці Катерини Кричевської-Росандіч. Експонати Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Мистецькій складовій відповідної хвилі відведено частину кожної зали. Зокрема, один зі стендів присвячений австралійським митцям українського походження.

Одним із них був випускник Київської художньої школи Петро Кравченко, який у 1941 році пішов на фронт, а потім потрапив у німецький полон. Після Ді-Пі таборів він емігрував до далекої Австралії, де став відомим художником.

І весь цей час – упродовж майже 40 років, поки синові вдалося передати їм коротку звістку, – його батьки, які залишилися в Україні, були впевнені: Петро загинув на війні…

Стенд про українських митців Австралії

Після здобуття Україною Незалежності Кравченко одним із перших діаспорян приїхав до рідного Києва, а після своєї смерті у 2009 році заповів синові саме тут поховати його прах.

У четвертій залі Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

У кожній залі є плазмовий екран, на якому “закільцьовано” транслюють відеоролики з цікавою інформацію про життя діаспори. І, на думку авторів цих рядків, найцікавішим із цих роликів є сюжет у четвертій залі, де зафіксований унікальний момент в історії української скаутської організації “Пласт”.

Пластовий стрій Лесі Храпливої-Щур. Експонат Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Кольорова відеозйомка 1947 року зроблена під час ювілейного Свята весни в німецькому Міттенвальді.

“Ці збори стали точкою зборки пластунів діаспори, з якої почалася їхня нова історія. Досі вони існували в окремих Ді-Пі таборах, а тут зібралися разом, побачили, що їх є багато, що Пласт живе і можна щось робити”, – розповідає Назар Розлуцький. 

Назар Розлуцький біля стендів Марка Паславського – американського українця, який загинув за Україну на Донбасі. Експозиція Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

А головною “зіркою” четвертої зали став уродженець Нью-Йорка, випускник військової академії у Вест-Пойнті, американський рейнджер і український бізнесмен Маркіян Паславський, який поліг у боях за Іловайськ 19 серпня 2014 року.

“Марко Паславський – це гарна символічна крапка розповіді про нашу діаспору. Досі ми розповідали про українців, які виїздили, а завершуємо експозицію розповіддю про чоловіка, який народився у Нью-Йорку, був уже по суті американцем. Але повернувся сюди, тут реалізувався як професіонал і тут загинув, захищаючи Україну”, – каже кандидат історичних наук Назар Розлуцький.

Мундир випускника академії Вест-Пойнт Марка Паславського. Експонат Музею української діаспори. Фото: “Новинарня

Зрозуміло, що вмістити всю інформацію про вже майже півтора століття української еміграції у чотири невеликі зали неможливо. Але автори експозиції постаралися зробити все можливе, щоб відвідувачі могли скласти уявлення принаймні про три перші, “історичні” хвилі.

Для нинішньої, четвертої, поки що бракує місця. “Але все попереду”, – обіцяє Назар.

Назар Розлуцький. Фото: “Новинарня

Адреса Музею української діаспори:
м. Київ, вул. Московська 40-Б
(станція метро «Арсенальна»)

Режим роботи:
з 10:00 до 18:00 (каса до 17:15)
вихідний — понеділок
останній четвер кожного місяця — санітарний день.

Вартість вхідного квитка — 50 гривень (пільговий — 30 гривень).

Замовлення екскурсій:
Тел: +380 (44) 280-64-18
E-mail: museum.diaspora@gmail.com

Фотогалерея (гортайте):

1-Музей-української-діаспори-експозиція-Люди-в-кожухах (6) 1-Музей-української-діаспори-експозиція-Люди-в-кожухах (5) 1-Музей-української-діаспори-експозиція-Люди-в-кожухах (3) 2-Музей-української-діаспори-експозиція-2 (1) 2-Музей-української-діаспори-експозиція-2 (4) 2-Музей-української-діаспори-експозиція-2 (5) 2-Музей-української-діаспори-експозиція-2 (7) 2-Музей-української-діаспори-експозиція-2 (8) 2-Музей-української-діаспори-експозиція-2 (12) 2-Музей-української-діаспори-експозиція-2 (14) 2-Музей-української-діаспори-експозиція-2 (15) 3-Музей-української-діаспори-експозиція-після-війни (5) 3-Музей-української-діаспори-експозиція-після-війни (6) 3-Музей-української-діаспори-експозиція-після-війни (8) 3-Музей-української-діаспори-експозиція-після-війни (13) 3-Музей-української-діаспори-експозиція-після-війни_документи_Миколи-Плав'юка (2) 3-Музей-української-діаспори-експозиція-після-війни_документи_Миколи-Плав'юка (1) 3-Музей-української-діаспори-експозиція-після-війни_мин-Нестор-Багряний 4-Музей-української-діаспори-експозиція (6) Музей-української-діаспори-експозиція_Назар-Розлуцький (3) 0-Музей-української-діаспори-Київ (1) 0-Музей-української-діаспори-Київ-графік-роботи-розклад
<
>
Грамота Української стрілецької громади, видана Якову Бойку за пожертви на виготовлення військового прапора. 1937 рік, Канада

підготували: Дмитро Лиховій, Леся Шовкун
фото: Дмитро Лиховій, “Новинарня

Читайте також:
“Історія про вибір”: п’яті роковини загибелі на Донбасі
рейнджера США і добровольця України Марка Паславського

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

495
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: