Чи потрібно Україні визнавати геноцид черкесів

автор: Павло Подобєд
аналітик Центру дослідження безпекового середовища “Прометей”

21 травня черкеси Північного Кавказу та діаспори відзначають День скорботи, згадуючи колосальні жертви, що їх зазнала ця нація під час Кавказької війни ХІХ століття. 

Завоювання Кавказу стало найдовшою військовою кампанією і неймовірною кривавою сторінкою історії Російської імперії, адже автохтонне населення регіону чинило запеклий та дуже ефективний спротив завойовникам. Війна 1763-1864 рр. змінила історію багатьох народів регіону, однак трагедія адигів (самоназва черкесів) є особливою як за масштабами, так і за наслідками. 

Останнім у Кавказькій війні було зламано спротив саме черкесів.

21 травня 1864 року генерал Граббе провів військовий парад в урочищі Кбаада (Червона Поляна). Для Російської імперії війна завершилася приєднанням завойованих територій, для черкесів – вражаючими людськими втратами (понад ¾ від загальної чисельності етносу) і вигнанням до Османської імперії. 

Сучасна національна ідентичність черкесів базується на двох стовпах: 

• боротьбі за міжнародне визнання геноциду черкесів під час Кавказької війни; 
• прагненні створити єдину Черкесію, куди б увійшли землі сучасних Республіки Адигеї, Кабардино-Балкарії та Карачаєво-Черкесії.

Обидві цілі виглядають вельми примарними, чи навіть безнадійними, в умовах сучасної Російської Федерації. На цьому можна було б поставити крапку, однак і тут черкеси зуміли здивувати. 

Пам’ятник “Дерево життя” у Нальчику, столиці Кабардино-Балкарії. 21 травня 2021 р. Фото: Thagazit Ruslan

Черкеська діаспора і грузинський парадокс  

Мухаджирство, тобто масове і цілеспрямоване переселення мусульман до мусульманської держави, зазвичай у результаті війн, набуло грандіозних масштабів внаслідок Кавказької війни.

За межами Північного Кавказу опинилися сотні тисяч черкеських біженців. Нащадки черкеських мухаджирів, які проживають на територіях сучасних Туреччини, Йорданії, Ізраїлю та інших держав, а також спільноти емігрантів у США й Німеччині відіграють помітну роль у черкеському національному русі. Напевно, найвідоміший черкес сучасності – це турецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 2006 року Орхан Памук. Його пращури – черкеські мухаджири.

Орхан Памук

Найбільш спорідненими із черкесами є абхази. Адигська мова, разом з абхазькою, належать до абхазо-адигської сім’ї мов.

Під час війни в Абхазії у 1992–1993 рр., коли на грузинському боці брали участь українські добровольці з УНСО, з протилежного боку воювали абхази, росіяни, чеченці та черкеси. Військові експерти відзначають, що черкеські добровольці на чолі з генералом Сосналієвим відіграли помітну роль у цій війні. Ще дотепер на масових заходах та пікетах, що проводяться черкесами як в Російській Федерації, так і в діаспорі, поряд з черкеським національним прапором можна побачити і прапор самопроголошеної “Республіки Абхазія”. 

Однак, незважаючи на непрості черкесько-грузинські взаємини, 20 травня 2011 року парламент Грузії визнав геноцид черкеського народу, скоєний Російською імперією.

Рішенню грузинського парламенту передувала багатолітня просвітницька діяльність черкеської діаспори, численні “круглі столи” та конференції за участі грузинських науковців та політиків. Підготовкою питання займався парламентський комітет з питань діаспор і Кавказу.

У резолюції парламентські комітети рекомендували депутатам Грузії:

• визнати масове знищення черкесів (адигів) у період російсько-кавказької війни та їх насильницьке видворення з історичної батьківщини як акт геноциду, відповідно до Гаазької конвенції IV від 18 жовтня 1907 р. “Про закони і звичаї сухопутної війни” та Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року “Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”;
• визнати насильно депортованих з батьківщини черкесів у період російсько-кавказької війни і після неї біженцями згідно з Конвенцією ООН від 28 липня 1951 року “Про статус біженця”.

Рішення прийнято абсолютною більшістю голосів депутатів, які зареєструвались на засіданні: 95 депутатів “за”, “проти” й “утрималися” – 0.

Активісти черкеських організацій, які перебували в парламенті під час розгляду зазначеного питання, зустріли результативне голосування стоячи і з оплесками.

Евакуація горців зі свого аулу при наближенні російських військ. Художник Петро Грузинський, 1872 р.

Рішення одержало схвалення не лише діаспор, а й черкесів у Російській Федерації, однак викликало закономірне роздратування Москви. 

Дотепер Грузія залишається єдиною в світі державою, котра офіційно визнала геноцид черкеського народу.

Сучасні черкесько-українські контакти

Серед черкесів можна зустріти людей з різними політичними поглядами та геополітичними вподобаннями, що не дивно для п’ятимільйонного народу, розкиданого по цілому світу. Однак стосунки черкесів з іншими народами Кавказу вельми далекі від гармонії та взаємної любові. Навіть після ухвалення парламентом Грузії історичної резолюції серед черкесів лишається чимало тих, хто ставиться до Тбілісі з відвертою прохолодою. 

Надзвичайно болісно будь-які міжнародні контакти черкесів сприймає Москва. Загалом це стосується не лише черкесів, а всіх корінних народів РФ, та саме міжнародній активності адигів можуть позаздрити як народи Північного Кавказу, так і Сибіру й Ідель-Уралу.

З українцями в черкесів також непрості взаємини, хоча ця обставина цілком не відома широкому українському загалові.

Перший досвід українсько-черкеських контактів сягає часів Кавказької війни, в якій нащадки запорожців брали активну участь, та в післявоєнній колонізації Кубані. 

Оскільки завоювання Кавказу Російською імперією посідає ключове місце в історії черкеського народу – історичний досвід взаємодії з кубанськими козаками (насамперед чорноморцями) має для черкесів надзвичайно важливе значення, яке накладається на оцінку сучасної України та українців.

В адигів надзвичайно розвинена історична ностальгія. У черкеських групах в соціальних мережах обговорення історичних карт півтисячолітньої давності відбувається настільки жваво, наче йдеться про бойові дії минулої п’ятниці.

Непідробний ентузіазм до теми “історичних рахунків” проявляє Москва. Перекладення історичної відповідальності за геноцидів черкесів з Російської імперії на нащадків запорожців дозволяє Кремлю вирішити одразу кілька проблем. По-перше, зняти відповідальність з сучасної Російської Федерації за злочини Російської імперії. По-друге, поставити на паузу будь-які спроби черкеських активістів нав’язати політичні контакти із Україною (адже такі контакти будуть критикуватися певними черкеськими середовищами). По-третє, ще більше стигматизувати черкеську ідентичність, підштовхнути до пошуку нових ворогів і кривдників.

Проте черкесько-українські контакти складаються не лише з історичних дискусій на сторінках соцмереж. У 2014-2015 роках черкеські діаспори у США та інших державах публічно виступали на підтримку територіальної цілісності України, навіть виходили на пікети російських дипломатичних представництв. 

Виступ черкеського активіста на мітингу в Нью-Йорку, 27.01.2015. Фото: Circassia Times

У 2014 році нардеп Олег Ляшко закликав український парламент “визнати геноцид черкесів російськими окупантами”. У 2015-му народний депутат Дмитро Лінько із фракції РП Ляшка зареєстрував проєкт постанови “Про ініціювання розгляду питання про визнання геноциду черкеського (адигейського) народу під час російсько-кавказької війни”.

Документ передбачав три пункти:

1. Ініціювати розгляд в Україні питання про визнання геноциду черкеського (адигейського) народу, здійсненого Російською імперією під час реалізації колоніальної політики на Кавказі в період від 1763-го по 1864 роки.
2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України розробити та реалізувати відповідний план заходів, передбачивши, зокрема, проведення за участю Національної академії наук України та Українського інституту національної пам’яті міжнародної наукової конференції, присвяченої колоніальній політиці Російської імперії на Кавказі в період від 1763-го по 1864 рік та вчиненим злочинам проти корінних народів Кавказу, та надати Верховній Раді України у шестимісячний термін з дня прийняття цієї Постанови відповідні науково-історичні й політико-правові висновки та рекомендації.
3. Рекомендувати Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин спільно з Комітетом з питань культури і духовності, Комітетом з питань правової політики та правосуддя, а також Комітетом у закордонних справах, провести спільні комітетські слухання з зазначеного питання, розробити свої висновки і рекомендації. Підготувати з урахуванням висновків та рекомендацій Кабінету Міністрів України відповідне рішення для прийняття Верховною Радою України.

Однак ініціатива так і залишилась в статусі “заявленої”. З 2015 року в Україні не чути про будь-які зрушення в справі визнання геноциду черкесів, не існує навіть дискусій на цю тему.

Черкеська акція на Таймс-Сквер у Нью-Йорку, 21 травня 2011 р.

Інформаційний вакуум

Напевно чи не головною перешкодою на шляху інтенсифікації черкесько-українських контактів є слабка поінформованість українців про Кавказьку війну 1763-1864 рр., про трагедію черкесів і про сам народ. Жодний історико-правовий висновок її не заповнить. Проте можна назвати й інші перешкоди:

Відсутність проактивної позиції черкесів.
Очевидно, що “смерть постанови в пеклі української бюрократії” не означає, що Україна чи українці визначились щодо черкеського питання. Ні, подібні ініціативи потрібно не лише народжувати, але й супроводжувати. Для цього потрібна серйозна просвітницька діяльність, пошук союзників серед українських політиків, науковців, громадських активістів і ЗМІ. Визнання геноциду черкесів Україною не може цікавити українців більше за самих черкесів.

Брак інформаційних матеріалів.
Українці знають про черкесів, як і про Кавказьку війну, надзвичайно мало. Не буде великим перебільшенням стверджувати, що ця тема відома нашому народові насамперед із поеми “Кавказ” Тараса Шевченка, який, між іншим, підходив до питання з яскравим антимосковським та антиколоніальним завзяттям. Черкесам слід ініціювати як академічний діалог, так і створення україномовного просвітницького контенту. Почати можна з написання повноцінної статті для Української вікіпедії. У приклад можна поставити ерзянську діаспору в Україні та діяльність інязора Сиреся Боляєня, про лобістську діяльність якого я писав для The Jamestown Foundation.  

Антигрузинська позиція.
Україна та українці ніколи, за жодних обставин, не вдаватимуться до антигрузинської риторики чи політичних кроків, що можуть явно зашкодити суверенітету братньої держави. Відтак будь-які політичні активності черкесів, у яких фігурує символіка “незалежної Абхазії”, є токсичними для офіційного Києва. 

Черкесько-українські контакти передбачають і певну емпатію з боку українців.

Нам слід усвідомлювати, що в разі дезінтеграції РФ на східних кордонах України може постати не “інша Росія”, а нові держави.
Однією із них може бути Черкесія.

Якщо сьогодні такий розвиток подій виглядає справою як не фантастичною, то принаймні віддаленою в часі, – встановлювати дружні контакти із черкеським народом потрібно вже зараз.

Повчитися можна у грузинів.

Читайте також:
“Ми на межі цілковитого зникнення”: ерзянський лідер Сиресь Боляєнь виступив в ООН зі звинуваченнями на адресу Москви