“Наш лицарський хрест”. Як українські воїни подарували Литві унікальний виріб з осколків

 

автор: Олена Максименко
фото й відео автора

Ця історія почалася разом із війною. У 2014-му Олекса Сокіл пішов добровольцем у медбат “Госпітальєри”, пізніше воював у лавах 5-го батальйону ДУК, був сержантом, командиром протитанкового взводу у 46-му штурмовому батальйоні ЗСУ “Донбас-Україна”. 22 червня 2016 року, підіймаючи прапор під Мар’їнкою, дістав наскрізне кульове поранення біля серця. Далі – комісування з війська, тривалий процес лікування й відновлення.

У 2017-му Олексій потрапив на програму литовського міністерства оборони з реабілітації поранених бійців АТО. “Я на той момент не дуже вірив, що мені щось допоможе. Пішов уже “за мінуса”, мій фізичний стан був настільки поганий, що він мене руйнував психологічно”, – згадує боєць.

Однак у Литві Олексія поставили на ноги. Взагалі, допомогу литовських братів Україні у війні проти РФ важко переоцінити: це й інструктори, і допомога з постачанням – на рівні держави та волонтерів, і медицина та реабілітація, й активна підтримка на міжнародній  арені. Тож Сокіл вирішив віддячити литовцям і вигадав арт-об’єкт: хрест, спаяний з уламків “гостинців”, що “прилітали” за роки війни.

Олекса Сокіл під час інтерв’ю

На мармуровій основі майстер-ветеаран викарбував: “За нашу і вашу свободу”, а згори – схрещені український і литовський символи, тризуб і стовпи Гедимінаса, подібні так само, як і історичні шляхи двох країн.

На хресті – “гірлянди” з нанизаними жетонами – копіями жетонів полеглих українських і литовських героїв.

Залізний подарунок встановлять на Горі хрестів під Шяуляєм – місці паломництва, католицькій святині Литви. Уже майже дві сотні років литовці ставлять там символічні хрести, вшановуючи борців за свободу. І там, серед тисяч інших, височітиме хрест Сокола.

На Горі хрестів (Kryžių kalnas) за 12 км від Шяуляя встановлено вже близько 50 тисяч різних хрестів у пам’ять про литовських борців за свободу, жертв депортацій та ін.

Композиція з душею

Працювати над створенням цього арт-об’єкта Олекса почав ще у 2017 році. До роботи та організації процесу долучилося понад два десятки людей. Уламки надавав Андрій Біжко, голова громадської організації “Пошук-Дніпро”. Їх збирали на місцях бойових дій на Донбасі.

“Вони досить різні – осколки снарядів, мін, гранат, – згадує ветеран. – Зібрати їх було непросто. Протягом останніх років з’явилися перепони, на блокпостах перестали випускати із зони АТО/ООС такий метал. І навіть пояснення, що це для пам’ятника, не діяло. Траплялося, що зібраний матеріал зберігався в Пісках, оскільки не було можливості вивезти його одразу, і він безслідно зникав. Хоча люди й знали, що це для пам’ятника”.

Над композицією працювали майстри-побратими з Полтави, ковалі Анатолій і Тарас.

“Тарас у 2014-му пішов на фронт добровольцем, воював в “Азові”. Патріот до мозку кісток. Війна по ньому пройшлася котком, але він вижив, стоїть на ногах, дуже активний у ветеранському русі. Зараз ростить дітей, піднімає сім’ю, налаштовує бізнес. Анатолій – бойовий волонтер, теж був на фронті – надав майстерню, потужності, можливості працювати. І вони заклали душу в цю композицію”, – розповідає Олекса Сокіл.

Хрест з уламків від Олекси Сокола. Київ, 2020 рік

“У Анатолія був хороший друг, теж коваль, доброволець. Він загинув. І майстер каже, що, роблячи цей хрест, він віддає данину другові, вшановує його пам’ять”, – пояснює ініціатор проєкту.

За словами Сокола, він задав лише загальні параметри композиції та її ідею, а полтавські ковалі самі вирішували, який вигляд матиме хрест.

“Я пояснив, що хотів би бачити. Мається на увазі – війна та допомога один одному. Війна страшна, залізна, та, що несе смерть. Жетони, які уособлюють життя тих, хто став героєм. Символи України і Литви, братні герби, прапори. Я дав майстрам матеріал і напрямок, а далі вони вже творили”, – пояснює Олекса.

Читайте також:
Князь Костянтин Острозький: бив МСК, коли це ще не було мейнстрімом

Фільм, що об’єднує

Від виникнення ідеї до її втілення пройшло майже три роки. За цей час змінилося керівництво Збройних сил та посольств України й Литви, однак сприяння проєкту лишилося сталим з усіх боків.

Матеріал для ковалів збирали на лінії фронту на Донеччині зусиллями дніпровської ГО. Частину роботи – чистку, шліфовку, лакування тощо – виконали ентузіасти в Ірпені під Києвом. Освятили хрест у вересні 2020-го в Михайлівському Золотоверхому монастирі.

Олекса Сокіл і посол Литви в Україні Вальдемарас Сарапінас на презентації хреста в Києві

“Цей хрест побачили рідні героїв. До хреста доторкнулися побратими”, – розповів тоді Сокіл.

У Литву подарунок потрапив у листопаді. Зараз він у місті Каунас, у військовому музеї імені Вітовта Великого, чекає на закінчення карантину та відкриття кордону.

“Має бути поновлена можливість масових заходів, і тоді литовська сторона призначить дату церемонії на Горі хрестів біля Шяуляя, – розповідає Сокіл. – Ми не поспішаємо, не намагаємося встигнути до якоїсь дати і зробити це “для галочки”. Ми це робимо як для тих, хто загинув, так і для живих. Тому я готовий чекати”.

Олекса переконаний: якби не поранення, що дається взнаки, він воював би й до сьогодні. Однак тепер Сокіл шукає нові сенси, виховує сина, втілює соціальні й мистецькі ідеї.

“Я намагаюся зберегти пам’ять про тих, кого знав, про те, що бачив, що відчував, і про те, що зараз відбувається навкруги. Хочу поділитися своєю впевненістю в перемозі. Для нас це дуже важливо, – говорить ветеран. – І ми хочемо подякувати Литві за ту допомогу, яку вона нам надає та, я впевнений, буде надавати й надалі”.

Хрест від українських військових – біля військового музею в Каунасі

Читайте також:
Лайфхаки для ветеранів: як військовий досвід зробити перевагою у працевлаштуванні

“Треба все це зберегти й передати”

Проєкт виявився настільки цікавим, багатим на зустрічі та знайомства з людьми, їхніми історіями, що прийшло рішення зняти про це документальний фільм.

“Треба показати, чому Литва і Україна. Як усе, що відбувається, змінило нас, як змінилися ми, змінився світ навколо нас, чому саме так. Я хотів би це зберегти й передати. Передати атмосферу того, що робиться, бо я розумію: це вже історія. Історія досить болюча, важка, але жива”, – ділиться Сокіл.

Підготовчу роботу щодо зйомок, а також багатьох інших оргпитань узяв на себе київський фотограф, арт-менеджер Олександр Заклецький. Крім того, до проєкту підключаються багато інших людей із царини кінофільмів та документалістики. За задумом, фільм матиме три варіанти: український, литовський та англомовний. Сокіл хоче не просто перекласти фільм литовською мовою – йдеться про залучення литовців до зйомок та озвучення: “Щоб вони показали свою країну, побачили нашу, і ми створили саме україно-литовський продукт”.

“Нас підтримує литовська сторона, у нас дуже хороші зв’язки в цьому напрямку. І ми вже отримали підтвердження про підтримку від діаспори в Америці, Канаді”, – тішиться Олекса Сокіл.

Читайте також:
“Україна – найкращий друг, РФ – окупант”:
литовські військові й дипломати відвідали Донеччину. ФОТО


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.