СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
355601 +6677
Летальні випадки:
6590 +126
Одужали:
145336 +2799
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 3087288 (+33361). Оновлено: 08:47 26.10.2020

“Інколи буває страшно від цієї тиші. Ми до неї не звикли”. Як у фронтовій Жованці вчаться жити без обстрілів і вперше за шість років перекривають дахи

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото й відео “Новинарні

Донецька область. Горлівський напрямок. Лінія фронту – зовсім поруч. Вересневе сонце сліпить крізь лобове скло. Машина підстрибує, наче в парку атракціонів, навіть чорні латки не надто рятують старий роздовбаний асфальт.

Але військовий за кермом пролітає розбиту дорогу швидко. “Та що те перемир’я? Не вірю цим собакам ні на йоту. У будь-який момент можуть «накинути». АГСи сюди прекрасно дістають, кулемети великокаліберні”, – розмірковує Сашко. “Ой, сорян”, – перепрошує, коли машина підстрибує особливо високо. Ми заїжджаємо в Жованку.

Тетяна, яку тримають могили

Дахи у Жованці не перекривали від початку війни. Фото: Новинарня

Жованка – село на Донеччині, що колись було козацьким зимівником. Воно розкинулось у низині, лежить серед пагорбів, наче на тарелі. Цей населений пункт – один із тих, що найбільше постраждали від війни. Донедавна в Жованці навіть дахи не перекривали, на відміну від фронтових Авдіївки і Красногорівки, бо до російських окупантів – усього кількасот метрів.

Але ось на одному подвір’ї в синіх касках і бронежилетах працюють рятувальники. Кудлатий невеликий пес Тошка крутиться на ланцюгу і навіть не гавкає. Коли хтось із чоловіків простягає руку, щоб погладити, лащиться і довірливо метляє хвостом.

“Тошка – зірка”, – усміхається один із рятувальників.

На подвір’ї Тетяни Лесняк. Фото: Новинарня

Працівник Бахмутської ДСНС – невисокий чорнявий Костянтин – пояснює, чому в броніках: “Ми в зоні ООС, екіпіровані на випадок стрільби. Якщо почнуть стріляти, треба ховатися”.

Сухий і теплий вересень якнайкраще підходить для роботи. А її на кожному обійсті вдосталь. Тут довелося перекривати всі чотири сторони, бо дах був сильно посічений уламками, каже рятувальник. Подекуди потрібно міняти ще й крокви. На один об’єкт іде до трьох-чотирьох днів. Рятувальники приїздять на червоній “Газелі”, працюють цілий день, на ніч їдуть у Бахмут. Закінчать у Жованці – поїдуть у Травневе, там теж роботи непочатий край.

Вітер колише гілки яблуні з соковитими червонобокими плодами, шарудить сухими листками малини. За літо – жодного дощу, навіть колодязь пересох, нарікає господиня подвір’я: поливала б малинник, а нічим. Тетяна Лесняк народилась у цьому домі. Натішитися не може, що дах нарешті лагодять. Війна накинула на її великий будинок оком ще у 2015-му.

“Вікна були побиті кулями й осколками. Міна впала в дворі, вибуховою хвилею підняло шифер, то він і потріскався. Біля будинку з гранатомета граната впала, – перераховує Тетяна збитки. – Коли міна прилетіла, я саме з другого боку стінки була. То мене контузило чи ні, але з головою певний час проблеми були: тиснуло на голову, у дім не могла зайти”.

Тетяна Лесняк прожила у Жованці все життя. Фото: Новинарня

У хаті вогко, бо дах протікав. Але ці пошкодження і навіть фундамент, що від вибухів відходить від стін, – не найбільше лихо, яке принесла жінці російська агресія. Її син три роки тому підірвався на розтяжці. Йшов із Майорська додому, проходив повз посадку і зайшов туди буквально на метр.

Тетяна воліє про це не говорити, часто кліпає, щоб не заплакати. Додає, що ще за життя син казав: нікуди з рідного дому не поїде. І вона не хоче.

“Тут усі мої рідні й близькі поховані, сини. Та й рідне гніздо – найдорожче. Сестра живе на Західній, кликала до себе. А я не можу поїхати, прикипіла до цього місця”, – каже Тетяна.

Читайте також репортаж 2016 року:
Свої серед чужих і мінних полів.
Українське селище Жованка, приписане до окупованої Горлівки, живе без влади

“Навіть люди, які відверто зневажають Україну, дякують за те, що ми робимо”

Гуманітарний центр у Жованці. Фото: Новинарня

За кількасот метрів від Тетяниного подвір’я – гуманітарний центр. Подвір’я з зеленими ворітьми знають усі, хто хоч раз приїздив у Жованку. Тут господарює Людмила Пахомова. Завжди елегантна, завжди усміхнена й підфарбована, вона обіймає мене, як рідну.

Голова вуличного комітету сьогодні розвозить із представниками благодійного фонду допомогу односельцям – коробки з продуктами. Їх доставляють додому, бо, по-перше, тихо, а по-друге – щоб уникнути скупчення людей: епідемію ніхто не скасовував.

На воротах гуманітарного центру висять плакати, що закликають бути обережними з мінами та нагадують про поведінку під час артобстрілу (це здається смішним у Жованці, де люди навчилися на слух розрізняти калібр озброєння і розуміти, за скільки секунд “прилетить”).

Правила поведінки під час артобстрілу мешканці села вже сьомий рік вивчають не лише в теорії, а й “на практиці”. Фото: Новинарня

Тепер додався ще один плакат – на дверях – про профілактику коронавірусу і миття рук.

У коридорі – антисептик. У кімнаті тріскотить грубка, аби прогнати вогкість. Взимку на ній постійно стоїть чайник – для гостей.

“Сподіваємося на мир. Кому, як не нам, які живуть тут сім років, чекати тиші і вірити в те, що вона настане? Ми живемо на війні і, не побоюся цих слів, втомилися від цієї війни”, – зітхає Пахомова.

Затишшя використовують на відбудову. Зокрема і дороги. Торік перед парламентськими виборами кандидатка Наталя Королевська обіцяла її відремонтувати. Жителі Жованки чекали. Цьогоріч, поки не скасували вибори у 18 прифронтових населених пунктах, обіцянки підживлювалися іншими кандидатами. Однак тутешні вже вирішили обіцяного три роки не чекати.

Людмила Пахомова. Фото: Новинарня

“Чекали «тиші». Але, виявляється, на кожен вид діяльності потрібен окремий режим тиші. На будинки – свій, на ремонт дороги – свій. Отакі реалії життя. Тиші ми не дочекалися, тож усі чоловіки нашого посьолку пішли підсипати асфальт. Допомагали і хлопці військові, і «сіміки» з Бахмута, і військово-цивільна адміністрація, Весьолкін сам не злазив із машини”, – розповідає Пахомова.

Володимир Весьолкін – голова військово-цивільної адміністрації Зайцевого, куди входить і Жованка, – зустрічає мене біля ВЦА. У будівлі прохолодно, чисто, спокійно. У кабінеті – великий український прапор.

Володимир Весьолкін у своєму кабінеті. Фото: Новинарня

Голова адміністрації просить знімати його по пояс, мовляв, у робочих штанах – пообідає і знову щось десь лагодитиме. Зима близько, треба готуватися.

Перемир’я працює, – констатує голова ВЦА. – Раніше всі роботи ми виконували, ховаючись. А зараз нормально, відремонтували шиферні дахи на Майорську, стовідсотково вирішили проблему найгарячіших будинків у Жованці. Там же ніколи нічого не робилось”.

Жованка одне з найбільш постраждалих від обстрілів сіл Донеччини. Фото: Новинарня

Обласна військово-цивільна адміністрація завезла у фронтові села і селища матеріали, подарувала громаді екскаватор, новий МАЗ, яким і кермує Весьолкін, бо поки що не найняли працівника.

“Обсяг роботи настільки великий,
що навіть люди, які відверто зневажають Україну,
дякують за те, що ми робимо”,

– каже Володимир.

Пояснює доцільність ВЦА, які залишаться у прифронтових населених пунктах, де скасували вибори: “Це свідчить про те, що ми укріплюємо свої позиції на передовій. Подивіться на наших сусідів. Окупована Горлівка, звільнені Світлодарськ і Новолуганське. Що в Новолуганському, що в Світлодарську балотувалися б голови селищних рад, мери, які є підозрюваними у справах про державну зраду. Як там може бути ефективне управління? Вони навпаки, дестабілізуватимуть ситуацію”.

“У Новолуганському торік на депозитах лежало 200 з чимось мільйонів гривень «екологічних». Це нонсенс! Їх треба було витратити на нові парки, очисні станції. А тримати їх на депозиті й отримувати відсотки, які йдуть на премії, – це відверта диверсія з боку очільника місцевої ради”, – наголошує голова ВЦА.

Каже, не має жодних побоювань щодо виборів на окупованих територіях, про які стало популярно говорити в останній рік. Адже технічно їх провести вже неможливо.

“Та і як ви поїдете в Горлівку знімати, а я – агітувати?
Наступна наша поїздка завершиться в «Ізоляції»”,

– посміхається у минулому горлівський підприємець Весьолкін, маючи на увазі культурний центр у Донецьку, який бойовики перетворили на катівню.

Сліди від обстрілів на стіні будинку. Фото: Новинарня

Активізації бойових дій побоюється і він, і Пахомова. Жінка зізнається:

“Інколи буває страшно від цієї тиші. Ми до неї не звикли. Спочатку навіть шереху боялись, підскакували з ліжка і чекали, що щось буде, щось прилетить, щось десь розірветься. Потім потроху почали звикати. До хорошого звикаєш швидко. Сьогодні десь щось розірвалось – може, снаряд, однозначно не вистріл, і все, вушка нашорошили, серце калатає, і вже чекаєш. Це страшно. Це дуже страшно”.

Читайте також:
Окупанти обстріляли цивільні будинки в Авдіївці і Зайцевому, загинула 80-річна Олена Бихова

Дід Микола і його закрутки

На гойдалці біля гуманітарного центру – незвичні відвідувачі. Рятувальники пообідали і вирішили розважитися. Точніше, більше попозувати на камеру. “Сфотографіруйте нас”, – сміються. “О, в тебе ноги навіть не відриваються від землі, такий високий”.

У перерві між роботою рятувальники встигають і розважатися. Фото: Фото: Новинарня

Щойно побачили, що я “клацнула” пару разів – устали й попрямували до Тетяниної хати.

На сусідній вулиці за рожевуватим парканом – будинок із величезною діркою в стіні. Певно, влучив танк чи міна. У дірку видно кухню зі світлими шпалерами. Над грубкою – фотошпалери. На тлі червоних троянд, як на кітчевих весільних листівках початку двохтисячних, – двоє лебедів. Один розпустив крила, наче обіймає чи затуляє іншого, що пливе собі поруч. Вірні до загину, вони мали прикрашати помешкання й оберігати хатній затишок. Тепер оберігають руїни і подвір’я, поросле травою, серед якої гниють яблука.

Лебеді у зруйнованій хаті. Фото: Новинарня

Поруч – хата діда Миколи. Йому 82, понад пів століття живе в Жованці. Дід отримує коробку з їжею і каже, що зараз добре, можна вільно ходити й не ховатися, бо не стріляють.

“А надовго ця тиша чи ні, невідомо. Відбудовуємося, скоро зима, треба готуватися. Колупаємося потроху: то дах, то стелю, то вікна. Тут зараз на вулиці живе троє людей – і жодного цілого будинку”, – каже дід Коля, який нещодавно овдовів.

Дід Микола. Фото: Новинарня

Показує будинок. Тут прохолодно, вогко і пахне клеєм для шпалер. Микола самотужки робить ремонт. Так само сам робив цього літа закрутки, їх ціла батарея стоїть на веранді: виноградний і томатний сік, помідори з дрібно нарізаним часничком.

Далі чоловік показує збудований із великого каменю підвал. У 2017-му їх із дружиною тут привалило.

“Вночі ми сиділи, щоб не потрапити під снаряд. А він упав на підвал якраз. Я чотири години відкопувався. Дякувати Богу, було чим дихати. Потім ціле літо відновлював підвал. У домі теж… Бабуся перестала чути, а мене по хребту черкнуло осколком. Тут така історія. Цілу книжку можна написати! А толку з цього?..”

На городі у Миколи – малина, на якій подекуди достигають ягоди, суха кукурудза і зелений кріп. Кілька довгих пишних рядків – під крапельним поливом.

У діда Колі чисто і на грядках, і на подвір’ї: пелети, привезені Червоним Хрестом, і дрова акуратно складені в повітці. Та й сам чоловік чисто вдягнений. Господар.

Обійстя хазяйновитого діда Миколи:

Жованка-2020 (27) Жованка-2020 (26) Жованка-2020 (25) Жованка-2020 (24) Жованка-2020 (23) Жованка-2020 (22) Жованка-2020 (29) Жованка-2020 (28)
<
>

Оксана, Горлівка і прапор

Оксана в Жованці – нещодавно, ще й двох років немає.

Вона кулінар-кондитер – жила в Горлівці, працювала в ресторанах, пекла торти. Коли почалася війна, роботи або зовсім не стало, або за неї платили копійки.

Оксанина старша донька, сама вже мама, так у Горлівці й живе.

“Я не можу провідати. У мене мама померла 28 квітня, а я навіть на похорон не могла поїхати, – голос жінки тремтить. – І на цвинтар не можу, бо я в чорному списку «ДНР»”.

Оксана – вимушена переселенка з Горлівки. Фото: Новинарня

Одного ранку Оксана відвозила молодшого сина в дитсадок на автобусі. Почалася розмова з іншою пасажиркою, що переросла в суперечку.

“Я сказала, що немає таких республік, як «ДНР» та «ЛНР». Україна має бути єдиною країною. Людей прирекли на голод, на голодну смерть. Сказала, як у дітей забирали новорічні подарунки, які з Росії пересилали. А ззаду їхало двоє «деників» (терористів – “Н”).

Я навіть із дитиною до садочка не дійшла. Нас із сином забрала машина і відвезла на підвал. І мутузили там, щоб я відмовилася від своїх слів. Я сказала, що відмовлятися від своїх слів не буду, у мене Батьківщина одна – Україна”, – розповідає переселенка.

Вона просила відпустити дитину, але марно. Поки Оксану били прикладом, бойовики тримали малого за руки і ноги. Син кричав. Оксана плаче, як згадує: “Коли до стінки мене ставили і хотіли розстріляти, дитина навіть свідомість двічі втратила”.

Катів було п’ятеро, потім приїхав шостий і наказав зупинитися. Забрав бранців і відвіз додому. Була північ.

“Він попередив: «Комусь розповіси – з-під землі дістанемо. Я батькам сказала, що була з сином у подруги. І вперше за багато років попросила в батька сигарету. А він дивиться так здивовано. Кажу: «Тату, ти ж знаєш, я, коли вип’ю, завжди хочу курити. А тут трохи випили». Батько досі не знає. Фактично ніхто не знає, що зі мною було”, – розповідає жінка.

Прапор України на Оксаниному подвір’ї в Жованці. Фото: Новинарня

Невдовзі вона взяла сина і прострочений український паспорт і вийшла в Майорську.

“Там пропустили нормально, на «денівському» КПВВ, а тут дівчина сказала, що паспорт прострочений і я не зможу за ним виїхати назад. Я відповіла, що збираюсь його зробити і виїжджати не планую”, – розповідає вимушена переселенка.

Кондитерка поїхала б і далі від передової, але грошей немає, а дах над головою потрібен. Двір із двома хатами Оксані з сином одна жінка здала в оренду з подальшим правом викупу. Коли виплатить 20 тисяч гривень, господа належатиме їй.

“Тиша” – привід нарешті вставити вибиті під час обстрілів вікна. Фото: Новинарня

У Жованці, зізнається Оксана, “страшнувато”. Принаймні було в “дорежимні” (до “тиші”) часи.

“До сина прийшов друг. Погуляли вони. А дитину ж саму не відпустиш, пішла його проводжати. І кулі над головою «тух-тух-тух» – ми впали в землю. Припинили стріляти – перебіжками побігли, знову почали – знову впали. І коли вже на стежку звернули, чути було, як кулі листя збивають. У хату забігли – що дитину трусило, що мене. А стріляли відтіль”, – показує жінка на Горлівку.

Для сина це не найкраще місце, але Оксана намагається займатися з малим, щоб відновився після “підвалу”. Спершу хлопчик упісювався вночі, прокидався від жаху. І якщо до “того самого” ранку говорив чітко, то після нього почав заїкатися. І досі не минулося.

Під час нашої розмови Оксана чекала малого зі школи в Очеретяному.

“Стіни похилилися від вибухів, без ремонту не обійтися”. Фото: Новинарня

Вона затіяла в будинку ремонт. Роботи, каже, багато. Стіни похилилися від вибухів, підлога теж постраждала. Дитяча – так вирішила одразу – буде в найдальшій кімнаті від входу і лінії фронту.

У хаті розгардіяш. У залі на столі поруч із посудом та їжею – іграшковий танк сина. На стіні – вишита бісером картина. Переселенка сподівається заробляти вишиванням на життя. А поки що основний прибуток їй приносить випікання пиріжків та виготовлення солодощів, які продають у місцевій крамниці.

Оксана і прапор. Фото: Новинарня

На шворці для білизни у дворі помічаю скручений прапор України.

“Тут бетономішалка працює, то скрутила, щоб не забруднився. Знайшла його у якійсь коробці з гуманітаркою і повісила, – розповідає горлівчанка. Вона розпрямляє прапор, гладить його руками, приколює прищіпками: – Пожмакався”.

Вітер тріпоче прапорцем, вересневе сонце гріє його і самотню троянду під вікнами.

Оксана проводжає мене до військового авта. Назад ми їдемо так само швидко. Сашко “не вірить собакам ні на йоту”.

Жованка лежить у низині, наче на тарелі, побита війною, заросла травою і кущами. Уперше за довгий час тут чути не кулеметні черги, а стукотіння молотка по цвяху. Шостий воєнний вересень видався для фронтового села дуже теплим, сонячним і тихим.

Яблука Жованки. Фото: Новинарня

Читайте також:
“Скільки протримається перемир’я? На все воля Божа”.
Репортаж із Південного під Горлівкою. ФОТО, ВІДЕО

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

326
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: