СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
355601 +6677
Летальні випадки:
6590 +126
Одужали:
145336 +2799
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 3087288 (+33361). Оновлено: 08:47 26.10.2020

“Хто придумав це перемир’я? Ми маємо битися і перемогти!” Як валлієць Майкл Дженкінс боронить Україну на Донбасі

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото “Новинарні“, пресслужби 36-ї бригади та з архіву Майкла Дженкінса

Кулеметник збройних сил Британії, валлієць Майкл Дженкінс до певного часу знав про Україну мало – хіба що в контексті футбольних чемпіонатів та боксерських поєдинків. А потім друг, одружений з українською фронтовою волонтеркою, розповів Дженкінсу про війну на Донбасі. Після цього Майкл зібрав у свій позашляховик амуніцію і поїхав через усю Європу до Києва. Підписав контракт зі Збройними силами – і вже рік служить у 36-й бригаді морської піхоти у званні матроса.

Про те, як іноземець без знання мови й наших реалій може стати контрактником ЗСУ, про свої війни, про спільне між Уельсом та Україною, вивчення української мови й нелюбов до Росії Майкл Дженкінс розповів “Новинарні” на позиціях морпіхів біля Павлополя на Приазов’ї.

“Української війни немає на обкладинках світових ЗМІ”

Майкл Дженкінс

Майклу 37 років. Невисокий, але кремезний чоловік атлетичної статури широко всміхається і міцно тисне мені руку.

– Я був цілковито вражений, тому що не чув про цю війну. Її немає на обкладинках світових ЗМІ. Коли окупували Крим, про це поговорили з тиждень, та й квит, – розповідає англійською морпіх.

Після 2014 року він почав цікавитися подіями в Україні, шукати відео та документальні стрічки англійською і засмучуватися. На той час він ще служив у лавах британської армії, повернувся додому після місії в Африці і довго міркував, як бути з Україною.

Миротворець Дженкінс в Африці

– Я думав, чи не матиму проблем, якщо піду [воювати за Україну], адже все ще був у королівських збройних силах. Вирішив звільнитися і шукати можливість приїхати сюди та допомогти, – згадує Майкл.

Один його друг, Шон, воює у складі полку “Азов”. Однак Дженкінс не ризикнув приїжджати до приятеля, адже в Європі та Великій Британії не надто прихильні до “націоналістичного” полку НГУ. Але Шон допоміг Майклові знайти контакти 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського. Майкл написав їм, запитав, чи потребують вони вояків. Отримав ствердну відповідь, зібрав речі, амуніцію, деякі ліки – все, що могло знадобитися йому на українській війні, спакував у свій позашляховик і поїхав до України.

– Я міг цього не робити, знаєш. У мене було влаштоване життя – гарна робота, красивий будинок, родина. Зараз, щоправда, ми з дружиною розійшлися. Але коли я побачив фотографії з війни на Донбасі, більше не зміг не спокійно думати про це. Вони вражали мене, жахали, постійно спливали перед очима. Особливо враховуючи, що в Британії про це ніхто не говорить.

І я подумав: якщо я зможу допомогти – чудово.
Якщо ні – то принаймні я спробував,

– пояснює Майкл.

“Люди в Україні забули про свою війну”

Майкл Дженкінс

Дженкінс їхав до України шість днів. І ніколи не забуде перетин кордону.

– Можеш собі уявити вираз обличчя прикордонників, коли вони побачили позашляховик, заповнений військовим та медичним спорядженням, різними засобами захисту, пігулками. Вони перевірили моє авто повністю. Зазирнули, здається, скрізь, куди можна, і відкрили все, що можна було відкрити. Мабуть, думали, що я шпигун або незаконно везу зброю й наркотики, – сміється валлієць.

До Києва Майкл уперше приїхав майже півтора року тому. У рекрутинговому центрі, як Дженкінс називає військкомат, ніхто не говорив англійською. На вулицях теж траплялося небагато “поліглотів”. Та й українська мова жестів іноземцеві здалася складною: “не розумієш, тобі хочуть щось показати чи вдарити”.

Однак потім Дженкінс знайшов хостел, де було чимало англомовних, які розповіли йому про Україну, і наступні враження витіснили перше негативне.

– Люди мене вразили! Коли дізналися, чому я тут, кожен хотів допомогти. Це було дуже приємно, – всміхається валлієць.

Коли він уже трохи освоївся в Києві, пішов із новими приятелями випити в бар.

– Напідпитку ви дуже добре розумієте один одного, – сміється Майкл, розкажуючи про спосіб подолання мовного бар’єру.

Майкл Дженкінс

Коли Дженкінс читав про війну в Україні в себе вдома, думав: війна тут скрізь. Але приїхав і побачив, що люди живуть звичайним буденним життям. З одного боку, Майкл радий, що реальність не відповідає “воєнним” очікуванням. А з іншого…

– Я думаю, що люди в Україні забули про війну. Вони її не бачать і тому не тримають у пам’яті. Складається таке враження, що вона їм байдужа. Як байдужі і люди, котрі їх захищають, – ділиться враженнями матрос-іноземець.

“Україна втрачає не менше половини рекрутів через бюрократію”

Перш ніж підписати трирічний контракт із ЗСУ, Майкл відчув на собі всю міць української бюрократії. І якби не знайомство в Києві з Яною, яка стала йому подругою та перекладачкою, сам британець навряд чи й досі, через рік, закінчив би процес подання документів.

Майкл Дженкінс

– У жодній установі, куди я ходив, працівники не володіють англійською. Я місяців чотири витратив на цей процес. Багато разів казав, що вже не можу. Ми майже щодня ходили в ці установи. Якісь папери губилися. Якісь довідки були неправильні, і треба було йти й переробляти їх. А це час, черги. Для тих довідок іноді потрібні ще якісь довідки.

Це було як сім кіл пекла,
які ти проходиш знову і знову,

– з жахом пригадує валлієць.

Майклові довелося продати частину спорядження і дорогі хороші берці, щоб мати гроші на життя в Києві. Він з усішкою називає “досягненням”, що витримав ці випробування, але в кожному жарті є частка правди. Якби валлієць настільки сильно не хотів приєднатися до українського війська, кинув би все к бісовій матері.

– Якщо Україна хоче мати більше іноземців у ЗСУ, потрібно спростити процес подачі документів. Думаю, вони втрачають не менше половини рекрутів через бюрократію і затягнутість процедури, – говорить Дженкінс.

Після оформлення – Миколаїв, військова частина, полігон. І перші спроби вчити українську.

Валлієцт пішов до мовної школи в місті корабелів, сказав, що йому дуже потрібно вивчити українську, натомість він готовий викладати розмовну англійську.

Але через зайнятість на службі відвідав усього кілька уроків.

А ще Дженкінса збиває з пантелику,
що в Україні говорять хтось українською, хтось – російською, а хтось – обома мовами.

Побратими допомагають йому долати мовний бар’єр.

– Певно, іноді я видаюся їм дурним британцем, який ні чорта не розуміє, але хлопці, коли не можуть пояснити вербально, показують руками, що треба робити. “А, ось це? Добре!”

Майкл Дженкінс на роздачі узвару

– І як твої успіхи з мовою?

– Я знаю “добрий ранок”, “добрий день”, “добрий вечір”, ще деякі слова, – старанно промовляє британець. – Мабуть, приблизно розумію, про що люди говорять, відсотків на 15-20. Буває, що слово я розумію, але в реченні воно означає щось інакше. І я думаю, що ж це. Наприклад, “добре”. Воно означає “хороший”, а може означати типу “ну окей”, “бувай”. Для мене це дуже важко, – зізнається валлієць.

– То, може продовжимо інтерв’ю українською?

– Ти можеш. Але я ж майже нічого не зрозумію, – сміється.

Британець в українському береті

Майкл Дженкінс (у центрі) в строю морських піхотинців ВМС ЗСУ

Цьогоріч Дженкінс пройшов смугу морпіха, щоб отримати “штормовий” берет. І хоча в британській армії велику увагу приділяють фізичній підготовці, солдати багато тренуються, відтискаються, бігають, для Майкла “забіг” на Херсонщині став серйозним випробуванням.

– Ти можеш мати добру підготовку, бути великим сильним чоловіком, вміти битися, але на смузі почуватимешся безпорадним новобранцем. Той, хто скаже, що це легко, – бреше. Але це справді захопливо. Я радий, що зробив це, – пишається матрос Дженкінс.

Фотогалерея з Дженкінсом зі смуги випробувань:

Майкл Дженкінс - смуга морпіха (4) Майкл Дженкінс - смуга морпіха (3) Майкл Дженкінс - смуга морпіха (1) Майкл Дженкінс - смуга морпіха (2) Майкл Дженкінс - смуга морпіха (6)
<
>

Читайте також:
День морської піхоти України: як отримати “штормовий” берет. ВІДЕО

“Не стріляти у відповідь – це божевілля”

За плечима Дженкінса – кілька миротворчих місій, а також війна в Іраку у складі британського контингенту. Валлієць порівнює бойові дії в східній країні та Україні.

– Головна відмінність – у тому, що лінія фронту довга, сотні кілометрів, і триває позиційна війна. Ворог дуже близько. Вони знають, де ми, ми знаємо, де вони. Залишається тільки сподіватися, що вони не влучать у твою позицію. Потрібно копати глибокі траншеї і бліндажі та бути обережним.

До перемир’я нас обстрілювали з мінометів, гранатометів, кулеметів.

Буквально щоночі було: бум-бум-бум, безкінечні вибухи,
снаряди підпалили поле, воно вигоріло, ми втратили позицію, бо вона згоріла.

А ще проблемою були снайпери. Це не тільки фізична загроза, а й психологічний страх. Може навіть початися параноя, що він (снайпер) бачить тебе звідусіль. Потрібно швидше рухатися, якомога менше перебувати на відкритих місцях, бути обережним, – перераховує вишколений боєць правила безпеки.

Майкл Дженкінс зі своїм ПКМом

Майкл – кулеметник, у британській армії працював із кулеметом GPMG калібру 7,62 мм. Нині його зброя – ПКМ, кулемет Калашникова модернізований. Калібр той самий, але модифікація відмінна. ПКМ легший і “добре вражає цілі та руйнує загородження”, задоволено відзначає Дженкінс.

Він називає свій кулемет біблійним ім’ям Естер – саме так звуть доньку Майкла, яка цьогоріч пішла в перший клас.

Майкл із дочкою Естер

Менталітет двох армій теж різний. У війську Об’єднаного Королівства солдатів учать самостійно ухвалювати рішення та брати за них відповідальність.

– Українські військові роблять переважно те, що скажуть командири. Часом це погано, часом добре. Але, як на мене, ти маєш думати й сам, бути готовим до будь-чого, зокрема і діяти на полі бою без наказу командира, – переконаний валлієць.

Але хоча виконувати наказ командира – обов’язок, зрозуміти, що стоїть за рішеннями про “всеохопне перемир’я”, Майклові складно.

– Не стріляти у відповідь, як на мене, – це божевілля!
Що ми робимо? Сидимо тут і чекаємо на смерть?

Навіть за Женевською конвенцією, якщо в твій бік стріляють, ти маєш право відповісти, маєш право захистити себ, – емоційно каже Майкл.

Кулемет Дженкінса

Британець переконаний: не можна вірити жодному слову російських терористів, які обіцяють дотримуватися перемир’я, але порушують його, вбивають медиків, не зважають на правила війни.

Після перегляду сотень відео війни на Донбасі для Дженкінса очевидно: з іншого боку воює не якесь збіговисько, а регулярні російські війська. Про це свідчать поведінка, техніка, зброя, форма. Та і якщо Росія тут нібито ні до чого, розмірковує валлієць, то чому вона бере участь у перемовинах нормандського формату на рівні з Україною, Німеччиною і Францією, відряджаючи туди Путіна?

– Як би я розв’язував проблему з терористами? Сказав би їм: ви залишаєте зайняті території, повертаєтесь туди, звідки прийшли. Якщо ви це зробите – з нашого боку буде мир, якщо ні – ми наступаємо і виганяємо вас. Їхні позиції мають бути зруйновані.

Ми можемо битися і померти, але можемо битися і виграти.
Усі, хто тут є, хочуть битися.
Ніхто не хоче сидіти просто так.

І якщо Україна атакує і виграє, це буде чудово. Але навіть якщо не виграє, але боротиметься запекло, ворог подумає двічі, перш ніж робити якісь дурниці знову.

На розгрузці Майкла Дженкінса – прізвище, патч із прапором Уельсу, група крові та попередження про несприйняття антибіотиків групи пеніцилів

Вони подумають: та ну, до дідька, минулого разу це нічим хорошим не скінчилося, – міркує войовничий матрос. І додає: – Якщо хтось вважає, що ми не повинні відповідати на ворожі обстріли, я не думаю, що він друг України та дбає про українців. Але я сподіваюсь, що невдовзі ми повернемося до нормальної війни. Бо якщо перемир’я погоджене надовго, то яка ціна для України?

Читайте також:
Розбудова позицій та снайпери: бійці 24 омбр розповіли, як бойовики порушують перемир’я під Зайцевим

“Я відчуваю себе ніби частиною України”

Майкл не любить Росію. Він шукав причини, чому ця країна може йому сподобатися, і не знайшов жодної.

– Моя частина, де служив у Британії, базується в Солсбері. Ну ти ж чула про російську хімічну атаку, росйських агентів Боширова і Петрова? – нагадує Дженкінс. – Знаєш, ніхто не любить Росію. Британія не любить, думаю, європейські країни теж.

– Чому?

– Бо це Росія, – сміється валлієць. – Це погана країна, і безліч прикладів засвідчують, що вона намагається дестабілізувати ситуацію в цілому світі. Вони агресивні, із ними складно вести перемовини, і майже скрізь, де є проблеми, можна знайти російський слід.

Майкл Дженкінс

Майкл у війську з 16 років. Його рідні брат і сестра також служили в армії та брали участь у міжнародних миротворчих місіях, зокрема в Афганістані. Військовими були  дядько й дід Дженкінса. Кулеметник сміється: армія стала родинною справою, і саме за це її ненавидить мама

Іноді Майкл розмірковує про те, що війна – дуже складна і приносить багато лиха. Але ж водночас “якщо хороші хлопці не зупинять поганих – погані хлопці переможуть, а якщо ж хороші хлопці дадуть бій – зло програє”.

Тож Майклу подобається думати,
що на війні він бореться зі злом і захищає хороших людей.

У тому, що Україна хороша, валлієць не має жодних сумнівів. Він полюбив ниших людей і культуру, йому подобається українська кухня. Він у захваті від природи. І навіть погода до вподоби.

– Минула зима була досить м’якою. Навіть мінус 10 – це дуже холодно для мене. Але в Україні багато сонця і не так часто дощить, і мені це подобається. В Уельсі рідко бувають такі перепади температур. Натомість дощі нескінченні. Іноді від цього ти почуваєшся рибою. Постійно мокро, думаю, у людей уже могли б вирости зябра, щоб жити в воді, – сміється Дженкінс.

Майкл Дженкінс

А ще він уже встиг перевірити на собі українську медицину. Коли приїхав, у нього виявили пухлину. На щастя, британця швидко і вчасно прооперували. Але чоловік був вражений, наскільки застарілі в Україні лікарні й обладнання.

Коли Майкл шукав причини приїхати на Донбас, дуже зрадів, коли знайшов те, що пов’язує Уельс та Україну. Валлієць Джон Юз 1869 року почав будівництво металургійного заводу в селищі Юзівка, названому на його честь, і згодом із Юзівки виріс Донецьк.

Але і це ще не все. Заводи Юза в Британії були в рідному місті Дженкінса – Ньюпорті.

Про цю “причину” воювати за Україну Дженкінс говорить напівжартома. Як і про те, що вже звик, коли його називають “божевільним” за вибір на користь служби в ЗСУ. Але вже серйозно додає:

– Я відчуваю таку пристрасть до України і цієї війни, що хотів би, аби її поділяло якомога більше людей. Я відчуваю себе ніби частиною України. Й українського народу.

Майкл Дженкінс прагне активних бойових дій

Контракти валлійця Дженкінса

Коли я розповідаю про історію України і про сотні років відкритої й гібридної війни з Росією, Майкл слухає зачудовано.

– Знаєш, наша боротьба з Англією триває століттями. Спочатку Британія вбивала наших королів і королев, призначала своїх. Наша державна мова – англійська, був час, коли англійці скорочували сфери вживання валлійської, витісняли її, хотіли прибрати з культури, навіть із дорожніх знаків. Коли я був малий, валлійських шкіл було всього кілька. Ми ненавидимо англійців, так само, як шотландці та ірландці. І якщо зараз Україна погодиться на умови терористів, пробачить їм ці злочини, за 20 років вони повторять цю війну, а потім знову і знову – допоки Україна не ослабне, як Уельс, не матиме сильного уряду, і Росія просто поглине її, – розмірковує валлієць.

Бійці морської піхоти ВМС ЗС України. Майкл Дженкінс – праворуч із прапором Уельсу

Матрос Майкл Дженкінс планує відслужити цей трирічний контракт. Якщо йому сподобається в українському війську, можливо, підпише ще один. Якщо ні – хоче поїхати до Австралії, куди його давно кличуть у гості родичі.

– Якщо я залишуся, то залишуся, якщо поїду, то поїду, – каже Майкл. І це – частина його життєвої філософії. Так само він думає про смерть: “якщо помру – така доля, а ні то й ні”. Але наголошує: він не фаталіст, просто розуміє, що загибель – це природно для військового.

Тату Майкла Дженкінса

Дженкінс називає себе релігійним християнином. Показує татуювання (а їх у чоловіка багато). На лівому боці грудей, спини, на руці – молитви та все, що стосується Божого, світлого в людині. На правій половині – диявольське, темне.

Праворуч на Майкловій спині набитий контракт із дияволом. Але без останнього рядка (“успішного завершення всіх моїх починань”).

Читайте також:
100 років тому була створена морська піхота України. ІСТОРІЯ, ІНФОГРАФІКА

Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

3279
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: