автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото “Новинарні“, пресслужби 36-ї бригади та з архіву Майкла Дженкінса
Кулеметник збройних сил Британії, валлієць Майкл Дженкінс до певного часу знав про Україну мало – хіба що в контексті футбольних чемпіонатів та боксерських поєдинків. А потім друг, одружений з українською фронтовою волонтеркою, розповів Дженкінсу про війну на Донбасі. Після цього Майкл зібрав у свій позашляховик амуніцію і поїхав через усю Європу до Києва. Підписав контракт зі Збройними силами – і вже рік служить у 36-й бригаді морської піхоти у званні матроса.
Про те, як іноземець без знання мови й наших реалій може стати контрактником ЗСУ, про свої війни, про спільне між Уельсом та Україною, вивчення української мови й нелюбов до Росії Майкл Дженкінс розповів “Новинарні” на позиціях морпіхів біля Павлополя на Приазов’ї.
Майкл Дженкінс
Майклу 37 років. Невисокий, але кремезний чоловік атлетичної статури широко всміхається і міцно тисне мені руку.
– Я був цілковито вражений, тому що не чув про цю війну. Її немає на обкладинках світових ЗМІ. Коли окупували Крим, про це поговорили з тиждень, та й квит, – розповідає англійською морпіх.
Після 2014 року він почав цікавитися подіями в Україні, шукати відео та документальні стрічки англійською і засмучуватися. На той час він ще служив у лавах британської армії, повернувся додому після місії в Африці і довго міркував, як бути з Україною.
Миротворець Дженкінс в Африці
– Я думав, чи не матиму проблем, якщо піду [воювати за Україну], адже все ще був у королівських збройних силах. Вирішив звільнитися і шукати можливість приїхати сюди та допомогти, – згадує Майкл.
Один його друг, Шон, воює у складі полку “Азов”. Однак Дженкінс не ризикнув приїжджати до приятеля, адже в Європі та Великій Британії не надто прихильні до “націоналістичного” полку НГУ. Але Шон допоміг Майклові знайти контакти 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського. Майкл написав їм, запитав, чи потребують вони вояків. Отримав ствердну відповідь, зібрав речі, амуніцію, деякі ліки – все, що могло знадобитися йому на українській війні, спакував у свій позашляховик і поїхав до України.
– Я міг цього не робити, знаєш. У мене було влаштоване життя – гарна робота, красивий будинок, родина. Зараз, щоправда, ми з дружиною розійшлися. Але коли я побачив фотографії з війни на Донбасі, більше не зміг не спокійно думати про це. Вони вражали мене, жахали, постійно спливали перед очима. Особливо враховуючи, що в Британії про це ніхто не говорить.
І я подумав: якщо я зможу допомогти – чудово.
Якщо ні – то принаймні я спробував,
– пояснює Майкл.
Майкл Дженкінс
Дженкінс їхав до України шість днів. І ніколи не забуде перетин кордону.
– Можеш собі уявити вираз обличчя прикордонників, коли вони побачили позашляховик, заповнений військовим та медичним спорядженням, різними засобами захисту, пігулками. Вони перевірили моє авто повністю. Зазирнули, здається, скрізь, куди можна, і відкрили все, що можна було відкрити. Мабуть, думали, що я шпигун або незаконно везу зброю й наркотики, – сміється валлієць.
До Києва Майкл уперше приїхав майже півтора року тому. У рекрутинговому центрі, як Дженкінс називає військкомат, ніхто не говорив англійською. На вулицях теж траплялося небагато “поліглотів”. Та й українська мова жестів іноземцеві здалася складною: “не розумієш, тобі хочуть щось показати чи вдарити”.
Однак потім Дженкінс знайшов хостел, де було чимало англомовних, які розповіли йому про Україну, і наступні враження витіснили перше негативне.
– Люди мене вразили! Коли дізналися, чому я тут, кожен хотів допомогти. Це було дуже приємно, – всміхається валлієць.
Коли він уже трохи освоївся в Києві, пішов із новими приятелями випити в бар.
– Напідпитку ви дуже добре розумієте один одного, – сміється Майкл, розкажуючи про спосіб подолання мовного бар’єру.
Майкл Дженкінс
Коли Дженкінс читав про війну в Україні в себе вдома, думав: війна тут скрізь. Але приїхав і побачив, що люди живуть звичайним буденним життям. З одного боку, Майкл радий, що реальність не відповідає “воєнним” очікуванням. А з іншого…
– Я думаю, що люди в Україні забули про війну. Вони її не бачать і тому не тримають у пам’яті. Складається таке враження, що вона їм байдужа. Як байдужі і люди, котрі їх захищають, – ділиться враженнями матрос-іноземець.
Перш ніж підписати трирічний контракт із ЗСУ, Майкл відчув на собі всю міць української бюрократії. І якби не знайомство в Києві з Яною, яка стала йому подругою та перекладачкою, сам британець навряд чи й досі, через рік, закінчив би процес подання документів.
Майкл Дженкінс
– У жодній установі, куди я ходив, працівники не володіють англійською. Я місяців чотири витратив на цей процес. Багато разів казав, що вже не можу. Ми майже щодня ходили в ці установи. Якісь папери губилися. Якісь довідки були неправильні, і треба було йти й переробляти їх. А це час, черги. Для тих довідок іноді потрібні ще якісь довідки.
Це було як сім кіл пекла,
які ти проходиш знову і знову,
– з жахом пригадує валлієць.
Майклові довелося продати частину спорядження і дорогі хороші берці, щоб мати гроші на життя в Києві. Він з усішкою називає “досягненням”, що витримав ці випробування, але в кожному жарті є частка правди. Якби валлієць настільки сильно не хотів приєднатися до українського війська, кинув би все к бісовій матері.
– Якщо Україна хоче мати більше іноземців у ЗСУ, потрібно спростити процес подачі документів. Думаю, вони втрачають не менше половини рекрутів через бюрократію і затягнутість процедури, – говорить Дженкінс.
Після оформлення – Миколаїв, військова частина, полігон. І перші спроби вчити українську.
Валлієцт пішов до мовної школи в місті корабелів, сказав, що йому дуже потрібно вивчити українську, натомість він готовий викладати розмовну англійську.
Але через зайнятість на службі відвідав усього кілька уроків.
А ще Дженкінса збиває з пантелику,
що в Україні говорять хтось українською, хтось – російською, а хтось – обома мовами.
Побратими допомагають йому долати мовний бар’єр.
– Певно, іноді я видаюся їм дурним британцем, який ні чорта не розуміє, але хлопці, коли не можуть пояснити вербально, показують руками, що треба робити. “А, ось це? Добре!”
Майкл Дженкінс на роздачі узвару
– І як твої успіхи з мовою?
– Я знаю “добрий ранок”, “добрий день”, “добрий вечір”, ще деякі слова, – старанно промовляє британець. – Мабуть, приблизно розумію, про що люди говорять, відсотків на 15-20. Буває, що слово я розумію, але в реченні воно означає щось інакше. І я думаю, що ж це. Наприклад, “добре”. Воно означає “хороший”, а може означати типу “ну окей”, “бувай”. Для мене це дуже важко, – зізнається валлієць.
– То, може продовжимо інтерв’ю українською?
– Ти можеш. Але я ж майже нічого не зрозумію, – сміється.
Майкл Дженкінс (у центрі) в строю морських піхотинців ВМС ЗСУ
Цьогоріч Дженкінс пройшов смугу морпіха, щоб отримати “штормовий” берет. І хоча в британській армії велику увагу приділяють фізичній підготовці, солдати багато тренуються, відтискаються, бігають, для Майкла “забіг” на Херсонщині став серйозним випробуванням.
– Ти можеш мати добру підготовку, бути великим сильним чоловіком, вміти битися, але на смузі почуватимешся безпорадним новобранцем. Той, хто скаже, що це легко, – бреше. Але це справді захопливо. Я радий, що зробив це, – пишається матрос Дженкінс.
Фотогалерея з Дженкінсом зі смуги випробувань:
Читайте також:
День морської піхоти України: як отримати “штормовий” берет. ВІДЕО
За плечима Дженкінса – кілька миротворчих місій, а також війна в Іраку у складі британського контингенту. Валлієць порівнює бойові дії в східній країні та Україні.
– Головна відмінність – у тому, що лінія фронту довга, сотні кілометрів, і триває позиційна війна. Ворог дуже близько. Вони знають, де ми, ми знаємо, де вони. Залишається тільки сподіватися, що вони не влучать у твою позицію. Потрібно копати глибокі траншеї і бліндажі та бути обережним.
До перемир’я нас обстрілювали з мінометів, гранатометів, кулеметів.
Буквально щоночі було: бум-бум-бум, безкінечні вибухи,
снаряди підпалили поле, воно вигоріло, ми втратили позицію, бо вона згоріла.
А ще проблемою були снайпери. Це не тільки фізична загроза, а й психологічний страх. Може навіть початися параноя, що він (снайпер) бачить тебе звідусіль. Потрібно швидше рухатися, якомога менше перебувати на відкритих місцях, бути обережним, – перераховує вишколений боєць правила безпеки.
Майкл Дженкінс зі своїм ПКМом
Майкл – кулеметник, у британській армії працював із кулеметом GPMG калібру 7,62 мм. Нині його зброя – ПКМ, кулемет Калашникова модернізований. Калібр той самий, але модифікація відмінна. ПКМ легший і “добре вражає цілі та руйнує загородження”, задоволено відзначає Дженкінс.
Він називає свій кулемет біблійним ім’ям Естер – саме так звуть доньку Майкла, яка цьогоріч пішла в перший клас.
Майкл із дочкою Естер
Менталітет двох армій теж різний. У війську Об’єднаного Королівства солдатів учать самостійно ухвалювати рішення та брати за них відповідальність.
– Українські військові роблять переважно те, що скажуть командири. Часом це погано, часом добре. Але, як на мене, ти маєш думати й сам, бути готовим до будь-чого, зокрема і діяти на полі бою без наказу командира, – переконаний валлієць.
Але хоча виконувати наказ командира – обов’язок, зрозуміти, що стоїть за рішеннями про “всеохопне перемир’я”, Майклові складно.
– Не стріляти у відповідь, як на мене, – це божевілля!
Що ми робимо? Сидимо тут і чекаємо на смерть?
Навіть за Женевською конвенцією, якщо в твій бік стріляють, ти маєш право відповісти, маєш право захистити себ, – емоційно каже Майкл.
Кулемет Дженкінса
Британець переконаний: не можна вірити жодному слову російських терористів, які обіцяють дотримуватися перемир’я, але порушують його, вбивають медиків, не зважають на правила війни.
Після перегляду сотень відео війни на Донбасі для Дженкінса очевидно: з іншого боку воює не якесь збіговисько, а регулярні російські війська. Про це свідчать поведінка, техніка, зброя, форма. Та і якщо Росія тут нібито ні до чого, розмірковує валлієць, то чому вона бере участь у перемовинах нормандського формату на рівні з Україною, Німеччиною і Францією, відряджаючи туди Путіна?
– Як би я розв’язував проблему з терористами? Сказав би їм: ви залишаєте зайняті території, повертаєтесь туди, звідки прийшли. Якщо ви це зробите – з нашого боку буде мир, якщо ні – ми наступаємо і виганяємо вас. Їхні позиції мають бути зруйновані.
Ми можемо битися і померти, але можемо битися і виграти.
Усі, хто тут є, хочуть битися.
Ніхто не хоче сидіти просто так.
І якщо Україна атакує і виграє, це буде чудово. Але навіть якщо не виграє, але боротиметься запекло, ворог подумає двічі, перш ніж робити якісь дурниці знову.
На розгрузці Майкла Дженкінса – прізвище, патч із прапором Уельсу, група крові та попередження про несприйняття антибіотиків групи пеніцилів
Вони подумають: та ну, до дідька, минулого разу це нічим хорошим не скінчилося, – міркує войовничий матрос. І додає: – Якщо хтось вважає, що ми не повинні відповідати на ворожі обстріли, я не думаю, що він друг України та дбає про українців. Але я сподіваюсь, що невдовзі ми повернемося до нормальної війни. Бо якщо перемир’я погоджене надовго, то яка ціна для України?
Читайте також:
Розбудова позицій та снайпери: бійці 24 омбр розповіли, як бойовики порушують перемир’я під Зайцевим
Майкл не любить Росію. Він шукав причини, чому ця країна може йому сподобатися, і не знайшов жодної.
– Моя частина, де служив у Британії, базується в Солсбері. Ну ти ж чула про російську хімічну атаку, росйських агентів Боширова і Петрова? – нагадує Дженкінс. – Знаєш, ніхто не любить Росію. Британія не любить, думаю, європейські країни теж.
– Чому?
– Бо це Росія, – сміється валлієць. – Це погана країна, і безліч прикладів засвідчують, що вона намагається дестабілізувати ситуацію в цілому світі. Вони агресивні, із ними складно вести перемовини, і майже скрізь, де є проблеми, можна знайти російський слід.
Майкл Дженкінс
Майкл у війську з 16 років. Його рідні брат і сестра також служили в армії та брали участь у міжнародних миротворчих місіях, зокрема в Афганістані. Військовими були дядько й дід Дженкінса. Кулеметник сміється: армія стала родинною справою, і саме за це її ненавидить мама
Іноді Майкл розмірковує про те, що війна – дуже складна і приносить багато лиха. Але ж водночас “якщо хороші хлопці не зупинять поганих – погані хлопці переможуть, а якщо ж хороші хлопці дадуть бій – зло програє”.
Тож Майклу подобається думати,
що на війні він бореться зі злом і захищає хороших людей.
У тому, що Україна хороша, валлієць не має жодних сумнівів. Він полюбив ниших людей і культуру, йому подобається українська кухня. Він у захваті від природи. І навіть погода до вподоби.
– Минула зима була досить м’якою. Навіть мінус 10 – це дуже холодно для мене. Але в Україні багато сонця і не так часто дощить, і мені це подобається. В Уельсі рідко бувають такі перепади температур. Натомість дощі нескінченні. Іноді від цього ти почуваєшся рибою. Постійно мокро, думаю, у людей уже могли б вирости зябра, щоб жити в воді, – сміється Дженкінс.
Майкл Дженкінс
А ще він уже встиг перевірити на собі українську медицину. Коли приїхав, у нього виявили пухлину. На щастя, британця швидко і вчасно прооперували. Але чоловік був вражений, наскільки застарілі в Україні лікарні й обладнання.
Коли Майкл шукав причини приїхати на Донбас, дуже зрадів, коли знайшов те, що пов’язує Уельс та Україну. Валлієць Джон Юз 1869 року почав будівництво металургійного заводу в селищі Юзівка, названому на його честь, і згодом із Юзівки виріс Донецьк.
Але і це ще не все. Заводи Юза в Британії були в рідному місті Дженкінса – Ньюпорті.
Про цю “причину” воювати за Україну Дженкінс говорить напівжартома. Як і про те, що вже звик, коли його називають “божевільним” за вибір на користь служби в ЗСУ. Але вже серйозно додає:
– Я відчуваю таку пристрасть до України і цієї війни, що хотів би, аби її поділяло якомога більше людей. Я відчуваю себе ніби частиною України. Й українського народу.
Майкл Дженкінс прагне активних бойових дій
Коли я розповідаю про історію України і про сотні років відкритої й гібридної війни з Росією, Майкл слухає зачудовано.
– Знаєш, наша боротьба з Англією триває століттями. Спочатку Британія вбивала наших королів і королев, призначала своїх. Наша державна мова – англійська, був час, коли англійці скорочували сфери вживання валлійської, витісняли її, хотіли прибрати з культури, навіть із дорожніх знаків. Коли я був малий, валлійських шкіл було всього кілька. Ми ненавидимо англійців, так само, як шотландці та ірландці. І якщо зараз Україна погодиться на умови терористів, пробачить їм ці злочини, за 20 років вони повторять цю війну, а потім знову і знову – допоки Україна не ослабне, як Уельс, не матиме сильного уряду, і Росія просто поглине її, – розмірковує валлієць.
Бійці морської піхоти ВМС ЗС України. Майкл Дженкінс – праворуч із прапором Уельсу
Матрос Майкл Дженкінс планує відслужити цей трирічний контракт. Якщо йому сподобається в українському війську, можливо, підпише ще один. Якщо ні – хоче поїхати до Австралії, куди його давно кличуть у гості родичі.
– Якщо я залишуся, то залишуся, якщо поїду, то поїду, – каже Майкл. І це – частина його життєвої філософії. Так само він думає про смерть: “якщо помру – така доля, а ні то й ні”. Але наголошує: він не фаталіст, просто розуміє, що загибель – це природно для військового.
Тату Майкла Дженкінса
Дженкінс називає себе релігійним християнином. Показує татуювання (а їх у чоловіка багато). На лівому боці грудей, спини, на руці – молитви та все, що стосується Божого, світлого в людині. На правій половині – диявольське, темне.
Праворуч на Майкловій спині набитий контракт із дияволом. Але без останнього рядка (“успішного завершення всіх моїх починань”).
Читайте також:
100 років тому була створена морська піхота України. ІСТОРІЯ, ІНФОГРАФІКА
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
