Єдиний спосіб перемогти для білоруської опозиції – перехід від “гандизму” до Майдану, – Дикий

Євген Дикий
громадський активіст, колишній командир взводу батальйону “Айдар”, голова Національного антарктичного наукового центру МОН

БІЛОРУСЬ МІЖ МАЙДАНОМ ТА БОЛОТНОЮ (FB)

Всі два тижні білоруської революції я старанно утримуюсь від порад своїм сябрам. Стриматись часто важко, оскільки досвід кількох революцій дозволяє бачити те, що неочевидно для білоруських новачків у їхньому першому за багато років (а для більшості учасників – першому за життя) повстанні. Але один із моїх головних етичних принципів полягає в тому, що можна закликати до небезпечних дій лише тоді, коли ти сам поділяєш ризики. Кличеш на барикади – спершу дуй туди сам, закликаєш на фронт – так само…

Оскільки, на превеликий жаль, я зараз не в Мінську, весь цей час я мовчав, і писав лише про те, що ми тут, в Україні, можемо зробити для білоруських побратимів та посестер. Тож і цей текст ні в якому разі не є закликом чи “інструкцією” для тих, хто сьогодні збирається на площі Незалежності в Мінську. Це радше короткий аналіз та прогноз розвитку ситуації, оскільки деякі речі мені вже видаються цілком очевидними.

Отже, “Бацька” за останній тиждень показав наявність у нього яєць та готовність триматися за владу до кінця. Також він показав готовність використати весь брудний московський арсенал для придушення та компрометації повстання, включно з трактовкою акцій спротиву як “заколоту, інспірованого США” та прирівнюванням дій опозиції до “військової інтервенції НАТО”.

(Що характерно – всі відчайдушні спроби протестуючих білорусів довести, що “я нє такая, я жду трамвая” і що вони не мають до НАТО жодного стосунку, натомість палко люблять Рашку, жодним чином не допомогли: Бацька сказав, що вони НАТО – значить НАТО…)

Владна вертикаль поки що демонструє повну керованість, особливо це стосується “правопохоронних” органів та загалом силовиків. У лісі знайшли повішеним чергового опозиціонера, чия смерть, за заявою ментів, “не має жодного стосунку до політичних подій у країні” – прозорішого сигналу про те, що очікує білорусів у разі програшу повстання, годі вигадати…

Тим часом у повстанців залишається, крім моральної переваги над режимом та міжнародної підтримки (що важливо, але не вирішально), тільки один, але принциповий ресурс: абсолютна, на порядок, чисельна перевага прихильників революції над прихильниками режиму, притому без регіонального розподілу, рівною мірою по всій країні.

Ця перевага може стати запорукою перемоги
– але лише за умови принципової зміни характеру дій опозиції.

Можливо, саме сьогодні вирішальний день, який визначить перебіг білоруської революції. Якщо вона виявиться готовою від формату “протестів” перейти до формату перебрання влади в країні – шанс на перемогу є, і навіть дуже немалий. Якщо ж виходу за межі формату “ми вимагаємо діалогу з владою” не станеться – маятник хитнеться в протилежний бік, і впродовж наступного тижня режим Лукашенко відновить повний контроль над країною.

На жаль, навіть дуже опозиційні та волелюбні білоруси у своїй абсолютній більшості останні чверть століття (!) жили винятково в російському інформаційному полі, відповідно, мають глибоко викривлену картину світу, вибудовану російськими технологами. В цій кривій картині Захід є чужим та загрозливим, Рашкостан досі лишається культурною метрополією, Україна – “країна кривавого хаосу та фашизму”.

Білорусів так довго лякали нашим Майданом, що цей страх сидить на підкірці навіть дуже адекватних людей, при тому уявлення про те, чим та яким був Майдан сформоване виключно Раша ТВ. Тому один з головних посилів білоруських протестів – “у нас не Майдан“, “ми не майдануті”, “у нас все не як в Україні”.

Я далекий від того, щоб докоряти цим білоруським сябрам – коли маєш справу із травмованими людьми, а чверть століття “руского міра” калічить жахливо, недоречно дорікати травмою. Треба просто дати час самим поступово розібратись зі своїм світобаченням, після того, як буде забезпечено реальну свободу доступу до інформації.

Проблема в тому, що установка на “немайдан” наразі ставить під смертельну загрозу всю білоруську революцію.

Вже очевидно, що влада не планує ніякого діалогу з “білоруськими гандистами” – гандизм загалом є дієвим лише тоді, коли обидві сторони бодай відносно цивілізовані та мають якісь серйозні обмеження щодо припустимого масштабу насильства. З людожерами гандизм не працює. А Бацька чітко показав, що належить до когорти людожерів без жодних обмежень, очолюваної відомим пітерьским кагебешником.

Тож єдиний механізм примусу влади до діалогу
– перехід від протестів до перебрання влади.
Тобто в тій чи іншій формі Майдан.

Притому не дитячий “євромайданчик” із ліхтариками та танцями (це якраз те, що цієї ночі відбувалось у Мінську), а наш січнево-лютневий Майдан, з барикадами, “коктейлями” та вогнем у відповідь.

Так, це не радісна перспектива. Але це єдиний шлях, при якому є перспектива перемоги.

Як показує практика багатьох революцій, число осіб, готових вбивати заради диктатора, на порядки більше за число осіб, готових за нього помирати. І поки перед людьми у формі не встане саме такий вибір – вони спокійно виконуватимуть будь-які злочинні накази, і тішитимуться своєю безкарністю.

Тим більше, що поки протести лишаються тільки протестами з вимогою “діалогу”, силовикам та чиновникам просто нема до кого перебігати з тонучого корабля – їм не пропонують альтернативу, тож логічно лишатись лояльними єдиній наявній владі.

Альтернативою Майдану для Білорусі є приклад із “культурної метрополії” – Болотна площа у Москві. На жаль, існує велика ймовірність, що білоруське суспільство через свою установку на “немайдан” підсвідомо вважає зразком саме “бєлолєнточніков у Бєлокамєнной” – попри те, що вони зазнали нищівної поразки.

Косплей московських білих стрічок та “білих пальт” прирече білоруський протест на повторення долі Болотної площі – пори те, що білоруська революція користується незрівнянно більшою підтримкою суспільства, а ресурси Бацьки значно менші за ресурси Кремля.

Сьогоднішній день покаже, що обере Білорусь – Майдан чи Болотну.

І саме це визначить, яка доля спіткає Лукашенка – займе він місце поруч із Мадуро, Ахмадінеджадом та Асадом, чи ж поруч з Януковичем, Мубараком та Каддафі.

Читайте також:
“Шлях свободи”: литовці утворили живий ланцюг солідарності від Вільнюса до кордону з Білоруссю