автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото “Новинарні”
Із села, далі – ґрунтовою дорогою, з глибокими коліями, вибитими позашляховиками, вантажівками, військовою технікою. Їдемо на ВОП 24-ї механізованої бригади ЗСУ. Легковику важко, подекуди наша машина чиргикає дном об ґрунтові гребені та хлюпається в калюжах, що лишаються після літньої зливи.
Якщо не зважати на іржаві стовпці з червоними табличками, картинка мальовнича. Нічийне поле скучило за плугом. Рожевий цвіт мальв і шипшин вабить підійти, понюхати, прикрасити волосся. Але – на табличках попередження: “Обережно, міни!”, голова – під каскою, а поле – на “нулі”.
Це Світлодарська дуга, Донеччина.
Посадка густа, наче тропічний ліс. У ній починається і звивається далі поміж степових трав глибока траншея. На глинистому дні шанця, мокрому після дощу, ноги роз’їжджаються, так що доводиться хапатися за бур’яни і сподіватися, що не впадеш. У ніші причаївся АГС-17, турботливо вкритий від опадів.
На позиції чергує сержант Іван, командир відділення 24-ї львівської бригади ЗСУ імені короля Данила.
“Обстановка така, що ведуться провокативні постріли з їхнього боку. Будь-коли. Можуть навіть серед білого дня. У них “Утьос” працює, ДШК, ПКМ переважно, закидають “перекрути” – 82-гі міни, накручені на РПГ”, – розповідає Іван.
Він – будівельник, на гражданці працював із деревом. Це вміння стає в пригоді тут, на Світлодарці.
У 2015-му, коли чоловіка мобілізували в зенітно-ракетний дивізіон 3-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії, цивільний навик був іще корисніший, адже доводилося з нуля будувати бліндажі біля Щастя на Луганщині.
А тут, вважай, прийшли на все готове, розповідає Іван.
Його “королівська” бригада зайшла на позиції порівняно недавно, після бригади швидкого реагування НГУ. Хоча копати, обладнувати і рихтувати доводиться щодня.
Лопати під стінками окопу це підтверджують.
“Їхню техніку чути. Чути багато було, що переміщення, і то важка гусенична, бо гуркіт сильний. Це, може, БМП або САУ, або танки”, – говорить командир відділення.
Цей контракт із ЗСУ в нього піврічний. Чому? “Я більше по життю віддаю перевагу військовій справі. Але життя в нас таке різноманітне в державі, треба скрізь устигати, – саркастично посміхається чоловік. – У серпні закінчиться контракт. Поїду додому, треба деякі справи вирішити. А там буде видно”.
Удома на Івана чекають дорослі син і донька. Сержант же поки порядкує тут. Наче справжній гречний ґазда, веде до кулемета Дегтярьова-Шпагіна, вкритого водонепроникним полотном.
“Видно по кулемету, що ми не даємо відповідь, бо він уже застоявся, – хмикає Іван, показуючи попсоване залізо ДШК. – Коли дозволено і коли загроза, тоді даємо адекватну відсіч. Припустімо, може підходити ДРГ-група, щоб здійснити захват, то ми мусимо відбивати цю атаку”.
Іван розповідає: до їхньої позиції ворог підібратись не намагається, а ось до сусідньої – і на сотню метрів підлазить.
“Там є, як підійти. Ми один час навіть думали, що в них секрет якийсь є”, – говорить сержант.
Однак українські військові пильнують. Для цього в них біноклі. А трубу розвідника Іван не випускає з рук.
“Теерка” рятує життя,
коли російські окупати починають “витягати на снайпера”:
відкривають вогонь, в очікуванні, що хтось із наших військових необачно покаже голову над бруствером – а снайпер напоготові.
“Як вони стріляють, залежить від їхнього настрою. У них же там переважно “трактористи”, – їдко зауважує Іван, – обкурені, обдуті”.
Уночі “трактористи” обстрілюють потужніше. Активізуються проти ночі й під ранок.
“Вони дуже прицільно зараз стріляють, – говорить Юрій, старший солдат. – Великокаліберні кулемети застосовують – ПКМ, “Утьос”.
Бойовики допомагають собі безпілотниками – запускають коптери перед обстрілом, коригують вогонь і під час бою.
“Метрів триста тримає висоту, – розповідає армієць про польоти розвідувальних БПЛА. – Намагаємося збити, але то високо, то хоч налякати, бо іноді розвертаються і летять назад”.
Щоправда, ворожі “пташки” – не армійські, а звичайні “мавіки”, фактично побутові.
А днями по цій позиції працювала бойова машина піхоти 1-го російського АК.
“Бій тривав, чуємо: щось гуде. І десь за хвилину почала “беха” стріляти. Приблизно 70 пострілів було. Хвилина буквально – і все”, – розповідає Юрій.
У степу здійнявся вітер. Він колише високу траву на бруствері та картонні іконки, причеплені на дошки укріплення. Святі дивляться лагідними очима на людей у траншеї, коли тишу пронизує постріл.
Та на Бога надійся, а сам до роботи берися.
“Півтора тижні тому наша бригада дала адекватну відповідь зі штатного озброєння на обстріли після того, як ворог ударив із самохідних артилерійських установок по населеному пункту Луганське”, – розповідає високий сержант Степан із хвацькими вусами – наче в гусарів позаминулого століття.
За його словами, після того на ділянці трималася “тиша”. Однак російські окупанти її знову порушили: відкрили вогонь із великокаліберних кулеметів та гранатометів.
“Ми подумали, що ворог хоче прикрити своє переміщення, зібралися відповісти, Але вони одразу ж підключили 120-й міномет. І це досить незвична поведінка, що означає, швидше за все, у них відбулися якісь зміни особового складу. Бо вони раніше ніколи так одразу не підключали міномет після стрілецької”, – ділиться спостереженнями Степан.
Сержант припускає: на “тому боці” могла відбутись ротація, бо попередній підрозділ найманців був деморалізований.
“Люди, які отримали адекватну відповідь, не дуже хотіли по нас стріляти, тихенько сиділи. А ці – активно, я б навіть сказав, зухвало, намагаються нас уразити. Їм ще й боєприпаси, швидше за все, підвезли”, – констатує “королівський” піхотинець.
“Зараз 122-й і 152-й калібри – найефективніша зброя на сьомий рік війни. Гаубиці, міномети. Ми дуже глибоко закопані. У нас оборонна війна: ворог обороняється, ми – теж. Нас треба якось звідси виколупати. Літаків немає, то лишається тільки САУ. Артилерія – бог війни, як кажуть, навіть попри те, що вона заборонена Мінськими домовленостями”, – жартує командир відділення.
Степан, як і Іван, відзначає “алабами” – так на військовому сленгу називають накручені на маршовий двигун ручного протитанкового гранатомета міни калібру 82 мм.
“Оскільки осколкові боєприпаси на РПГ-7 дефіцитні, а такою міною можна запустити на півтора кілометра, і вона осколкова, то вони й намагаються використовувати таке кустарне озброєння. Якщо вміти стріляти, то буде ефективніше, ніж кумулятивною гранатою із РПГ вистрілити. Але воно робиться для того, щоб “бах!” – вистрілив і сховався. Звичайно, що воно неефективне: не долітає, перелітає”, – пояснює Степан.
Обіднє сонце припікає на “опорнику” край степу. Сьоме літо війни гаряче, мляве. Наступного року ці поля, засіяні мінами і гранатами, ще густіше поростуть бур’янами – думаю, йдучи назад звивистим шанцем.
У повітрі бринить напруга й аж ніяк не надія на врожай.
Фотогалерея:
Читайте також:
“Війна без правил повернулася”.
Репортаж з-під Зайцевого, де росіяни підло порушили Женевську конвенцію
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!