СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
370417 +7342
Летальні випадки:
6868 +113
Одужали:
151632 +2990
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 3176397 (+47162). Оновлено: 08:49 29.10.2020

Преса 100 років тому: непродаж землі, мир та війна з Росією, нові “югороси” і вбивство зрадника

 

автор: Максим Мірошниченко

Варто знову і знову вивчати боротьбу за Незалежність України 1917-1922 років – вона ближча до нас не лише в часі, а й тим, що її хід відображався на сторінках української преси з усіма “зрадами”, “перемогами” та “зашкварами” тих часів, і їх можна дослідити та врахувати.

Новинарня” продовжує знайомити вас із пожовклими шпальтами газет тих революційно-воєнних років. Отже, що українська преса писала 7 квітня.

1917 рік: Національний конгрес і загадкові “юго-роси”

У квітні 1917 року українська революція впевнено набирала сили. 7 квітня більшість українських газет описували звіти із першого дня Українського національного конгресу, який відкрився у Києві днем раніше, публікували заяви тих чи інших партій стосовно Конгресу.

Делегати Всеукраїнського національного конгресу біля будівлі нинішньої Національної філармонії України в Києві, квітень 1918

Національний конгрес став з’їздом представників усіх активних на той момент політичних, громадських та військових організацій з усіх регіонів України. 1500 делегатів (1 представник від 50 членів організації) разом із політбомондом тих часів – Винниченко, Грушевський – та представниками Тимчасового уряду фактично перетворили Центральну Раду із київської просвітницької організації на ще один центр влади в Україні (разом з органами Тимчасовго уряду та радами робітничих і солдатських депутатів).

“Нова Рада”, “Робітнича газета” та інші видання друкували численні промови на Конгресі стосовно федеративного облаштування Росії та автономії України. Слова “автономія” й “федерація” ще більше сповнювали ентузіазмом інтелігенцію в містах, а от селяни тільки знайомилися з не відомими раніше термінами.

Глибину довірливо-пафосної атмосфери тих днів підкреслює промова київського губерніального комісара Тимчасового уряду, який вибачився перед публікою за виступ російською мовою.

Втім, тривоги додали журналісти “Нової ради”, які обмірковували повідомлення російської кадетської газети “Кіевлянинъ” про створення в Києві “товариства юго-росов”.

Ішлося про те, що “югоросом” зветься той, хто визнає своєю мовою російську, а місцем роботи – територію України. “Товариство буде обороняти права меншости та боротися із усякими вузьконаціональними течіями. Видима річ, що це не росіяни, бо їм не треба ховатися за якимись іншими назвами. Очевидно, що це наші старі-знайомі малороси, які вважають українську мову за «галіційское наречіє» і постання української нації стало для них повною несподіванкою”, – констатувала “Нова Рада”. Стало ясно, що “Кіевлянинъ” стане своєрідним друкованим органом загадкових “югоросів” (привіт кремлівському проєкту “Новоросія” 2014 року!).

Відтак не дивно, що у своєму номері за 7 квітня “газета Юго-Западного края” – “Кіевлянинъ” – повністю проігнорувала Український національний конгрес та зосередився на новинах із Петрограда, де партія кадетів, на яку орієнтувалося видання, гостро критикувала популярну тоді серед революційної соціалістичної братії ідею націоналізації землі. Проросійські журналісти описували останні новини Казані, Рязані, Пскова, повідомлення із фронтів, роздуті чутки про революцію у ворожому Берліні… і зовсім нічого не написали про Україну. Видавець газети Віталій Шульгин переходить у свідоме ігнорування “українського питання”. Він взагалі закриє газету після проголошення незалежності УНР у 1918 році і знову відкриє лише влітку 1919-го, коли Київ візьме Добровольча армія Денікіна.

1918: “армія, мова, віра” і мир та війна з Росією

Квітень 1918-го був уже новою епохою. Більшовицький переворот та війна Росії з Україною втоптали у фронтову багнюку лозунги про автономію та федерацію. Уже незалежна УНР окремо від Росії вийшла із Першої світової війни, уклала союзний договір із Німеччиною й Австро-Угорщиною та за їхньою допомогою стрімко звільняла територію Республіки від червоних.

Львівська газета “Діло” 7.04.1918 сповіщала про звільнення від більшовиків Катеринослава (нині Дніпро) та захоплення ворожого озброєння на залізниці Полтава-Костянтиноград (нині Красноград Харківської області).

Газети “Відродження” та “Народна воля” детальніше описували ситуацію на фронтах у різних напрямках, сповіщаючи про визволення Харкова та інших міст України.

“Діло” дала викладку з інтерв’ю німецькій “Франкфуртер цайтунг” 33-річного прем’єр-міністра УНР Всеволода Голубовича.

Голова уряду випромінював оптимізм – заявляв, що немає нічого страшного в тому, що при владі опинилися молоді політики, та підкреслював, що Україна не буде оголошувати землю приватною власністю, адже держава будується на революційно-соціалістичних засадах. При цьому Голубович визнав, що уряд готовий засіяти… лише 30% земельних угідь (на момент розмови більшовики контролюють чи не третину Республіки).

Стан тогочасної України добре відображає номер “Нової Ради”. З одного боку відчувається ейфорія від перемог на фронтах. Так, читаємо, що у звільненому Києві влада переходить в руки коменданта, повсюдно відроджується діяльність громадських організацій, з’являються відомості про антибільшовицькі виступи на Кавказі (там постануть незалежні Грузія, Вірменія та Азербайджан). Вчені пишуть опуси про те, як треба по-новому викладати історію української культури.

“Робітнича газета” та “Відродження” подають цілі шпальти ідрібних повідомлень про початок роботи багатьох міністерств.

З іншого боку, відчуваються сліди розрухи. Влада через ті ж газети закликає виходити на роботу по губерніях суддів та прокурорів – видно, ті не поспішали працювати.

Як і рік тому, ми знову зустрічаємо повідомлення “з іншого боку барикад” – про створення “Русского союза на Украине”.

“Руські на Україні мають причини дбати про своє право й оборону. Але коли чуємо крики про систематичне пригнічення росіян, то вірити цьому не хочеться”, – пише “Нова Рада”, порівнюючи ситуацію з українськими гуртками в Росії: – По українських справах у Москві призначено комісара, і цього було досить, щоб московська українська рада одразу покинула політичну робот.

“Відродження” з 7 квітня 1918-го кілька шпальт присвячує питанню реформи армії. Вражає те, що газета делікатно критикувала популярну до війни соціалістичну думку, що армія має бути “народною міліцією”, а не професійним середовищем.

34-річний міністр військ та флоту Олександр Жуковський розповідає “Відродженню” про нові принципи формування української армії, за якими юнаки мають служити в тих самих повітах, де й живуть, а новобранців вчитимуть працювати з технікою та робитимуть ставку на культпросвітницькі заходи.

Також міністр визнає, що в армії служать і люди, які вороже ставляться до Республіки.

Тут же читаємо два надзвичайно цікаві коментарі – новопризначеного 62-річного “управляючого” міністерством фінансів (аналог “в.о.”) Петра Климовича та 26-річного (!) міністра закордонних справ Миколи Любицького.

Слова головного фінансиста України-1918 легко можна підкладати і його сучасним колегам. Досвідчений Петро Климович заявив, що Україні потрібен повноцінний бюджет, видатки держави мають визначатися лише її потребами, а прибутки – не лише роботою друкарського верстата. “Бо так далі жити не можна”, – відрізав глава Мінфіну УНР, який раніше був банкіром в Одесі.

Тези своєї політики він журналістам не виклав, а послався на те, що лише вступає на посаду і його проєкти ще не розглянули у Раді Міністрів (кадровий турборежим-1918!).

Міністр Микола Любицький

Молодий глава МЗС Микола Любинський пояснював журналістам, що Україна розуміє розчарування її колишніх союзників по Антанті розворотом Києва в бік німців та австро-угорців, але саме вони могли реально допомогти Республіці втримати свою державність. Міністр спростовував чутки, що інші союзники – турки – захоплять Одесу та пояснював конфлікти в регіонах, які виникали між німецькими військами та селянами, тим, що ще не всюди по селах знають, що німці – союзники.

Крім іншого, ЗМІ повідомляють про вихід нової купюри – 50 карбованців.

Хоча влада УНР ухвалила рішення про запровадження нової валюти – гривні – ще в лютому-березні, карбованцями в Україні будуть користуватися ще пів року (курс – 2 грн за 1 крб). Замовлена в Німеччині партія з 24,72 млн гривневих купюр прибуде в Україну лише в жовтні.

Читайте також:
“Какая разніца” і штрафи за російські вивіски: мовні пристрасті в Україні сто років тому

Луценко vs Корчинський: холівар навколо вбиства депутата-колаборанта

Далі йшов справжній детективно-політичний трилер, про який навесні 1918 року писала кожна українська газета – у Центральні Раді слухали справу про вбивство 30-річного депутата Євгена Нероновича, голови фракції УСДРП. Він виступав за створення радянської республіки та в березні став “народним секретарем військових справ” маріонеткового більшовицького уряду в Україні.

Євген Неронович

Відомий патріотичними промовами ще зі студентських часів, Неронович зник під час більшовицького наступу на Київ у січні. Більшість колег по ЦР знову почують про нього в кінці березня, коли під час звільнення від більшовиків Великих Сорочинців – малої батьківщини політика – знайдуть його труп.

Підозра впала на українських військових, адже в Київ уже почали надходити дані, що під час переговорів у Бересті Нероновича бачили у складі делегації від більшовицького уряду так званої “Української республіки рад”.

Сучасникам важко у це повірити, але явна зрада колеги для багатьох членів Центральної Ради була неочевидною і непершочерговою в цьому “кейсі”. Фракція УСДРП (а це партія Винниченка й Петлюри) люто вимагала, аби розслідування інциденту забрали у військових та доручили спеціальній комісії в Раді, інші депутати наголошували, що вбивство Нероновича – кричущий злочин проти недоторканності депутата ЦР.

На захист військових став хіба депутат від соціалістів-самостійників Іван Луценко, який заявив, що слідство має взяти і до уваги численні свідчення про зраду Євгена Нероновича. Його перебив соціаліст-федераліст Михайло Корчинський зі словами, що в центрі уваги має стояти саме факт убивства без суду та слідства. Зрештою Рада проголосувала про створення спеціальної комісії для розслідування обставин вбивства Нероновича.

Пристрасті кипіли не лише в Центральній Раді, а й у ЗМІ. Есдеки через свою партійну пресу видавали сповнені обурення статті про “варварський злочин”, при цьому зовсім не згадували про пряму співпрацю Нероновича з ворогом. Навіть у безпартійній газеті “Відродження” вийшов вкрай суперечливий у своїй емоційності некролог авторства Олександра Ковалевського.

Майбутній міністр сільського господарства різкоо засуджував вбивство “справжнього українця”, апелював до того, що небіжчик розбудовував українських студентський рух у Петрограді (що було правдою). Тут же Ковалевський згадав, що “ще тоді він (Неронович) захоплювався більшовиками, яких уважав за єдино чистих марксістів”. “Чи розуміли вони (вбивці), що розстрілювали ту людину, яка була втіленням непідкупного соціалізму?” – рефлексує автор. Він визнає співпрацю друга з більшовиками “гріхом”, проте гріхом “несвідомим”, і вважає, що ця жертва має сполучити “під прапором Української Державности інших патріотів”.

Розгляд цієї справи так і не завершився. Через три тижні стався правоконсервативний переворот Скоропадського, який змінив порядок денний.

Читайте також:
Як Винниченко просив посаду в “тупих, зголоднілих, лютих кацапів” і що з цього вийшло

1920: радянська пропаганда, українська розвідка, бої на Кіровогращині

За квітень 1919-го та квітень 1920-го в онлайн-архівах вкрай важко знайти номери якихось українських газет. У Києві за цей час встановлювався червоний прапор, потім знову синьо-жовтий, потім російський триколор і знову червоний. Ціли регіони України контролювалися місцевими отаманами – Махном, Григор’євим тощо. У квітні 1920 року Армія УНР на Західній Україні (яка вже контролювалася новим союзником Республіки – Польщею) готувалася спільно з поляками до нового походу на Київ, де дуже невпевнено почувалися більшовики.

Згадки про Україну є в червоній російській пресі, яка була перенасичена тупою пропагадою. Ось, наприклад, газета політичного відділу Петроградської революційної армії труда “Боевая правда” повідомляє про “успіхи” на польському фронті під Мозирем (місто на Поліссі, з 1918 року – у складі УНР, зараз – територія Білорусі). Більшовики захопили переправу, кількох полонених та шість кулеметів.

Але масштаби “успіху”, навіть якщо він і дійсно мав місце, вказують на те, що це успіх невеликого підрозділу. По-друге, сам факт боїв біля Мозиря вказуює на те, що поляки контролюють цей регіон, і в такому разі вартує захоплення кількох кулеметів на обширному фронті в сотні кілометрів – ще те питання…

Цікаві і два повідомлення з України. В Одесі якісь загадкові кооперативні відділи (звісно, ні разу не підконтрольні більшовикам з їх воєнним комунізмом) спільно із не менш загадковими закордонними кооперативами встановили контроль над товарами, які потрапляють у порт.

Формулювання дивакувате, втім про його суть ми будемо здогадуватися, читаючи наступний пропагандистський шедевр – новину про те, що в Золотоноші “повітова безпартійна конференція  ( ̶в л̶д̶н̶р̶  на червоній території – і безпартійна конференція, аякже!) “постановила ліквідувати вільну торгівлю і взяти на облік товари, аби розподілити їх між трудящими”. Більш елегантного визначення банального мародерства ще варто пошукати.

З українських джерел цього часу ми зустрічаємо донесення розвідки Запорізької дивізії армії УНР із міста Бобринець (зараз – райцентр Кіровоградської області) про прибуття в Єлисаветград (нині Кропивницький) більшовицьких ешелонів. Українські вояки оцінюють сили місцевого гарнізону та планують провести наступальну операцію зі звільнення Єлисаветграда.

1921-22: сподівання на повстання

У квітні 1921 року український рух уже повністю втратив територію, втім готувався до масштабної партизанської вилазки із підпольської Західної України. В цей час українська преса видається в еміграції.

Голос українців в Америці, “Свобода”, передає чутки, які просочуются на Захід від біженців: про масове переселення росіян, про червоний терор у Києві та голод в Україні. Також преса пише про численні повстання – в Україні ще діють “Холодноярська республіка”, загони Нестора Махна та інших отаманів. Паралельно більшовики “воюють” із підручниками, які видавалися за влади УНР та Скоропадського.

“Свобода” з посиланням на польську пресу сповіщає своїм читачам про перипетії навколо питання Східної Галичини на засіданнях Ради Ліги націй (попередниця ООН). Союзники – США, Британія та Франція – погодилися передати Східну Галичину полякам на умовах, що Річ Посполита надасть цим землям автономію. Але поляки просто окупували регіон та не дотримуються взятих на себе зобов’язань.

У 1922 році Україна закріплюється за більшовиками. Йде тотальне домінування червоної преси, яка подає мобілізаційні статті про подолання голоду, зовнішньополітичні перемоги комуністів, визнання радянської влади у Росії Німеччиною, комуністичні мітинги у країнах Європи та Азії тощо.

Офіційна газета червоного уряду в Харкові “Вісті ВУЦВК” публікує покаянного листа колишнього отамана, “петлюрівця” Юліана Мордалевича.

Той відрікся від своїх колишніх поглядів “буржуазного націоналізму”, бо нібито зрозумів, що таке “справжній соціалізм” та кого дійсно підтримав “робітничий люд” в Україні.

Юліан Мордалевич

Про фактичну поразку в боротьбі за незалежну Україну свідчить лист колишнього голови Центральної Ради Михайла Грушевського, надрукований у заокеанській “Свободі”. Колишній символ української революції закликав американську діаспору збирати кошти для допомоги голодуючим у радянській Україні.

При цьому Грушевський закликав перераховувати допомогу на рахунки більшовицьких органів влади в Україні та місцеве відділення Червоного хреста.

Читайте також:
Українська преса 100 років тому: від “АТО за кілька днів” до “Захід нас зливає”

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

87
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: