Станіслав Асєєв
журналіст, колишній політв’язень окупантів Донецька
(FB)
У чомусь — унікальне фото. На ньому камера у підвалі “МГБ” на Шевченка, 26, в якій я провів півтора місяці перед тим, як потрапити до “Ізоляції”.
Саме сюди мене кинули одразу після катувань.
Саме на цій тумбочці я написав свої перші рядки вночі, коли знайшов на підлозі картонну папку та уламки олівця.
Саме через цю решітку я просовував руки, щоби позаду мені застебнули наручники, перш ніж я візьму пляшку із сечею та мене поведуть на дві хвилини до туалету. До цієї решітки я також бігав по 15 хвилин на день від “топчанчика”, на якому спав і якого на фото не видно.
Маю сказати, що через телевізійне освітлення підвал має значно кращий вигляд, ніж було насправді, особливо вночі, коли вмикали “кварцеве світло” і все ставало фіолетовим.
Важко сказати, що відчуваєш, коли дивишся на таке минуле… Більш за все лякає думка, що від цієї камери до свободи залишалось ще 2,5 роки. Добре, що тоді я цього не знав.
P.S. На фото — громадянин Йорданії Хальдун Харахшех, з яким я познайомився вже в “Ізоляції”, він вчив мене арабській мові.
Досі пам’ятаю його “ля тахтулні!” – “не вбивайте!”.
Хальдун і досі в полоні.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
