СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
315826 +6719
Летальні випадки:
5927 +141
Одужали:
132219 +2686
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 2880105 (+32729). Оновлено: 08:55 21.10.2020

Калоші для Ростова, мотори й гідровелосипед: історія перших патентів незалежної України

Що патентували і як захищали інтелектуальну власність УНР та Українська Держава 1918-1920 рр.

автор: Максим Мірошниченко

Українська революція доби УНР – це історія повстань, перемог та поразок, героїчних рейдів тощо. А ось період гетьмана всієї України Павла Скоропадського цінний насамперед своїми державотворчими здобутками та архівами. Ви тільки уявіть, як цікаво тримати в руках матеріали про встановлення адміністрації Української Держави в нині закордонних Старому Осколі, Бєлгороді, Гомелі! Або – про патентування найрізноманітніших винаходів уповноваженими органами гетьманату. Погляньмо на цю тему ближче.

Патенти не далися синьо-жовтим соціалістам

Після того як Лютнева революція 1917 року покінчила із Російською імперією, а більшовики своїм переворотом розвалили і її спадкоємицю, Російську республіку, на величезній території від Карпат до Тихого океану впала фактично вся правова система. Загроз своїй власності боялися не лише землевласники чи промисловці, а й навіть дрібні ремісники у містах та більш-менш заможні селяни в глибинці. Що вже казати про інтелектуальну власність, із якою в ті часи могли не рахуватися не тільки червоні експропріатори, а й більш цивілізовані капіталісти. Аби відновити пограбоване більшовиками виробництво, його господар легко міг наплювати на права того чи іншого інженера-винахідника.

Дуже швидко ці проблеми постали і перед Українською Республікою.

Колишня будівля першого Міністерства торгу та промисловості України (вулиця Олеся Гончара, 55-б)

Патентна справа незалежної України могла зробити перші кроки вже невдовзі після проголошення УНР 1918 року, коли в морозний день 26 січня Народне міністерство торгу та промисловості УНР переїхало в будинок Київського відділку Російського технічного товариства (нині київська вулиця Гончара, 55-б). Але не склалося – в той же день зі столиці в евакуацію виїхав сам міністр торгу та промисловості Іван Фещенко-Чопівський – член Української партії соціалістів-федералістів, відомий у той час металург, нащадок польського шляхетського роду.

Міністр торгу та промисловості Іван Фещенко-Чопівський

За кілька днів у Києві господарювали червоні, і робота Міністерства була перервана.

Втім, уже в березні, після повернення влади УНР до Києва, Міністерство відновило свою роботу, а 10 березня там був створений Технічний департамент Відділу винаходів, який і мав займатися патентами.

Його очолив інженер Георгій Родкевич.

У квітні відділ почав обростати штатом і вже готувався запрацювати на повну, аж тут відбувся гетьманський переворот, і з соціалістичної республіки Україна перетворилася на авторитарну державу на чолі із “його ясновельможною світлістю паном гетьманом” Павлом Скоропадським.

У Києві під тим ж синьо-жовтими прапорами відновилися старі порядки. Господарювали вже великі землевласники та промисловці, які й узялися піднімати з революційних руїн занепале господарство.

Читайте також:
100 років незалежності: як рекламувала себе УНР. ІНФОГРАФІКА, МАПИ

Гетьманські патенти під експансію Росії

Із назви Міністерства торгу та промисловості викреслили слово “народне”, а саме відомство очолив відомий одеський банкір та фінансист Сергій Гутнік. Ярий прихильник централізації економіки, він швидко увів державну монополію на сіль, цукор, тютюн, спирт, звільнив більшість керівників відділів у Міністерстві, але зберіг на своїх посадах інших держслужбовців. У тому числі й Георгія Родкевича, який очолив новий Відділ винаходів при новоствореному Фабрично-заводському департаменті.

Ця установа і реєструвала перші патенти Української держави.

Що цікаво, це була геть не примітивна постреволюційна діяльність. Насправді ця установа, як і інші державні структури, діяли на основі відкинутого соціалістами-республіканцями законодавства Російської імперії. Відтак київська виробничо-промислова тусовка Української Держави досить швидко почала орієнтуватися у справах.

Голова ради міністрів УД Федір Лизогуб та гетьман Павло Скоропадський із почтом

Щоб зареєструвати винахід або вдосконалення до нього, торгівельний знак (як би зараз сказали – “бренд”) чи навіть малюнок, інженерам або розробникам треба було написати заяву за встановленим зразком (бланк видавався у Міністерстві), сплатити гербовий збір у рзмірі 31-34 карбованці (на той час доволі підйомна сума навіть для дрібного ремісника), надати чітко обумовлені два види креслення свого винаходу на спеціальному папері та шаблонний детальний опис технології чи марки.

Видача реєстраційного свідоцтва могла зайняти пару місяців, а на цей час власник винаходу чи товарного знаку користувався охоронним свідоцтвом, яке дозволяло рекламувати винахід або знак, проводити його тестування, публічну демонстрацію та навіть продаж.

Видача свідоцтва підтверджувалася у “Державному віснику” – офіційній газеті адміністрації Української Держави.

Газета “Державний вісник” – тут друкувалися усі свідоцтва реєстрації патентів

Остаточний вердикт щодо напрацювань інженерів та винахідників виносив Експертний комітет, куди входили представники інших міністерств, адже винаходи могли стосуватися специфічних галузей, як-то військової.

Комітет вів канцелярію – у нього була своя бібліотека та архів зареєстрованих торгівельних знаків і винаходів.

Уже зареєстрований патент досить добре захищав інтелектуальну власність його господаря – він давав право використання та розповсюдження і навіть відчуження власності у тих осіб, які незаконно використовують винахід.

Патент охороняв права на 15 років і, що цікаво, змушував його власника займатися впровадженням та вдосконаленням виключно на території колишньої Російської імперії.

Це вочевидь демонструвало, що гетьман Скоропадський вбачав Українську Державу частковою спадкоємицею Імперії та намагався прив’язати винаходи на її території саме до України.

Така свого роду “експансія” на уламках Росії обіцяла українській економіці неабиякий потенціал. І це працювало. У 1918 році у відносно стабільну Україну повалили цілі потяги російських біженців із промисловців, аристократів, журналістів, акторів та підприємців. Адміністрація Скоропадського справляла мито з власників патентів, які видавалися ще установами Російської імперії.

Першому українському патенту завадили бюрократія та страйк

Перші реєстраційні свідоцтва в історії України 27 червня 1918 року отримали… підприємці з Ростова-на-ДонуГрюнталь та Антошевський, які виготовили спеціальну дерев’яну підошву, що заміняла використання калош та дерев’яні сандалії.

Власники фірми “ГрюнАнтоши” (спеціалізувалися на виробництві калош) надіслали заявку 4 червня. Оскільки Ростов-на-Дону не входив до складу України, Міністерство в Києві повідомило підприємцям, що вони мають знайти тут якусь довірену особу, яка би представляла їхні інтереси.

Відтак перший український патент, оздоблений пишними вензелями та філігранним тризубом, поїхав у російське місто, в яке через майже сто років утече президент Янукович.

Зразок Реєстраційного свідоцтва Української Держави на “спосіб затримування продуктів коксування за допомогою поглощення їх із коксового газу пористою масою”. Нині зберігається у Дніпровському національному історичному музеї

Що цікаво, перший в історії український патент міг поїхати і в село Киселівка Звенигородського повіту Київської губернії. Тамтешній житель Ілля Пейсахович Сквирський хотів зареєструвати нафтовий мотор. Але винахідникові завадив всеукраїнський страйк залізничників. Спочатку інженер не зміг належним чином оформити заявку, а на залізниці загубили поштову посилку Сквирського до Міністерства, в якій був необхідний пакет документів та квитанція Державної скарбниці про сплату гербового збору.

Своє свідоцтво Сквирський усе-таки отримав, але вже під номером 51, 4 вересня.

Що і як винаходили

Наразі наявні в Україні архіви Міністерства торгу та промисловості містять інформацію 16 виданих патентів.

Останнє посвідчення має номер 69, за 26 вересня. Відтак очевидно, що значна частина доокументації про патенти була втрачена.

В основній своїй масі патенти Української Держави стосувалися побутових потреб – виготовлення взуття із відходів виробництва, обігрівальні пристрої, електронагрівальні прилади. Але є й приклади виробничих винаходів – способи виготовлення бабітів (спеціальних сплавів, що витримують тертя залізниці), уже згаданий нафтовий мотор та навіть гідровелосипед.

Зареєстровані торгівельні марки в основному призначалися для побуту – це були сурогати чаю, тютюнових виробів, махорки та вакси.

Заяви у Відділ винаходів надсилали інженери, купці та навіть студенти з Києва, Одеси, Катеринослава, Вінниці, Харкова, Білої Церкви та ін.

Запатентована карма українських соціалістів

14 грудня 1918 року гетьман Павло Скоропадський зрікся влади, відтак керівництво державою перейшло в руки Директорії УНР, яка відновила порядки Республіки. Втім, вона й надалі значною мірою спиралася на гетьманський апарат. Принаймні ще в середині січня 1919-го Відділ винаходів проводив перереєстрацію уже виданих раніше свідоцтв, і вони були підписані тим же Георгієм Родкевичем та діловодом Дольським.

Як і рік тому, державотворча діяльність УНР звелася до війни з більшовиками та білогвардійцями. Відновлена УНР втрачала Київ, окопувалася на Правобережжі, знову входила у Київ та відкочувалася до польського кордону. Відтак нам практично невідомо про серйозну діяльність патентного відомства в ті буремні роки, що були пов’язані і з переїздами архівів, і з їх втратами.

Варті уваги кілька збережених документів, коли уряд УНР у вигнанні засідав уже в польському Тарнові, а керівництво УНР мріяло про новий визвольний похід проти більшовиків. 4 червня 1920 року начальник Відділу винаходів Зенон Горницький складає доповідну записку у Міністерство. В ній він порівнює “патентові діла у поодиноких державах” та критикує систему охоронного права Росії. Горницький зазначає, що “будувати зовсім новий закон немає зараз у нас сили, є, одначе, спосіб надати старому російському закону… серйозний вигляд без переводження засадних змін”.

Зенон Горницький пропонував переформатувати свій відділ на цілий “Департамент охорони промислової власності”. На його думку, одне це мало “піднести престиж Держави у очах промислового світу і дасть українському патентові зразу потрібний блиск і повагу”.

“Справа, що може на перший погляд виглядає не так важливо, – резюмує чиновник, – в дійсності (…) може мати колись незвичайний вплив на долю нашої молодої Республіки”.

Євген Архипенко – останній міністр торгу УНР

Уряд УНР в екзилі прислухався до держслужбовця і 25 червня розглянув проект постанови Ради Міністрів “Про перетворення Відділу винаходів в Департамент охорони промислової власності“. Це рішення підписав і останній міністр торгу УНР Євген Архипенко.

Відтак Зенон Горницький в екзилі отримав свій Департамент із трьома відділами.

У вересні того ж року голова Департаменту охорони промислової власності звітував, що установа працювала над “програмою діяльності в найближчій будущності” та склала кілька законопроектів, опираючись на європейський досвід. Але робота була зупинена, бо “група великих держав” утворила “Міжнародний патентовий уряд” і ввела нові стандарти роботи.

Читайте також:
Українська преса 100 років тому: від “АТО за кілька днів” до “Захід нас зливає”

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

33
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: