Підсумки конкурсу “Світова класика українською” та питання державної мови в опері

 

Максим Стріха
фізик, письменник

Загальновідомо: всі найкращі речі в Україні роблять волонтери й ентузіасти. Сорокарічний композитор і піаніст (а заодно – один із засновників україномовної «Вікіпедії») Андрій Бондаренко вже кілька років є неформальним лідером мистецького руху «Світова вокальна класика українською». Він дбайливо збирає переклади романсів та оперних арій пера наших великих і менш відомих, але теж талановитих поетів, розучує їх з молодими і знаними співаками, влаштовує україномовні концерти і цілі оперні вистави, видає ноти творів світової вокальної класики з українськими текстами, створив однойменний інтернет-портал, де розміщено ці ноти, переклади й відеозаписи концертів та вистав, аби кожен між побачити і почути, як прекрасно звучать українською шедеври Перселла й Моцарта, Шуберта й Верді, Рахманінова й Чайковського. І все це – на власному ентузіазмі, без жодної підтримки держави.

Два роки тому Андрій Бондаренко заснував ще й вокальний конкурс, на якому україномовні виконавці можуть продемонструвати свою майстерність. Днями завершився уже другий вокальний конкурс «Світова класика українською» – єдине в Україні змагання співаків, де класичні арії й романси виконують не мовами оригіналів, як це тепер здебільшого заведено, а в українському перекладі.

У конкурсі взяли участь 29 вокалістів віком від 16 до 57 років, серед яких були і зрілі митці, і ті, хто ще тільки навчається. Серед конкурсантів були й не тільки українці – романси Лятошиського і Рахманінова й арію Моцарта українською виконала й 19-річна Лін Юйцзе з Китаю.

А перші премії «зіркове» журі на чолі з лауреаткою Шевченківської премії композиторкою Ганною Гаврилець присудило 20-річній студентці Харківського університету мистецтв Серафимі Білозор, що володіє красивим мецо-сопрано (молодша група), а також лірико-колоратурному сопрано Тетяні Ластовецькій та баритонові Антонові Скірку (старша група).

Протягом трьох днів конкурс подарував учасникам і слухачам багато яскравих музичних вражень. На коцерті-відкритті запам’яталося темпераментне виконання аріозо Ланчотто з «Франчески да Ріміні» Рахманінова Павлом Бєльським, прониклива інтерпретація надзвичайно складного циклу «Місячні тіні» Лятошинського Оксаною Євсюковою, чарівна і прозора «Музика» Мікаела Тарівердієва, з надзвичайним шармом проспівана Оксаною Петриковою.

Сюрпризом для всіх стала ораторія для тенора й хору самого Андрія Бондаренка під промовистою назвою «Реформа», яка своїм гострим сарказмом змусила згадати знаменитий «Антиформалістиний райок» Дмитра Шостаковича.

Прослуховування конкурсантів, що відбувалося в музеї Миколи Лисенка, відкрило багато імен. Далеко не всі з них отримали в кінцевому підсумку призові місця, адже змагання є змагання.

Запам’ятався найстарший учасник конкурсу, 57-річний баритон Сергій Рубан з Полтави, який надзвичайно виразно виконав монолог зловісного Жерара з маловиконуваної у нас сьогодні опери Джордано «Андре Шеньє». Саме український переклад дозволив слухачам відчути моторошні паралелі між терором Французької революції – і подіями пізніших часів, коли розправлялися то з «ворогами народу», то зі спеціально призначеними «корупціонерами». В кінцевому підсумку провінційний викладач вокалу Рубан отримав від журі диплом «за найкраще донесення літературного тексту».

Переможців за такої кількості гідних претендентів визначити було надзвичайно складно. І все ж журі мусило визначити кращих із кращих.

У молодшій групі другу премію поділили Віра Скибицька і Владислав Гловацький.

Учениці київської музшколи Скибицькій щойно виповнилося 16 – і вона запам’яталася виконанням арії свого сценічного ровесника, славетного Моцартового Керубіно, закоханого в усіх жінок відразу. Натомість студент університету культури і мистецтв 20-річний Гловацький порадував по-дорослому зрілим виконанням арії Султана із «Запорожця за Дунаєм» Гулака-Артемовського.

Володарка першої премії в молодшій групі Серафима Білозор просто зачарувала виконанням арії радісної і легковажної Ольги з «Євгенія Онєгіна» в безсмертному перекладі Максима Рильського. Наповнені й красиві ноти нижнього регістру на останній фразі «Мене дитятком всі зовуть» зірвали на прослуховуванні щирі оплески навіть зазвичай безсторонніх членів журі.

У старшій групі третю премію одержав 25-річний магістрант університету імені Драгоманова Іван Матковський. Він буквально заворожив своїм напором у знаменитих куплетах Ескамільйо з «Кармен» Бізе – теж у перекладі Максима Рильського. При цьому його голос звучав рівно в усіх регістрах, а численні горішні «фа» давалися співакові без жодного напруження.

Ще один 25-річний баритон, випускин університету імені Драгоманова і НМАУ імені Чайковського Дмитро Воронов запам’ятався елегантним виконанням коронної арії Моцартового Фігаро «Годі вже вітрогоном завзятим…».

Ще одну другу премію отримала викладачка НМАУ досвідчена Валентина Андрєєва, яка органічно втілилася в образ трагічної і підступної Панночки з маловідомої, на жаль, загалові опери Вериківського «Вій».

Володар першої премії Антон Скірко на прослуховуванні продемонстрував бездоганну кантилену в каватині Валентина з «Фауста» Гуно. А на заключному концерті співак виконав романс Миколи Лисенка на слова Івана Франка «Безмежнеє поле», де протягом якоїсь хвилини виявив цілу гамму почуттів – і завершив усе розпачливим «серце мені розриває» на горішньому «соль».

Володарка першої премії Тетяна Ластовецька на прослуховуванні запам’яталася віртуозним виконанням надскладної арії Цариці Ночі з «Чарівної флейти» Моцарта, а на заключному концерті продемонструвала прекрасне володінням голосом у відомому солоспіві Кос-Анатольського «Ой, піду я межи гори».

Нарешті справжньою окрасою заключного концерту став виступ славетної Вікторії Лук’янець. Співачка спеціально прилетіла з Відня для участі в журі конкурсу – і дала усім конкурсантам предметний урок майстерності, проспівавши Розіну з «Севільського цирульника» Россіні не тільки феєрично з погляду вокалу, але й так, що кожна фіоритура органічно поєднувалася зі смисловим наповненням фрази, зі сценічним рухом, із промовистим виразом обличчя й мімікою. Другий твір, який виконала Вікторія Лук’янець, солоспів Андрія Бондаренка на слова відомої київської поетеси Олени о’Лір, було присвячено пам’яті жертвам Голодомору – адже конкурс збігся в часі з меморіальними днями, коли вся Україна згадує й засвічує меморіальні свічки.

Отже, упродовж трьох днів слухачі могли насолодитися трьома десятками різних цікавих голосів, які виконали (включаючи вступний і заключний концерти) понад сто вокальних творів.

І всі ці твори прозвучали українською мовою – отже, слухачі могли сприйняти кожен із них не як набір вокалізів, оздоблених пантомімою, а як наповнену змістом маленьку драму, – зі щасливим чи смутним завершенням.

Тобто конкус став, за великим рахунком, єдиним музичним форумом Києва й України, де класичні вокальні твори можна сприймати з тим смисловим навантаженням, яке й замислювалося композиторами.

Адже з усіх інших сценічних майданчиків у нас переважно звучить «мова оригіналів». А слухачі дедалі швидше втрачають інтерес до класичної вокальної музики взагалі – на тлі бадьорих репортажів про нові нестандартні постановки опер в Україні і про успіхи наших співаків на закордонних сценах.

Щоправда, терпіння публіки уривається – і саме в дні конкурсу три десятки знакових постатей української інтелігенції опублікували звернення до міністра Володимира Бородянського.

Академіки-гуманітарії та академіки-«технарі», професори провідних вишів, письменники й перекладачі зважилися, нарешті, сказати очевидне: «оперне мистецтво України сьогодні перебуває в абсурдному й жалюгідному стані». Адже ще півстоліття тому до оперних театрів приходила молодь, а популярні оперні арії були «на слуху» навіть у людей, далеких від мистецтва. Сьогодні ж імена Верді, Гуно, Вагнера, Мусоргського вже є для більшості з наших співгромадян порожнім звуком, а класична вокальна музика давно поступилася популярністю естрадним «хітам».

Причина очевидна: п’ятдесят років тому всі опери в наших театрах виконували в українських перекладах авторства таких першорядних поетів і перекладачів, як Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Бажан, Борис Тен, Микола Лукаш. Відтак публіка сприймала оперу як справжню музичну драму, співпереживала сценічній дії і любила цей складний, синтетичний, багато в чому умовний жанр.

Уже в період незалежності наші театри тотально перейшли до практики виконання творів мовами оригіналів – і це співпереживання з боку публіки зникло. Адже неможливо глибоко співпереживати тому, чого до кінця не розумієш. На жаль, і самі артисти-співаки часто дуже приблизно уявляють те, про що саме вони співають.

Проте, хоча опера фатально втратила у популярності, таке становище цілком влаштовує керівництво наших театрів, оскільки дозволяє успішно заробляти гроші на різних «міжнародних» проєктах. Вимоги авторів звернення доволі помірковані. Вони в жодному разі не відкидають права музикантів виконувати вокальні твори мовами оригіналів. Але вони хочуть, щоб практика україномовного виконання творів світової класики стала предметом підтримки не лише з боку окремих ентузіастів, але й держави.

Відтак вони просять у міністра забезпечити функціонування в столиці України Києві принаймні одного повністю українськомовного оперного театру.

Сьогодні з чотирьох державних театрів, які ставлять у Києві опери, повністю українськомовним не є жоден, а на сцені Національної опери України в творах світової класики українська мова віднедавна відсутня взагалі.

Це виглядає принаймні нелогічно в порівнянні з Лондоном, де поруч із «Ковент-Гарденом», де опери ставлять мовами оригіналів, діє Англійська національна опера, де всі вистави звучать винятково англійською!

Підписанти звенення також просять забезпечити постановку не менше половини творів світової оперної класики в усіх державних оперних театрах України (Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпро) в перекладі українською мовою. При цьому вони слушно нагадують: ці театри існують на кошти українських платників податків, і нелогічно, що свою продукцію вони орієнтують переважно на іноземних туристів, а не на вітчизняну публіку.

Нарешті, науковці й письменники вимагають забезпечити обов’язкове вивчення українських перекладів творів світової вокальної класики в процесі підготовки вокалістів у всіх без винятку вітчизняних мистецьких вишах. Адже ці виші знов-таки готують коштом українських платників податків співаків, які працюватимуть в Україні.

Було б завеликою розкішшю орієнтувати весь підтримуваний українськими бюджетними коштами навчальний процес виключно на тих, хто вже завтра емігрує за кордон і зробиться там частиною міжнародного оперного «фаст-фуду».

На завершення провідні інтелектуали країни просять міністра орієнтуватися не на ту частину мистецьких еліт, яку цілком задовольняє сьогоднішня ситуація (і які відтак до української мови ставляться зверхньо, а то й агресивно), а на українських платників податків, які мають право одержувати свій улюблений культурний продукт своєю рідною мовою в перекладі своїх великих поетів.

Автор цих рядків теж підписав це звернення, хоч і не мав жодних ілюзій: нинішній владний режим навряд чи перейматиметься специфічними питаннями оперного мистецтва, та ще й у контексті збереження традицій україномовного виконавства. За своєю природою опера все ж вимагає значно розвиненіших естетичних уявлень, аніж шоу «95-го кварталу»…

Але те, що робить Андрій Бондаренко, що придумав і організував конкурс «Світова класика українською», важить значно більше, аніж звернення до високопосадовців «зеленої» команди. Адже він поволі відроджує серед українських вокалістів моду на те, щоб знову виконувати класичні твори українською. А заодно – знову привчає публіку, дезорієнтовану роками «італійського несмаку» (ці слова – «итальянская безвкусица» – на означення бездумного виспівування іноземними мовами перед аудиторією, яка цих мов не знає, належать визначному російському оперному диригентові Кирилові Кондрашину) до практики розумного, осмисленого виконання вокальної класики, за якого музика органічно поєдується зі словом.

Наступного року в березні відзначатимемо 125-річчя Максима Рильського, який, крім усього, переклав чи відредагував близько 20 оперних лібрето (сьогодні на порталі Андрія Бондаренка розміщено 6 цих досі ніде не друкованих текстів високої літературної ваги). У нарисі «Співак і слово» з циклу «Вечірні розмови» (їх Рильський писав для популярного тоді «Вечірнього Києва» на початку 1960-х) поет наголошував: «співак повинен до дна відчувати і до дна розуміти, що він співає». Рильський переконливо обґрунтовував це своє твердження, для сучасних читачів уже не зовсім очевидне: «кому пощастило, як мені, чути живими Собінова, Нєжданову, Мишугу, Донця, хто прислухався до записів співу Шаляпіна чи Карузо, той, певно, зауважив, яке виняткове значення вони надавали саме слову, його змісту, його емоційному забарвленню, його фонетичній красі, як намагалися вони в першу чергу «донести» до слухача саме слово»

Годі й казати: донести до слухача красу осмисленого слова можна лише при виконанні зрозумілою для цього слухача мовою. І тому ІІ конкурс «Світова класика українською» став, крім усього, й даниною пам’яті великого Максима Рильського, якому було б дуже незатишно усвідомлювати, що на сцені його рідної Київської опери, де він 15 років виконував обов’язки завліта, його рідна українська мова у виставах світової класики вже не звучить. Але якому було б водночас радісно дізнатися, що рух за відродження україномовного виконавства вже розпочався.

Читайте також:
Науковці просять Мінкульт повернути українську мову в оперні театри

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: