Подача “Дзеркалом тижня” соцдослідження в ОРДЛО – це ненависть і роз’єднання, – Дворецька

 

Олександра Дворецька
співзасновниця Благодійного фонду “Восток-SOS”, член правління громадської організації “Правозахисний центр “Дія”, координатор Офісу з розробки гуманітарної політики України, кандидатка в народні депутати від партії “Голос”

(FB)

Мої батьки живуть в окупації. Вони не беруть участь у “виборах”, перепису населення, соціологічних опитуваннях та публічних святкуваннях під чужими прапорами. В часи невизначеності Української держави по відношенню до тих, хто залишився на тимчасово окупованих територіях, це є найбезпечнішою поведінкою. Можливо, безвідповідальною та непатріотичною, якщо дивитися з Києва, але такою, що зберігає свободу й життя, якщо ти з Сімферополя чи Луганська.

У часи, коли за невизнання окупованої території України (Криму – “Н”) територією держави-окупанта існує кримінальна відповідальність. У часи, коли в будинках проукраїнських активістів без їхньої згоди живуть росіяни. У часи, коли рідні розірванні роками без побачень і кількома сотнями метрів між КПВВ з різними прапорами.

У ситуації, коли соціально очікуваними, безпечними й такими, що отримають схвалення, є одні відповіді, а щирими, справедливими й правильними – інші. У ситуації, коли за власну думку людей саджають у підвали, катують, вбивають. Коли незгодні зникають безвісти.

Публікація “Дзеркала тижня” (із результатами соціологічного опитування мешканців ОРДЛО про ставлення до України“Н”) не зриває маски, вона лише підкріплює стереотипи, які без загального контексту сприймаються як цивілізаційні розлами.

Відповідальна журналістика – це про розуміння наслідків опублікованого. Не давати цей контекст – безвідповідально.

Сприймати опитування в окупації, наче воно пройшло в Луцьку, Чернігові та Бурштині – непрофесійно, а замовчувати цю особливість перед читачами – маніпулятивно.

Я поважаю редакцію “Дзеркала”. Я знаю тенденції на окупованих територіях. Я впевнена, що там більшість далеко не супер-патріоти, готові українські партизанські загони.

Але подача цього дослідження в такому вигляді – це ненависть, дегуманізація та роз’єднання.

Це про різну Україну ментально. Це концентрована безвихідь. Я навіть розумію мету – спробу показати іншу сторону радості розведення на останній, третій, ділянці на східному фронті.

Та є й інший фронт, і давайте про нього пам’ятати. Він проходить зараз за наше виживання – між тими, хто хоче, щоб Україна була, і тими, хто не вірить в її існування в майбутньому. Перші будуть клеїти спільне, працюючи на те, щоб розлами не були глибокими і в них не будувались окопи. Другі будуть підсвічувати те, що нас роз’єднує. І в кожного будуть свої факти, які будуть правдиві.

Хай нам вистачить мудрості й розуму для читання цього дослідження, а не лише на вихоплення хайпових цифр для новин, які подужають значно більше українців, ніж повний текст. А тим паче – пошук інформації про саме дослідження, думки соціологів, політологів та істориків.

Читайте також:
“Блакитний птах” надії. Як громадська організація підтримує українських полонених ОРДЛО

 

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна