Українські вибори 2019 року були “хакнуті”, – медіаексперт

Віталій Мороз
експерт з нових медіа, медіатренер

(FB)

Завтра відбудеться черговий “час X” для країни, однак результатів голосування можна й не чекати, аби сказати, що українські вибори 2019 року були “зламані”. Так, йдеться про “Ukraine’s elections were hacked”.

Чому і як це відбулося?

Цілком очевидно, що Україна слабо вивчила уроки референдуму щодо Brexit влітку 2016 року та виборів президента США восени 2016 року. В обидвох випадках відбувся мікс використання технологій у поєднанні з популізмом формату “постправди”, коли правда завжди програє на фоні неправдивих емоційних гасел (повернемо контроль над країною, адже Британія платить щотижня 350 мільйонів фунтів в ЄС (неправда) як одне з гасел прихильників Brexit).

В українському суспільстві навіть серед експертів питання доступу до російських соцмереж багато хто досі вважає більш цінним, аніж почати фахову дискусію про глобальне використання технологій проти демократичних інституцій – мікротаргетинг реклами, джерела фінансування, як працюють фабрики тролів і ботів, як запускаються та “розкачуються” інформаційні спецоперації.

Усе це наслідок того, що Україна слабо цікавиться світом. Ми не знаємо, що відбувається в сусідній Молдові, і щось колись чули, що в Білорусі “є гарні дороги” і “бацька – твердий господарник”. Ми сконцентровані на виживанні тут і зараз. На нашій території триває війна з Росією, Хоча для багатьох вона ніби комп’ютерна гра, за якою постійно зависає син-підліток у закутку своєї кімнати. Й хоча від цієї “гри” нічого хорошого не очікуєш, однак вона особливо й не заважає побуту решти членів родини.

Кожній людині властива як світла, так і темна сторона її особистості. Кожен переживає за долю своїх дітей, внуків, власне здоров’я, гордитися своєю країною та прагне кращих стандартів життя. На протилежному боці в кожній людині є давні образи на інших, нереалізовані власні мрії, заздрість до сусіда, до його нового айфона чи злість щодо припаркованої на газоні чужої автівки.

Разом з тим, людям потрібне просте пояснення світу – так влаштований мозок людини. Звести все складніше до простого, Хто у всьому винен? Вони. Не ми. Ті, хто “дорвався до корита”, ті, хто все розікрав. Чому вони в політиці? Аби лиш красти. Як це видно? Хто ж як не вони підняли курс долара з 8 до 30 аби нажитися на нас, простих людях.

На цих виборах натиснули саме на темну сторону людей, давши можливість людям випустити своїх демонів. Технології ж стали каталізаторами ненависті й поляризації. Телевізійний формат підмінив реальність демократичного інституту виборів. Перетвори усе політичне в телевізійне, усе телевізійне – в розважальне. Тільки ось глядачі телепрограм не мають жодного впливу на зміну формату телевізійного шоу в очах власників телеканалів. А ось після підміни виборів телевізійним шоу, виборець таки підіймає свою задницю з крісла та йде на виборчу дільницю.

В офлайні поляризація поглядів стримується усвідомленням реальності твоїх опонентів. На “Олімпійському” стадіоні таки не відбулося заворушень між виборцями двох кандидатів, про що так багато пророкували. Бачити опонента на очі – бачити в ньому людину і шлейф людського за ним – діти, професія і т.д.
Страх порушення кордонів “Іншого” теж є визначальним для бездіяльності.

В онлайні ж більшість бар’єрів скасовується. Є абстрактні користувачі, які перепубліковують усілякий брєд, не вміють робити правильні фотографії чи замість коментарів залишають гіфки з букетами квітів. В онлайні працює ефект безкарної анонімності – це не я пишу, це мій видуманий віртуальний персонаж. Тут навіть мого фото немає, відповідно, мені можна більше, ніж зазвичай.

Удаване відчуття анонімного, властивість пояснювати складні явища простими категоріями призводять до посилення поляризації в онлайні. Наш кандидат – “подарок судьбы”, не наш кандидат – “совершенная мерзость”.

Це особливо відчутно, коли вивчаєш, як працюють політичні групи в Фейсбуці. Коли на твоїх очах сотні користувачів підживлюють ненависть до одного з кандидатів, цим легко заразитися й самому. Качелі “від обожнювання до ненависті” працюють тут на повну.

Дезінформація у підводці з емоційними закликами та їх правильний “посів” в потрібних групах дає приголомшливий результат. Побачив це на кейсі мови ненависті до Уляни Супрун.

Переглядав профілі цих користувачів, що відверто практикують мову ненависті – частина з них були російськими чи партійними тролями (недавня реєстрація, відсутність власних фото, тільки політичні публікації, присутність у великих групах). Але все ж таки більшість – це пересічні виборці, яких щотижня бачу в черзі до каси в АТБ, та з якими щодня їжджу в переповненому метро.

Виборцям дали простір для вираження – соцмережі, але ніхто не обумовив ризики використання соцмереж. І хоча в житті ці люди є вірними друзями, люблячими батьками, саме в мережі вони здатні пускатися берега. Хоча тільки п’ять років тому ми прожили Революцію гідності.

Тож готуйтеся до великої переоцінки ролі технологій в нашому житті та пошуку відповіді на складне питання – а що ж, зрештою, з цим робити?

Читайте також:
Феномен Зеленського є помстою обивательської посередності, — Крапивенко