“Теледифузія” Донбасу. Яке ТБ дивляться підконтрольні території і як це впливає на світогляд

 

автор: Ліна Тесленко

Згідно з соціологічними опитуваннями, абсолютна більшість жителів України – 86% – отримують інформацію про ситуацію в країні і світі від українських телеканалів, ще 5% – від російських. Тож саме ТБ сьогодні є основним чинником, який формує світогляд пересічного українця. І, відповідно, його політичний вибір.

На підконтрольних Україні територіях Донбасу залежність від «ящика» ще відчутніша, адже тут є серйозні проблеми з доставкою періодики, та й покриття мобільним інтернетом не найкраще. Отже, телевізор для більшості – основне джерело інформації.

Водночас цей регіон унікальний тим, що населення тут перебуває під перехресним впливом одразу трьох сигналів: українського, російського і самопроголошених «ДНР/ЛНР». Який із них домінує і найбільше впливає на світогляд? Та чи може Україна захистити своє інформаційне поле від ворожого контенту? «Новинарня» спробувала знайти відповіді на ці питання.

Інформаційна окупація Луганщини після першого туру

Після першого туру виборів на Луганщині сталася безпрецедентна ситуація: 4 квітня було знеструмлено об’єкти Концерну радіозв’язку, радіомовлення та телебачення (КРРТ) у Лисичанську, Сватовому, Старобільську, Міловому, Біловодську, Станиці Луганській. Через це був відсутній аналоговий сигнал та цифрове телебачення Т2 в цих містах, а також навколишніх населених пунктах, яким вони забезпечували покриття. Область була позбавлена телесигналу через борги Концерну РРТ перед ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання» і пов’язаного з ним ТОВ «Енера Схід» на суму понад 1,7 млн. гривень.

Але антени й цифрові передавачі «не розгубилися» і… почали налаштовуватися на сигнал «ЛНР». Практично аж до 10 квітня місцеве населення мало змогу дивитися лише телепродукт з ОРЛО. І це в умовах війни та другого туру виборчої президентської кампанії!

«Війни виграються у головах! Залишити без телерадіомовлення регіон, де ведуться бойові дії, та ще й у виборчий період, – рішення на межі державної зради. І ніякими заборгованостями та фінансово-господарськими відносинами воно не виправдовується», – емоційно прокоментував НП заступник голови Луганської ОДА Юрій Клименко.

Тільки після втручання перших осіб держави та досягнення згоди про повернення боргу мовлення на Луганщину повернули (КРРТ зобов’язався виплатити заборговане впродовж травня-червня 2019 року). Тобто цей крок не дозволив постачальнику миттєво «вибити» борг – компанії лише домовились про його реструктуризацію! Отже, дійти такої згоди можна було й не позбавляючи регіон мовлення.

Громадський активіст, голова ГО «Права справа» Дмитро Снєгирьов називає такі дії ідеологічною диверсією та вважає, що цим випадком мають займатися відповідні служби. «Навіть підстава – заборгованість за електроенергію – викликає тут великі запитання, – каже експерт. – Адже підприємство, яке дає електроенергію як на контрольовані території, так і окуповані, належить Костянтину Григоришину (російсько-український бізнесмен – “Н”). І там взагалі були великі запитання щодо відповідності українському законодавству діяльності цього підприємства. Яким чином взагалі таке могло статися? Адже телерадіомовлення належить до стратегічних підприємств, і знеструмлювати його не мали права навіть за умови наявності боргів!»

Згодом держсекретар Міністерства інформаційної політики Артем Біденко пояснив, що підключення передавачів стало можливим через поновлення урядової заборони на знеструмлення стратегічних об’єктів.

«У 2015 році була впроваджена заборона відключення стратегічно вразливих об’єктів. У лютому ця заборона була скасована, і коли виник борг – почали відключати. Два тижні тому ми знову цю постанову провели (“Питання електропостачання об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави у сфері телекомунікацій та зв’язку” – “Н”). З 9 квітня знову заборонено відключати. Відключень більше не буде», – запевнив Біденко.

Та поки «пани чубилися» й шукали винуватого, мешканці Луганщини робили висновки з цієї ситуації: «голосували за Бойка – от і  маємо», «телебачення включать після виборів, і то, якщо переможе Порошенко». Місцеві навіть сумнівів не мають, що були покарані за свій вибір…

Що «ловлять» люди на Донбасі

Відключення українського телесигналу на Луганщині було все ж екстраординарною і тимчасовою подією. Хоча загалом «дифузія» ворожого мовлення на Донбасі – звичне явище: це подекуди відбувається і через формат Т2, і через «аналог» та супутник.

Володимир Регеша “Санта” в Авдіївці. Архівне фото

«Я мав тут телевізор, трохи його дивився, але вже нема», – каже воїн-доброволець Володимир Регеша з позивним «Санта», який мешкає в прифронтовій Авдіївці (Донецька область).

Кілька місяців тому він розповідав в інтерв’ю «Новинарні», чому «ящик» викликав у нього таке роздратування: «Ось я купую цю маячню – блок, де прошиті канали, цифрове телебачення, на яке зараз перейшла вся країна (цифровий приймач Т2 – “Н”). Купую в Авдіївці, на території України, на підконтрольній території, там, де військових ледь не стільки ж, скільки й місцевих. Приходжу до себе, підключаю, і що я бачу? 32 канали, російські, прошиті одразу туди. Причому там весь треш! Щоденно вся Авдіївка і прифронтова зона бачить, що відбувається там (в “ДНР” і РФ). І всі ці наклепи… Чому ми не можемо на нашій, на підконтрольній території пускати наші телеканали?!» «Адже пропаганда – це 80% війни, – наголошує Санта. – А Донецьк, Ясинувата, Авдіївка і всі наші підконтрольні і непідконтрольні території, вони слухають і дивляться що?.. Росію і канали “Донбас”, “Оплот”, “Новоросія ТВ”».

Читайте також:
Із Констахи з любов’ю. Як активні люди змінюють депресивне місто на Донбасі

Краєзнавець Олег Максименко, який мешкає в Краматорську (Донеччина), підтверджує: в його місті існує схожа проблема. Правда, тут Т2 добре ловить українські телеканали – у 2016-му було відбудовано телевежу заввишки 180 м на горі Карачун замість зруйнованої бойовиками. Але «відсотків 40-50 дивляться ворожу продукцію – канали “ДНР” за допомогою супутникових “тарілок”».

Відновлена телевежа на горі Карачун, 2017 рік. Фото: ФБ Павло Жебрівський

Як це впливає на настрої населення? «Люди віком від 30 і старше, які варяться в постійному інформаційному полі ворога, і погляди мають відповідні – проросійські. А от молодь – вона зовсім інша. Ці люди не жили в СРСР, не пам’ятають його й не ностальгують, вони “просунутіші” і в плані отримання інформації – більше довіряють інтернету, ніж телевізору. Вони краще знають українську мову, хоча її, на жаль, рідко почуєш на вулицях Краматорська», – каже Олег Максименко.

Донбас особливий ще й тим, що, крім Т2 і «тарілок», тут ще залишається аналогове телемовлення – його не відключали, як на решті території України. Один із користувачів такого «старого» сигналу – Андрій Грудкін, координатор регіональної мережі руху «Сильні громади» з Торецька (Донецька область). Це місто зовсім поруч з окупованою Горлівкою.

Андрій Грудкін

«Особисто в мене – антена на даху дев’ятиповерхівки, – каже він. – Ловить і українські канали, і канали з окупованої території: «Юніон», «Новоросія ТВ», «Оплот ТВ», «Оплот-2», «1-й республіканський», «Росія 1», НТВ. А в знайомої ці самі канали (з ОРДО) ловить приймач Т2, без жодного українського!»

«Я телебачення практично не дивлюся – тільки футбол або щось вибірково. Що не подобається в українських каналах? Та все. Особливо їхні власники-олігархи. Що вони пропонують? “Слуга народа”, “Орел і решка”… Але особливо мене дратує й непокоїть те, що в Торецьку ловить радіо з окупованих територій. Люди в маршрутках постійно слухають новини “ДНР” і привітання “гражданам рєспублікі”. Це залишає тисячі громадян у коконі уявної “ДНР” і легітимізує сепаратизм у їхній свідомості», – свідчить Грудкін.

Олександр Ширшинзі Світлодарська, це північ Донецької області, майже поруч із Луганщиною. Каже, що й тут панує радіо сепаратистів. «Навіть є магазин, в якому військові робили кілька зауважень з цього приводу, і представники нашої громадської організації (“Сильні громади”) сварилися з продавцями. Щодо телебачення, то більшість дивляться російські канали», – визнає Олександр.

Олександр і Аля Ширшини

Його дружина Аля Ширшина пояснює такі вподобання городян: «Світлодарськ побудований як місто при Вуглегірській ТЕС. Більшість людей на будівництво звозили з Росії і Казахстану. Оскільки основна частина населення – росіяни, мають родичів у Росії, то й погляди їхні, особливо пенсіонерів, визначає інформація, отримана з РФ. Дідусі-бабусі – за СРСР, батьки – за Росію, а молодь активно читає пабліки “ДНР-ЛНР” і тієї ж Росії. Кабельне не транслює “чужих” каналів. А от у кого є супутникові тарілки, налаштовують і дивляться».

Олексій (прізвище хлопець не хоче називати для преси) – зі Станиці Луганської. За його словами, ті, хто перейшов на Т2, отримують досить якісний сигнал… із сусіднього окупованого Луганська. Чому так? «Ми отримуємо сигналі із вежі в Новоайдарському районі (біля села Бахмутівка), яку збудували у 2017 році. Проте й українські канали, й “ЛНРівські” ведуть мовлення на одній частоті. Та оскільки вежа в Луганську вища, а ретранслятор потужніший, то наші цифрові приймачі “бачать” сигнал звідти, а український сигнал – ні. Щоб ловити українські канали на “цифру”, кажуть, треба переналаштувуватися на іншу частоту. Але хто з місцевих тим переймається? Якась картинка є – і вже добре. До того ж, чув, що український сигнал часто пропадає. Наскільки це правда – не скажу, в мене – супутникова тарілка», – розповідає станичанин.

Колишній луганчанин Дмитро Снєгирьов постійно моніторить ситуацію на малій батьківщині. За його висновком, на підконтрольній частині Донбасу телевподобання аудиторії ділиться приблизно 50/50 – одна половина дивиться український продукт, інша – той, що транслюється з ОРДЛО.

«Якщо брати до уваги окуповані території, то там фактично 99 відсотків етеру заповнено продуктами російського і місцевого виробництва, себто теле- і радіокомпаній, які перейшли під контроль бойовиків, – каже Снєгирьов. – І в Луганську, і в Донецьку утворені досить потужні інформаційні концерни, які обслуговують окупаційні адміністрації. Йдеться як про друковані ЗМІ, так і про радіо- та телемовлення, матеріальною базою яких стали “віджаті” в України підприємства як приватної, так і державної власності. В Луганську – це передусім канал “Луганськ 24” та інші, які працюють на потужностях колишньої Луганської облДТРК та приватної телекомпанії “Ірта” (“Ірта”, втративши все майно на окупованій території, поновила мовлення з Сєвєродонецька – “Н”). Новостворені окупаційною владою мовники налагодили “цифру” й повністю контролюють теле- та радіоефір».

Чим «годують»?

Вибірковий перегляд упродовж декількох днів того, що готують на телекухні каналів «ДНР/ЛНР» («Луганськ 24», «Оплот», «Новороссія ТВ»), безумовно вражає «стороннього» глядача, але пояснює настрої пересічних мешканців Донбасу. У програмі – величезна кількість телепродукту, виготовленого в Росії: фільми, серіали, телепередачі, концерти, ток-шоу, політичні дискусії й інша всячина. Що вже казати про її пропагандистське спрямування. Більшість провідних «внутріросійських» політичних телешоу обговорює питання України – звісно, з маніпулятивних позицій Кремля.

Водночас варто визнати: російська продукція, якщо оминути зміст, досить якісна й сучасна – на відміну від місцевого донбаського продукту. Бо на деяких каналах ОРДЛО це рівень такої собі журналістської «художньої самодіяльності». Тим не менше, і «Л/ДНРівські» канали дивляться, адже місцеві проблеми хвилюють людей більше, ніж те, що відбувається в далекому Києві абощо.

Пропаганда «русского міра» на цих каналах навіть не приховується, а ненависть до України б’є ключем. Українські військові – це не інакше як бойовики і терористи, і це саме вони регулярно порушують мирні домовленості, обстрілюючи мирні міста і села. Та головний ворог – президент України Петро Порошенко. Як випливає з численних переглянутих у квітні сюжетів, саме він – основний винуватець війни на Донбасі (як із таким іміджем він увійшов до трійки лідерів на Донеччині та посів четверте місце на Луганщині – взагалі дивина).

Месидж «не буде Порошенка – не буде війни» активно впроваджують у голови місцевого населення.

Для прикладу – вражаючий сюжет, у якому школярі ОРДО, відвідуючи музей сучасної війни, пишуть послання в так званій «Книзі ганьби президента Порошенка». «Щоб його будинок згорів так, як мій», – ділиться на камеру написаним хлопчик років 12-13. «Порошенко – дуже жорстока людина, хочу, щоб Бог придумав йому найстрашніше покарання», – каже інша школярка.

Мине ще років п’ять, і це покоління, яке виховується в ненависті до України, стане новим покаранням для всіх нас. Ось що страшно.

А ще через усю цю «телекухню» червоною ниткою проходить ностальгія за «вєлікой дєржавой» – СРСР. Наприклад, авторська програма російського журналіста Леоніда Млєчіна «Вспомнить всё», що за змістом дуже нагадує парфьоновське «Намедни». Потрапляємо на випуск, в якому йдеться про появу в Радянському Союзі капронових панчіх. Серед зірок кіно та шоу-бізнесу (Михайло Боярський, Альона Хмельницька та інші) панчішну коментує важкий ідеологічно-націоналістичний молот Путіна Олександр Залдостанов «Хірург», очільник байкерської групи «Нічні вовки».

Велика Вітчизняна війна (Друга світова? ні, не чули!) там зведена в ранг державної релігії, про що свідчить величезна кількість фільмів, концертів і просто новин на цю тему. Тема «дєди воєвалі» активно мусується впродовж усього року. Вочевидь, «Вєлікая Побєда» має стимулювати «народ Донбасу» до нових перемог, уже над «київською хунтою».

Ще раз повторимо: ідеться про яскраво виражений ідеологічний телепродукт Кремля, який покриває величезну частину підконтрольних Україні територій Донбасу.

Зворотна «тяга»

А чи відбувається «теледифузія» в інший бік – тобто чи потрапляє український медіапродукт до аудиторії окупованих районів Донеччини і Луганщини? Відповідь – так.

Анна Іванова

У мешканки окупованого Довжанська (перейменований Свердловськ Луганської області) Анни Іванової в «Фейсбуці» багато постів про нещодавній скандальний ефір «Права на владу» каналу «1+1». Цікавимося, чи дивилася вона його в прямому ефірі і чи є на окупованих територіях така можливість. «У нас – шахтарське містечко, люди небідні, багато в кого стоять супутникові антени. Отже, вибір – які канали дивитися – є, – каже пані Анна. – А хто і що дивиться, я можу зрозуміти вже по розмовах на вулиці. Мої батьки, наприклад, – здебільшого українські канали переглядають. До них ходять сусіди, друзі, й оце зіткнення телеканалів, а відповідно, і поглядів, відбувається постійно».

Жінка каже, що сама телевізор практично не дивиться, бо (жартує) для «ЛНРівського» ТБ «серце слабке», але й до українських мовників має чимало запитань. Тому, як правило, переглядає в запису те, що радять друзі або обговорють у соцмережах.

«Особисто я почала розуміти, що українські канали роблять щось не те, коли мій батько, чоловік цілком проукраїнських поглядів, який п’ять років підтримував Україну, став “топити” за Зеленського. За логікою речей, будь-яка влада, розуміючи неминучість наступних виборів, намагається донести результати своєї роботи до народу. Тож пенсіонери, як правило, завжди на боці чинної влади, хоча б із принципу “аби не було гірше”. Але раптом звична схема стала ламатися. Мій батько все частіше став критикувати Порошенка, хоча його пенсія після реформи зросла в рази. Що сталося? Все просто – телевізор переміг холодильник. Наша влада вміла готувати, та не вміла подавати. Не змогла переконати, звідки нові школи, дитячі садки, сучасна армія, нове озброєння, медична реформа, нові амбулаторії, децентралізація і “Прозорро”. Влада просто робила свою роботу і не звертала увагу на гавкіт ворогів, аж поки вони не збилися в зграї і не спробували цю розірвати українську владу шляхом знецінення її заслуг. Зрозумівши це я, усвідомила страшну річ: Росія як ніколи близька до реваншу в Україні», – каже жінка.

Іванова хоч і живе в окупації, однак перебуває в інформаційному просторі України. За її словами, українці навіть не уявляють, наскільки гірким може бути відкат у минуле. Це вона щодня бачить на прикладі свого міста. «До шкіл уже навіть червоні куточки з радянськими прапорами і бюстами Леніна повернули», – каже Анна Іванова.

У полюванні на сигнал: хто швидше, хто далі

Наскільки значним є проникнення сигналу російських та теле- і радіоканалів з ОРДЛО на територію підконтрольного Донбасу на шостому році війни? Запитуємо спеціалістів.

«Так, це залишається проблемою, особливо в прифронтовій зоні, – каже Діана Дуцик, виконавчий директор Українського інституту медіа та комунікації. – Є місця, де до цього часу домінує російське та “сепаратистське” мовлення. Населення Луганської та Донецької областей продовжує дивитися російські телеканали, часто через супутникові антени. У них навіть не виникає думки, що їх можна переналаштувати на українські канали».

«Також треба сказати, що телевежа в Донецьку набагато потужніша за ті, що є на підконтрольній Україні території. До цього часу нічого не було зроблено, щоб виправити такий перекіс. Хтось скаже, що в нас з’явилася “Армія FM”, яку можна чути по всій лінії розмежування. Так, але на одну нашу радіостанцію – надцять російських, які працюють дуже таргетовано, з конкретними цільовими аудиторіями, і дуже ефективно. Вони працюють оперативніше і часто говорять про те, про що наші чомусь мовчать. Мої знайомі, які ось днями були на Донбасі, запитували місцевих, чому вони замість “Армії FM” вмикають “Звєзду”? Бо, кажуть, там раніше розповідають про те, що відбувається в регіоні. Експерти говорять про наявність такого роду проблем уже п’ять років. Але хто їх чує?» – бідкається Діана.

До всього, проблема проникнення ворожого сигналу в Україну характерна не тільки для прифронтових населених пунктів – він може пробивати навіть за територію Луганщини та Донеччини. «Дальність покриття залежить від висоти телевеж і потужності передавачів, – пояснює медіаексперт, заступник міністра інформаційної політики України у 2015-2016 роках Тетяна Попова. – Якщо вежа в Луганську – 180 метрів, то для потужного передавача поширення сигналу може становити десь 30, а може, навіть 50-60 кілометрів. Якщо говорити про Донецьку телевежу заввишки 360 метрів, то сигнал може пробивати на 100 км. Тобто “вороже” мовлення може досить глибоко проникати на нашу територію».

Глушити чи ні?

У 2018 році на Донбасі в експериментальному порядку було введено в експлуатацію систему «Серпанок», яка здатна придушувати телерадіомовлення з ворожого боку – не тільки звичайне цифрове та аналогове ефірне мовлення у визначених каналах, а й супутникові передачі.

«Працювати над цією системою почали ще у 2016-му, хоча перша тестова “глушилка” працювала на лінії фронту ще з 2015 року, – розповідає Тетяна Попова. – На це було виділено, якщо не помиляюся, 50 млн. гривень. Їх, цих “глушилок”, мало бути до десятка. Але коли торік систему ввімкнули, то зрозуміли, що інколи вона глушить навіть українські телеканали. Потім їх відправили на переналаштування, що з ними зараз – не знаю. Але наскільки я чую і від журналістів, які там працюють, і від місцевих жителів,

тотального глушіння немає й досі».

Хтось вбачає проблему «Серпанку» в технічних моментах, хтось – у законодавчому полі, мовляв, не маємо правового механізму припинення такого мовлення. Експерт Дмитро Снєгирьов переконаний, що для цього радше немає політичної волі. Бо за п’ять років можна було і правову базу напрацювати, і технології вдосконалити.

Телевежа на горі Карачун.
Фото: ФБ Павло Жебрівський

«Звісно, Україна має право глушити ворожі сигнали. Тому що, за міжнародними документами, ці частоти належать Україні, відповідно, ми маємо право розпоряджатися ними в своїх інтересах, – визнає Тетяна Попова. – Ми пробували в 2015-2016 роках включати на тих частотах наші канали, на жаль, технічно це не вдалося. Якщо в тебе антена налаштована на Донецьк – будеш бачити донецькі канали, якщо вона в тебе повернута на Волноваху, Гірняк чи Красноармійськ – бачитимеш українські. Все-таки на окупованій території вежі вищі, з них і сигнал буде кращим і потужнішим. Тому, на мою думку, ліпше вкладати гроші не в придушення сигналу, в розвиток власної структури та створення свого якісного і цікавого контенту».

«Чому в радянські часи, коли “ворожі голоси” глушили, люди все ж намагалися їх слухати? Бо вони робили контент, який вигідно відрізнявся від радянського. Цікаві теми, хороші ведучі, якісна музика – на цьому тлі програвали передачі про пленуми, врожаї і надої. Тож замість тих глушилок, на які витратили 50 мільйонів, краще збудували б дві-три 180-метрові телевежі, щоб покриття сигналом було кращим і якіснішим», – коментує екс-заступниця міністра.

«У нас підходять до інформаційних питань надто спрощено. Усім здається, якщо перекрити доступ до російських ЗМІ, всі почнуть автоматично споживати українські. Або якщо ми створимо суперський серіал, то його почнуть дивитися ті, хто сидять роками на серіалах РФ. Але це не так, – наголошує Діана Дуцик. – Для початку потрібно працювати над тим, щоб потроху змінювалася світоглядна система».

Їм розповідають – вони голосують

За словами медіаексперта, інформаційна політика передбачає комплексний підхід: працювати мають не лише ЗМІ, а й політичні партії, громадські організації, державні органи і т.д.

Голосує Луганщина. Фото: ФБ Денис Казанський

«Що це означає, якщо екстраполювати цю тезу на результати виборів? Політичні сили демократичного чи правого спрямування фактично не присутні в регіоні Донбасу і не комунікують із виборцем напряму, – вважає Діана Дуцик. – А те, що виборець чує від цих політиків із телевізора, лише відлякує його. Але якби нормальні партії працювали безпосередньо на місцях, вели б роботу з людьми всі п’ять років – це також впливало б на настрої місцевого населення».

Не комунікує належним чином і держава як така, не вирішує нагальних життєвих проблем. Думаю, Порошенко уже зрозумів цю помилку. Але тепер вже може бути пізно», – додає Дуцик.

Результат помилок у комунікації ми побачили після першого туру президентських виборів. На Донбасі програла не просто влада, а українська влада. Луганщина й Донеччина поставили на перше місце навіть не «нове обличчя» – Володимира Зеленського, як переважна частина України, а Юрія Бойка.

Голосування в першому турі по областях. Інфографіка: Вікіпедія/Tohaomg

«Те, що Луганщина віддала свій голос Бойку, –  вибір незрозумілий і дійсно страшний. Кому, як не нам, знати, що Бойко зробив для Луганщини? Ми всі страждаємо через діяльність Партії регіонів, – пише блогер із Рубіжного Олег Мельничук. – Сєвєродонецьком і Лисичанськом досі керує “бойківська мафія”, і результат цього правління наочний: немає робочих місць, вся інфраструктура в жахливому стані, люди масово виїжджають. Але містяни голосують за Бойка».

«Результати виборів у Донецькій та Луганській областях свідчать про повний провал інформаційної політики в регіоні. І справа не в тому, що місцевий виборець не голосував за діючого президента. Справа в тому, що він вибрав саме кандидата з проросійською риторикою. Це багато про що говорить. Багато зусиль України було зосереджено на те, щоб вибудувати певну позицію на міжнародній арені і виправити інформаційні провали саме там. Це було досить успішно. Але внутрішня інформаційна політика, особливо щодо Донбасу, провалена повністю», – підсумовує Діана Дуцик.

над матеріалом працювали: Ліна Тесленко, Дмитро Лиховій, Анастасія Федченко

Читайте також:
Нова телевежа в Гірнику передаватиме сигнал на окупований Донбас

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: