Клімкін: Нова “Східна політика”? Не зараз!

автор: Павло Клімкін
дипломат, міністр закордонних справ України

(“Frankfurter Allgemeine Zeitung“, переклад)

Росія та Європа – це тема, яка є і буде визначальною для нашого континенту. І цілком зрозуміле прагнення людей знайти до цієї теми позитивний, а не негативний підхід. Зокрема, чути голоси про необхідність повернення до традицій Ostpolitik (“Східної політики”) – у значенні зближення між Заходом і Росією. Це може звучати як добра ідея – але це не так. Не зараз.

Будь-які паралелі між нинішнім часом і добою Віллі Брандта та Егона Бара хибні. Часи “Східної політики” мали справді історичний характер. Це був момент, коли обидві сторони погодилися із наявним статус-кво на континенті, а також із більш-менш спільними основами мирного співіснування.

На той момент Радянський Союз контролював значну частину світу. Це була наддержава, якій за ялтинською системою була гарантована частина “глобального пирога”. Але оскільки радянська економіка все більше залежала від прибутків від торгівлі нафтою, СРСР було потрібно, щоб його хоч якось приймали на Заході. Натомість Захід на той момент змирився із де-факто поділом континенту – і дав Радянському Союзу те, чого той прагнув, в обмін на більш стабільний мир та мінімальну змогу хоч якось поліпшити ситуацію із правами людини в СРСР. Себто, тоді це був момент, коли обидві сторони зробили крок назустріч одне одному. Радянський Союз – із утилітарних причин, а Захід – із гуманітарних.

А тепер гляньмо на нинішню ситуацію. Чи відповідають тодішні критерії сьогоднішнім реаліям? І так, і ні. Певною мірою так, бо нинішня конфронтація із Росією для Заходу як кістка в горлі. Що ж стосується Росії, то жодної відповідності нема. Росія прагне не закріплення статус-кво, а його докорінної зміни. Вона хоче отримати назад свій шматок “пирога”, починаючи з України.

Тому, будь ласка, не треба обманюватися: Росія може говорити про Гельсінкі-2, але має на увазі Ялту-2.

Все російське мислення, прагнення, розрахунки останніх десятиліть скероване на одну мету: відновлення статусу наддержави. На їх думку, вони до цієї мети близькі. З часів кримської анексії Росія перебуває у небезпечному екстазі: наш час прийшов, ми повернемо собі те, що є нашим. Аби це відчути, треба просто говорити російською і продивитися пару російських політичних шоу.

 Солідарність у питанні Північного потоку-2

Багато хто на Заході – з багатьох причин! – не хоче бачити масштаб цієї небезпеки. Дехто навіть готовий віддати Росії її частину “пирога”. Починаючи, як було сказано, з України. Як міністр, і як українець, скажу максимально чітко: Україна не повернеться у тінь Росії. Ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра.

Так, важливо, щоби Росія мала майбутнє в Європі. Так, важливо, говорити з Росією як з рівною. Але це можливо тільки за одної умови: якщо Росія стане говорити з Європою як з рівною. На жаль, це не так, оскільки Росія вийшла зі світу правил. Росія ставить себе вище  за Європу, адже вона ставить себе вище за міжнародне право.

Саме тому час для зближення не настав. Поки Росія знаходиться в цьому небезпечному екстазі – будь-яке зближення даватиметься дорогою ціною. Рахунок буде довгим: свобода, демократія, солідарність, європейська єдність…

Все, що Україні потрібно, зафіксовано у перших трьох словах німецького гімну: “Єдність, право і свобода”.

Якби ми були готові відійти від цих трьох речей – ми б уже давно мали мир. Мир в жорстокому, принизливому рабстві. Але цього ми не хочемо – і ніколи не приймемо.

Путінський реванш за горбачовські часи

До речі, нинішній Європі Росія теж пропонує своєрідне рабство – м’яке і, з висоти повсякдення, малопомітне. Це рабство називається Нордстрім-2. Здавалось би, що поганого в тому, щоби купляти газ у Росії з різних газопроводів.

Чому когось повинно турбувати, що Путін із допомогою ЄС карає Україну за бажання жити вільно?

Ні, не повинно. Солідарність – це не примус, а вибір, питання принципів та цінностей. І якщо Путін після анексії, після кривавих війн, після років телевізійного оббріхування Європи на всіх телевізійних каналах відбудеться черговим “перезавантаженням”, якщо через Нордстрім-2 він отримає гроші та натхнення для нових військових авантюр – ну що ж, це означатиме, що Європа дала йому те, чого він найбільше прагнув: реванш за горбачовські часи.

Тому ось моє прохання: будьмо солідарними та чесними. Час для зближення Заходу та Росії колись прийде. Але не раніше, ніж коли Росія повернеться до міжнародного права.

Читайте також:
У Мюнхені відбулася акція на підтримку ув’язнених Росією українців