Стратегічна поразка Кремля в Сирії: демілітаризована зона в Ідлібі, посилення Туреччини

Туреччина посилить своє військове угруповання в сирійській провінції Ідлібі заради безпеки населення та виконання досягнутих з Росією домовленостей щодо демілітаризованої зони.
Про це у вівторок, 18 вересня, заявив глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу.

“Ми посилимо війська в зоні конфлікту в Ідлібі… Нам необхідно здійснити посилення. Населення Ідлібу має бути захищене”, – сказав Чавушоглу, наголосивши, що такі дії покликані запобігти вимушеній міграції населення з регіону.

Як передає Hurriyet, міністр також заявив, що будуть здійснюватися спільні, узгоджені з підрозділами РФ патрулювання, і для цього теж потрібно посилення військ.

“Це буде зона, вільна від важкого озброєння”, – наголосив глава МЗС.

Напередодні, 17 вересня, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган із президентом РФ Володимиром Путіним на зустрічі в Сочі узгодили створення демілітаризованої зони в сирійській провінції Ідліб.

Супротивників – урядові війська Башара Асада та повстанців – розведуть на 15-20 км, виведуть із цієї зони все важке озброєння. Гарантами розведення сторін стають, таким чином, Туреччина й Росія.

“Укрінформ” робить висновок, що таке рішення є стратегічною поразкою Кремля в Сирії.

“Це означає: 1) штурму Ідлібу спільно Росією, Асадом та Іраном не буде, тепер про це вже, можна сказати, заявлено офіційно; 2) між Росією та Туреччиною укладено мир (перемир’я?), до якого приєднаються (а куди подінуться?) Іран та режим Асада; 3) заявлена мета війни, яку вела Росія в Сирії з осені 2015 року (відновлення територіальної цілісності Сирії та знищення “терористів” – опозиціонерів Асада), залишилася недосяжною; 4) – найцікавіше! – з’явилося питання: і що тепер робитимуть у Сирії російські війська?” – ідеться в аналітичному матеріалі.

“Можна сформулювати ще з десяток наслідків і запитань, що з’являються після угоди Ердоган – Путін, починаючи з того, що війна не закінчилася, а лише переходить у мляву форму, як у нас на Донбасі. Однак, варто виділити одне найголовніше: Росії не вдалося відновити владу Асада (а отже – свою) над усією Сирією.
В результаті затяжної громадянської війни за активної участі зовнішніх сил (участь Росії тут була наймасштабнішою) країна виявилася де-факто розділеною на зони, які, по суті, можна називати окупаційними. Територіально найбільша зона – за Асадом (Росією). На півночі, вздовж більшої частини сирійсько-турецького кордону (зокрема, і провінція Ідліб) господарює Туреччина. На сході, на лівому березі Євфрату – так звана міжнародна коаліція, де головну скрипку грають США. На непідконтрольних Асаду територіях зберігаються збройні загони сирійських опозиціонерів, переважно курди.
Ось саме ті райони, які Асад втратив, найбільше цікавили Росію. Саме заради них, заради виходу на кордон з Туреччиною вона і прийшла в Сирію воювати. Це Кремлю потрібно було для тиску на Туреччину у стратегічних для Росії питаннях можливого транспортування каспійського та близькосхідного газу в Європу. Точніше – щоб цього не було, щоб Європа брала газ тільки у “Газпрому”. Туреччина, звісно, прагне у газових питаннях до максимальної для себе вигоди, а для цього вона має бути вільна від російського шантажу. Таким чином, війну в Сирії, принаймні для Кремля, відколи туди зайшли російські війська, можна вважати і війною Росії та Туреччини, Асад і його проблеми тут були апріорі другорядними для Кремля. І цю війну Туреччина виграла (принаймні, поки що)”, – ідеться в статті.

“Зауважте, Росія поклала не одну сотню своїх солдатів, втратила скількись там літаків та бронетехніки, витратила мільярди на війну, заробила санкції від Заходу, а перемогли турки, які фактично не воювали зовсім, лише ввели свої війська в Ідліб, зупинивши росіян у потрібний час і в потрібному місці. Ось таке зіткнення стратегій”, – резюмує автор матеріалу Юрій Сандул.

Як інформувала “Новинарня“, Туреччина ввела свої війська в прикордонну провінцію Сирії Афрін у січні 2018 року.

Читайте також:
Росія підтвердила свій авіаудар по провінції Ідліб у Сирії