“Це держава достойна, щоб за неї воювати”. Історія поляка, який отримав український паспорт і пішов до ЗСУ

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото автора

Орест соромиться вдягати каску. Сміється, бо з-під шолома стирчать вуха. Він кароокий, невисокий, худий, зовсім юний.

Старший солдат Орест спостерігає за позиціями ворога на одному з українських опорників біля Авдіївки. Нині це місто боронить його 92-га механізована бригада.

“Двоє їхніх кудись пішли, тому має бути посилена увага”, – говорить Орест.

Він прокинувся вранці від того, що по їхніх опорних пунктах працював ворожий снайпер. Хлопець каже, що всі з підрозділу знають, звідки бойовики вели вогонь, але на провокації не відповідають. Українські військові стріляють тоді, коли противник “насипає” довго і прицільно.

Орест – поляк. Якщо точніше, наполовину. Мама – українка, тато – поляк.

Народився хлопець у Польщі, української майже не знав.

Потім захотів переїхати в Україну, до бабусі у Львів. Каже, спочатку навіть боявся виходити з дому чи заходити в крамницю – лякав мовний бар’єр.

Хоча польська схожа на українську, Орест боявся сказати щось не так і зганьбитися. Кілька місяців вчив мову.

А потім почалася війна, і хлопець захотів піти на фронт.

Оскільки він мав іноземний паспорт, міг піти у добровольчий батальйон. Але Орест вирішив почекати, коли отримає українське громадянство.

На це пішло кілька місяців, за цей час хлопець добре вивчив українську – допомогли друзі-українці, з якими познайомився в Польщі, багато дізнався про наші традиції.

І щойно отримав паспорт із тризубом, підписав контракт зі Збройними силами України. Йому тоді було 18.

Батьки довго не знали про це. Орест розповідав їм, ніби пішов вчитися до військового вишу. Коли телефонувала мама і чула постріли, говорив, що на полігоні.

Одного разу, коли почався сильний обстріл, вони якраз спілкувалися, хлопець кинув слухавку і перетелефонував додому аж за тиждень. Батьки все зрозуміли. Вони не зраділи синовому рішенню, особливо батько, але прийняли його вибір.

Польською він говорить, що дуже любить Україну.

“Це держава достойна, за яку потрібно воювати, – каже Орест. – Якщо ми не зупинимо ворога тут, він піде в Харків, потім у Київ, Житомир, Львів. Ніхто цього не хоче, тому потрібно бути тут. І ми свою землю не віддамо, хоч як би росіяни цього хотіли. Ніхто звідси не піде”.

За словами Ореста, українці дуже добрі й патріотичні.

“Я дивуюся їхньому стрижню. Наприклад, мої побратими. Як би не було, як би не стріляли, вони з цього тільки сміються і не покидають позиції”, – ділиться військовий.

Часом він використовує рідну мову: кричить із позицій у бік близького ворога кілька рядків із польського гімну, іноді польською говорить щось по рації.
Ореста смішить, що ворог може подумати, нібито за Україну і справді воює “легіон НАТО”.

Часом старшого солдата виручає польська лайка – побратими її майже не розуміють, тому не ображаються.

Орест радий, що пішов воювати і що знайшов тут справжніх друзів, з якими вже обороняв Щастя й Красногорівку.

“Я в них упевнений, що все буде добре, що вони прикриють спину, що ніколи не зрадять, і що ми і далі будемо спілкуватися”, – каже Орест.

Командири підрозділу, в якому служить хлопець, говорять про нього як про сміливого, тямущого і відповідального бійця.

Контракт Поляка закінчується в листопаді, і боєць має чіткі плани на майбутнє.

“Після демобілізації я хочу бути інструктором на Яворівському полігоні, навчати молодь (коли 21-річний боєць каже слово «молодь», це змушує усміхнутися – Авт.), сподіваюсь, зможу навчити їх чомусь корисному. А взагалі поживемо – побачимо”, – говорить хлопец””ь.

Орест з авторкою “Новинарні

Він ані хвилини не шкодував про своє рішення переїхати в Україну і піти воювати за неї. Втративши польське громадянство, навіть не дізнавався, чи зможе набути його знову.

“Я люблю Україну, – усміхається хлопець, – і житиму тут”.

Читайте також:
“Батьки в Сімферополі не знають, що я на війні”.
Як Сергій на Донбасі воює за Крим

Коваль, легіонер, брат загиблого кіборга.
Три бійці батальйону “Донбас-Україна”, які воюють поруч з домівками

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна