Український храм на Донбасі: суди, кров та московські погрози

Як у Костянтинівці “воює” за церкву Київського патріархату протоієрей та капелан ЗСУ отець Костянтин (Кузнєцов)

автор: Людмила Кліщук
з Донеччини
фото автора

У Костянтинівці Донецької області вже під час війни добудували  храм, який заклали ще при Януковичі. Тоді планувалося, звісно, що він належатиме УПЦ Московського патріархату. Але сталося російське вторгнення на Донбас, віряни передумали і вирішили, що це буде Свято-Стрітенська церква Київського патріархату.

Очолює костянтинівську церкву Костянтин Кузнєцов – протоієрей, відомий волонтер, капелан 81-ї десантної бригади ЗС України.
Поруч із війною з російським агресором отець Костянтин веде свою “війну” – за храм, який УПЦ МП хоче забрати через суд.

Про те, як ведеться священослужителю, храму вірянам УПЦ КП в регіоні, де домінує Московський патріархат, дізнавалася на місці журналістка “Новинарні“.

Початок: війна та добровільний вибір
української церкви

За фінансового сприяння одного з потужних заводів регіону нову церкву в Костянтинівці почали будувати у 2011 році, громаду реєстрували від УПЦ МП. Остаточно спорудили храм у 2015 році, коли за кількадесят кілометрів вирувала війна, а місто встигло побувати під окупацією проросійських бойовиків.

Переосмисливши ситуацію в країні та місті і, можливо, власну світоглядну й життєву позиції, релігійна громада вирішила, що храм належатиме до Української православної церкви Київського патріархату.

“Коли місто звільнили від бойовиків, тоді й вирішили, що хочемо належати до Української помісної церкви, – розповідає проієрей Костянтин Кузнєцов, настоятель Свято-Стрітенського храму у Костянтинівці, маючи на увазі УПЦ КП. – Наразі тривають суди, бо Московський патріархат хоче повернути собі цю споруду. А українські суди “іменем України” виносять рішення про те, що громада наша нібито незаконно перейшла до Київського патріархату. Хоча в законодавстві України чітко прописано про свободу віросповідань українців. Тож наші парафіяни через суди виборюють право підпорядковуватись Київському патріархату”.

Так, у 2015 році до Донецької єпархії УПЦ Київського патріархату добровільно перейшла релігійна громада – Свято-Стрітенська парафія.

Рішення про перехід було ухвалене на відповідних зборах громади, її статутні документи у встановленому порядку зареєстровані Донецькою обласною державною адміністрацією.

За громадою УПЦ КП також закріплено ділянку й новозбудований храм.

Його настоятель отець Костянтин – волонтер та капелан у Збройних силах України ось уже майже два роки. Офіційно закріплений більше чотирьох місяців за 90-м батальйоном 81-ї аеромобільної бригади ДШВ ЗСУ (ППД – Дружківка).

У сані священика Кузнєцов 21 рік, десять із них прослужив у Московському патріархаті. У 2009 році перейшов до УПЦ КП.

На запитання, що стало поштовхом до цього та причиною, відповідає: “Більше правди побачив”.

Читайте також:
Капелани українського війська: скільки їх, яких конфесій, як служать

Суди: від першої інстанції
– до Верховного господарського

Після рішення створити українську парафію при великому новозбудованому храмі Горлівська єпархія УПЦ МП подала судовий позов щодо визнання недійсним рішення про перехід костянтинівської громади до Київського патріархату.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 27 червня 2017 року позовні вимоги було задоволено, рішення парафіяльних зборів про добровільний перехід на бік УПЦ КП визнано недійсними.

Згодом це ж рішення залишив у силі Донецький апеляційний господарський суд, коли костянтинівські парафіяни написали апеляційну скаргу на рішення першої інстанції. Цю скаргу суд не задовольнив.

Дійшло навіть до Вищого господарського суду України, коли оскаржували апеляційне рішення. Втім і там служителі Феміди залишилися на боці Горлівської єпархії УПЦ.

“Зараз наш правозахисник Сергій Заєць готує позов до Європейського суду із прав людини у цій справі: ми таки відстоїмо наше право на цей храм”, – каже отець Костянтин. Він і надалі править служби в храмі українською.

Читайте також:
Їхня боротьба. Три історії капеланів УПЦ КП
по дорозі від Ніжина до Мар’їнки. ФОТО

Розвиток і майбутнє:
на Великдень приходили дві тисячі вірян

Зараз, за словами настоятеля, на щонедільні служби збираються близько 50 осіб. Для 70-тисячного населеного пункту на Донеччині, де переважають храми Московського патріархату, це, досить добра паства, каже священик.

“На свята приходить більше. Цього року на Великдень було десь 2 тисячі вірян. Хтось йде до храму за своїми переконаннями, бо хочуть чути службу саме українською, а дехто йде, бо храм наш просто ближче розташований”, – пояснює проієрей Костянтин Кузнєцов.

Фотогалерея:

<

►

>

У Костянтинівському районі це єдиний храм Київського патріархату. Тоді як Московський лише в Костянтинівці представлений десятьма храмами.

Загалом же у Краматорському окрузі УПЦ КП нараховується 16 храмів, у Донецькій єпархії – близько сотні.

Наразі культову споруду розбудовують, планують тут ще й підземну частину: для того, аби хрестити дітей, чи й для звичайної служби.

Нагорі – Стрітенський храм, а на “цокольному” поверсі – Покровський буде, пояснює отець.

Діє при храмі й недільна школа – це окреме приміщення, яке розташоване на території храму. Є підручники. Класи відремонтовані, затишні та новенькі.

Все більше вірян, каже настоятель, переходять із УПЦ МП до КП.

Навіть під час нетривалого перебування на території храму кореспондентки “Новинарні” до нього прийшла жінка у чорній хустині: перехрестилася при вході біля хвіртки, потім біля храму та власне біля дверей, запитала в отця Костянтина, чи можна замовити панахиду. На що він ствердно кивнув головою.

Читайте також:
Із Констахи з любов’ю. Як активні люди змінюють депресивне місто на Донбасі

Розбите скло та кров: хто заліз і що шукав

Кілька тижнів тому до Свято-Стрітенського храму намагався увірватися невідомий. Із невідомих мотивів та причин зловмисник пошкодив церковне майно.

“Сторож розбудив мене о 5-й годині і каже: “До церкви залізли”. Я вийшов, глянув – розбите вікно, нічого не вкрали, але сліди крові були у приміщенні: мабуть, той поранився, коли пролазив крізь розбите скло. Викликали правоохоронців, вони написали заяву із моїх слів, сказали, що можуть “організувати” відшкодування, адже на кримінальне провадження не вистачає шкоди, яку невідомі особи завдали.
Але ж вони проникли в чуже приміщення! В касі були, але грошей не взяли. На підлозі та на стінах була кров. Як вилазив він – невідомо, бо слідів не залишив на стіні. Кров була нагорі, у приміщенні, де, власне, здійснюються богослужіння”, – розповідає цю історію отець Костянтин не без хвилювання.

На місці працювала слідчо-оперативна група – зафіксувала сліди проникнення невідомої особи в храм.

“Подію внесли до журналу єдиного обліку, зареєстрували, без уваги правоохоронців ми це не залишили. Але кримінальне провадження не відкривали. Згідно із заявою, нічого із храму не викрали, не зламали, хоча скло розбили”, – коментує прес-офіцер Костянтинівського відділення поліції Павло Дьяченко.

За його словами, з цього приводу перевірка триває, вона в часі необмежена.

“Якби це були злочинці із певним наміром – то тут була б кримінальна ознака й сенс відкривати кримінальне провадження. А так просто розбили скло, залізли, нічого не взяли, вилізли”, – каже представник поліції.

Незрозумілою та дещо містичною залишається ця ситуація: хто й що шукав у єдиному і місті храмі УПЦ КП, чому нічого не взяв, звідки та кров.

Тітушки та погрози на цвинтарі

Отець Костянтин пригадує, як на поминальні дні на кладовищі служив панахиду. Оскільки в місті є віряни і УПЦ МП, і КП, священики обох православних патріархатів прийшли на цвинтар – кожен до своїх вірян.

Фото: Олена Максименко, Новинарня

“І до нас підійшли такі особи… ну, можна їх “тітушками” назвати. Кажуть: “Ідіть геть, ви у нашого священика благословення не взяли”. Представилися людьми отця Сергія (священик УПЦ МП – Авт.). Я їм відповів, що є благочинним округу, ні в кого не маю питати дозволу та служу від імені Київського патріархату, – пригадує отець Костянтин. – А вони тоді: “Ви з кладовища не вийдете, не забувай, що в тебе двоє дітей. Ми тебе пам’ятаємо”. Через кілька днів сталася ситуація із розбитим вікном в храмі”.

Та і місцеві мешканці не всі позитивно сприймають український храм – комусь заважають дзвони (“посеред білого дня у спальному районі бамкають”), хтось не пускає дитину гратись на дитячий майданчик, який розташований поруч (“це церква де людей вбивають, не грайся там”).

* * *

Так і живеться церкві, яка здійснює богослужіння українською мовою, на Донеччині, в місті, яке пережило окупацію.
Тут може здійснюватися негласний тиск на священиків, у храми тут можуть, ніби попереджуючи, залазити невідомі особи. Місцеві правоохоронці не поспішають відкривати кримінальні провадження, коли псують майно релігійної громади. А незряча Феміда змушує релігійну громаду відстоювати своє право на свободу віросповідань аж у європейських судах.

То на чий бік стане Європейський суд з прав людини? Чи врахує ситуацію в Україні та її прагнення до Єдиної помісної церкви у своєму рішенні? Чи, може, коли він ухвалюватиме рішення, в Україні вже буде Єдина помісна церква?
Далі буде…

Читайте також:
Митрополит Донецький УПЦ МП провів великодні служби і для бойовиків,
і в підконтрольному Маріуполі