Щоб Фрост жив. Українців закликають допомогти волонтеру-парамедику АТО і його дружині, хворим на рак

 

Валерія Бурлакова
журналістка, у 2014-2017 роках – учасниця АТО, військова, мінометниця і гранатометниця, звільнилася в запас як солдат 46-го окремого батальйону спеціального призначення “Донбас-Україна” ЗСУ

(FB)

Ми з Фростом, Sergiy Moroz, познайомилися у морзі “мечки” (Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова – “Н”).

Був ранок 1 лютого 2016 року, були десятки людей, стоси паперів, Морячок у якійсь малиново-оксамитово-картонній труні, передбаченій державою для загиблих бійців, відчуття нереальності всього на світі, ну і, власне, чітке усвідомлення того, що як би там не було – Морячка я маю відвезти додому. Хоча б тому, що я пообіцяла це його мамі. А ще тому, що мені страшенно хотілося бути з ним, живим чи мертвим, поруч.

Везти Морячка з Дніпра на Франківщину мав Фрост. З ним був ще один хлопець, вони були на своєму “течику” (“Фольксваген Транспортер Т4”) з наліпкою “Вантаж 200” на лобовому склі. Я не заглиблювалася у питання типу “чому машина волонтерська та як це взагалі має проходити в нашій державі” (звісно ж, ми вже були офіційно оформлені у ЗСУ). Взагалі ні у що не заглиблювалася. Але чітко знала одне: особисто я маю їхати поруч з труною. Тільки так.

Ну і… все. Більше нічого від світу навколо я не очікувала, тому ніби зберігала спокій. Курила, бігала туди-сюди за якимись документами, сиділа на кортах та дихала, коли починало нудити від тієї кількості сигарет. І геть нічого не зрозуміла, раптово наштовхнувшись на жорсткий спротив Фроста: ні, ні, ти поруч з труною не поїдеш.

Читайте також:
Лєра Бурлакова: Два роки тому загинув Морячок.
“Курю в твоїй куртці. Вона в крові. Але пахне тобою”

(…І взагалі – у “течику” дві труни буде, бо є ще один загиблий хлопчик, якого також потрібно відвезти додому. І одну труну доведеться поставити на іншу).

Так, всі були вже мертві. Так, це нібито було вже не важливо. Але якось в мене це не вкладалося у голові…

За день до цього у Дніпро приїхала моя мама. Якимсь дивом вона знайшла у морзі машину, водій якої, колишній “беркутівець” (він заплакав, коли вже на Франківщині побачив людей на колінах вздовж дороги), погодився везти за сотні км другу труну. Ну, і мою маму. І побратимів.

А Фрост, який так впирався і не хотів брати мене до себе у кузов – зрештою після моїх дуже сумбурних “але-я-маю-їхати-з-ним-інакше-взагалі-не-може-бути-тому-що-не-може-бути-це-ж-останній-раз-це-не-те-що-зараз-ми-зробимо-як-ви-скажете-а-потім-все-буде-ок-ЦЕ-ВСЕ-БІЛЬШЕ-НЕ-БУДЕ-НІЧОГО” зітхнув та сказав: “ОК. Залазь у машину”.

Чому він був спершу був проти, я зрозуміла тільки тоді, коли ми привезли додому того другого загиблого хлопчика.

Незнайоме місто, незнайомі вулиці, повна темрява – але ти точно знаєш, що з адресою не помилився. Тому що чуєш виття. Страшне виття жінок, яке йде ніби з кожної щілини, огортає все навколо, заповнює ніч ультразвуком – таким, що хочеться затулити вуха руками, закрити очі і не відкривати їх більше ніколи.

В житті не чула нічого страшнішого.

Посеред цього ультразвуку я вилізла з машини, вкотре закурила. І навіть провела з власною мамою філософську розмову приблизно такого змісту:

– Чуєш, мам, ти ето.. Єслі шо… Ти, будь ласка, тільки не вий.

Сіла а назад, у машину, до Морячка, і раптом зрозуміла нарешті: Фрост чув таке десятки, якщо не сотні разів, коли відвозив “двохсотих” додому. І тих хвилин посеред сотень кілометрів – п’яти, десяти, двадцяти хвилин справжнього пекла – будь-кому вже цілком вистачило б, щоб збожеволіти. Без додаткових емоцій.
І брати мене в машину він не хотів хоча б тому, що на відміну від мене чудово розумів, чим може – та навіть має – закінчитися та тисяча кілометрів біля труни.

Але він мені повірив. А може, й ні – але назустріч пішов.

Більше ми не бачилися.

Я до чого… Навіть “просто” відвозячи додому загиблих, ця людина емоційно витягувала таке, що і не снилося багатьом із нас у найжорсткіші моменти на передовій.

Таке зможе знову і знову витримувати один з тисячі. Добровільно робитиме це – один з мільйона. Крім того, Фрост був ще й парамедиком (підрозділ ДУК “Госпітальєри”) та капеланом на фронті…

…Поки в нього не знайшли пухлину мозку. Його прооперували. Попереду – курси хіміотерапії та променевої терапії.

Що як завжди вганяє у ступор в нашому справедливому світі – онкозахворювання діагностували і у дружини Фроста.

Сергій і Тетяна Мороз

Тут є текст Олени Максименко – про Фроста та його Фрау Фрост. Довгий, цікавий та зворушливий.

Але сіль, як завжди, наприкінці:

5168 7422 0370 6431 Тетяна Мороз (Приватбанк гривня)
4731 2171 1161 4937 Тетяна Мороз (Приватбанк долар)

Для переказів з-за кордону:
Western Union та Money Gram: ПІБ (латин): Moroz Tetyana

e-mail: design-studiodim@ukr.net
номер телефону: (Тетяна) +380 (67) 496 41 97.

Давайте спробуємо допомогти, ОК? Будь ласка.

Бо з ними обома все має бути добре. Бо, як я пояснювала Фросту того лютневого ранку біля моргу – “інакше-взагалі-не-може-бути-тому-що-не-може-бути”.

Забагато своїх ми втратили у безвихідних ситуаціях, коли зробити вже не можна було нічого, щоб втрачати найкращих ще й тоді, коли всі шанси є і коли все залежить тільки від нас.

Читайте також:
Знаменита мінометниця ЗСУ Бурлакова звільнилася в запас.
І починає книжку історій 30 наших «двохсотих»

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: