“Доказів не надано”. Суд на Донеччині виправдав росіянина Якубовського – “голову ВС ДНР”. ДОКУМЕНТ

Селидівський міський суд Донецької області виправдав так званого голову “верховного суду ДНР”, громадянина Росії Едуарда Якубовського у справі про “участь у терористичній організації”.

У прес-службі прокуратури Донецької області заявили, що вирок, який виніс головуючий суддя Володимир Черков, буде оскаржений.

“Прокуратура Донецької області категорично не погоджується з рішенням суду, що виправдав громадянина РФ Якубовського, який нині співпрацює з “ДНР” та обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 258-3 ККУ (участь у терористичній організації)”, – заявили у відомстві в коментарі “Українській правді”.

Прокуратура вважає рішення Селидівського міськсуду незаконним, оскільки фактично він “не дослідив докази, зібрані стороною обвинувачення”.

У відомстві зазначили, що готують апеляційну скаргу до суду вищої інстанції з вимогою засудити Якубовського, додавши, що санкція статті, за якою його підозрюють, передбачає позбавлення волі на термін до 15 років.

“Його судять заочно, оскільки він продовжує працювати на терористів та перебуває на непідконтрольній українському уряду території”, – наголосили у прес-службі Донецької обласної прокуратури.

Нагадаємо, про те, що на Донеччині заочно судитимуть росіянина – голову “верховного суду ДНР”, стало відомо в серпні 2016 року.

Як уточнює “Новинарня“, сторону обвинувачення в суді у справі Якубовського представляв прокурор Юрій Реган.

У вироці Селидівського міськсуду від 12 червня зазначається, що Якубовського необхідно “визнати невинуватим та виправдати у зв’язку з недоведеністю стороною обвинувачення вчинення кримінального правопорушення”.

Виправдальне рішення було винесене 12 червня 2017 року.

Публікуємо його повністю. Звертаємо особливу увагу на фрагменти, виділені жирним шрифтом.

ВИРОК ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 242/3982/16-к 1-кп/242/81/17

12 червня 2017 рокумісто Селидове

Селидівський міський суд Донецької області

у складі головуючого судді Черкова В.Г., суддів: Пироговій Л.В.; Капітонова В.І. при секретарі Кідрон О.М, розглянувши кримінальне провадження № 42015050000000629 від 09.11.2015 року про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 РФ, ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, за ст. 258-3ч.1 КК України,

де сторонами є: прокурор Реган Ю.А.; захисник ОСОБА_2; обвинувачений ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

В обвинувальному акту зазначено, що органом досудового розслідування обвинуваченому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, при наступних обставинах.

В період з вересня 2014 року обвинувачений, діючи умисно на території м. Донецьк Донецької області, з метою дестабілізації політичної ситуації в Україні, повалення її конституційного ладу та вчинення злочинів проти громадської безпеки, організаційно сприяє діяльності терористичної організації, поняття якої визначено ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», яку утворено 07.04.2014 року у м. Донецьку Донецької області, одним із основних завдань якої є зміна меж території та державного кордону України в спосіб, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України – тобто стійкого об’єднання невизначеної кількості осіб (більше трьох), що створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов’язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, та в якому її структурні підрозділи здійснюють терористичну діяльність з відома керівників (керівних органів) усієї організації.

До складу організації увійшли громадяни України та ОСОБА_3 Федерації, а також представники ряду злочинних громадських організацій. На території України учасники даної терористичної організації займаються вчиненням актів тероризму, залякуванням населення, вбивством громадян, захопленням адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування та інших тяжких та особливо тяжких злочинів, що призводить до дестабілізації суспільно-політичної ситуації у державі.

Основною метою діяльності даної організації, її формувань є насильницька зміна і повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України шляхом створення незаконного державного утворення, встановлення своєї терористичної псевдовлади, вчинення терористичних актів, диверсій, військове протистояння правоохоронним органам та Збройним силам України, органам державної влади, фізичне знищення їх особового складу, залякування населення, захоплення адміністративних будівель органів державної влади і місцевого самоврядування та вчинення інших тяжких і особливо тяжких злочинів, що призводить до дестабілізації суспільно-політичної ситуації у державі.

Вказана терористична організація є стійкою, має чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичного та силового блоків, а також розподіл ролей між її учасниками.

Так, на учасників політичного блоку покладаються наступні обов’язки:

– створення так званих органів державної влади та організація їх діяльності;

– видача нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів державної влади;

– організація та проведення незаконного референдуму на території Донецької області про визнання суверенітету незаконного державного утворення;

– проведення агітаційної роботи серед населення щодо діяльності терористичної організації з метою схиляння їх до участі у вказаній терористичній організації та отримання підтримки власної діяльності серед мешканців східних регіонів України;

– організація збору, отримання матеріальної і фінансової допомоги від інших учасників терористичної організації та осіб, лояльно настроєних до їх діяльності, а також її розподілу;

– налагодження взаємодії з іншими незаконними державними утвореннями та їх лідерами з метою координації дій, направлених на повалення конституційного ладу та захоплення державної влади в Україні, а також дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

– налагодження взаємодії з прихильниками злочинної діяльності, що перебувають за кордоном з метою координації дій, отримання матеріальної і гуманітарної допомоги та озброєння, а також залучення іноземних громадян для протидії правоохоронним органам та Збройним силам України;

– налагодження взаємодії з місцевими та закордонними засобами масової інформації з метою їх використання для агітацій, висвітлення діяльності організації, дискредитації діяльності органів державної влади України та осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції та формування думки серед населення про законність власних дій, а також вчинення за їх допомогою закликів до повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні та дій, направлених на зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

– надання матеріальної та організаційної допомоги учасникам бойового блоку організації для забезпечення їх протиправної діяльності;

– забезпечення учасників транспортом, символікою та агітаційними матеріалами.

На учасників силового блоку покладались наступні обов’язки:

– організація та ведення збройного опору, незаконної протидії та перешкоджання виконанню службових обов’язків співробітниками правоохоронних органів і військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяними у проведенні антитерористичної операції;

– з метою опору представникам державної влади та унеможливлення припинення злочинної діяльності правоохоронними органами та Збройними силами України, організація у групи осіб, які є прихильниками злочинної діяльності учасників, озброєння зазначених осіб та керівництво їхніми діями;

– вербування нових учасників до складу силового блоку та керівництво їхніми діями;

– захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об’єктів на території Донецької області;

– скоєння терактів та диверсій на території України;

– захоплення зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки, транспортних засобів та будівництво укріплень з метою протидії діяльності осіб задіяних в ході проведення антитерористичної операції та забезпечення власної злочинної діяльності;

– викрадення осіб з метою отримання матеріальної вигоди та залякування мешканців, які підтримують діючу владу в Україні;

– силова підтримка учасників політичного блоку при проведенні незаконного референдуму на території Донецької області про визнання суверенітету незаконного державного утворення, а також укріплення та охорона зайнятих ними будівель та споруд;

– вчинення дій, направлених на унеможливлення проведення виборів Президента України на території Донецької області;

– організація поставок зброї, боєприпасів, вибухових речовин, військової техніки та їх розподіл серед учасників терористичної організації.

На учасників так званої судової системи організації відповідно до плану спільних злочинних дій покладаються наступні обов’язки:

– створення так званих органів судової влади незаконного державного утворення та організація їх діяльності;

– видання так званих нормативно-правових актів від імені нелегітимних органів судової влади;

– здійснення судочинства не передбаченими законодавством України судовими органами.

Постановою незаконно утвореного органу «совета министров» № 27 – 2 від 17.08.2014 року, з метою здійснення псевдоправосуддя на захопленій терористичною організацією території Донецької області, затверджено і введено в дію «Уголовный Кодекс», а також взято за основу для використання в своїй злочинній діяльності «Уголовно-процесуальный Кодекс Украины 1960 года», який втратив свою юридичну силу на території України, у зв’язку із вступом нового КПК України 2012 року.

Постановою незаконно утвореного органу «совета министров» від 22.10.2014 видано наказ «Про судову систему» №40-2, яким затверджено тимчасове положення «додаток №1» (далі положення) про судову систему, відповідно до якого визначено структуру та повноваження судів терористичної організації, та згідно зі ст.ст.19, 24 цього положення передбачено посаду голови верховного суду організації та визначено його повноваження.

Зазначені незаконні нормативно-правові акти, видані представниками терористичної організації, якими у своїй діяльності керуються прокурори та судді, що незаконно діють на території терористичної організації та підтримують її діяльність, приймались всупереч діючого законодавства України є протиправними та такими, що суперечать основоположним принципам Конституції України та іншим законодавчим актам України.

В свою чергу, обвинувачений, являючись громадянином ОСОБА_3 Федерації, маючи вищу юридичну освіту, розуміючи, що вищевказані нормативні документи є незаконними, оскільки явно прийняті всупереч Конституції України та діючому законодавству України, після захоплення м. Донецька Донецької області членами незаконної терористичної організації, розуміючи протиправний характер своїх дій, приблизно у вересні 2014 року обійняв посаду «голови верховного суду».

Під час виконання своїх обов’язків, покладених на нього представниками терористичної організації, всупереч Конституції України та діючого законодавства України, 08.04.2015 року обвинувачений організовував та провів на тимчасово непідконтрольній українській владі території брифінг, в ході якого навів статистику судових матеріалів, що знаходяться в провадженні незаконно створених представниками терористичної організації судів, а також структуру її судової системи.

Також, 27.05.2015 року обвинувачений, будучи головою незаконно створеного верховного суду, перебуваючи на захопленій терористичною організацією території України, підписав незаконне розпорядження № 45/а про встановлення місць проведення верховним судом судових засідань.

Крім того, 14.08.2015 року обвинувачений, за участю представників незаконно створеного органу верховного суду та генеральної прокуратури, провів пленум верховного суду, де навів статистику про кількість розглянутих та тих, що знаходяться в провадженні судових матеріалів за перше півріччя 2015 року.

Перебуваючи на посаді голови незаконно створеного органу обвинувачений протягом травня 2015 року організовував роботу підпорядкованих йому працівників псевдосудової системи, а також координував роботу її псевдоправоохоронних органів.

При цьому, обвинувачений будучи обізнаним у тому, що на території Донецької області діє терористична організація, основною метою діяльності якої є насильницька зміна, повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території і державного кордону України та створення нелегітимного державного утворення, організаційно сприяв діяльності терористичної організації, діючи на посаді голови верховного суду.

Таким чином, обвинувачений, своїми умисними діями, організаційно сприяв діяльності терористичної організації, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України.

Суд вважає недоведеним, стороною обвинувачення, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа (ст. 373 ч.1 п.1 КПК України) виходячи з наступного.

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини перелічені в ст. 91 КПК України. Крім того відповідно до ч.5 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

В обвинувальному акті зазначено безліч, особливо тяжких, злочинів вчинених терористичною організацією та обвинуваченим. Там і масові вбивства, захоплення міст, селищ, будівель, терористичні акти і таке інше.
Проте, будь-яких доказів щодо зазначених обставин, суду не надано. Суд звертає особливу увагу, що мова їде не про те, що в результаті оцінці доказів суд їх не прийняв, а саме про ненадання доказів взагалі. Жоден потерпілий не допитаний, протоколів огляду руйнованих будівель, трупів не надано, експертиз не проведено, шкоду не встановлено. Навіть вироків суду за скоєними злочинами не надано.

Доказів існування самої терористичної організації також не надано. Статтею 24 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”встановлена відповідальність організації за терористичну діяльність у разі визнання її за рішенням суду терористичною. Остання частина, зазначеної статті, передбачає, що заява про притягнення організації до відповідальності за терористичну діяльність подається до суду відповідно Генеральним прокурором, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя у встановленому законом порядку.

Проте прокурор обласної прокуратури, який приймає участь у справі, такої заяви не надає.

Прокурором в дебатах було заявлено, що суд самостійно може визнати організацію терористичною за наслідками розгляду обставин справи. Але, як уже було зазначено, для цього потрібні хоч якісь докази.

За таких обставин суд нагадує що відповідно до КПК України, тягар доказування покладається на сторону обвинувачення.

Щодо доказування безпосередньо в організаційному сприянні терористичної організації обвинуваченим.

По-перше, не надано доказів існування самої терористичної організації.

По-друге, в обвинувальному акті відсутня об’єктивна сторона злочину. Не зазначено час вчинення. Даний злочин вважається вчиненим з моменту надання згоди на організаційне сприяння терористичної організації, але в акті відсутня така інформація. Крім того, час вчинення злочину є найважливішою складовою обєктивної сторони даного правопорушення, оскільки б це надало змогу з’ясувати – чи існувала взагалі, на момент вчинення організаційного сприяння терористичної організації, така терористична організація, чи була вона визнана, встановлена на той час, чи міг знати, саме в той час, обвинувачений, що організація якій він організаційно сприяє є терористичною.

По-третє, в обвинувальному акті не зазначено суб’єктивної сторони злочину. Відсутня інформація про те, з яким мотивом та з якою метою обвинувачений вчинив злочин, коли виник умисел на вчинення правопорушення.

Щодо обєкту злочину, в обвинувальному акті зазначено, що діяльність організації направлена на насильницьку зміну і повалення конституційного ладу, захоплення державної влади (злочини проти основ національної безпеки України ст. 109 КК України), захоплення будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування (злочини проти авторитету органів державної влади ст. 341 УК України). При тому обвинувачення кваліфікує це правопорушення як злочин проти громадської безпеки.

Суд звертає особливу увагу на те, що мова навіть не іде про доказування, тих обставин просто не зазначено в обвинувальному акті.

Прокурором, з метою доведення вчинення кримінального правопорушення були надані наступні докази, які в судовому засіданні були дослідженні судом.

Постанова про виділення матеріалів досудового розслідування від 09.11.2015 року відносно обвинуваченого з КП №22015050000000039 в КП №42015050000000629.

Витяги з КП №42015050000000629 та з КП №22015050000000039 за ст. 258-3 ч.1 КК України щодо створення, терористичною організацією, з метою сприяння її діяльності структурних підрозділів судів до складу яких увійшли колишні працівники судів: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47,, в яких прізвище обвинуваченого не зазначено.

Укази ОСОБА_48 щодо призначення суддів Наумова К.Г., Ларина Н.О., Стратейчук Л.З., Яманко В.Г., Безрученко Ю.О., Мальцева Н.Г., Шумакова Ю.В., Клюєва А.А., Платова М.В., Стибу Г.С., Корнієнко А.А., Кляночкін О.В., Лєдовська О.М., Желтий Д.В., Азарова С.О., Клешнєв О.І., Єгорова О.В., Митьков М.В., Попшой М.О., Воробей О.Л., Семенова Т.В., Федоренко С.М., Гильванова Н.З., Кобзий О.І., Толока Ю.М., Федько Г.М., Скичко О.В., Барсукова О.І., Еремін Д.О., Резнікова Л.В., Спасова Н.В., Таранєва В.С., Гуляєва М.М., Володько М.І., Валуйський В.А., Степаненко В.Б., Бондарь О.О., Федорова А.О., Суліма Є.Ю., Павлюкова О.В., Богославська О.М., Максимова Н.М., Барабаш Т.В., Киріяк І.М., від 09.01.2015 року №2 та №3, в яких також немає прізвища обвинуваченого.

Протоколи огляду слідчим Баглюком В.В. від 08.09.2015 року, 09.09.2015 року, 11.09.2015 року, сайтів:

Vlasti.net http://vlasti.net/news/202450;

http://sud.ua/ru/news/vybor-redakcii/69110-v-dnr-naznachen-predsedatel-verkhovnogo-syda;

0629 http://www.0629.com.ua/news/852618;

http://supcourt-dnr.su/content/rasporyazhenie-ot-270515-no-45r;

Миротворець https://psb4ukr.org/criminal/yakubovskij-eduard-nikolaevich/;

http://dnr-online.ru/news/v-osnovu-sudebnoj-sistemy-dnr-legla-sovetskaya-sistema-predsedatel-verxovnogo-suda/;

http://gpdnr.ru/video.html;

http://supcourt-dnr.su/grafik-lichnogo-priyoma-grazhdan-predsedatelem-verhovnogo-suda-doneckoy-narodnoy-respubliki-i-eg, щодо інформації відносно ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51 та ОСОБА_1, з додатками до них: роздруківками з сайтів та диском з відео файлами, які було відтворено в судовому засіданні.

Ухвалу слідчого судді апеляційного суду Донецької області від 08.09.2015 року щодо дозволу на використання у КП №22015050000000039 інформації, отриманої в рамках досудового розслідування КП №12015050000000212, а саме протокола, довідки, оптичного носія про результати проведення НСРД №3513т, 3512т, 659т, відповідно.

Протокол НСРД в КП №12015050000000212 від 28.02.2015 року, довідка та диск з аудіо файлами до нього, які також були відтворені в судовому засіданні.

Відповіді начальника Головного центру обробки спеціальної інформації від 02.09.2015 року №17/1/2-973 та від 06.10.15 № 17/2 – 1066, щодо перетинання державного кордону України.

Зазначені докази суд визнає недопустимими на підставі ст.ст. 8687 КПК України оскільки вони отримані з порушенням порядку встановленого КПК України та внаслідок істотного порушення права особи на захист.

Так відповідно до ст. 257 КПК України інформація НСРД може бути використана в іншому кримінальному провадженні тільки на підставі ухвали слідчого судді. Суду надано ухвалу якої дозволено використання НСРД з КП №12015050000000212 в КП №22015050000000039. Проте в суді розглядається КП №42015050000000629 від 09.11.2015 року, і ухвали слідчого судді на дозвіл використання НСРД в цьому провадженні не надано.

Крім того відповідно до ст. 263 КПК України така НСРД проводиться на підставі ухвали слідчого судді. Але суду не надано ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД в КП №12015050000000212.

Відтак, Конституційний Суд України у справі від 20 жовтня 2011 року № 1-31/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, аналізуючи положення: «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом» вказав, що подані будь-якою фізичною або юридичною особою речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в Конституції України, зокрема внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів».

Відповідно ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Суд зазначає, що показання, які зафіксовані на відео та аудіо записах надавалися невстановленій особі, у непередбачений законом спосіб, без дотримання належної правової процедури та за відсутності захисника.

Крім того, особа яка є на відео та її голос чутно на аудіо не ідентифікована. Захисник в судовому засіданні пояснив, що він ні коли не бачив та не чув свого підзахисного, та не знає хто на записах. Будь яких доказів, щодо ідентифікації також не надано.

Надані стороною обвинувачення докази, а саме: копія розпорядження про встановлення місць проведення судових засідань та графік особистого прийому, ні кожен окремо, ні в сукупності не підтверджують факт вчинення обвинуваченим умисних дій з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також організаційне та інше сприяння діяльності терористичної організації.

Як визначив Європейський суд з прав людини (справа Нечипорук і Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04), суд при оцінюванні доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумними сумнівом» і «така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Відповідно до ч.5 ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.

Відповідно до ст. 52 КПК України участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

Відповідно до ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 – 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Відповідно до обвинувального акту обвинуваченому повідомлено про підозру 20.10.2015 року.

Відповідно до повідомлення про підозру від 20.10.2015 року в КП №22015050000000039, підозрюваному особисто підозру не вручено, є підпис захисника, про отримання підозри без дати.

Відповідно до постанови слідчого Баглюка В. від 09.11.2015 року підозрюваному призначено захисника 09.11.2015 року в КП №42015050000000629 від 09.11.2015 року. Тобто через, приблизно 20 днів після набуття статусу підозрюваного в іншому КП.

У суду взагалі немає відомостей щодо повідомлення про підозру в КП №42015050000000629.

В матеріалах є постанова слідчого про оголошення розшуку від 30.10.2015 року, з якого не вбачається відомостей про оголошення обвинуваченого, саме в міждержавний та/або міжнародний розшук. На думку суду, слідчий повинен зазначати в постанові, який саме розшук він оголошує. Крім того згідно статті 5 частині 1 договору держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав про міждержавний розшук осіб, організація міждержавного розшуку осіб здійснюється за допомогою запитів, передбачених цим договором, та інших звернень, проте таких відомостей не додано.

Крім того до суду не надано відомостей про те, що обвинувачений переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Так, на думку суду, статусу підозрюваного він не набув відповідно до ст. 42 КПК України, оскільки підозра особисто не вручена, заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень не здійснено, про те зазначає сам слідчий в постанові про оголошення розшуку.

Ухиленням від явки, відповідно до ч.5 ст.139 КПК України, є неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази.

Відомостей, передбачених п. 20-1 перехідних положень КПК України, що особа, на момент звернення до суду з клопотанням про здійснення спеціального досудового розслідування оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якої наявні фактичні відомості, що вона перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції, суду не надано.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 КПК України.

Суд на підставі ст. 82 КПК України визнає, ці обставини істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема порушення права особи на захист.

З цього приводу неодноразово визначався Європейський суд з прав людини. Так наприклад в рішенні по справі Чопенко проти України від 15.04.2015 року зазначено наступне.

Європейський суд кілька разів вказував, що при встановленні обґрунтованості кримінального обвинувачення особисте заслуховування підсудного має бути загальним правилом (п.64).

Як випливає з гарантій, закріплених у підпункті «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, – і це є надзвичайно важливим для справедливості системи кримінального судочинства загалом – обвинувачений повинен мати адекватний захист як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді (див. рішення від 22 вересня 1994 року у справі «ОСОБА_33 проти Нідерландів» (Lala v. the Netherlands), п. 33, Series A № 297-A). Участь представника прокуратури у засіданні суду апеляційної інстанції, на якому підсудний або його представник були відсутніми, була визнана такою, що порушує право заявника на захист та принцип рівності сторін, що є невідємною складовою права на справедливий суд (див., наприклад, наведене вище рішення у справі «Бельзюк проти Польщі» (Belziuk v. Poland), п. 38, та рішення у справах «Сінічкін проти Росії» (Sinichkin v. Russia), заява № 20508/03, пп. 38-45, від 8 квітня 2010 року; «ОСОБА_52 проти Азербайджану» (Pirali Orujov v. Azerbaijan), заява № 8460/07, п. 44, від 3 лютого 2011 року; та «ОСОБА_45 проти Росії» (Nefedov v. Russia), заява № 40962/04, пп. 41-48, від 13 березня 2012 року) (п.65).

Крім того в справі Сейдович проти Італії ЄСПЛ 01.03.2006 року одноголосно постановив, що мало місце порушення ст. 6 (3) Європейської конвенції з прав людини. Це порушення було наслідком відсутності в італійському законодавстві ефективного механізму для забезпечення прав осіб, засуджених заочно, мати новий судовий розгляд, у тих випадках, коли вказані особи не отримали інформації щодо обвинувачення стосовно них, та не можуть визнаватися такими, що відмовився від свого права бути присутнім у суді.

Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 374 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, визнати невинуватим та виправдати у зв’язку з недоведеністю, стороною обвинувачення вчинення кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Речові докази зберігати в матеріалах провадження.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Донецької області через Селидівський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення і набуває законної сили після закінчення цього терміну або залишення вироку без змін апеляційним судом у разі його оскарження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору.

Читайте також:
Суд на Луганщині виправдав “міністра ЛНР” Баранова

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: