Володимир Рубан. Історія однієї консерви

джерело: Медійна ініціатива за права людини

Дані, приведені нижче, були зібрані з відкритих джерел і півроку тому передані Медійній ініціативі за права людини волонтерською організацією, яка наразі ввійшла в один з підрозділів ЗСУ і побажала залишитись неназваною.

(FB)

У травні 2014 року, коли бойові дії на Донбасі набирали обертів, країна оговтувалась від першого шоку і нашвидкуруч готувала армію до війни, в ЗМІ все частіше почало звучати ім’я самоназваного “генерал-полковника” Володимира Рубана. Саме він і очолювана ним громадська організація “Офіцерський корпус” з власної ініціативи взяли на себе відповідальність за звільнення заручників з підвалів “ЛНР/ДНР”.

Загальновідомо, що Рубан неодноразово висловлювався на підтримку бойовиків, звинувачуючи українських військових в обстрілі мирних кварталів чи у тому, що саме Київ затягує переговори по звільненню заручників. Але цікаво, що за відкритими інтернет-даними, протягом 2014-2016 років фіксувалась підвищена активність російських та проросійських ЗМІ з популяризації Рубана.

Найбільша кількість публікацій про нього належить українському підрозділу медіагрупи “Російська агенція міжнародної інформації” – “РІА Новости-Украина” – близько 130 публікацій. Також активними в поширенні початкових (не репост) тематичних матеріалів, у тому числі особистих інтерв’ю, є російські ИТАР-ТАСС, “Lenta.ru”, “KM.ru”, “Русская весна” тощо.

Крім того, російські ЗМІ використовували “генерал-полковника” в якості ньюзмейкера. Ви легко можете знайти в рунеті заголовки на кшталт “Генерал-полковник ВСУ Рубан сообщает о том, что украинская армия целенаправленно обстреливает территорию Горловки вместе с мирным населением”.

Звідки ж взявся Володимир Рубан і чому раптом став таким впливовим?

Починаючи з 2004 року, Рубан ще не знав, що він “генерал-полковник”, а активно займався поліграфічно-видавничою діяльністю. Причому діяльність ця була дещо специфічною.

І навіть не тому, що у 2005 році він раптом став власником найкращого на той момент в Україні поліграфічного обладнання. Протягом 2004-2008 років Рубан цілеспрямовано займався створенням видавничої групи підприємств, яка активно формувала проросійські позиції в літературній і освітній сферах.

Наприклад, в 2008 році контрольоване Рубаном підприємство “Поліграфічний центр “Київська Русь” разом із громадянином РФ Олександром Дроздовим створюють ТОВ “Відкритий руський університет ім. М. І. Костомарова”.

Цікава деталь: номер мобільного телефону, що значився в реєстраційній формі підприємства – +38067 405 26 25 – дивним чином збігається з номером, який з’явиться в мережі значно пізніше, у 2014 році, коли Володимир Рубан буде називатися керівником Центру гуманітраної допомогу по звільненню полонених та заручників у зоні АТО і публікуватиме його як свій особистий.

Але повернімося в далекий 2008-й і до партнера Рубана Олександра Дроздова.

Нескладними маніпуляціями в “Гуглі” знаходимо не менш цікаву інформацію і про нього. З 1974 до 1990 років Олександр Дроздов був офіцером зовнішньої розвідки КДБ СРСР. З 1990 року – у відставці у званні підполковника КДБ СРСР.

Разом із своїм досвідченим партнером Дроздовим, а також ще одним не менш цікавим персонажем Олександром Олейніковим, який очолював Українську академію русистики, Рубан займається широкомасштабним розповсюдженням літератури українофобського проросійського характеру на території України, особливо активно – на Донбасі.

Насамперед в освітніх закладах Донбасу протягом 2008-2010 років були впроваджені шкільні підручники “Страноведение. Россия” та посібники для перекваліфікації вчителів “Воссоединение Руси”. При цьому масовий друк цих видань здійснювався саме у видавництві Рубана “Київська Русь”.

З початку 2013 року Рубан є активним учасником проросійського руху Віктора Медведчука “Український вибір”. Цікаво, що інформація про його активну участь у заходах організації була видалена з сайту “Українського вибору”, проте збереглася у кешованих версіях.

20 червня 2013 року Рубан створює власну громадську організацію “Офіцерський корпус” і починає дистанціюватися від Медведчука.

Показово, що “Офіцерський корпус” постійно виступав проти євроінтерграції України. Аж до 6 грудня 2013 року. Саме в цей день з активістами “ОК” відбувається дивна метаморфоза. Спочатку вони дають прес-конференцію про те, що засуджують дії протестувальників на Майдані, виступають проти нападів на державні об’єкти і називають себе, колишніх військовослужбовців, миротворцями, які зроблять все, щоб країна не розкололася на дві частини. А вже за кілька годин на камери “Офіцерський корпус” показово вступає в ряди Самооборони Майдану.

А на сайті “Офіцерського корпусу” раптово змінюється настрій – сайт з цілковито проросійського перетворюється на промайданівський і згодом антисепаратистський.

Ну а далі ви вже знаєте. Починається війна, і на сцену виходить миротворець “генерал-полковник” Володимир Рубан, що рятує світ і звільняє полонених.

Правда, робить заяви, що явно демонструють його прихильність до агресора. Але шоковане і спантеличене війною українське суспільство спочатку навіть цього не помічає.

Коли ж у пресі все частіше з’являється інформація про зв’язок Рубана з Медведчуком, ці двоє починають публічно конфліктувати. Навесні-влітку 2015 року сайт “Українського вибору” публікує разоблачающіє статті типу “О самозванцах-прилипалах” чи “О бесчестии офицерской чести”, а сам Рубан в інтерв’ю “Радіо Свобода” (27.05.2015) говорить про своє розчарування у Вікторові Медведчуку.

Тим часом роль Рубана в обміні ставала все дивнішою. Люди, задіяні в процесі обміну, неодноразово заявляли, що “Офіцерський корпус” зриває переговори і, більше того, заробляє на обміні.

Поступово Рубан та його організація були усунуті від перемовин по заручниках.

Тоді “генерал-полковник” обрав іншу тактику. Саме він (а не Надія Савченко) був першим в ініціюванні мітингів родичів військовополонених. Ще в жовтні 2015 року він зібрав родичів під стінами Верховної Ради і вимагав від влади сприяти швидшому звільненню заручників.

До речі, у лютому 2015 року, на піку своєї популярності, Володимир Рубан зареєстрував політичну партію “Офіцерський корпус”, а в жовтні партія навіть взяла активну участь в місцевих виборах.

Можна сказати, що присвоєний собі статус ключового координатора з обміну полоненими він використав і використовує сповна, зокрема для впливу на переговорні процеси в інтересах російської сторони.

Днями Володимира Рубана затримала СБУ на одному з КПВВ на лінії розмежування. Не у зв’язку з усіма вище переліченими фактами, а нібито через порушення режиму перетину кордону з окупованими територіями.

Мабуть, для кураторів Рубана це нехороший знак. Дивно, що на четвертому році війни українські спецслужби обмежуються лише знаками.

Читайте також:
Проект Савченко: хто і що за ним стоїть

“ДНРівці” передали Рубану двох жінок-заручниць,
Сворак і Преснякову. ХТО ЦЕ ТАКІ